Постанова

від 29.10.2013 по справі 901/1159/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2013 року Справа № 901/1159/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Волковицької Н.О., Рогач Л.І. за участю представників сторін: позивачане з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином відповідачане з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Альянс-СВ" на постановувід 30.07.2013 року Севастопольського апеляційного господарського суду у справі№ 901/1159/13 господарського суду Автономної Республіки Крим за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Трансвелес-СМ" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Альянс-СВ" простягнення 8 154,20 грн. ВСТАНОВИВ:

У квітні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансвелес-СМ" звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс-СВ" про стягнення 8 154,20 грн., з яких заборгованість в сумі 4 929,00 грн., пеня за простій автотранспорту в сумі 1 056,00 грн. та пеня за прострочення оплати в сумі 2 169,20 грн.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.06.2013 року (суддя Башилашвілі О.І.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.07.2013 року (головуючий суддя Волков К.В., судді Борисова Ю.В., Гонтар В.І.) позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу в розмірі 4 929,00 грн., пені за простій автотранспорту в сумі 1 056,00 грн., пені за прострочення оплати в сумі 2 169,20 грн. та відповідні витрати по сплаті судового збору.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс-СВ" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою від 15.08.2013 року, в якій просить скасувати судові акти попередніх інстанцій та прийняти нове рішення яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Скаржник вважає, що оскаржувані рішення місцевого та апеляційного суду винесено з застосуванням неналежних норм матеріального права, оскільки на думку скаржника, спірні, правовідносини які виникли між сторонами регулюються договором комісії, а не договором про надання послуг.

Крім того, судами не було застосовано частину 8 статті 181 Господарського кодексу України, статтю 638 Цивільного кодексу України та не враховано, що договір є неукладеним.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити рішення місцевого суду та постанову апеляційного господарського суду без змін, а скаргу без задоволення з підстав, викладених у судових рішеннях.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши в межах вимог статей 108, 111 7 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 14.12.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс-СВ" (Довіритель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансвелес-СМ" (Повірений) укладено договір доручення №14/12 (а.с. 12-14).

За умовами договору, довіритель доручає, а повірений приймає на себе зобов'язання укласти від свого імені та рахунок довірителя договір про надання послуг по організації міжнародних перевезень вантажів з третьою особою, у подальшому перевізником. Повіреному надається право вибору перевізника на власний розсуд з урахуванням вимог (умов) довірителя, викладених у заявці. Умови виконання робіт (послуг) по перевезенню визначаються у окремому договорі, який укладає повірений з перевізником від свого імені, в інтересах довірителя. У відповідності з даним договором виконання транспортних послуг здійснює перевізник, на якого повіреним оформлюються усі необхідні документи (пункт 1.1 договору).

Пунктом 1.3 договору передбачено, що конкретні умови з перевезення оформляються заявкою довірителя на перевезення вантажу, у якій передбачаються конкретні умови для належного виконання умов договору.

Довіритель передає заявку повіреному не пізніше ніж за 48 годин до початку завантаження. При необхідності зміни дати завантаження - вона узгоджується сторонами додатково (пункт 2.2 договору).

Відповідно пункту 2.3 договору, заявка та усі доповнення та зміни до неї, обговорені та підтверджені письмово обома сторонами є невід'ємною частиною договору та мають юридичну силу.

У пункті 3.6 договору передбачено, що довіритель зобов'язаний здійснити своєчасно оплату за послуги перевезення вантажу повіреному в порядку та відповідно умов, передбачених даним договором та заявкою.

Розділом четвертим цього договору визначені обов'язки повіреного зокрема, пунктом 4.2 договору визначено, що повірений зобов'язаний своєчасно (перед завантаженням) подавати необхідні документи для оформлення (TIR, CMR, свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ, код ЗКПО перевізника, копія паспорту водія). Пунктом 4.4 договору визначений обов'язок забезпечити контроль за доставкою ввіреного йому вантажу в пункт призначення та видати його співробітнику вантажоотримувача, вказаного в товаротранспортній накладній (CMR).

Відповідно до п. 5.1 договору, вартість послуг з перевезення визначається у заявці, яка є невід'ємною частиною договору у конкретному перевезенні.

Сторони визнають, що достатнім і належним доказом надання послуг з перевезення повіреним та відповідно їх прийняття довірителем є або підписаний сторонами акт виконаних робіт, або товаротранспортний документ (CMR), або інший документ, який може підтвердити факт надання й отримання послуг за даним договором (пункт 5.3 договору).

На адресу позивача від відповідача надійшла заявка № 17/12 на перевезення вантажу у міжнародному сполученні (а.с. 15-16), яка містить відомості щодо замовника - відповідач у справі, платника - він же, маршруту перевезення, дати та часу завантаження - 18.12.2012 о 10:00 (за місцевим часом), вид вантажу, ваги - 6,3тон, вартості вантажу - 26 391,00 євро, адреси розмитнення, адреси розвантаження, нормативного простою автотранспорту, суми фрахту, форми і строків оплати - 3 600 євро за курсом НБУ, 50% по факту завантаження, 50% по факту доставки вантажу на митний термінал, а також відомості щодо автомобіля та водія.

Станом на 18.12.2012 року (на дату завантаження) за курсом НБУ 100 євро становило 1051,8788 грн. Станом на 27.12.2012 року (на дату розвантаження) за курсом НБУ 100 євро становило 1056,5147 грн.

Розглядаючи спір по суті місцевим та апеляційним судом встановлено, що позивачем взяті на себе договірні зобов'язання щодо організації перевезення вантажу за вищевказаною заявкою відповідача виконано у повному обсязі, що підтверджується наданими до матеріалів справи доказами, зокрема договором №17/12/12 від 17.12.2012 року, укладеним між позивачем та перевізником (а.с. 17-18) та міжнародною товарно-транспортною накладною А № 099577 (СМR) (а.с. 19-20).

З урахуванням курсів НБУ на дату завантаження та розвантаження, у відповідності до обумовленої сторонами у заявці вартості перевезення, позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0000116 від 18.12.2012 на суму 37 868,00 грн., який надіслано відповідачу 23.01.2013 (а.с.23, 26).

Вартість доставки вантажу в розмірі 37 868,00 грн. підтверджується довідкою про транспортні витрати №1 від 18.12.2012 року, наданої позивачем в митні органи (а.с. 72).

Крім того, позивач виставив відповідачу до сплати рахунок-фактуру № СФ-0000120 від 27.12.2012 на суму 1 223,00 грн., які складається з нарахування за простій автомобіля в розмірі 1 057,00 грн. та доплати - 166,00 грн., у зв'язку зі зміною курсу євро. (а.с. 24, 26).

Однак, виставлені позивачем рахунки, сплачені позивачем частково, в сумі 32 939,00грн., в результаті чого за відповідачем утворилась заборгованість з оплати рахунку-фактури № СФ-0000116 від 18.12.2012 року на суму 4 929,00 грн. та з оплати рахунку-фактури № СФ-0000120 від 27.12.2012 року на суму 1 223,00 грн., у зв'язку з чим позивач надіслав на адресу відповідача претензію від 22.01.2013 року, щодо оплати заборгованості в розмірі 6 152,00грн. в строк до 31.01.2013 року (а.с. 27).

В свою чергу відповідач, у відповіді на претензію вих. № 15 від 22.01.2013 року відхилив вимоги позивача у повному обсязі, посилаючись на те, що ним оплата наданих послуг здійсненна у повному обсязі, надавши власний бухгалтерський розрахунок - довідку, при цьому сума оплати визначена ним самостійно, з урахуванням звичайних цін на такі види послуг. Крім того, у даній відповіді відповідач запропонував вважати укладений між сторонами договір № 14/12 від 14.12.2012 року, розірваним. (а.с. 28-30).

З врахуванням приписів статті 188 Господарського кодексу України, позивач листом від 20.03.2013 року відмовив відповідачу щодо розірвання договору та запропонував виконати вимоги отриманої претензії (а.с. 31-32).

Задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що предметом позову у даному випадку є стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги та відповідальність за порушення умов договору укладеного між сторонами.

Факт надання позивачем відповідачеві послуг, останнім не заперечується, проте спір між сторонами виник внаслідок розбіжностей щодо порядку надання послуг та відповідно їх вартості.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 903 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі коли договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, які встановлені договором.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 525, 629 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За правилами частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням наведених норм та встановлених судом обставин щодо визначених умовами договору розміру, строків та порядку оплати наданих позивачем для відповідача послуг, господарськими судами правомірно задоволено позовні вимоги.

Посилання касатора на невірну кваліфікацію договору № 14/12 від 14.12.2012 року, як договору доручення є слушним, але не спростовує висновків судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог з вищевикладених підстав.

За договором комісії (стаття 1011 Цивільного кодексу України) одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента, в той час, як за договором доручення (стаття 1000 Цивільного кодексу України) повірений вчиняє правочин від імені довірителя.

Цим договір доручення суттєво відрізняється від договору комісії, але це не спростовує, що обидва договори є цивільно-правовими договорами про надання послуг за плату.

Що ж до укладення заявки № 17/12 до договору № 14/12, то судами встановлений а відповідачем не спростований факт укладення цієї заявки в тому числі шляхом прийняття до виконання замовлення.

Таким чином, враховуючи встановлені попередніми судовими інстанціями обставини справи та з урахуванням мотивів, вкладених у даній постанові, касаційна інстанція не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення та постанови.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111 5 , 111 7 , пунктом 1 статті 111 9 , статтею 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.06.2013 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.07.2013 року у справі № 901/1159/13 господарського суду Автономної Республіки Крим залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс-СВ" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

С у д д і Н. Волковицька

Л. Рогач