Постанова

від 30.07.2013 по справі 901/1159/13

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2013 року Справа № 901/1159/13

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Волкова К.В.,

суддів Борисової Ю.В.,

Гонтаря В.І.,

за участю представників сторін:

позивача: Сінгаєвський Олександр Валерійович, довіреність №472 від 17.04.13, товариство з обмеженою відповідальністю "Трансвелес-СМ";

відповідача: Полтавець Віталій Петрович, довіреність №б/н від 16.04.13, товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс-СВ";

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс-СВ" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Башилашвілі О.І.) від 18 червня 2013 року у справі №901/1159/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Трансвелес-СМ" (пр.Миру, 4, оф.413, Київ 105, 02105; Оболонський проспект, 14-ж, місто Київ, 04205)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс-СВ" (вул. Данилова, 33, Сімферополь, 95021; вул. Данилова, 35, Сімферополь, 95021)

про стягнення 8154,20 грн.

ВСТАНОВИВ :

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю „Трансвелес-СМ", звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю „Альянс-СВ" про стягнення суми боргу у розмірі 4 929,00 грн., пені за простій автотранспорту в розмірі 1 056,00 грн., пені за прострочення оплати в сумі 2 169,20 грн., що загалом становить 8 154,20 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором доручення №14/12 від 14 грудня 2012 року, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю „Альянс-СВ" та товариством з обмеженою відповідальністю „Трансвелес-СМ", в частині оплати вартості отриманих послуг.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 18 червня 2013 року у справі №901/1159/13 (суддя Башилашвілі О.І.) позов товариства з обмеженою відповідальністю "Трансвелес-СМ" задоволено.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс-СВ" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Трансвелес-СМ" суму боргу в розмірі 4 929,00 грн., пеню за простій автотранспорту в розмірі 1 056,00 грн., пеню за прострочення оплати в розмірі 2 169,20 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс-СВ" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, а також неповним дослідженням обставин, які мають значення для справи.

Так, заявник апеляційної скарги зазначає, що товариством з обмеженою відповідальністю „Трансвелес-СМ" в односторонньому порядку було змінено умови договору.

29 липня 2013 року на адресу суду від представника товариства з обмеженою відповідальністю „Трансвелес-СМ" надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому він з її доводами не погоджується та заперечує проти їх задоволення.

У судовому засіданні, призначеному до слухання на 30 липня 2013 року, представник заявника апеляційної скарги підтримав її вимоги та доводи, наполягав на їх задоволенні, представник позивача з зазначеними доводами не погодився та заперечував проти їх задоволення.

Повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

14 грудня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Альянс-СВ" (Довіритель) та товариством з обмеженою відповідальністю „Трансвелес-СМ" (Повірений) укладено договір доручення №14/12 (а.с. 12-14).

Предметом даного договору є те, що довіритель доручає, а повірений приймає на себе зобов'язання виконати певні юридичні дії: укласти від свого імені та рахунок довірителя договір про надання послуг по організації міжнародних перевезень вантажів з третьою особою, у подальшому перевізником. Повіреному надається право вибору перевізника на власний розсуд з урахуванням вимог (умов) довірителя, викладених у заявці. Умови виконання робіт (послуг) по перевезенню визначаються у окремому договорі, який укладає повірений з перевізником від свого імені, в інтересах довірителя. У відповідності з даним договором виконання транспортних послуг здійснює перевізник, на якого повіреним оформлюються усі необхідні документи (пункт 1.1 договору).

Пунктом 1.3 договору передбачено, що конкретні умови з перевезення оформляються заявкою довірителя на перевезення вантажу, у якій передбачаються конкретні умови для належного виконання умов договору.

Довіритель передає заявку повіреному не пізніше ніж за 48 годин до початку завантаження. При необхідності зміни дати завантаження - вона узгоджується сторонами додатково (пункт 2.2 договору).

Відповідно пункту 2.3 договору, заявка та усі доповнення та зміни до неї, обговорені та підтверджені письмово обома сторонами є невід'ємною частиною договору та мають юридичну силу.

У пункті 3.6 договору передбачено, що довіритель зобов'язаний здійснити своєчасно оплату за послуги перевезення вантажу повіреному в порядку та відповідно умов, передбачених даним договором та заявкою.

Розділом четвертим цього договору визначені обов'язки повіреного.

Так зокрема, пунктом 4.2 договору визначено, що повірений зобов'язаний своєчасно (перед завантаженням) подавати необхідні документи для оформлення (TIR, CMR, свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ, код ЗКПО перевізника, копія паспорту водія).

Пунктом 4.4 договору визначений обов'язок забезпечити контроль за доставкою ввіреного йому вантажу в пункт призначення та видати його співробітнику грузоотримувача, вказаного в товаротранспортній накладній (CMR).

Відповідно до пункту 5.1 договору, вартість послуг з перевезення визначається у заявці, яка є невід'ємною частиною договору у конкретному перевезенні.

Сторони визнають, що достатнім і належним доказом надання послуг з перевезення повіреним та відповідно їх прийняття довірителем є або підписаний сторонами акт виконаних робіт, або товаротранспортний документ (CMR), або інший документ, який може підтвердити факт надання й отримання послуг за даним договором (пункт 5.3 договору).

Згідно пункту 9.1 договору, даний договір набирає законної сили з моменту його підписання та є дійсним строком на 1 рік, якщо одна із сторін не повідомила про розірвання, то договір вважається продовженим на той же строк та на тих же умовах.

Як стверджує позивач, 17 грудня 2012 року від відповідача надійшла на адресу позивача заявка №17/12 на перевезення вантажу у міжнародному сполученні (а.с. 15-16).

Дана заявка містить відомості щодо замовника - відповідач у справі, платника - він же, маршруту перевезення, дати та часу завантаження - 18 грудня 2012 року о 10:00 (за місцевим часом), вид вантажу, ваги - 6,3 тон, вартості вантажу - 26 391,00 євро, адреси розмитнення, адреси розвантаження, нормативного простою автотранспорту, суми фрахту, форми і строків оплати - 3 600,00 євро за курсом НБУ, 50% по факту завантаження, 50% по факту доставки вантажу на митний термінал, а також відомості щодо автомобіля та водія.

Як зазначає позивач, станом на 18 грудня 2012 року (на дату завантаження) за курсом НБУ 100,00 євро становило 1 051,8788 грн. Станом на 27 грудня 2012 року (на дату розвантаження) за курсом НБУ 100,00 євро становило 1 056,5147 грн.

Позивач взяті на себе договірні зобов'язання щодо організації перевезення вантажу за заявкою відповідача виконав у повному обсязі, що підтверджується наданими до матеріалів справи доказами, зокрема договором №17/12/12 від 17 грудня 2012 року, укладеним між позивачем та перевізником (а.с. 17-18), міжнародною товарно-транспортною накладною А №099577 (СМR) (а.с. 19-20).

З урахуванням курсів НБУ на дату завантаження та розвантаження, у відповідності до обумовленої сторонами у заявці вартості перевезення, позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №СФ-0000116 від 18 грудня 2012 року на суму 37 868,00 грн., який надіслано відповідачу 23 січня 2013 року (а.с.23, 26).

Вартість доставки вантажу в розмірі 37 868,00 грн. підтверджується довідкою про транспортні витрати №1 від 18 грудня 2012 року, наданої позивачем в митні органи (а.с. 72).

Крім того, позивач виставив відповідачу до сплати рахунок-фактуру №СФ-0000120 від 27 грудня 2012 року на суму 1 223,00 грн. за простій автомобіля, який надіслано відповідачу 23 січня 2013 року (а.с. 24, 26).

Як пояснив позивач, сума рахунку-фактури №СФ-0000120 від 27 грудня 2012 року в розмірі 1 223,00 грн. складається з нарахування за простій автомобіля в розмірі 1 057,00 грн. та доплати - 166,00 грн., у зв'язку зі зміною курсу євро.

Проте виставлені позивачем рахунки, сплачені позивачем частково, в сумі 32 939,00 грн., в результаті чого за відповідачем утворилась заборгованість з оплати рахунку-фактури №СФ-0000116 від 18 грудня 2012 року на суму 4 929,00 грн. та з оплати сплати рахунку-фактури №СФ-0000120 від 27 грудня 2012 року на суму 1 223,00 грн., у зв'язку з чим позивач надіслав на адресу відповідача претензію від 22 січня 2013 року щодо оплати заборгованості в розмірі 6 152,00 грн. в строк до 31 січня 2013 року (а.с. 27).

В свою чергу відповідач, у відповіді на претензію вих. №15 від 22 лютого 2013 року відхилив вимоги претензії позивача у повному обсязі, посилаючись на те, що ним оплата наданих послуг здійсненна у повному обсязі, надавши власний бухгалтерський розрахунок - довідку, при цьому сума оплати визначена ним самостійно, з урахуванням звичайних цін на такі види послуг. Крім того, у даній відповіді відповідач запропонував вважати укладений між сторонами договір №14/12 від 14 грудня 2012 року, розірваним (а.с. 28-30).

Однак позивач листом від 20 березня 2013 року заперечив відповідачу щодо розірвання договору, посилаючись на норми статті 188 Господарського кодексу України, та запропонував виконати вимоги претензії (а.с. 31-32).

Оскільки вимоги претензій залишені відповідачем без задоволення, сума заборгованості відповідачем у добровільному порядку сплачена не була, акти виконаних робіт не підписані, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення суми боргу в примусовому порядку.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не погоджується з доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим дійшла висновку про відмову у її задоволенні, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України та статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Так, 14 грудня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Альянс-СВ" (Довіритель) та товариством з обмеженою відповідальністю „Трансвелес-СМ" (Повірений) укладено договір доручення №14/12 (а.с. 12-14).

Предметом даного договору є те, що довіритель доручає, а повірений приймає на себе зобов'язання виконати певні юридичні дії: укласти від свого імені та рахунок довірителя договір про надання послуг по організації міжнародних перевезень вантажів з третьою особою, у подальшому перевізником. Повіреному надається право вибору перевізника на власний розсуд з урахуванням вимог (умов) довірителя, викладених у заявці. Умови виконання робіт (послуг) по перевезенню визначаються у окремому договорі, який укладає повірений з перевізником від свого імені, в інтересах довірителя. У відповідності з даним договором виконання транспортних послуг здійснює перевізник, на якого повіреним оформлюються усі необхідні документи (пункт 1.1 договору).

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу статей 173, 174, частини 1 статті 175 Господарського кодексу України.

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги.

Як зазначалось вище, матеріали справи свідчать про надання позивачем обумовлених договором послуг з перевезення вантажу відповідача. За таких обставин, у відповідача виник обов'язок щодо виконання своїх зобов'язань, у вигляді оплати наданих послуг.

Факт надання позивачем відповідачеві послуг, останнім не заперечується, проте спір між сторонами виник внаслідок розбіжностей щодо порядку надання послуг та відповідно їх вартості.

Так, умовами договору, зокрема пунктом 5.3, визначено, що достатнім і належним доказом надання послуг з перевезення повіреним та відповідно їх прийняття довірителем є або підписаний сторонами акт виконаних робіт, або товарно-транспортний документ (СМR), або інший документ, який може підтвердити факт надання й отримання послуг за даним договором.

Відповідно до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів Женева, 19 травня 1956 року, для оформлення міжнародних вантажних перевезень автомобільним транспортом використовується спеціальний вид товарно-транспортної накладної - СМК.

Матеріали справи містять товарно-транспортну накладну (СМR) А №099577, що є достатнім та належним доказом надання послуг з перевезення повіреним та відповідно їх прийняття довірителем, а саме підтверджено, що позивачем було організовано послуги з перевезення вантажу по маршруту, обумовленому в заявці, а саме: завод ТІSUN, Штоках 100, А-6306 Зелль, Австрія - АР Крим, Сімферополь, вул. Аерофлотська (склад ТОВ "Альянс-СВ").

За умовами договору, відповідач зобов'язався здійснити оплату за послуги перевезення вантажу позивачу в порядку та на умовах передбачених договором та заявкою.

Дослідивши наданий до матеріалів справи позивачем примірник заявки №17/12, судом першої інстанції було встановлено, що у даній заявці узгоджено сторонами суму фрахту, форму та строки оплати, а саме: 3 600,00 євро за курсом НБУ, 50% по факту завантаження, 50% по факту доставки вантажу на митний термінал.

Проте, відповідач, заперечуючи проти позову, зазначив, що позивач виконав вимоги договору не у спосіб визначений договором, чим в односторонньому порядку звузив власні обов'язки за договором та порушив умови договору та права ТОВ "Альянс-СВ", у зв'язку з чим позивачу було сплачено кошти тільки за реально надані ним послуги.

При цьому відповідач надав примірник заявки до договору № 17/12 на перевезення вантажу у міжнародному сполученні, який суттєво відрізняється за змістом заявки, що надана позивачем.

Так суд першої інстанції цілком правомірно, дослідивши наданий відповідачем примірник заявки встановив, що вона містить в собі додатково умови перевезення - TIR (а.с. 82).

В свою чергу відповідач вважає, що подана позивачем заявка до договору №17/12 на перевезення вантажу у міжнародному сполученні не відповідає вимогам чинного законодавства, в частині що стосується надання доказів і не може бути доказом по справі, оскільки наявність або відсутність такої істотної умови договору як "умова перевезення" принципово змінює порядок надання послуги перевезення в сторону погіршення якості наданої послуги.

Таким чином, відповідач зазначає про те, що за його заявкою визначено умови перевезення TIR, тоді як позивач здійснив перевезення не за вказаною умовою, а у звичайний спосіб по Міжнародній товарно-транспортній накладній (СМR).

Оскільки ці дві умови перевезення суттєво відрізняються, на думку відповідача, щодо умов проходження митного контролю, а саме за умовами перевезення TIR вантаж проходить по проміжних митницях без догляду, при цьому використовуються спеціальні транспортні засоби або контейнери, а за умовами перевезення СМR - міжнародна товарно-транспортна накладна містить інформацію про вантаж, маршрут, і здійснюється таке перевезення на загальних умовах без міжнародних гарантій, які надає TIR, то відповідач, вважаючи неналежним виконання договірних зобов'язань позивачем в частині щодо умов перевезення, самостійно зменшив суму договору, сплативши надані послуги частково, з урахуванням, як він зазначає, вивчення українського ринку перевезень.

Проте, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно не погодження з такою позицією відповідача, у зв'язку з наступним.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частина 7 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

У відповідності до статей 202, 203. 205, 206 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини. які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом укладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом ствердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Як вже зазначалось, між сторонами укладено договір доручення №14/12 від 14 грудня 2012 року, в якому сторони узгодили, що конкретні умови з перевезення оформляються заявкою довірителя на перевезення вантажу, у якій передбачаються конкретні умови для належного виконання умов договору, у тому числі і ціна договору.

Стаття 632 Цивільного кодексу України визначає, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Обидві заявки, надані сторонами, містять такі умови як сума фрахту, форма і строки оплати - 3600 євро за курсом НБУ, 50% по факту завантаження, 50% по факту доставки вантажу на митний термінал.

За таких обставин, відповідач позбавлений права самостійно змінювати обумовлені договором умови щодо суми фрахту та строків оплати.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано зауважує, що на момент здійснення операцій з перевезення замовленого вантажу, відповідачу було добре відомо щодо умов його перевезення, та він не був позбавлений можливості відмовитись від таких умов перевезення, звернувшись з відповідною претензією. Доказів будь-якого реагування відповідача щодо зміни (на його думку) умов перевезення вантажу, на момент самого перевезення, суду не надано.

Також, колегія суддів підтримує висновки суду першої інстанції стосовно не прийняття до уваги доводи відповідача щодо невідповідності ваги вантажу реально перевезеному, вазі вказаній у заявці, оскільки це стосується господарської діяльності та взаємин відповідача та постачаючої компанії та а ні договором, укладеним між сторонами у справі, а ні заявкою не встановлено взаємозв'язок співвідношення вартості послуг з перевезення до ваги вантажу.

Так, заявник апеляційної скарги зазначав, що позивач посилається на той факт, що умови заявки були погоджені з виконавчим директором товариства з обмеженою відповідальністю „Альянс -СВ" Бихловим С.В., однак останній не мав повноважень щодо погодження вказаних документів, бо не був працівником підприємства відповідача.

Такі посилання як позивача так і відповідача є неспроможними, оскільки факт наявності чи відсутності у штаті працівників підприємства відповідача даної особи не тягне за собою наслідок відмови у позові, факт укладення договору між сторонами не спростовується, надання послуг за заявкою фактично відбулось та сторонами не заперечується.

Разом з тим судом першої інстанції було встановлено стосовно посилань відповідача на те, що вибір позивача як контрагента за договором було здійснено саме тому, що він здійснює перевезення за умовами TIR, оскільки по регіону АР Крим такі послуги не надаються, то вони позивачем спростовуються, з усних пояснень, така умова перевезення не є переважною.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 929,00 грн. основного боргу такими, що обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, тому підлягають задоволенню, оскільки протилежного шляхом надання відповідних доказів суду не доведено.

Відповідно до пункту 3.5, договору товариство з обмеженою відповідальністю „Альянс-СВ" зобов'язався забезпечити нормативний строк простою автомобіля, як під завантаженням та митним оформленням, так і під вивантаженням й митною очисткою - не більше 48 годин, за виключенням вихідних та святкових днів.

Тобто час завантаження та митного оформлення та вивантаження й митної очистки не повинні перевищувати разом 96 годин, за виключенням вихідних та святкових.

Як встановлено пунктом 6.2. договору, за кожну добу простою транспортного засобу під завантаженням (розвантаженням) - понад нормативні строки, довіритель сплачує повіреному неустойку у розмірі еквівалентному 50 євро на території України, Республіки Білорусь, Росії та еквівалентному 100 Євро на території країн Західної Європи за кожну добу простою, якщо інше не обумовлено у заявці.

Крім цього, у заявці №17/12 (обох примірників) обумовлений нормативний простій автотранспорту: час завантаження та митного оформлення, вивантаження та митної очистки автомобіля не повинен перебільшувати 96 годин за кожну почату добу простою на території Європи 100 євро, Україна - 50 євро.

Як свідчать матеріали справи, в'їзд на Кримську митницю відбувся 24 грудня 2012 року, а розвантаження і отримання вантажу здійснено 27 грудня 2012 року, тобто понад 96 годин передбачених у заявці, - простій автотранспорту склав 2 доби.

Факт простою автомобіля підтверджується відмітками (датованими штампами) Кримської митниці у товарно-транспортні накладній (СМR) А №099577, а також довідкою товариства з обмеженою відповідальністю „Альянс-СВ".

На підставі чого позивач виставив відповідачеві до сплати рахунок, в який включено сума за простій автомобіля в розмірі 1 056,00 грн. Проте дана сума відповідачем не визнана та не сплачена.

При цьому слід зауважити, що умови перевезення у будь-якому випадку не вплинули б на факт простою автомобіля на Кримській митниці - оскільки вона, у даному випадку, не була проміжною митницею.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми за простій автомобіля понад норми в розмірі 1 056,00 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Також, відповідно до пункту 6.5. договору, довіритель за несвоєчасну оплату вартості виконаних послуг повіреним, сплачує йому пеню у розмірі 0,5% від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

Оскільки згідно умов пункту 5.1. договору та заявки №17/12 остаточний розрахунок відповідач повинен був здійснити по факту доставки вантажу на митний термінал, тобто 27 грудня 2012 року, то позивачем здійснено нарахування пені у розмірі 0,5% від несплаченої суми за договором (4 929,00грн), що становить 24,65 грн. на день за період з 27 грудня 2012 року по 25 березня 2013 року (88 днів прострочення) і її розмір становить 2 169,20 грн.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Як зазначалось, умовами договору передбачена відповідальність відповідача за прострочення виконання грошового зобов'язання у вигляді пені.

Як вбачається із розрахунку пені, позивачем здійснено нарахування пені за належний період, з урахуванням умов договору, із дотриманням шестимісячного терміну, у відповідності до частини 4 статті 232 Господарського кодексу України, тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення 2 169,00 грн. пені теж підлягають задоволенню, як такі що засновані на законі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи заявника апеляційної скарги неспроможними, з огляду на вимоги статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, з дослідженням всіх обставин у справі, у зв'язку з чим підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс-СВ" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 18 червня 2013 року у справі №901/1159/13 залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Волков

Судді Ю.В. Борисова

В.І. Гонтар

Розсилка:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансвелес-СМ" (пр.Миру, 4, оф.413, Київ 105, 02105; Оболонський проспект, 14-ж, місто Київ, 04205)

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс-СВ" (вул. Данилова, 33, Сімферополь, 95021; вул. Данилова, 35, Сімферополь, 95021)

3. Господарський суд Автономної Республіки Крим