Рішення

від 25.06.2013 по справі 7/68/2012/5003

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25 червня 2013 р. Справа № 7/68/2012/5003

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банасько О.О. розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСПРОМ", м.Вінниця

до: Приватного виробничо-комерційного підприємства "Пера", смт.Теплик, Вінницька область

про стягнення 114 377,44 грн.

при секретарі судового засідання Ольховій Т.О.

за участю представників сторін :

позивача: Семенков О.І., директор, протокол № 12 загальних зборів учасників від 07.10.2009 року, паспорт серії АА № 650704 виданий Ленінським РВ УМВС України у Вінницькій області 26.12.1997 року.

відповідача: Балтак О.О., довіреність б/н від 26.11.2012 року, паспорт серії АВ № 417733 виданий Ленінським РВ УМВС України у Вінницькій області 26.12.1997 року.

В С Т А Н О В И В :

Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСПРОМ", м.Вінниця заявлено позов до Приватного виробничо-комерційного підприємства "Пера", смт.Теплик, Вінницька область про стягнення 99 510,85 грн., з яких 22 997, 00 грн. - заборгованість, 62 929,51 грн - сума неустойки, 4 109,59 грн. - інфляційні нарахування, 2 474,75 грн. - 3 % річних, в зв'язку із з неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу № 42 від 20.11.2009 року.

Ухвалою від 05.11.2012 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/68/2012/5003.

Розгляд даної справи неодноразово відкладався в зв'язку з неподанням витребуваних судом доказів, необхідністю витребування додаткових доказів, необхідністю виклику в судове засідання посадових осіб ПВКП "Пера" тощо.

Ухвалою суду від 24.12.2012 року зупинено провадження у справі № 7/68/2012/5003 в зв'язку з призначенням комплексної судової експертизи (почеркознавчої та економічної) проведення якої доручено Вінницькому відділенню КНДІСЕ.

Після поновлення 11.03.2013 року розгляду справи провадження в останній було зупинено 25.03.2013 року в зв'язку із призначенням повторної судової почеркознавчої експертизи проведення якої було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

17.06.2013 року від експертної установи надійшов лист (№ 3163/3164/13-32 від 06.06.2012 року) в якому зазначено про несплату вартості експертизи, залишення в зв'язку з цим ухвали суду без виконання та повернення матеріалів справи.

Ухвалою від 17.06.2013 року провадження у справі було поновлено з призначенням судового засідання на 25.06.2013 року.

25.06.2013 року позивачем подано доповнення до позовної заяви в якій останній стягнути додатково з відповідача неустойку в сумі 10 978,09 грн., 451,19 грн. 3 % річних, 59,99 грн. інфляційних втрат.

В судовому засіданні 25.06.2013 року оголошувалась перерва в межах дня з метою забезпечення явки в судове засідання представника відповідача та необхідності подання додаткових письмових пояснень позивачем.

Після перерви позивачем подано письмове пояснення в якому він просить стягнути з відповідача 29 997,00 грн. основного боргу, 77 088,09 грн. неустойки за період з 11.12.2009 року по 21.06.2013 року, 4 169,58 грн. збитків від інфляції гривні за періоди з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року, з 01.01.2013 року по 31.05.2013 року, 3 122,77 грн. 3 % річних за період з 01.01.2010 року по 21.06.2013 року, а також відшкодувати за рахунок відповідача понесені витрати по сплаті послуг за проведення судової експертизи в сумі 1 618,32 грн. та витрати по оплаті послуг адвоката в сумі 9 000,00 грн..

Вказане письмове пояснення розцінено судом з огляду на його зміст та прохальну частину, як заява про збільшення розміру позовних вимог в частині вимог про стягнення неустойки, інфляційних втрат, 3 % і прийнято судом до розгляду, як таке, що не суперечить приписам ст.22 ГПК України.

При цьому суд зауважує, що під час розгляду даної справи позивачем неодноразово подавались письмові доповнення до позовної заяви (від 11.12.2012 року № 156, від 19.12.2012 року № 159, а.с.89-90, т.1, а.с.1-2, т.2), які розцінювались судом як заяви про збільшення розміру позовних вимог і приймались до розгляду, що відображено в ухвалах від 12.12.2012 року та від 20.12.2012 року.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

20.11.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Оспром" (Продавець) та Приватним виробничо-комерційним підприємством "Пера" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу № 42 (а.с.7, т.1).

Відповідно до п.1 Договору його предметом є купівлі-продаж Покупцем продукції Продавця як його власного виробництва. так і закупленої у третьої сторони.

Продавець передає у власність Покупця належну йому продукцію, а Покупець приймає її і оплачує по додатково узгодженому асортименту та цінах відповідно до виставлених рахунків та видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього договору (п.2 Договору ).

Пунктом 6 Договору встановлено, що Покупець проводить розрахунки з Продавцем відповідно до виставлених рахунків у формі попередньої оплати, часткової попередньої оплати та послідуючої оплати (товарного кредиту). Остаточний розрахунок за кожну поставлену партію продукції Покупець здійснює не пізніше 15 календарних днів від дати переходу права власності на товар (п.3).

Згідно п.3 Договору перехід права власності і ризиків на товар від Продавця до Покупця відбувається в момент підписання представником Покупця видаткової накладної і передачі довіреності від Покупця Продавцю або поставлення печатки Покупця на накладній.

Як вбачається з позовної заяви позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідно до умов договору купівлі-продажу від 20.11.2009 року № 42 ним було передано відповідачу продукцію на загальну суму 79 987,20 грн. за який останній провів розрахунок в період з 20.11.2009 року по 24.11.2009 року на суму 49 990,20 грн..

На підтвердження факту поставки продукції та проведення розрахунків позивачем надано суду видаткові накладні від 23.11.2009 року № ОС-0000583, від 24.11.2009 року № ОС-0000584, від 25.11.2009 року № ОС-0000587, довідки про рух коштів за підписом головного бухгалтера та директора від 14.11.2012 року № 135, від 11.12.2012 року № 151, від 19.12.2012 року № 158, від 21.06.2013 року № 60, банківські виписки (а.с.11-13, 18, 20, 57, 78-86, т.1, а.с.1, т.3).

Слід вказати, що факт отримання продукції за вказаними вище накладними на суму 79 987,20 грн. від позивача не заперечується відповідачем.

Дослідивши вказані видаткові накладні суд встановив, що останні в графах "Підстава" та "Умова продажу" містять посилання на договір купівлі-продажу від 20.11.2009 року № 42, що приводить суд до переконливого висновку про те, що підставою господарських відносин в контексті даного спору являється зазначений договір.

В зв'язку з несплатою боргу в обумовлений договором строк позивач звернувся з вимогою № 157 від 24.10.2011 року про його повернення до відповідача (а.с.8, т.1).

Факт надіслання вимоги підтверджується фіскальним чеком № 0940 від 25.10.2011 року, а факт її отримання відповідачем повідомленням про вручення поштового відправлення наявним в матеріалах справи (а.с.9-10, т.1).

Як вказує позивач відповіді на претензію від 24.10.2011 року відповідачем надано не було, залишок боргу в сумі 29 997,00 грн. в добровільному порядку не повернуто, що спонукало звернутись позивача з даним позовом до господарського суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення сторонами договору від 20.11.2009 року № 42 між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось вище умовами п.6 договору від 20.11.2009 року № 42 було встановлено, що остаточний розрахунок проводиться Покупцем на протязі 15 календарних днів від дати переходу права власності на товар.

Оскільки поставки товару відбувались 23.11.2009 року, 24.11.2009 року, 25.11.2009 року, то з врахуванням вказаних вище умов договору зобов'язання по оплаті для відповідача настало з 11.12.2009 року.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 29 997,00 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 77 088,09 грн. неустойки за період з 11.12.2009 року по 21.06.2013 року, 4 169,58 грн. збитків від інфляції гривні за періоди з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року, з 01.01.2013 року по 31.05.2013 року, 3 122,77 грн. 3 % річних за період з 01.01.2010 року по 21.06.2013 року, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з пунктом 7 Договору в разі несвоєчасних розрахунків Покупець сплачує неустойку в розмірі 0,2 % від суми несвоєчасної оплати за кожен день прострочки.

Суд зауважує, що із аналізу наведених вище законодавчих приписів випливає, що власне за своєю правовою природою відповідальність передбачена п.7 Договору являється пенею .

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, 3 % річних, інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Дослідивши розрахунок штрафних санкцій судом встановлено, що позивач розраховував пеню за період з 11.12.2009 року по 21.06.2013 року визначивши пеню у розмірі 0,2 % від суми несвоєчасної оплати за кожен день прострочки.

Суд не погоджується із вказаним розрахунком, вважає його помилковим виходячи з наступних міркувань.

Згідно зі ст.3 Закону України від 22.11.1996 року № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону (тобто передбачений договором або законом) обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня .

В п.49 Інформаційного листа ВГСУ від 07.04.2008 року № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" вказано, що положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню .

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано .

Як вбачається із змісту Договору в останньому не обумовлено продовження періоду нарахування штрафних санкцій.

Враховуючи наведене, правильним буде нараховувати пеню строком шість місяців починаючи з 11.12.2009 року по 11.06.2010 року в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Проведений судом перерахунок пені з врахуванням наведених вище приписів призвів до отримання 3 078,19 грн. останньої в зв'язку з чим в стягненні 74 009,90 грн. по цій позовній вимозі слід відмовити.

Перевіркою правильності розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат виявлено помилки спричинені невірним визначенням кінцевих показників у вказаних вимогах.

Зокрема при перерахунку 3 % річних з урахуванням визначених позивачем періодів судом отримано 3 178,04 грн., що є більшим ніж заявив до стягнення позивач, однак в зв'язку з тим, що визначення предмету позовних вимог в тому рахунку і щодо збільшення чи зменшення розміру позовних вимог відноситься до виключної прерогативи позивача, а тому за відсутності відповідної заяви останнього вимога про стягнення 3 % річних задовольняється судом в межах визначених позивачем.

При перерахунку інфляційних втрат з урахуванням визначених позивачем періодів (01.01.2010 року-31.12.2010 року, 01.01.2011 року-31.12.2011 року, 01.01.2013 року-31.05.2013 року) судом отримано 2 728,46 грн., 1 367,93 грн., 59,96 грн. інфляційних втрат (всього - 4 156,35 грн.) відповідно, що є меншим ніж визначив позивач в поданому до суду 25.06.2013 року письмовому клопотанні (2 279,73 грн., 1 379,86 грн., 59,99 грн., всього - 4 169,58 грн.) з огляду на що в стягненні 13,23 грн. інфляційних втрат слід відмовити.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Заперечення відповідача наведені у його відзиві (а.с.44-45, т.1) та усних поясненнях і які по суті зводяться до того, що ним було виконано взяті на себе зобов'язання щодо проведення розрахунків за отриману продукцію в зв'язку з чим і відсутній борг перед позивачем, а саме передано грошові кошти в сумі 29 997,00 грн. згідно видаткового касового ордеру від 25.11.2009 року № 213 є непереконливими, а тому оцінюються судом критично, оскільки надані в підтвердження заперечень відповідача письмові докази не спростовують правомірності заявленого позову позивача і не можуть бути взяті до уваги виходячи з наступного.

Позивач в письмових та усних поясненнях вказує на те, що грошові кошти від відповідача згідно вказаного видаткового касового ордеру ним не отримувались.

В підтвердження наведеного останнім надано суду ряд доказів, а саме реєстри прибуткових касових ордерів за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року, прибуткові касові ордери за період з 01.11.2009 року по 31.12.2009 року, банківські виписки, касова книга, тощо (а.с.60-86, а.с.5-175, т.2).

Окрім того згідно висновку судового експерта від 28.02.2013 року № 65/66/13-21 (попередженого про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку) підпис у графі "Підпис одержувача" видаткового касового ордеру виконаний не самим Семенковим Олександром Івановичем, а іншою особою з ретельним наслідуванням підпису Семенкова О.І. шляхом попереднього тренування (а.с.145-147, т.3).

Суд зауважує, що після задоволення клопотання відповідача про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи останню не було проведено в зв'язку із її неоплатою відповідачем на якого було покладено відповідний обов'язок.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо часткової відмови в стягненні пені та інфляційних витрат з мотивів наведених вище.

Також при прийнятті рішення судом розглянуто вимоги про стягнення 9 000,00 грн. витрат на послуги адвоката та 1 618,32 грн. на оплату судової експертизи за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З пункту 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вбачається, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Виходячи з викладеного, відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги можливе при сукупності наступних підстав: послуги повинні надаватись адвокатом (адвокатським бюро, колегією, фірмою, конторою чи іншими адвокатськими об'єднаннями); реальної оплати таких послуг до прийняття рішення у справі та підтвердження цієї оплати відповідними фінансовими документами.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", де зазначено, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно ст.30 вказаного Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як вбачається із матеріалів справи 24.12.2012 року між адвокатом Козінською О.В., яка діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 511 від 16.10.2006 року та ТОВ "Оспром" укладено договір № 17 про надання адвокатських послуг відповідно до п.2 якого адвокат зобов'язуєть здійснювати представництво інтересів довірителя в місцевих судах, в т.ч. апеляційній та касаційній інстанції по господарській справі за позовом ТОВ "Оспром" до ПВКП "Пера" про стягнення коштів (а.с.108-109, т.3).

В п.4 цього Договору погоджено розмір плати за виконання адвокатом доручень клієнта в розмірі 9 000,00 грн..

Також суду надано квитанцію до прибуткового касового ордеру № 17 від 24.12.2012 року в підтвердження здійснення оплати послуг адвоката та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 511 від 16.10.2006 року видане Козінській О.В. (а.с.110-111, т.3).

Також в матеріалах справи наявні докази сплати вартості судової експертизи (акт від 24.12.2012 року № 65/66/13-21, а.с.148, т.3).

З огляду на викладене, суд вважає, що вимоги позивача по відшкодуванню витрат на оплату послуг адвоката та судової експертизи є правомірними.

Однак при розподілі витрат на оплату послуг адвоката суд звертає увагу на п.6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" в якому вказано, що вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

В п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 року № 01-8/973 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права" наголошується на тому, що при визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

У постанові Верховного Суду України від 03.02.2004 року № 04/079 зі справи № 36/207 також наголошується на необхідності обґрунтування у розгляді справи витрат на оплату адвоката.

Враховуючи викладене вище в сукупності суд дійшов висновку про обмеження розміру суми, яка підлягає сплаті за послуги адвоката до 5 000,00 грн. з огляду на розумну необхідність відповідних судових витрат для даної справи.

При цьому судом взято до уваги ціну позову, нескладність справи (стягнення боргу за поставку товару, за який фактично частково проплачено), вступ адвоката у справу після подання позовної заяви та проведення 4 судових засідань та те, що адвокат брав участь лише в одному судовому засіданні тощо.

Відповідно до ч.5 ст.49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене вище витрати на судовий збір, судову експертизу, оплату послуг адвоката, підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ч.5 ст. 49 ГПК України.

При розподілі судових витрат суд вирішив достягнути з позивача в доход Державного бюджету України 117,33 грн. недоплаченого судового збору, з огляду на його несплату в повному обсязі при подачі 25.06.2013 року письмового пояснення, яке розцінено судом як заява про збільшення розміру позовних вимог.

Так, із врахуванням поданого позивачем 25.06.2013 року письмового пояснення ціна позову складає 114 377,44 грн. виходячи з чого розмір судового збору, який підлягав сплаті становить 2 287,55 грн. в той час як позивачем сплачено лише 2 170,22 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 26.10.2012 року № 425 та від 11.12.2012 року № 501 (а.с.6, 91, т.1).

25.06.2013 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 42, 43, 44, 48, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного виробничо-комерційного підприємства "Пера", вул.І.Франка, 8А, смт.Теплик, Вінницька область (ідентифікаційний код - 31857816) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оспром", вул.Привокзальна, 40, м.Вінниця, 21001 (ідентифікаційний код - 02968869) - 29 997 грн. 00 грн. - боргу, 3 078 грн. 19 коп. - пені, 3 122 грн. 77 коп. - 3 % річних, 4 156 грн. 35 коп. - інфляційних втрат, 807 грн. 09 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору, 570 грн. 97 коп. - відшкодування витрат за проведення судової експертизи, 1 764 грн. 09 коп. - відшкодування витрат на оплату послуг адвоката.

3. В стягненні 74 009 грн. 90 коп. - пені, 13 грн. 23 коп. - інфляційних втрат відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оспром", вул.Привокзальна, 40, м.Вінниця, 21001 (ідентифікаційний код - 02968869) - 117 грн. 33 грн. - судового збору в доход Державного бюджету України.

5. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 01 липня 2013 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи.