Рішення

від 17.06.2013 по справі 906/507/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "17" червня 2013 р. Справа № 906/507/13

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Сікорської Н.А.

за участю представників сторін:

від позивачів за первісним позовом: ОСОБА_1, договір про надання адвокатських послуг від 24.03.2013 р.;

позивач-1 за первісним позовом: ФОП ОСОБА_2;

від позивача-1 за первісним позовом: ОСОБА_3, дов. від 22.04.2013 р.

відповідач за первісним позовом: ФОП ОСОБА_4;

від відповідача за первісним позовом: ОСОБА_5, дов. від 22.04.2013 р.; ОСОБА_6, дов. від 22.04.2013 р.

від Житомирської міської ради: ОСОБА_7, дов. № 26/2 від 02.01.2013 р.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом:

1) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (м. Житомир)

2) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 (м. Житомир)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (м. Житомир)

про усунення перешкод у користуванні майном

та за зустрічним позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (м. Житомир)

до 1) Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (м. Житомир);

2) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 (м. Житомир)

про спонукання припинити безпідставне користування земельними ділянками

Ухвалою господарського суду від 31.05.2013 р. строк розгляду спору продовжено по 17.06.2013 р.

ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_8 звернулись з позовом до ФОП ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, належного їм на праві приватної власності, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, шляхом звільнення існуючого проїзду, який проходить через належні відповідачу земельні ділянки.

Ухвалою господарського суду від 08.04.2013 р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 906/507/13.

26.04.2013 р. від відповідача надійшов зустрічний позов про спонукання відповідачів припинити безпідставне користування належними позивачу за зустрічним позовом земельними ділянками (а.с.105-107, т.1).

Ухвалою господарського суду від 29.05.2013 р. зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду з первісною.

Позивач-1 за первісним позовом (ФОП ОСОБА_2) та представники позивачів за первісним позовом в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, проти зустрічного позову заперечили в повному обсязі відповідно до відзиву № 217 від 13.05.2013 р. на зустрічний позов (а.с.162-164, т.1).

Відповідач за первісним позовом, його представники в судовому засіданні проти первісного позову заперечили з підстав, викладених у відзиві від 26.04.2013 р. (а.с.126-128, т.1), зустрічні позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

В судових засіданнях в порядку ст.30 ГПК України заслухано пояснення представників Житомирської міської ради, Управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Житомирської міської ради, Управління Держземагентства у Житомирському районі. Надані представниками у письмовій формі пояснення долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 17.06.2013 р. представником позивачів за первісним позовом подано заяву про зупинення розгляду справи у зв'язку з розглядом господарським судом Житомирської області справи № 906/839/13 за позовом ФОП ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_4 про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, право проїзду та проходу по яких є предметом первісного позову у даній справі (а.с.30-32).

Так, представник первісних позивачів зазначив, що встановлення під час розгляду справи № 906/839/13 законності реєстрації права власності на земельні ділянки ФОП ОСОБА_4 без внесення інформації про спеціальні обмеження має безпосереднє значення для вирішення даної справи.

Відповідач за первісним позовом та його представники в судовому засіданні проти зупинення розгляду справи заперечили, вказавши, що обставини, які будуть встановлені при вирішенні спору у справі № 906/839/13 не мають значення для вирішення спору у даній справі.

Заслухавши доводи учасників судового процесу щодо зупинення провадження у справі, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, зважаючи на таке.

Відповідно до ч.1 ст.79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Тобто, має бути об'єктивна неможливість вирішення спору без встановлення відповідних обставин справи і фактів, що мають суттєве значення для вирішення спору. Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

Проте, суд суд вважає, що розгляд справи № 906/839/13 не є перешкодою для вирішення спору у даній справі, отже провадження у справі № 906/507/13 зупиненню не підлягає.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

ФОП ОСОБА_2 (позивач-1 за первісним позовом) є власником складу матеріалів каркасного типу (ангар) та приміщення складу готової продукції (приміщення №№ 2-1, 1-1, 2-3, 2-4, 2-5, 2-2) площею 163,8 кв.м., що знаходяться в АДРЕСА_1.

ФОП ОСОБА_8 (позивач-2 за первісним позовом) є власником приміщень гальванічного цеху (приміщення літера "К") загальною площею 65,50 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1.

Вказані приміщення належать позивачам за первісним позовом на праві приватної власності, що підтверджується договорами купівлі-продажу та дарування (а.с.16-27, т.1).

ФОП ОСОБА_4 є власником земельних ділянок площею 6722 кв.м., кадастровий номер 1810136300:04:039:0044 та площею 473 кв.м., кадастровий номер 1810136300:04:039:0012, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.28-51, т.1).

Зазначені земельні ділянки були набуті відповідачем за первісним позовом на підставі договорів купівлі-продажу земельної ділянки від 21.07.2010 р. та від 15.07.2010 р., укладених з Житомирською міською радою (а.с.35-37, 46-49, т.1).

08.02.2011 р. ФОП ОСОБА_4 надано дозвіл № 037/6/11 на виконання будівельних робіт з реконструкції власних будівель і нежитлових приміщень та будівництва адміністративно-виставкового будинку по АДРЕСА_1 під виробничо-торговельний комплекс (а.с.116, т.1).

Позивачі за первісним позовом вказують, що єдиний проїзд та прохід до належного їм нерухомого майна проходить через проїзд по земельних ділянках, які належать відповідачу за первісним позовом.

Проте, починаючи з березня 2013 р., у зв'язку із проведенням відповідачем за первісним позовом будівельних робіт на належних йому земельних ділянках, останній, розмістив будівельні матеріали та почав будівництво паркану на проїзній частині.

Зважаючи на це, позивачі за первісним позовом вважають, що ФОП ОСОБА_4 порушує їх право на користування належним їм нерухомим майном, що полягає у створенні перешкод для проїзду та проходу до такого нерухомого майна по наявному єдиному проїзді, який проходить через земельні ділянки відповідача за первісним позовом.

При цьому, позивачі за первісним позовом та їх представники в судовому засіданні наголошують на тому, що право використовувати земельні ділянки ФОП ОСОБА_4 для проходу та проїзду належить їм на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 21.07.2010 р. та від 15.07.2010 р., відповідно до яких Житомирська міська рада відчужила на користь ФОП ОСОБА_4 належні йому земельні ділянки.

Так, у пунктах 5.2. обох договорів встановлено спеціальні обмеження - надання безперешкодного проходу та проїзду через земельну ділянку площею 767 кв.м. та площею 176 кв.м. на користь суміжних землекористувачів.

При цьому, представники позивачів за первісним позовом вказують, що ФОП ОСОБА_8 є користувачем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, згідно договору оренди земельної ділянки від 06.04.2006 р., укладеного між ним та Житомирською міською радою (а.с.89, т.1).

Відповідно до п.4, договір укладено на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк, у цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за два місяці до закінчення строку дії договору, повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. У разі відсутності письмових заперечень з боку орендодавця на протязі одного місяця після закінчення строку договору, договір вважається пролонгованим на термін, зазначений у цьому договорі на цих же умовах з врахуванням орендної плати відповідно до діючого законодавства та "Положення про порядок встановлення розмірів та справляння орендної плати за земельні ділянки в м. Житомирі, які перебувають у державній або комунальній власності".

Представник позивачів за первісним позовом зазначив у поясненнях від 31.05.2013 р. (а.с.9-10, т.3), що вказаний договір оренди землі є пролонгованим на п'ять років, тобто до 18.04.2016 р., оскільки ФОП ОСОБА_8 продовжує користуватися земельною ділянкою, сплачує орендну плату згідно платіжних доручень (а.с.92-97, т.1), а Житомирська міська рада приймає орендну плату та не заперечує проти такого користування.

Також представник ФОП ОСОБА_2 в судовому засіданні та представник позивачів за первісним позовом у письмових поясненнях (а.с.6-7, т.2) пояснили, що позивачі за первісним позовом є користувачами земельних ділянок в порядку ст.337 ЦК України та ст.120 ЗК України. Так, оскільки позивачі за первісним позовом набули у власність нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1, то відповідно, до них перейшли права на земельні ділянки, на яких розміщені об'єкти нерухомості.

На підтвердження факту неможливості проїзду до приміщень позивачів за первісним позовом останні надали акти, відповідно до яких засвідчено, що проїзд до їх приміщень заставлений бетонними блоками та іншими будівельними матеріалами (а.с.52-64, т.1), а також відбитки фотографій (а.с.71-73, т.2).

Заперечуючи проти первісного позову, ФОП ОСОБА_4 зазначив наступне.

Відповідач за первісним позовом є власником земельних ділянок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,6722 га, кадастровий номер 1810136300:04:039:0044 та площею 0,0473 га, кадастровий номер 1810136300:04:039:0012, що підтверджується державними актами на право власності на земельну ділянку (а.с.129-131, т.1). Отже, відповідач за первісним позовом має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

При цьому ФОП ОСОБА_4 здійснює будівництво на належних йому земельних ділянках із дотриманням норм чинного законодавства (на підставі дозволу на проведення реконструкції виробничо-торгівельних приміщень, погодженого архітектурно-планувального завдання, дозволу на виконання будівельних робіт, з дотриманням відповідних правил безпеки).

Відповідач за первісним позовом зазначає, що твердження позивачів за первісним позовом щодо накладення спеціальних обмежень на частину земельних ділянок ФОП ОСОБА_4 (право безперешкодного проїзду та проходу до майна суміжних землекористувачів) не відповідають дійсності, оскільки такі обмеження у встановленому порядку не зареєстровані, що підтверджується витягами з Державного земельного кадастру (а.с.133, 135, т.1). Також, відповідач за первісним позовом вказав, що як вбачається із матеріалів справи, ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_8 не є землекористувачами земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1.

ФОП ОСОБА_4 та його представники у відзиві на первісний позов та в судовому засіданні зазначили, що прохід та проїзд, що пролягає через земельні ділянки відповідача за первісним позовом, не є єдиним за вказаною вище адресою, оскільки існує чотири проїзди - два з АДРЕСА_1 та два з АДРЕСА_2.

Враховуючи зазначені доводи відповідача за первісним позовом, останній вважає первісні позовні вимоги безпідставними.

Заявляючи зустрічні позовні вимоги щодо спонукання припинити безпідставне користування земельними ділянками, ФОП ОСОБА_4 зазначає, що ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_8 не будучи землекористувачами суміжних земельних ділянок, за відсутності спеціальних обмежень щодо земельних ділянок ФОП ОСОБА_4, без встановлення сервітуту та за відсутності договірних відносин безпідставно користуються належним йому майном (вказаними вище земельними ділянками) для проходу та проїзду до своїх об'єктів нерухомого майна, чим порушують право приватної власності відповідача за первісним позовом.

На підтвердження факту користування ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_8 земельними ділянками ФОП ОСОБА_4 останній посилається на зміст первісного позову та Журнали в'їзду-виїзду автотранспорту (а.с.16-113, т.2).

Заперечуючи проти зустрічного позову, представник позивачів за первісним позовом у відзиві зазначає, що ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_8 є суміжними землекористувачами по відношенню до ФОП ОСОБА_4 та мають право на проїзд, прохід по земельним ділянкам ФОП ОСОБА_4 в силу встановлення відповідних обмежень в договорах купівлі-продажу від 21.07.2010 р. та від 15.07.2010 р.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, господарський суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні як первісного, так і зустрічного позову, виходячи з наступного.

Як було зазначено раніше, підставою звернення до суду із первісним позовом є захист прав первісних позивачів щодо користування належним їм нерухомим майном шляхом безперешкодного проїзду, проходу до такого майна через земельні ділянки відповідача за первісним позовом.

Відповідно до ч.1 ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Захист судом порушеного права або охоронюваного законом інтересу можливий виключно за наявності у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, а також за наявності факту порушення або оспорення такого права.

Первісні позивачі наполягають на тому, що право проїзду та проходу по земельним ділянкам відповідача за первісним позовом їм належить на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 21.07.2010 р. та від 15.07.2010 р., відповідно до яких Житомирська міська рада відчужила на користь ФОП ОСОБА_4 належні йому земельні ділянки.

Так, у пунктах 5.2. обох договорів передбачено обмеження та обтяження, а саме: встановлено спеціальні обмеження - надання безперешкодного проходу та проїзду через земельну ділянку площею 767 кв.м. та площею 176 кв.м. на користь суміжних землекористувачів.

Тому, на їх думку, за умовами вказаних договорів, в будь-якому випадку, право проходу та проїзду через земельні ділянки ОСОБА_4 мають суміжні землекористувачі за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до чинного Земельного кодексу України правами на користування землею є право постійного користування земельною ділянкою, право оренди земельної ділянки, а також права концесіонера на земельну ділянку.

Позивачі за первісним позовом зазначили, що вони є землекористувачами, зокрема, на підставі ст. 377 ЦК України та 120 ЗК України, оскільки придбали у власність нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно ст.377 ЦК України (в чинній на день розгляду справи редакції) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

Згідно ч.ч.2, 6 ст.120 ЗК України (в чинній на день розгляду справи редакції) якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти.

Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

ФОП ОСОБА_2 було придбано у власність склад матеріалів каркасного типу за договором купівлі-продажу від 03.09.2001 р., укладеним з ЗАТ "Хорс".

ФОП ОСОБА_8 придбав у ЗАТ "Хорс" приміщення за договором купівлі-продажу 31.10.2001 р.

Оскільки вказані договори було укладено 03.09.2001 р. та 31.10.2001 р., а ЦК України та ЗК України набрали чинності з 1 січня 2004 року та з 1 січня 2002 року відповідно, то посилання первісних позивачів та їх представників на норми вказаних актів щодо відносин власності на зазначені приміщення та прав на земельні ділянки є безпідставними.

В цій частині доцільно керуватися нормами ЗК УРСР, що був чинний на момент переходу права власності на час придбання вказаних приміщень у власність.

Так, відповідно до ст. 30 ЗК УРСР при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.

Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.23 ЗК УРСР право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Доцільно також зазначити, що відповідно до ст.22 цього ж Кодексу право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

З матеріалів справи вбачається, що ФОП ОСОБА_2, всупереч чинним на момент переходу до нього права власності на склад матеріалів не оформив у встановленому на той час порядку прав на земельну ділянку, в матеріалах справи також відсутні докази звернення з цією метою до компетентних органів.

Отже, на момент набуття ФОП ОСОБА_2 права власності на склад матеріалів, позивач за первісним позовом не набув статусу землекористувача щодо зазначеного нерухомого майна.

Інше нерухоме майно (приміщення складу готової продукції) перейшло до ФОП ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 27.12.2006 р., укладеного з гр. ОСОБА_9

Відповідно до ч.1, 2 ст.120 ЗК України (в редакції, чинній на момент вчинення даного правочину) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

Однак, ФОП ОСОБА_2, попри те, що набув право власності на об'єкт нерухомості (приміщення складу готової продукції), всупереч нормам законодавства, не скористався своїм правом на перехід до нього прав на земельну ділянку, на якій знаходяться зазначені приміщення.

Крім того, слід зазначити, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Отже, правочини, що тягнуть перехід права власності на об'єкт нерухомості є підставою для переходу права на землю, в свою чергу, оформлення такого права здійснюється у встановленому законом порядку.

Представник позивачів за первісним позовом також зазначав, що ФОП ОСОБА_8 є землекористувачем внаслідок укладення 06.04.2006 р. договору оренди земельної ділянки.

Так, ФОП ОСОБА_8 06.04.2006 р. та Житомирська міська рада уклали договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,1027 га, в тому числі під будівлями та спорудами - 0,0494 га, під проходами, проїздами та площадками - 0,0533 га, за адресою: АДРЕСА_1.

Договір було укладено строком на п'ять років.

Проте, представник позивачів за первісним позовом зазначає, що договір оренди земельної ділянки від 06.04.2006 р. в силу п.4 даного договору є поновленим на строк до 18.04.2016 р.

Дійсно, відповідно до п.4 даного договору після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк, у цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за два місяці до закінчення строку дії договору, повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. У разі відсутності письмових заперечень з боку орендодавця на протязі одного місяця після закінчення строку договору, договір вважається пролонгованим на термін, зазначений у цьому договорі на цих же умовах з урахуванням орендної плати відповідно до діючого Законодавства та "Положення про порядок встановлення розмірів та справляння орендної плати за земельні ділянки в м. Житомирі, які перебувають у державній або комунальній власності".

Проте, відносини, пов'язані з орендою землі, зокрема, порядок поновлення договору оренди землі регулюється Законом України "Про оренду землі".

Так, відповідно до ст.33 згаданого Закону (в редакції, чинній як на момент закінчення строку дії договору, так і на день вирішення спору) у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із:

власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності);

уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу.

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку.

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Отже, обов'язковою умовою для продовження дії договору оренди землі є укладення відповідної додаткової угоди між сторонами.

В листі Управління регулювання земельних відносин Житомирської міської ради від 25.04.2013 р. та від 12.06.2013 повідомляється, що термін дії даного договору оренди земельної ділянки сплив 20.04.2011 р. На даний час в управління представлений розроблений проект землеустрою щодо відведення даної земельної ділянки (зміна цільового призначення) (а.с.156, т.1; 35 т.3).

Враховуючи викладене, з матеріалів справи вбачається, що позивачі за первісним позовом, як на день звернення із позовом, так і на день вирішення спору не є користувачами земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1.

Крім того, суд звертає увагу на те, що позивачі за первісним позовом не являються сторонами за договорами купівлі-продажу земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1, площею 0,6722 га, кадастровий номер 1810136300:04:039:0044 та площею 0,0473 га, кадастровий номер 1810136300:04:039:0012.

До того ж слід зазначили, що земельні ділянки, право проїзду та проходу по яким є предметом первісного позову, не є землями спільного користування, оскільки, належать ФОП ОСОБА_4 на праві приватної власності, що відповідно захищається законом у встановленому порядку.

Водночас, суд вважає за необхідне наголосити на наступному. Так, однією з підстав звернення з первісним позовом є порушення права користування, належним на праві власності первісним позивачам, нерухомим майном, внаслідок розміщення первісним відповідачем на єдиному (як зазначили первісні позивачі) проїзді та проході будівельних матеріалів, зведення на ньому паркану в процесі будівництва.

Однак, суд вважає, що подані в підтвердження вказаних обставин докази не є належними та допустимими.

Так, акти, що на думку первісних позивачів, підтверджують факт неможливості проїзду до належного їм майна, підписані з одного боку одним з первісних позивачів, з іншого - підприємцями, представниками інших юридичних осіб, що не є учасниками спірних правовідносин та з матеріалів справи не вбачається, що останні наділені функціями контролю.

Зазначені акти не визнаються судом як достовірний доказ у справі, оскільки складалися без участі відповідача за первісним позовом чи його представників, та не містять посилання на складання схем, планів, інших доказів, що підтверджують факти, наведені в актах.

Як на доказ неможливості проїзду, до належних первісним позивачам приміщень ,до матеріалів справи додано відбитки фотографій, з яких неможливо достовірно визначити, коли і де останні були відзняті. До того ж фотографії не можуть свідчити про створеня перешкод для проїзду та проходу.

Крім того, враховуючи, що в судових засіданнях судом було оглянуто, надані сторонами та учасниками, у порядку ст.30 ГПК України, плани встановлення меж земельних ділянок, викопіровки, план розподілу земельної ділянки, експлікацію будівель та споруд, схеми розташування в'їздів-виїздів до об'єктів господарювання за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.38, 40, 42, 51, 66, 176 т.1, а.с.13-14, 117-118, т.2), судом встановлено, що позивачами за первісним позовом не доведено, що проїзд по земельним ділянкам ФОП ОСОБА_4 до приміщень первісних позивачів є єдиним існуючим.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_2 зазначають, що відповідач за первісним позовом перешкоджає їм у реалізації правомочностей власників нерухомого майна, а саме, права користування майном.

Відповідно до положень ч.1 ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно приписів ч.ч.1 та 2 ст.321 ЦК України Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.ч.1,2 ст.319 ЦК України).

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Таким чином, позивачі за первісним позовом з метою захисту своїх прав, як власників нерухомого майна, по суті подали позов з вимогою безперешкодного користування майном (земельними ділянками), що перебувають на праві приватної власності у відповідача за первісним позовом.

В свою чергу, слід зазначити, що власник земельних ділянок (ФОП ОСОБА_4) володіє щодо належних йому земельних ділянок усіма правами власності на рівних умовах із позивачами за первісним позовом щодо їх нерухомого майна.

Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі (ч.3 ст.319 ЦК України).

Таким чином, суд не вправі захистити права одного власника, порушивши при цьому права чи інтереси іншого.

Відповідно до ч.7 ст.319 ЦК України діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Так, право користування чужим майном передбачене главою 32 ЦК України.

Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо (ч.1 ст.404 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Отже, право користування чужою земельною ділянкою шляхом забезпечення можливості проходу, проїзду по ній є сервітутом.

Проте, сервітут може бути встановлений лише договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч.1 ст.402 ЦК України).

В матеріалах справи відсутні докази виникнення у первісних позивачів прав на частини земельних ділянок, що належать ФОП ОСОБА_4

Щодо зустрічних позовних вимог, суд зазначає наступне.

Зустрічний позов ФОП ОСОБА_4 подано з метою захисту прав власності шляхом припинення безпідставного користування земельними ділянками.

Проте, суд дійшов до висновку, що відповідач за первісним позовом не довів факт користування ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_8 належними йому земельними ділянками.

Так, подані Журнали в'їзду-виїзду автотранспорту, які велися посадовими особами ТОВ "Варта", суд не розцінює як належний доказ факту користування позивачами за первісним позовом земельними ділянками ФОП ОСОБА_4

Такі документи мають суто односторонній характер та виконують лише інформаційну функцію. У Журналах відсутні відомості та посилання на такі відомості, на підставі яких охоронці здійснювали запис про проїзд через земельну ділянку саме конкретною особою або її автотранспорту. Журнали містять підписи лише охоронців, підписи осіб, які здійснювали проїзд, прохід, відсутні.

Крім того, з Журналів не вбачається, за якою адресою посадові особи ТОВ "Варта" виконували функції охорони, здійснюючи записи про проїзд автотранспорту.

Також відповідач за первісним позовом вважає, що обставини зустрічного позову підтверджує зміст первісного позову.

Зазначене судом до уваги не береться, оскільки подання первісного позову ніяким чином не може свідчити про порушення прав власності відповідача за первісним позовом, на захист яких подано зустрічний позов.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Згідно із ч.1, 2 ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Позивачі за первісним позовом свої вимоги обґрунтовували наявністю у них прав землекористувачів, проте, як встановлено судом, зазначена обставина матеріалами справи спростовується.

Отже, ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_8 не довели наявності у них прав, на захист яких подано первісний позов.

Відтак, враховуючи предмет позову (усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом звільнення існуючого проїзду), у первісних позивачів відсутні правові підстави для звернення з позовом саме з обраних ними підстав.

До того ж, позивачами за первісним позовом не доведено і обставин, якими вони обґрунтовують позовні вимоги, а саме - факту порушення їх прав з огляду на відсутність в матеріалах справи належних доказів.

Відповідач за первісним позовом, подавши зустрічний позов, як і первісні позивачі, всупереч приписам ст.1, 33 ГПК України, не довів обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а саме - факту порушення первісними позивачами прав ФОП ОСОБА_4 шляхом безпідставного проходу та проїзду по належним йому земельним ділянкам.

Враховуючи викладене, як первісні, так і зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судові витрати за первісним позовом покладаються на позивачів за первісним позовом.

Судові витрати за зустрічним позовом покладаються на відповідача за первісним позовом.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32-34, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні первісного позову відмовити.

2. У задоволенні зустрічного позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 21.06.13

Суддя Сікорська Н.А.

Віддрукувати:

1 - до справи

2 - відповідачу за первісним позовом - наручно