Рішення

від 18.06.2013 по справі 901/1159/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.06.2013Справа № 901/1159/13 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансвелес-СМ», м. Київ,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс-СВ», м. Сімферополь,

про стягнення 8154,20 грн.

Суддя О.І. Башилашвілі

Представники:

Від позивача - не з'явився.

Від відповідача - Полтавець В.П., представник, довіреність б/н від 16.04.2013.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансвелес-СМ» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс-СВ» суми боргу у розмірі 4 929,00 грн., пені за простій автотранспорту в розмірі 1056,00 грн., пені за прострочення оплати в сумі 2169,20 грн., що загалом становить 8 154,20 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором доручення №14/12 від 14.12.2012, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс-СВ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансвелес-СМ», в частині оплати вартості отриманих послуг.

Під час розгляду справи відповідачем надавались відзиви на позовну заяву та доповнення до відзиву на позовну заяву. Так у відзиві на позовну заяву (а.с.111-115) відповідач зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансвелес-СМ» до матеріалів позовної заяви додано заявку до договору №17/12 на перевезення вантажу у міжнародному сполученні, яка відрізняється по змісту від заявки, що надана відповідачем, оскільки відсутня така істотна умова як - «умова перевезення»; окрім того, відповідач вказує, що позивачем здійснено перевезення по міжнародній товаротранспортній накладній (CMR), а не за умовою перевезення - TIR, у зв'язку із чим відповідач вважає, що позивачем в односторонньому порядку було змінено умови договору. У доповненнях до відзиву на позовну заяву відповідач зазначає, що позивач посилається на той факт, що умови заявки були погоджені з виконавчим директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс -СВ» Бихловим С.В., однак останній не мав повноважень щодо погодження вказаних документів, бо не був працівником підприємства відповідача.

У судовому засіданні, що відбулось 17.06.2013, оголошена перерва, з урахуванням приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України, про що сторони були повідомлені належним чином - під підпис представників у повідомленні про оголошення перерви (а.с. 164).

Позивач у продовжене судове засідання не з'явився, про причини відсутності суд не повідомив. Під час розгляду справи представником позивача надавались до суду додаткові обґрунтування позовних вимог, заперечення на відзив відповідача та письмові пояснення, додаткові письмові пояснення на відзив відповідача, у яких позивач зазначає, що підтримує позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач у продовженому судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував та просив суд вартість фактично наданих позивачем послуг визнати в розмірі фактично сплаченої суми - 32 941,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 30.05.2013 суд продовжив строк вирішення спору до 18.06.2013 в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони.

Розгляд справи відкладався, оголошувались перерви в засіданні відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України в межах строку, встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши представника відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

14 грудня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс-СВ» (далі - Довіритель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансвелес-СМ» (далі - Повірений) укладено договір доручення №14/12 (далі договір, а.с. 12-14).

Предметом даного договору є те, що довіритель доручає, а повірений приймає на себе зобов'язання виконати певні юридичні дії: укласти від свого імені та рахунок довірителя договір про надання послуг по організації міжнародних перевезень вантажів з третьою особою, у подальшому перевізником. Повіреному надається право вибору перевізника на власний розсуд з урахуванням вимог (умов) довірителя, викладених у заявці. Умови виконання робіт (послуг) по перевезенню визначаються у окремому договорі, який укладає повірений з перевізником від свого імені, в інтересах довірителя. У відповідності з даним договором виконання транспортних послуг здійснює перевізник, на якого повіреним оформлюються усі необхідні документи (п.1.1 договору).

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу статей 173, 174, частини 1 статті 175 Господарського кодексу України.

Пунктом 1.3 договору передбачено, що конкретні умови з перевезення оформляються заявкою довірителя на перевезення вантажу, у якій передбачаються конкретні умови для належного виконання умов договору.

Довіритель передає заявку повіреному не пізніше ніж за 48 годин до початку завантаження. При необхідності зміни дати завантаження - вона узгоджується сторонами додатково (п. 2.2 договору).

Відповідно п. 2.3 договору, заявка та усі доповнення та зміни до неї, обговорені та підтверджені письмово обома сторонами є невід'ємною частиною договору та мають юридичну силу.

У пункті 3.6 договору передбачено, що довіритель зобов'язаний здійснити своєчасно оплату за послуги перевезення вантажу повіреному в порядку та відповідно умов, передбачених даним договором та заявкою.

Розділом четвертим цього договору визначені обов'язки повіреного. Так зокрема, пунктом 4.2 договору визначено, що повірений зобов'язаний своєчасно (перед завантаженням) подавати необхідні документи для оформлення (TIR, CMR, свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ, код ЗКПО перевізника, копія паспорту водія). Пунктом 4.4 договору визначений обов'язок забезпечити контроль за доставкою ввіреного йому вантажу в пункт призначення та видати його співробітнику грузоотримувача, вказаного в товаротранспортній накладній (CMR).

Відповідно до п. 5.1 договору, вартість послуг з перевезення визначається у заявці, яка є невід'ємною частиною договору у конкретному перевезенні.

Сторони визнають, що достатнім і належним доказом надання послуг з перевезення повіреним та відповідно їх прийняття довірителем є або підписаний сторонами акт виконаних робіт, або товаротранспортний документ (CMR), або інший документ, який може підтвердити факт надання й отримання послуг за даним договором (п. 5.3 договору).

Згідно пункту 9.1 договору, даний договір набирає законної сили з моменту його підписання та є дійсним строком на 1 рік, якщо одна із сторін не повідомила про розірвання, то договір вважається продовженим на той же строк та на тих же умовах.

Як стверджує позивач, 17.12.2012 від відповідача надійшла на адресу позивача заявка № 17/12 на перевезення вантажу у міжнародному сполученні (а.с. 15-16).

Дана заявка містить відомості щодо замовника - відповідач у справі, платника - він же, маршруту перевезення, дати та часу завантаження - 18.12.2012 о 10:00 (за місцевим часом), вид вантажу, ваги - 6,3тон, вартості вантажу - 26391,00 євро, адреси розмитнення, адреси розвантаження, нормативного простою автотранспорту, суми фрахту, форми і строків оплати - 3600 євро за курсом НБУ, 50% по факту завантаження, 50% по факту доставки вантажу на митний термінал, а також відомості щодо автомобіля та водія.

Як зазначає позивач, станом на 18.12.2012 (на дату завантаження) за курсом НБУ 100євро становило 1051,8788грн. Станом на 27.12.2012 (на дату розвантаження) за курсом НБУ 100євро становило 1056,5147грн,

Позивач взяті на себе договірні зобов'язання щодо організації перевезення вантажу за заявкою відповідача виконав у повному обсязі, що підтверджується наданими до матеріалів справи доказами, зокрема договором №17/12/12 від 17.12.2012, укладеним між позивачем та перевізником (а.с. 17-18), міжнародною товарно-транспортною накладною А №099577 (СМR) (а.с. 19-20).

З урахуванням курсів НБУ на дату завантаження та розвантаження, у відповідності до обумовленої сторонами у заявці вартості перевезення, позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0000116 від 18.12.2012 на суму 37868,00 грн., який надіслано відповідачу 23.01.2013 (а.с.23, 26).

Вартість доставки вантажу в розмірі 37868 грн. підтверджується довідкою про транспортні витрати №1 від 18.12.2012, наданої позивачем в митні органи (а.с. 72).

Крім того, позивач виставив відповідачу до сплати рахунок-фактуру №СФ-0000120 від 27.12.2012 на суму 1223,00грн. за простій автомобіля, який надіслано відповідачу 23.01.2013 (а.с. 24, 26).

Як пояснив позивач, сума рахунку-фактури №СФ-0000120 від 27.12.2012 в розмірі 1223,00грн складається з нарахування за простій автомобіля в розмірі 1057грн. та доплати - 166грн., у зв'язку зі зміною курсу євро.

Проте виставлені позивачем рахунки, сплачені позивачем частково, в сумі 32939,00грн., в результаті чого за відповідачем утворилась заборгованість з оплати рахунку-фактури № СФ-0000116 від 18.12.2012 на суму 4929,00грн. та з оплати сплати рахунку-фактури №СФ-0000120 від 27.12.2012 на суму 1223,00грн., у зв'язку з чим позивач надіслав на адресу відповідача претензію від 22.01.2013 щодо оплати заборгованості в розмірі 6152,00грн. в строк до 31.01.2013 (а.с. 27).

В свою чергу відповідач, у відповіді на претензію вих. №15 від 22.02.2013 відхилив вимоги претензії позивача у повному обсязі, посилаючись на те, що ним оплата наданих послуг здійсненна у повному обсязі, надавши власний бухгалтерський розрахунок - довідку, при цьому сума оплати визначена ним самостійно, з урахуванням звичайних цін на такі види послуг. Крім того, у даній відповіді відповідач запропонував вважати укладений між сторонами договір №14/12 від 14.12.2012, розірваним. (а.с. 28-30).

Однак позивач листом від 20.03.2013 заперечив відповідачу щодо розірвання договору, посилаючись на норми ст. 188 ГК України, та запропонував виконати вимоги претензії (а.с. 31-32).

Оскільки вимоги претензій залишені відповідачем без задоволення, сума заборгованості відповідачем у добровільному порядку сплачена не була, акти виконаних робіт не підписані, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення суми боргу в примусовому порядку.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, перевіряючи правомірність та правове обґрунтування вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги.

Як зазначалось вище, матеріали справи свідчать про надання позивачем обумовлених договором послуг з перевезення вантажу відповідача. За таких обставин, у відповідача виник обов'язок щодо виконання своїх зобов'язань, у вигляді оплати наданих послуг.

Факт надання позивачем відповідачеві послуг, останнім не заперечується, проте спір між сторонами виник внаслідок розбіжностей щодо порядку надання послуг та відповідно їх вартості.

Так, умовами договору, зокрема пунктом 5.3, визначено, що достатнім і належним доказом надання послуг з перевезення повіреним та відповідно їх прийняття довірителем є або підписаний сторонами акт виконаних робіт, або товарно-транспортний документ (СМR), або інший документ, який може підтвердити факт надання й отримання послуг за даним договором.

Відповідно до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів Женева, 19 травня 1956 року, для оформлення міжнародних вантажних перевезень автомобільним транспортом використовується спеціальний вид товарно-транспортної накладної - СМК.

Матеріали справи містять товарно-транспортну накладну (СМR) А № 099577, що є достатнім та належним доказом надання послуг з перевезення повіреним та відповідно їх прийняття довірителем, а саме підтверджено, що позивачем було організовано послуги з перевезення вантажу по маршруту, обумовленому в заявці, а саме: завод ТІSUN, Штоках 100, А-6306 Зелль, Австрія - АР Крим, Сімферополь, вул. Аерофлотська (склад ТОВ «Альянс-СВ»).

За умовами договору, відповідач зобов'язався здійснити оплату за послуги перевезення вантажу позивачу в порядку та на умовах передбачених договором та заявкою.

Дослідивши наданий до матеріалів справи позивачем примірник заявки №17/12, судом встановлено, що у даній заявці узгоджено сторонами суму фрахту, форму та строки оплати, а саме: 3600 євро за курсом НБУ, 50% по факту завантаження, 50% по факту доставки вантажу на митний термінал.

Проте, відповідач, заперечуючи проти позову, зазначив, що позивач виконав вимоги договору не у спосіб визначений договором, чим в односторонньому порядку звузив власні обов'язки за договором та порушив умови договору та права ТОВ «Альянс-СВ», у зв'язку з чим позивачу було сплачено кошти тільки за реально надані ним послуги.

При цьому відповідач надав примірник заявки до договору № 17/12 на перевезення вантажу у міжнародному сполученні, який суттєво відрізняється за змістом заявки, що надана позивачем.

Так суд, дослідивши наданий відповідачем примірник заявки встановив, що вона містить в собі додатково умови перевезення - TIR (а.с. 82).

В свою чергу відповідач вважає, що подана позивачем заявка до договору № 17/12 на перевезення вантажу у міжнародному сполученні не відповідає вимогам чинного законодавства, в частині що стосується надання доказів і не може бути доказом по справі, оскільки наявність або відсутність такої істотної умови договору як «умова перевезення» принципово змінює порядок надання послуги перевезення в сторону погіршення якості наданої послуги.

Таким чином, відповідач зазначає про те, що за його заявкою визначено умови перевезення TIR, тоді як позивач здійснив перевезення не за вказаною умовою, а у звичайний спосіб по Міжнародній товарно-транспортній накладній (СМR).

Оскільки ці дві умови перевезення суттєво відрізняються, на думку відповідача, щодо умов проходження митного контролю, а саме за умовами перевезення TIR вантаж проходить по проміжних митницях без догляду, при цьому використовуються спеціальні транспортні засоби або контейнери, а за умовами перевезення СМR - міжнародна товарно-транспортна накладна містить інформацію про вантаж, маршрут, і здійснюється таке перевезення на загальних умовах без міжнародних гарантій, які надає TIR, то відповідач, вважаючи неналежним виконання договірних зобов'язань позивачем в частині щодо умов перевезення, самостійно зменшив суму договору, сплативши надані послуги частково, з урахуванням, як він зазначає, вивчення українського ринку перевезень.

Проте, суд не може погодитись з такою позицією відповідача, у зв'язку з наступним.

Зобов'язання згідно із ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а змовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст.ст. 202, 203. 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини. які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно до частини першої ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом укладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом ствердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Як вже зазначалось, між сторонами укладено договір доручення №14/12 від 14.12.12., в якому сторони узгодили, що конкретні умови з перевезення оформляються заявкою довірителя на перевезення вантажу, у якій передбачаються конкретні умови для належного виконання умов договору, у тому числі і ціна договору.

Стаття 632 ЦК України визначає, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Обидві заявки, надані сторонами, містять такі умови як сума фрахту, форма і строки оплати - 3600 євро за курсом НБУ, 50% по факту завантаження, 50% по факту доставки вантажу на митний термінал.

За таких обставин, відповідач позбавлений права самостійно змінювати обумовлені договором умови щодо суми фрахту та строків оплати.

При цьому суд зауважує, що на момент здійснення операцій з перевезення замовленого вантажу, відповідачу було добре відомо щодо умов його перевезення, та він не був позбавлений можливості відмовитись від таких умов перевезення, звернувшись з відповідною претензією. Доказів будь-якого реагування відповідача щодо зміни (на його думку) умов перевезення вантажу, на момент самого перевезення, суду не надано.

При цьому судом не приймаються до уваги доводи відповідача щодо невідповідності ваги вантажу реально перевезеному, вазі вказаній у заявці, оскільки це стосується господарської діяльності та взаємин відповідача та постачаючої компанії та а ні договором, укладеним між сторонами у справі, а ні заявкою не встановлено взаємозв'язок співвідношення вартості послуг з перевезення до ваги вантажу.

У доповненнях до відзиву на позовну заяву відповідач зазначає, що позивач посилається на той факт, що умови заявки були погоджені з виконавчим директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс -СВ» Бихловим С.В., однак останній не мав повноважень щодо погодження вказаних документів, бо не був працівником підприємства відповідача.

Такі посилання як позивача так і відповідача є неспроможними, оскільки факт наявності чи відсутності у штаті працівників підприємства відповідача даної особи не тягне за собою наслідок відмови у позові, факт укладення договору між сторонами не спростовується, надання послуг за заявкою фактично відбулось та сторонами не заперечується.

Що стосується посилань відповідача на те, що вибір позивача як контрагента за договором було здійснено саме тому, що він здійснює перевезення за умовами TIR, оскільки по регіону АР Крим такі послуги не надаються, то вони позивачем спростовуються, з усних пояснень, така умова перевезення не є переважною.

Разом з тим, відповідач, надаючи дані середньостатистичної вартості перевезення за умовами TIR по Україні посилається на лист Торгово-промислової палати Криму.

Суд, дослідивши даний лист, зауважує на наступному. По-перше у цьому листі не надано даних станом на який місяць якого року визначено межі суми перевезення, оскільки послуги надавались у 2012 році, проплата здійснювалась відповідачем частково у 2012 році, тоді як лист датовано 29.04.2013 (а.с. 123); по-друге ці дані носять лише довідковий характер, та не являються обов'язковими і остаточними для застосування суб'єктами господарювання при здійсненні господарської діяльності.

Доводи відповідача відносно того, що ним здійснена часткова оплата наданих послуг саме за перевезення на умовах TIR, жодними документами не підтверджується.

За таких обставин справи, суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 4929,00грн. основного боргу такими, що обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, тому підлягають задоволенню, оскільки протилежного шляхом надання відповідних доказів суду не доведено.

Відповідно до п. 3.5, договору ТОВ «Альянс-СВ» зобов'язався забезпечити нормативний строк простою автомобіля, як під завантаженням та митним оформленням, так і під вивантаженням й митною очисткою - не більше 48 годин, за виключенням вихідних та святкових днів.

Тобто час завантаження та митного оформлення та вивантаження й митної очистки не повинні перевищувати разом 96 годин, за виключенням вихідних та святкових.

Як встановлено пунктом 6.2. договору, за кожну добу простою транспортного засобу під завантаженням (розвантаженням) - понад нормативні строки, довіритель сплачує повіреному неустойку у розмірі еквівалентному 50 євро на території України, Республіки Білорусь, Росії та еквівалентному 100 Євро на території країн Західної Європи за кожну добу простою, якщо інше не обумовлено у заявці.

Крім цього, у заявці № 17/12 (обох примірників) обумовлений нормативний простій автотранспорту: час завантаження та митного оформлення, вивантаження та митної очистки автомобіля не повинен перебільшувати 96 годин за кожну почату добу простою на території Європи 100 євро, Україна - 50 євро.

Як свідчать матеріали справи, в'їзд на Кримську митницю відбувся 24.12.2012, а розвантаження і отримання вантажу здійснено 27.12.2012, тобто понад 96 годин передбачених у заявці, - простій автотранспорту склав 2 доби.

Факт простою автомобіля підтверджується відмітками (датованими штампами) Кримської митниці у товарно-транспортні накладній (СМR) А №099577, а також довідкою ТОВ «Альянс-СВ».

Тому позивач виставив відповідачеві до сплати рахунок, в який включено сума за простій автомобіля в розмірі 1056,00 грн. Проте дана сума відповідачем не визнана та не сплачена.

При цьому слід зауважити, що умови перевезення у будь-якому випадку не вплинули б на факт простою автомобіля на Кримській митниці - оскільки вона, у даному випадку, не була проміжною митницею.

Тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми за простій автомобіля понад норми в розмірі 1056,00грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 6.5. договору, довіритель за несвоєчасну оплату вартості виконаних послуг повіреним, сплачує йому пеню у розмірі 0,5% від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

Оскільки згідно умов п. 5.1. договору та заявки №17/12 остаточний розрахунок відповідач повинен був здійснити по факту доставки вантажу на митний термінал, тобто 27.12.2012, то позивачем здійснено нарахування пені у розмірі 0,5% від несплаченої суми за договором (4929,00грн) що становить 24,65грн. на день за період з 27.12.2012 по 25.03.2013 (88 днів прострочення) і її розмір становить 2169,20грн.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Як зазначалось, умовами договору передбачена відповідальність відповідача за прострочення виконання грошового зобов'язання у вигляді пені.

Як вбачається із розрахунку пені, позивачем здійснено нарахування пені за належний період, з урахуванням умов договору, із дотриманням шестимісячного терміну, у відповідності до частини 4 статті 232 ГК України, тому вимоги позивача про стягнення 2169,00грн. пені теж підлягають задоволенню, як такі що засновані на законі.

Судові витрати зі сплати судового збору судом покладаються на відповідача в порядку статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 25.06.2013.

На підставі викладеного, керуючись статтею 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс-СВ» (вул. Данилова, 33, м. Сімферополь, 95021, Україна; вул. Данилова, 35, м. Сімферополь, АР Крим, Україна, 95021; ідентифікаційний код 25623937) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансвелес-СМ» (юридична адреса:Оболонський проспект, 14-ж, м. Київ, 04205, Україна; поштова адреса: Проспект Миру, 4, оф. 413, м. Київ, 02105, Україна; ідентифікаційний код 38322754) суму боргу в розмірі 4 929,00 грн., пеню за простій автотранспорту в розмірі 1056,0 грн., пеню за прострочення оплати в розмір 2169,20 грн. та 1720,50 грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя О.І. Башилашвілі