Постанова

від 03.03.2014 по справі 906/507/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"03" березня 2014 р. Справа № 906/507/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Гулова А.Г. ,

суддя Маціщук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивачів за первісним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на рішення господарського суду Житомирської області від 17.06.2013 р.

у справі № 906/507/13 (суддя Сікорська Н.А.)

за позовом:

1) фізичної особи-підприємця ОСОБА_1;

2) фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про усунення перешкод у користуванні майном

та за зустрічним позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до відповідачів:

1) фізичної особи-підприємця ОСОБА_1;

2) фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про спонукання припинити безпідставне користування земельними ділянками

за участю представників сторін:

від позивачів за первісним позовом:

1) ОСОБА_4;

2) ОСОБА_4;

від відповідача за первісним позовом: ОСОБА_5

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 17.06.2013 р. у справі № 906/507/13 відмовлено у задоволенні первісного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном та у задоволенні зустрічного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про спонукання припинити безпідставне користування земельними ділянками.

При винесенні вищевказаного рішення, судом першої інстанції було встановлено, що позивачі за первісним позовом в обґрунтування своїх вимог посилаються на те, що право проїзду та проходу по земельним ділянкам відповідача за первісним позовом їм належить на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 21.07.2010 р. та від 15.07.2010 р., відповідно до яких Житомирська міська рада відчужила на користь ФОП ОСОБА_3 належні йому земельні ділянки.

Місцевий суд зазначив, що ФОП ОСОБА_1 було придбано у власність склад матеріалів каркасного типу за договором купівлі-продажу від 03.09.2001 р., укладеним з ЗАТ "Хорс". ФОП ОСОБА_2 придбав у ЗАТ "Хорс" приміщення за договором купівлі-продажу 31.10.2001 р.

З урахуванням того, що договори було укладено 03.09.2001 р. та 31.10.2001 р., а ЦК України та ЗК України набрали чинності з 1 січня 2004 року та з 1 січня 2002 року, то місцевий суд вказав на те, що посилання первісних позивачів та їх представників на норми Цивільного та Земельного кодексів України у редакціях, які діяли з 1 січня 2004 р. та 2002 р., щодо відносин власності на зазначені приміщення та прав на земельні ділянки є безпідставними.

З матеріалів справи судом першої інстанції було встановлено, що ФОП ОСОБА_1, всупереч чинному законодавству на момент переходу до нього права власності на склад матеріалів не оформив у встановленому на той час порядку прав на земельну ділянку, в матеріалах справи також відсутні докази звернення з цією метою до компетентних органів. Інше нерухоме майно (приміщення складу готової продукції) перейшло до ФОП ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 27.12.2006 р., укладеного з гр. ОСОБА_6

Крім того, ФОП ОСОБА_2 06.04.2006 р. та Житомирська міська рада уклали договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,1027 га, в тому числі під будівлями та спорудами - 0,0494 га, під проходами, проїздами та площадками - 0,0533 га, за адресою: АДРЕСА_1.

Також місцевий суд зауважив, що позивачі за первісним позовом, як на день звернення із позовом, так і на день вирішення спору не є користувачами земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1.

До того ж, земельні ділянки, право проїзду та проходу по яким є предметом первісного позову, не є землями спільного користування, оскільки, належать ФОП ОСОБА_3 на праві приватної власності, що відповідно захищається законом у встановленому порядку.

Вирішуючи спірні правовідносини щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог за первісним позовом, судом першої інстанції було враховано відповідні положення Цивільного та Земельного кодексів УРСР, а також ЦК та ЗК України, Закону України «Про оренду землі».

Також, суд першої інстанції зауважив, що власник земельних ділянок (ФОП ОСОБА_3) володіє щодо належних йому земельних ділянок усіма правами власності на рівних умовах із позивачами за первісним позовом щодо їх нерухомого майна.

З урахуванням приписів ч. 1 ст. 401 ЦК України, суд вказав на те, що право користування чужою земельною ділянкою шляхом забезпечення можливості проходу, проїзду по ній є сервітутом. Сервітут може бути встановлений лише договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч. 1 ст. 402 ЦК України).

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази виникнення у первісних позивачів прав на частини земельних ділянок, що належать ФОП ОСОБА_3

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність визначених законом підстав для задоволення вимог за первісним позовом.

З приводу вимог, заявлених за зустрічним позовом, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач за первісним позовом не довів факт користування ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 належними йому земельними ділянками.

Твердження відповідача за первісним позовом стосовно того, що обставини зустрічного позову підтверджують зміст первісного позову, не були прийняті до уваги судом першої інстанції з огляду на те, що подання первісного позову жодним чином не може свідчити про порушення прав власності відповідача за первісним позовом, на захист яких подано зустрічний позов.

З урахуванням вказаного, суд першої інстанції відмовив у задоволенні зустрічного позову.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 та фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулись з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просять рішення господарського суду Житомирської області від 17.06.2013 р. у справі №906/507/13 скасувати в частині відмови у задоволенні первісного позову та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги за первісним позовом в повному обсязі.

Скаржники вважають, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржники вказують наступне.

Судом першої інстанції безпідставно та необґрунтовано було відмовлено у задоволенні клопотання позивачів за первісним позовом про зупинення провадження у справі № 906/507/13 до вирішення справи № 906/839/13.

Суд першої інстанції при прийнятті рішення, як стверджують скаржники, не врахував, що у матеріалах справи містяться акти встановлення на місцевості меж земельних ділянок відповідача за первісним позовом, в яких в описі суміжних землекористувачів зазначені позивачі за зустрічним позовом.

Крім того, місцевим господарським судом при розгляді справи не було надано оцінки письмовому доказу - плану-схемі розподілу території за адресою: АДРЕСА_1, від 2002 року, яка міститься в матеріалах справи, яку підписали як позивачі за первісним позовом, так i відповідач. При цьому, скаржники зазначають, що дану схему розподілу i позивачі за первісним позовом, i відповідач підписали як суміжні землекористувачі.

В обґрунтування своїх вимог, скаржники зазначають, що відповідно до ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди i за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа - повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк i на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Зважаючи на той факт, що ФОП ОСОБА_2 користується земельною ділянкою, переданою йому в оренду за Договором оренди землі станом на 31.05.2013 року та сплачує орендну плату, а Житомирська міська рада приймає таку оплату та не заперечує проти такого використання земельної ділянки, скаржники наголошують на тому, що даний Договір оренди землі є пролонгованим строком на п'ять років, тобто, до 18.04.2016 року, включно. З огляду на вказане, скаржники стверджують, що ФОП ОСОБА_2 є землекористувачем земельної ділянки, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_1.

На підтвердження своїх вимог позивачі за первісним позовом зазначають, що відповідно до ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни їх цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Крім того, скаржники зважають на те, що факт суміжності землекористування між позивачами та відповідачем по АДРЕСА_1 підтверджується схемою розподілу земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 між власниками нерухомого майна, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, що складалась у 2002 році та підписувалась усіма власниками нерухомого майна, яке знаходиться за даною адресою.

Відповідно до клопотання представника позивачів за первісним позовом від 16.09.2013р. до матеріалів справи долучено копію Договору оренди землі від 15.08.2013 р., укладеного між Житомирською міською радою (орендодавець) та ФОП ОСОБА_2 (орендар), згідно з п. 1 якого орендодавець, керуючись рішенням 24 сесії шостого скликання Житомирської міської ради від 11.07.2013 р. № 579, Положенням про порядок встановлення розмірів та справляння орендної плати за земельні ділянки в м. Житомирі, які перебувають у державній і в комунальній власності та чинним законодавством, надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до п. 6 вказаного Договору останній укладено на 5 (п'ять) років.

З огляду на викладені вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, скаржники вважають, що судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні вимог за первісним позовом за відсутності на те визначених законом підстав, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції слід скасувати.

Від відповідача за первісним позовом надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги - відмовити.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, відповідач вказує наступне.

Позивачі за первісним позовом не являються сторонами за договорами купівлі-продажу земельних ділянок площею 0,6722 га, кадастровий номер 1810136300:04:039:0044 та площею 0,0473 га, кадастровий номер 1810136300:04:039:001 за адресою: АДРЕСА_1. До того ж, відповідач зазначає, що земельні ділянки, право проїзду та проходу по яким є предметом первісного позову, не є землями спільного користування, оскільки, належать ФОП ОСОБА_3 на праві приватної власності. Крім того, позивачами за первісним позовом не подано доказів встановлення на їх користь сервітутів на право проходу та проїзду через земельні ділянки ФОП ОСОБА_3

За таких обставин, відповідач стверджує, що право, на захист якого ФОП ОСОБА_1, ОСОБА_2 подано позов, зазначеним особам не належить. А отже, в силу ст. 1 ГПК України, позов не підлягає задоволенню.

Також, відповідач звертає увагу на те, що стосовно земельної ділянки загальною площею 0,0473 га, кадастровий № 1810136300:04:039:0012, чи її частини, відсутні спеціальні обмеження. Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 24.04.2013 р. номер НВ-1800249722013 відомості про обмеження у використанні цієї земельної ділянки, встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 р. № 1051, не зареєстровані. Також відсутні спеціальні обмеження і щодо земельної ділянки загальною площею 0,0,6722 га, кадастровий № 1810136300:04:039:0044, чи її частини. Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 24.04.2013 р. номер НВ-1800249802013 відомості про обмеження у використанні цієї земельної ділянки, встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 р. № 1051, не зареєстровані.

Відтак, відповідач зазначає, що твердження позивачів про те, що на частину земельних ділянок, які належать ФОП ОСОБА_3, накладено спеціальні обмеження для забезпечення безперешкодного проїзду та проходу до майна суміжних землекористувачів не відповідає дійсності.

В той же час, відповідач наголошує на тому, що із наданих позивачем у справу копій документів, зокрема, договору оренди земельної ділянки від 06.04.2006 р., який було укладено між Житомирською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, вбачається, що станом на час звернення позивача ОСОБА_2 до господарського суду з даним позовом закінчився строк дії даного договору оренди. Позивачем не надано доказів того, що договір оренди укладено на новий строк.

За наведеного вище, відповідач за первісним позовом вважає, що рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а в задоволення апеляційної скарги - відмовити.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.10.2013 р. провадження у справі № 906/507/13 зупинено до вирішення господарським судом Житомирської області пов'язаної з нею іншої справи № 906/839/13 та набрання рішенням у цій справі законної сили.

03.02.2014 р. до Рівненського апеляційного господарського суду від відповідача у справі - фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 надійшла заява від 28.01.2014 р. Відповідно до вказаної заяви, відповідач повідомив суд про те, що господарським судом Житомирської області розглянуто та вирішено справу № 906/839/13. Рішення господарського суду від 11.12.2013 р. (повний текст рішення складений 27.12.2013р.) у цій справі набрало законної сили на підставі ч. 5 ст. 85 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, оскільки апеляційну скаргу подано не було. З огляду на вказане, відповідач зазначив, що обставини, які зумовили зупинення провадження у справі № 906/507/13 усунено, а тому просив провадження у даній справі поновити у порядку ст. 79 ГПК України.

12.02.2014 р. до Рівненського апеляційного господарського суду від господарського суду Житомирської області надішов лист № 906/839/13/1124/14 від 07.02.2014 р., відповідно до якого суд апеляційної інстанції було повідомлено про те, що станом на 07.02.2014 р. рішення господарського суду від 11.12.2013 р. (повний текст якого складений 27.12.2013 р.) у справі № 906/839/13 не оскаржувалось. Крім того, направлено копію даного рішення.

Так, відповідно, до рішення господарського суду від 11.12.2013 р. у справі № 906/839/13 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, Комунального підприємства "Житомирський міський центр земельних відносин", ДП "Центр державного земельного кадастру" в особі Житомирської регіональної філії, Управління Держземагентства у Житомирському районі, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Житомирської міської ради, про визнання недійсним державних актів на право власності (з урахуванням заяви про зміну підстав позову) та скасування їх державної реєстрації, у задоволенні позову визнати недійсним державний акт серії ЯЛ № 348291 від 10.11.2010 року на право власності на земельну ділянку площею 0, 0473 га, кадастровий номер 1810136300:04:039:0012, по АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_3 відмовлено. У задоволенні позову визнати недійсним державний акт серії ЯЛ № 348294 від 10.11.2010 року на право власності на земельну ділянку площею 0,6722 га, кадастровий номер 1810136300:04:039:0044, по по АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_3 відмовлено. У позові про скасування державної реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку провадження у справі припинено.

У вказаному рішенні господарський суд Житомирської області зауважив, що під час заповнення державних актів серії ЯЛ № 348294 та ЯЛ № 3482941 на право власності на земельні ділянки загальною площею 0,6722 га та 0,0473 га було порушенно вимоги діючого земельного законодавства в частині не нанесення на план меж цих земельних ділянок зон обмежень щодо використання земельної ділянки та не заповнення, відповідно, поля "Обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки або її частини". Крім того, суд вказав на те, що відомості про наявні обмеження щодо використання частин земельних ділянок були у технічних документаціях із землеустрою 1 та 2, отриманих від відповідача -2, зокрема, викладені у довідках Управління Держкомзему у м. Житомирі Житомирської області. Тому можливість здійснення їх правового аналізу у виконавців заповнення державних актів на право власності на земельні ділянки відповідача - 3 (ДП "Центр державного земельного кадастру" в особі Житомирської регіональної філії) була. Також, вказав на те, що усунути недоліки в оформлені державних актів серії ЯЛ № 348294 та ЯЛ № 3482941 на право власності на земельні ділянки у відповідних полях на даний час неможливо, з огляду на те, що Інструкція від 22.06.2009р № 325, яка передбачала можливість видачі нового державного акта, втратила чинність 15.10.2013 року, а з 23.07.13 року - постанова Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 року № 449 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою".

Вказане вище рішення господарського суду Житомирської області від 11.12.2013 р. у справі № 906/839/13 набрало законної сили та є чинним.

У зв'язку з тим, що обставини, які зумовили зупинення провадження у справі №906/507/13, усунено, ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.02.2014р. провадження у справі № 906/507/13 поновлено та призначено до розгляду на "03" березня 2014 року.

3 березня 2014 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник скаржників підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. Просить врахувати обставини, встановлені рішенням господарського суду Житомирської області від 11.12.2013 р. у справі № 906/839/13 в тій частині, що господарським судом було встановлено факт порушення вимог діючого земельного законодавства під час заповнення державних актів серії ЯЛ № 348294 та ЯЛ № 3482941 на право власності на земельні ділянки загальною площею 0,6722 га та 0,0473 га в частині не нанесення на план меж цих земельних ділянок зон обмежень щодо використання земельної ділянки.

З огляду на вказане, вважає, що рішення господарського Житомирської області від 17.06.2013 р. у справі № 906/507/13 слід скасувати та прийняти нове, яким задоволити вимоги за первісним позовом.

Представник відповідача за первісним позовом - фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 в судовому засіданні заявив, що з доводами апелянтів не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як підтверджується матеріалами справи, що ФОП ОСОБА_1 було придбано у власність склад матеріалів каркасного типу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу від 03.09.2001 р., укладеним з ЗАТ "Хорс" ( Т.1 а. с. 20-23).

ФОП ОСОБА_2 придбав у ЗАТ "Хорс" приміщення загальною площею 65, 50 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за договором купівлі-продажу 31.10.2001р. (Т.1 а.с. 16-19).

Інше нерухоме майно (приміщення складу готової продукції) перейшло до ФОП ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 27.12.2006 р., укладеного з гр. ОСОБА_6 (Т. 1 а.с. 24-27).

06.04.2006 р. ФОП ОСОБА_2 та Житомирська міська рада уклали договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,1027 га, в тому числі під будівлями та спорудами - 0,0494 га, під проходами, проїздами та площадками - 0,0533 га, за адресою: АДРЕСА_1. Договір було укладено строком на п'ять років (Т. 1 а.с. 89).

Листом від 25.04.2013 р. та від 12.06.2013 р. Управління регулювання земельних відносин Житомирської міської ради повідомило, що термін дії даного договору оренди земельної ділянки сплив 20.04.2011 р. На даний час в управління представлений розроблений проект землеустрою щодо відведення даної земельної ділянки (зміна цільового призначення) (Т.1 а.с.156; Т. 3 а.с. 35).

В матеріалах справи міститься копія договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 15.07.2010 р., укладеного між Житомирською міською радою (продавець) та ФОП ОСОБА_3 (покупець), за умовами якого продавець на підставі рішення тридцять дев'ятої сесії п'ятого скликання Житомирської міської ради за № 1278 від 23.06.2010 р. зобов'язується передати за плату, а покупець оплачує і приймає у власність земельну ділянку площею 473 кв. м., кадастровий номер 1810136300:04:039:0012, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 для іншої промисловості (Т. 1 а.с. 46-49).

Крім того, 21.07.2010 р. між Житомирською міською радою (продавець) та ФОП ОСОБА_3 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 21.07.2010 р., (Т. 1 а.с. 35-37).

За умовами п. 1.1. вказаного договору продавець на підставі рішення тридцять дев'ятої сесії п'ятого скликання Житомирської міської ради за № 1277 від 23.06.2010 р. зобов'язується передати за плату, а покупець оплачує і приймає у власність земельну ділянку площею 6722 кв. м., кадастровий номер 1810136300:04:039:0044, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 для іншої промисловості.

Пунктами 5.2. вищевказаних договорів купівлі-продажу від 15.07.2010 р. та від 21.07.2010 р. встановлені обмеження та обтяження, а саме: встановлено спеціальні обмеження - надання безперешкодного проходу та проїзду через земельну ділянку площею 767 кв.м. та площею 176 кв. м. на користь суміжних землекористувачів.

08.02.2011 р. ФОП ОСОБА_3 надано дозвіл № 037/6/11 на виконання будівельних робіт з реконструкції власних будівель і нежитлових приміщень та будівництва адміністративно-виставкового будинку по АДРЕСА_1 під виробничо-торговельний комплекс (Т. 1 а. с. 116).

Відповідно до наявних в матеріалах справи державних актів на право власності на земельну ділянку фізична особа - підприємець ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі - продажу земельних ділянок від 21.07.2010 р. та від 15.07.2010 р. є власником земельних ділянок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,6722 га, кадастровий номер 1810136300:04:039:0044 та площею 0,0473 га, кадастровий номер 1810136300:04:039:0012 (Т.1, а.с. 129-131).

Вказані вище договори кіпівлі-продажу від 15.07.2010 р. та від 21.07.2010 р. є дійсними, у встановленому законом порядку не оспорювалися.

Позивачі за первісним позовом звернулися до суду першої інстанції за тих підстав, що на їхню думку ФОП ОСОБА_3 порушує їх право на користування належним їм нерухомим майном, що полягає у створенні перешкод для проїзду та проходу до такого нерухомого майна по наявному єдиному проїзді, який проходить через земельні ділянки відповідача за первісним позовом.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог за первісним позовом, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення чинного законодавства та укладених договорів.

Як вбачається з матеріалів справи, вказані вище договори купівлі - продажу, за якими позивачі за первісним позовом виступають покупцями, були укладені 03.09.2001 р. та 31.10.2001 р. При цьому, ЦК України та ЗК України набрали чинності з 1 січня 2004 року та з 1 січня 2002 року.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Враховуючи той факт, що договірні правовідносини у позивачів за первісним позовом виникли, починаючи з вересня - жовтня 2001 року, то за доцільним є керуватися нормами Земельного кодексу України (в редакції від 1992 р.) що був чинний на момент переходу права власності на час придбання вказаних приміщень у власність.

За приписами ст. 22 Земельного кодексу України (в редакції від 1992 р.) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Земельного кодексу України (в редакції від 1992 р.) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

У відповідності до ч. 1, 3 ст. 30 Земельного кодексу України (в редакції від 1992 р.) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.

Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.

Таким чином, наведеними вище приписами діючого на той момент законодавства, встановлено правила, за якими виникає право користування земельною ділянкою. Зокрема, таке право посвідчується відповідним державним актом у встановленому законом порядку.

Натомість, як свідчать матеріали справи, ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 не оформили у встановленому законом порядку прав на земельну ділянку, в матеріалах справи також відсутні докази звернення з цією метою до органів місцевого самоврядування.

Отже, позивачі за первісним позовом не набули статусу землекористувачів щодо зазначеного нерухомого майна.

Як було встановлено вище, за договором дарування від 27.12.2006 р. ОСОБА_6 подарувала, а ОСОБА_1 прийняв в дар приміщення складу готової продукції, а саме: приміщення № № 2-1, 1-1, 2-3, 2-4, 2-5, 2-2 загальною площею 163, 8 кв.м, що знаходиться в АДРЕСА_1.

За приписами статті 116 Земельного кодексу України (в редакції від 25.10.2001р.p з відповідними змінами і доповненнями) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України (в редакції від 25.10.2001 р.) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

Отже, законом унормовано обов'язкову умову, за наявності якої виникає право користування земельною ділянкою. Цією умовою виступає укладення договору оренди земельної ділянки.

Статтями 124, 125 вказаного Кодексу встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Всупереч наведеному вище, ФОП ОСОБА_1, набувши право власності на об'єкт нерухомості (приміщення складу готової продукції), не скористався своїм правом щодо оформлення власності або права користування відповідною земельною ділянкою, на якій знаходяться відповідне нерухоме майно.

Таким чином, встановлені обставини справи доводять той факт, що у позивачів відсутні документи на підтвердження їхнього права користування земельними ділянками.

За умовами п. 4 Договору оренди земельної ділянки від 06.04.2006 р., укладеного між ФОП ОСОБА_2 та Житомирською міською радою, останній укладено строком на п'ять років.

Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк, у цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за два місяці до закінчення строку дії договору, повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. У разі відсутності письмових заперечень з боку орендодавця на протязі одного місяця після закінчення строку договору, договір вважається пролонгованим на термін, зазначений у цьому договорі на цих же умовах з урахуванням орендної плати відповідно до діючого Законодавства та "Положення про порядок встановлення розмірів та справляння орендної плати за земельні ділянки в м. Житомирі, які перебувають у державній або комунальній власності".

Статтею 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній як на момент закінчення строку дії договору, так і на момент вирішення спору) встановлено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із:

власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності);

уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу.

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку.

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

З урахуванням вищевказаного, очевидним є те, що обов'язковою умовою для продовження дії договору оренди землі є укладення відповідної додаткової угоди між сторонами.

Оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження факту укладення такої додаткової угоди, враховуючи строк дії договору оренди (5 років) та листи Управління регулювання земельних відносин Житомирської міської ради від 25.04.2013 р. та від 12.06.2013 р., то відповідно термін дії даного договору оренди земельної ділянки закінчився 20.04.2011 р.

За наведених обставин, позивачі за первісним позовом не набули статусу землекористувачів земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1.

За нормами цивільного права способи захисту права власності прийнято поділяти на речово-правові та зобов'язально-правові. Зокрема, речово-правові способи захисту включають в себе віндикаційний позов (витребування майна з чужого незаконного володіння) та негаторний позов (усунення перешкод у здійсненні власником свого права користування і розпорядження майном).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачі за первісним позовом звернулися до суду першої інстанції з негаторним позовом (з вимогою про усунення перешкод у користуванні майном).

За приписами ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

В силу дії статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 3, 5 ст. 319 ЦК України усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Отже, висновок місцевого господарського суду щодо неможливості захисту права одного власника шляхом порушення права іншого власника грунтується на вимогах закону.

Також, не заслуговують на увагу твердження скаржників в тій частині, що ФОП ОСОБА_2 продовжує користуватися земельною ділянкою загальною площею 0,1027 га, в тому числі під будівлями та спорудами - 0,0494 га, під проходами, проїздами та площадками - 0,0533 га, за адресою: АДРЕСА_1, переданою йому в оренду за договором від 06.04.2006 р., укладеним між ФОП ОСОБА_2 та Житомирською міською радою. Оскільки термін дії вказаного договору закінчився 20.04.2011 р., а приписи ст. 33 Закону України «Про оренду» у діючій редакції вимагають укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди, проте така угода в матеріалах справи відсутня.

Посилання представника позивачів на те, що рішенням господарського суду Житомирської області у справі № 906/839/13 від 11.12.2013р. встановлені обставини щодо того, що при оформленні та видачі державних актів на земельні ділянки ЯЛ № 348294 та ЯЛ № 348941 на право власності на земельні ділянки площею 0,6722 га. та 0,0473 га. за адресою АДРЕСА_1 було порушено законодавство і не враховано обмеження на їх використання шляхом надання проїзду та проходу позивачам, не можуть бути взяті до уваги, оскільки станом на день прийняття оскаржуваного рішення від 17 червня 2013р. у даній справі № 906/507/13, рішення у справі № 906/839/13 від 11.12.2013р. не існувало і відповідно обставини встановлені вказаним рішенням не можуть бути покладені в основу рішення та постанови у даній справі № 906/507/13.

З аналогічних підстав не може бути взятий до уваги договір оренди землі від 15.08.2013р. № 89 між ФОП ОСОБА_2 та Житомирською міською радою (Т.3 а.с.109,110).

В той же час, у випадку задоволення позову ОСОБА_1 у справі № 906/839/13 про визнання недійсними державних актів на землю ФОП ОСОБА_3 та скасування їх державної реєстрації, у останнього також були б відсутні права землекористування, що впливало на вирішення спору у справі № 906/507/13 в зв'язку з чим її розгляд зупинявся.

З урахуванням вищевказаного, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності визначених законом підстав для задоволення позовних вимог за первісним позовом.

Стосовно позовних вимог, заявлених за зустрічним позовом, то судова колегія приймає до уваги наступне.

Вимоги за зустрічним позовом полягають у припинення безпідставного користування земельними ділянками.

Виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, очевидним є те, що позивач за зустрічним позовом не довів факт порушення ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 прав відповідача як землекористувача.

Суд апеляційної інстанції погоджується зі висновком суду першої інстанції з приводу того, що такі документи як журнали в'їзду-виїзду автотранспорту, які велися посадовими особами ТОВ "Варта", мають односторонній характер та виконують лише інформаційну функцію. У журналах відсутні відомості та посилання на такі відомості, на підставі яких охоронці здійснювали запис про проїзд через земельну ділянку саме конкретною особою або її автотранспорту. Журнали містять підписи лише охоронців, підписи осіб, які здійснювали проїзд, прохід, відсутні (Т. 2 а.с. 16-113). При цьому, з журналів не вбачається, за якою адресою посадові особи ТОВ "Варта" виконували функції охорони, здійснюючи записи про проїзд автотранспорту.

Таким чином, в силу дії статті 33 ГПК України, позивачем за зустрічним позовом не доведено підставність своїх вимог щодо припинення безпідставного користування земельними ділянками, оскільки не встановлено сам факт такого користування.

Отже, суд першої інстанції правомірно, у відповідності до встановлених обставин справи дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову.

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, скаржниками не надано жодних належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст.. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржників, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та суперечать положенням чинного законодавства, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Отже, судовою колегією не встановлено порушень або неправильного застосування норм процесуального чи матеріального права судом першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в порядку статті 104 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, рішення господарського суду Житомирської області від 17.06.2013 р. у справі № 906/507/13 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Житомирської області від 17.06.2013 р. у справі №906/507/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - без задоволення.

2. Справу № 906/507/13 надіслати господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Маціщук А.В.