Постанова

від 25.06.2013 по справі 5021/1961/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2013 року Справа № 5021/1961/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Гребенюк Н.В., суддя Слободін М.М.

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - Ломака Ю.М, дов. б/н від 13.05.2013р.

1-го відповідача - не з'явився

2-го відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю транспортно будівельна компанія "Техстройреал" м. Москва, Російська федерація (вх. № 1448 С/3-10)

на рішення господарського суду Сумської області від 09.04.2013 р. у справі № 5021/1961/12 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Зражевський Ю.О., судді Левченко П.І., Моїсеєнко В.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю транспортно будівельна компанія "Техстройреал" м. Москва, Російська федерація

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-промислова компанія", м. Суми

2. Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство "ДОНСПЕЦСТРОЙ", м. Донецьк

про стягнення 260 868 грн. 18 коп.

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2012р. позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю транспортно будівельна компанія "Техстройреал" м. Москва, Російська федерація, звернувся до господарського суду з позовом про повернення коштів, що утримуються без достатньої правової підстави шляхом стягнення у субсидіарному порядку з першого та другого відповідачів на користь позивача грошової суми в розмірі 255855 грн. 00 коп. українських гривень заборгованості, 3198 грн. 18 коп. українських гривень - 3% річних, 1815 грн. 00 коп. українських гривень збитків, а також просив стягнути у субсидіарному порядку з першого та другого відповідачів судові витрати.

Рішенням господарського суду Сумської області від 09.04.2013 р. по справі № 5021/1961/12 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Сумської області від 09.04.2013 р. по справі № 5021/1961/12 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вважає, що суд першої інстанції правомірно встановивши обставини щодо неукладеності договору №1 купівлі - продажу помилково не застосував до спірних правовідносин положення ст. 1212 ЦК України відносно не договірних зобов'язань.

1-й та 2-й відповідач відзивів на апеляційну скаргу не надали, в судове засідання своїх уповноважених представників не направили, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, а також з огляду на те, що явку представників сторін у дане судове засідання не визнано обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представників 1-го та 2-го відповідачів за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, їх юридичну оцінку в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю транспортно-будівельна компанія "Техстройреал" (м.Москва, Російська федерація), який є іноземною юридичною особою та другим відповідачем навесні 2012 року тривали переговори щодо укладення договору купівлі - продажу з елементами поставки товару - щебеню гранітного різних фракцій.

17.04.2012 року позивач направив на електронну адресу другого відповідача проект підписаного позивачем договору від 06.04.2012 року для його погодження та підписання другим відповідачем. Цього ж дня, з електронної пошти другого відповідача на електронну пошту позивача надійшов електронний лист з останньою сторінкою зазначеного договору, підписаний та скріплений печаткою другого відповідача. Як вказує в позовній заяві позивач, зазначені обставини стали підставою вважати договір від 06.04.2012 року, надісланий позивачем у його редакції другому відповідачеві, укладеним з досягненням певної згоди щодо суттєвих умов вказаного договору.

Так, п. 3.1.9 договору сторони встановили, що початок поставки товару сторони обумовлюють не пізніше 15 календарних днів з моменту виконання покупцем зобов'язань по виставленню замовлення та її сплати (до 15 числа місяця, що передує відвантаженню), в об'ємі не менше 5600 тн (80 полувагонів). Поставка сплаченого товару здійснюється протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту початку поставки.

Звертаючись до господарського суду позивач послався на те, що листом від 13.06.2012 року він направив на електронну адресу другого відповідача замовлення на поставку та придбання товару - щебеню гранітного фракції 5-20 в кількості 20 полувагонів за реквізитами, що вказані у замовленні, сплативши при цьому попередню оплату в розмірі 1 000 000,00 російських рублів.

Крім того, як зазначає позивач, на його вимогу про направлення підписаного другим відповідачем екземпляру договору, другий відповідач електронною поштою направив на адресу позивача копію зазначеного договору, текст якої не відповідав редакції тексту, запропонованого позивачем.

Так, п.5.1. ч. 5 договору був запропонований позивачем в наступній редакції: "Покупатель оплачивает товар в Российских рублях путем банковского перевода денежных средств за счет Продавца в размере 100% предоплаты, оговоренной сторонами стоимости первой партии (пробная) продукция, но не менее 700 т и 100% стоимости железнодорожного тарифа (80 - ти полувагонов) от станции отправления до российско - украинской границы в течении 5 (пяти) банковских дней с даты выставления продавцем счета на предоплату".

Проте, 15.06.2012 року позивач отримав підписаний оригінальним підписом другого відповідача договір в якому п. 5.1 ч. 5 було викладено в наступній редакції: "Покупатель оплачивает товар в Российских рублях путем банковского перевода денежных средств за счет продавца в размере 100% предоплаты, оговоренной сторонами стоимости первой партии (пробная) продукция и 100% стоимости железнодорожного тарифа (80 - ти полувагонов) от станции отправления до российско - украинской границы в течении 5 (пяти) банковских дней с даты выставления продавцом счета на предоплату".

Єлектронним листом № 13/07/12 від 12.07.2012 року позивач повідомив другого відповідача про те, що ним не погоджувались умови, які зазначені в тексті договору, який надійшов від другого відповідача, а тому в такій редакції договір підписаний з боку позивача бути не може. Наступним листом позивач повідомив другого відповідача про те, що вважає зазначений договір таким, що є неукладеним, а грошові кошти, які були перераховані позивачем другому відповідачеві підлягають поверненню, посилаючись на те, що другим відповідачем не було підтверджено наявність у нього договору на перевозку з перевізником вантажів, що передбачено домовленостями, викладеними у п.3.1.7. проекту договору, а також не надано оригінально підписаного тексту договору від 06.04.2012 в редакції, запропонованої та погодженої позивачем.

З огляду на зазначене, позивач вважає, що оригінал договору від 06.04.2012р., який підписаний факсиміле з боку другого відповідача та текст якого не відповідав проекту запропонованого та підписаного позивачем є новою пропозицією у розумінні ст. 646 Цивільного кодексу України, на яку позивач відповів у той же день другому відповідачу відмовою. Недосягнення згоди між сторонами щодо ціни товару та його оплата, на думку позивача, дає можливості вважати, що вищевказаний договір купівлі - продажу з елементами поставки між сторонами не відбувся. У зв'язку з чим, другий відповідач, на думку позивача, безпідставно утримує у себе грошові кошти у розмірі 1000000,00 російських рублів, що дорівнює 255855,00 українських гривень на дату їх перерахування другому відповідачеві (з розрахунку станом на 16.05.2012 року за курсом НБУ 2.63444, станом на 08.06.2012 року за курсом 2.4827) та які були перераховані позивачем помилково, вважаючи, що вказаний договір був підписаний другим відповідачем у запропонованій позивачем редакції.

Крім того, позивач посилається на те, що сторонами не було досягнуто згоди щодо оплати товару, що в свою чергу, безпосередньо змінює обсяг відповідальності сторін договору, визначений п. 7.8. ч. 7 договору, а тому є неприйнятною позивачем.

Дослідженням матеріалів справи також встановлено, що 06.04.2012 року між позивачем та першим відповідачем було укладено договір поруки та яким було встановлено субсидіарну відповідальність першого та другого відповідачів перед позивачем у разі невиконання другим відповідачем своїх зобов'язань за договором № 1 від 06.04.2012 року.

Як було встановлено судом першої інстанції, 11.05.2012р. другим відповідачем на адресу позивача виставлений засобами електронного зв'язку рахунок № 21 на суму 3080000 рос.руб.

Платіжними дорученнями від 16.05.2012р. № 67 та від 09.06.2012р. № 73 позивачем за реквізитами відповідно до домовленостей додаткової угоди № 1 від 11.05.2012р. за договором № 1 від 06.04.2012р. було перераховано другому відповідачу грошові кошти в загальному розмірі 1000000,00 рос.руб.

14.06.2012р. від позивача разом з заявкою на відвантаження електронним листом надійшло питання про строки направлення товару. 15.06.2012р. другий відповідач надав позивачу відповідь про направлення товару через 15 календарних днів з моменту отримання заявки та її оплати покупцем, тобто з початку наступного (запланованого ) місяця. Також у вказаному листі другий відповідач звертав увагу позивача на неповну сплату рахунку № 21 від 11.05.2012р. та ризик невиконання обумовлених договором обсягів запланованих поставок - на загальну суму 102 000 000,00 рос.руб. через несвоєчасну сплату товару позивачем за договором. Також, запропоновано, у разі відсутності грошових коштів на сплату, направити на адресу другого відповідача відмову від поставок, обумовленої договором продукції та підписати додаткову угоду про розторгнення договору (ел.лист від 15.06.2012р.)

18.06.2012р. засобами електронного зв'язку від позивача другому відповідачу надійшов лист щодо розторгнення договору № 1 в односторонньому порядку у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором.

Таким чином, на час подання позовної заяви у другого відповідача залишились перераховані позивачем кошти в розмірі 255855,00 грн., які позивач вважає безпідставно утриманими та просить їх стягнути у субсидіарному порядку з першого та другого відповідачів на підставі ст. 1212 ЦК України. Також посилаючись на ст. 553, ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України просить суд стягнути у субсидіарному порядку з першого та другого відповідачів 3198,18 грн. - 3% річних, 1815,00 грн. збитків.

Оцінюючи надані позивачем докази в підтвердження правомірності заявлених в апеляційній скарзі вимог, їх документальне та матеріальне обґрунтування, доводи наведені в оскаржуваному рішенні, колегія суддів визнає правомірними висновки суду першої інстанції щодо відмови позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки, вирішуючи спір між сторонами по справі, господарський суд з'ясував дійсні обставини справи в їх сукупності, надав належної правової оцінки суті даного господарського спору та застосував норми матеріального права, які регулюють дані правовідносини.

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з першого та другого відповідачів в субсидіарному порядку грошових коштів в розмірі 260 868 грн. 18 коп. Підставу позову становлять обставини, пов'язані з безпідставним утриманням другим відповідачем перерахованих позивачем грошових коштів з посиланням на приписи ст. 1212 ЦК України.

Аналізуючи вищевказані обставини, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що сторони у спірному договорі не досягли домовленості щодо ціни товару та його оплати.

Так, в силу приписів ст. 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Із цим положенням Цивільного кодексу України кореспондуються положення ч.2 ст.180 Господарського кодексу України. Крім того, ч.3 ст. 180 Господарського кодексу визначено, що до будь-якого господарського договору мають бути включені такі умови - предмет, ціна та строк дії договору. Відповідно до ч.8 ст.181 Господарського кодексу України відсутність згоди між сторонами стосовно хоча б однієї істотної умови договору (незалежно від причин) означає, що такий договір не відбувся.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно визначився, що сторони не уклали договір № 1 про поставку продукції між позивачем та другим відповідачем, оскільки під час розгляду справи було встановлено, що узгодженої і підписаної обома сторонами редакції договору не існує.

В заяві про доповнення апеляційної скарги позивач наполягає на тому, що другим відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність набуття 1000000 рос. руб., а тому ці кошти отримані без достатньої правової підстави.

Колегія суддів зазначає, що загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

При цьому, в силу частини 2 вказаної норми, зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення зазначеної глави застосовуються, згідно п. 4 ч. 3 статті 1212 Цивільного кодексу України, і до відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, виходячи із змісту вищевказаної норми, для з'ясування чи набула особа відповідного зобов'язання, визначеного статтею 1212 Цивільного кодексу України, необхідно встановити наступні обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов'язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього підстав.

За змістом статті 32 Господарського процесуального кодексу України, наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, встановлюється господарським судом на підставі доказів - фактичних даних, що встановлюються певними засобами доказування.

При цьому, відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, докази повинні відповідати вимогам щодо їх допустимості та належності. Зокрема, згідно ч. 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів звертає увагу, що позивачем не наведено належними та допустимими доказами факту того, що другим відповідачем були порушені права позивача, оскільки перерахування грошових коштів позивачем другому відповідачу відбулось без достатніх на то правових підстав та без укладення сторонами договору.

З огляду на зазначене, колегія суддів визнає правомірність висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з першого та другого відповідачів на користь позивача безпідставно отриманих грошових коштів в розмірі 255855, 00 грн., нарахованих 3% річних в розмірі 3198,18 грн. та збитків у розмірі 1815,00 грн.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (частина 1 статті 543 ЦК України).

Ч. 1 ст. 619 ЦК України також встановлено, що договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

Згідно ч. 2 ст. 619 ЦК України до пред'явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

Як правомірно зазначив суд першої інстанції, субсидіарна відповідальність - це вид цивільно-правової відповідальності, яка настає у випадках невиконання або неналежного виконання зобов'язань основним боржником внаслідок його відмови, відсутності або недостатності у нього для цього майна та при якій обов'язок щодо виконання такого зобов'язання (повністю або у певній частині) покладається на субсидіарного (додаткового) боржника.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлені позивачем позовні вимоги по поверненню коштів, що утримуються без достатньої правової підстави в порядку ст. 1212 ЦК України шляхом застосування субсидіарної відповідальності двох боржників протирічать встановленим Цивільним кодексом України нормам захисту цивільних прав, передбачених ст.ст. 619 та 1212 ЦК України.

Таким чином, позивач ні під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ні під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності заявлених вимог. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги позивача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Сумської області від 09.04.2013 р. у справі № 5021/1961/12.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

постановила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю транспортно будівельна компанія "Техстройреал" м. Москва, Російська федерація залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 09.04.2013 р. у справі № 5021/1961/12 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови підписано 25 червня 2013 року

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Суддя Гребенюк Н.В.,

Суддя Слободін М.М.