Постанова

від 17.09.2013 по справі 5021/1961/12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2013 року Справа № 5021/1961/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Плюшка І.А., Кочерової Н.О. (доповідач), Самусенко С.С., розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю транспортно будівельна компанія "ТехСтройРеал" на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 18.06.2013р. у справі№ 5021/1961/12 господарського суду Сумської області за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю транспортно будівельна компанія "ТехСтройРеал" до 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-промислова компанія", 2) товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство "Донспецстрой" простягнення 260 868, 18 грн. за участю представників сторін:

від позивача: не з'явилися

від відповідача-1: не з'явилися

від відповідача-2: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю транспортно будівельна компанія "ТехСтройРеал" звернулось до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-промислова компанія" та товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство "Донспецстрой" про стягнення у субсидіарному порядку з відповідачів суму безпідставно отриманих грошових коштів в розмірі 255 855, 00 грн., суму трьох відсотків річних у розмірі 3 198, 18 грн. та збитки (курсову різницю) в розмірі 1 815, 00 грн., а всього - 260 868, 18 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що перераховані ним згідно платіжних доручень № 67 від 16.05.2012р. та № 73 від 09.06.2012р. на рахунок відповідача-2 грошові кошти в сумі 1000000, 00 російських рублів, що станом на дату перерахування становить 255 855, 00 українських гривен за курсом НБУ, в якості передоплати на поставку відповідачем-2 продукції за умовами договору купівлі-продажу від 06.04.2012р., були перераховані помилково, оскільки вказаний договір між сторонами укладено не було у зв'язку з недосягнення згоди щодо ціни товару та умов його оплати, товар за договором позивач не отримував, а відтак відповідач-2, як боржник, та відповідач-1, як поручитель згідно умов договору поруки від 06.04.2012р., укладеного між ним та позивачем, зобов'язані в субсидіарному порядку відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 554, ч. 2 ст. 625, ст. 1212 ЦК України повернути їх позивачу, як такі, що набуті без достатньої правової підстави, а також сплатити три відсотки річних за користування чужими грошовими коштами та відшкодувати збитки - курсову різницю.

Рішенням господарського суду Сумської області від 09.04.2013р. (колегія суддів у складі Зражевський Ю.О. - головуючий, Левченко П.І., Моїсеєнко В.М.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

При цьому, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що між позивачем та відповідачем-2 договір про поставку продукції № 1 від 06.04.2012р. не було укладено, однак заявлені позивачем позовні вимоги по поверненню грошових коштів, що утримуються без достатньої правової підстави в порядку ст. 1212 ЦК України шляхом застосування субсидіарної відповідальності двох боржників суперечать встановленим Цивільним кодексом України нормам захисту цивільних прав, передбачених ст.ст. 619 та 1212 ЦК України.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.06.2013р. (колегія суддів у складі: Барбашова С.В. - головуючий, Гребенюк Н.В., Слободін М.М.) апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю транспортно будівельна компанія "ТехСтройРеал" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Сумської області від 09.04.2013р. - без змін з тих же підстав.

В касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю транспортно будівельна компанія "ТехСтройРеал" просить постанову апеляційного господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. При цьому, скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Зі змісту ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, навесні 2012 року між позивачем - товариством з обмеженою відповідальністю транспортно-будівельна компанія "Техстройреал", яке є іноземною юридичною особою (м. Москва, Російська федерація), та відповідачем-2 велись переговори щодо укладення договору купівлі-продажу з елементами поставки товару - щебеню гранітного різних фракцій.

17.04.2012р. позивач направив на електронну адресу другого відповідача проект підписаного позивачем договору №1 від 06.04.2012р. для його погодження та підписання другим відповідачем. Цього ж дня, з електронної пошти другого відповідача на електронну пошту позивача надійшов електронний лист з останньою сторінкою зазначеного договору, підписаний та скріплений печаткою другого відповідача. За твердженням позивача зазначені обставини стали підставою вважати договір від 06.04.2012р., надісланий позивачем у його редакції другому відповідачеві, укладеним з досягненням певної згоди щодо суттєвих умов вказаного договору.

Пунктом 3.1.9. договору сторони встановили, що початок поставки товару сторони обумовлюють не пізніше 15 календарних днів з моменту виконання покупцем зобов'язань по виставленню замовлення та її сплати (до 15 числа місяця, що передує відвантаженню), в об'ємі не менше 5600 тн (80 полувагонів). Поставка оплаченого товару здійснюється протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту початку поставки.

11.05.2012р. другим відповідачем на адресу позивача виставлено засобами електронного зв'язку рахунок-фактура № 21 на суму 3080000 рос.руб. за поставку щебеню гранітного фракції 5-20 мм об'ємом 80 полувагонів у кількості 5600 тон.

Платіжними дорученнями № 67 від 16.05.2012р. та № 73 від 09.06.2012р. позивач згідно умов договору № 1 від 06.04.2012р. в якості попередньої оплати товару перерахував відповідачу-2 грошові кошти в загальному розмірі 1000000,00 рос.руб.

Згідно фіскального чеку Укрпошти другий відповідач 14.06.2012р. надіслав позивачу лист № 93 від 14.06.2012р., в якому просив оплатити виставлений рахунок-фактуру № 21 від 11.05.2012р. та сформувати замовлення на поставку товару, як того вимагають умови договору № 1 від 06.04.2012р. (п. 3.1.9.) або направити відмову від поставки товару, обумовленого вказаним договором.

14.06.2012р. позивач на електронну адресу другого відповідача направив замовлення № 13/06/01 від 13.06.2012р. на поставку та придбання товару - щебеню гранітного фракції 5-20 в кількості 20 полувагонів та поставив питання щодо строків направлення товару.

15.06.2012р. другий відповідач надав позивачу відповідь про направлення товару через 15 календарних днів з моменту отримання заявки та її оплати покупцем, тобто з початку наступного (запланованого ) місяця, як того вимагають умови договору № 1 від 06.04.2012р. Також у вказаному листі другий відповідач звертав увагу позивача на неповну сплату рахунку № 21 від 11.05.2012р. та ризик невиконання обумовлених договором обсягів запланованих поставок - на загальну суму 102 000 000,00 рос.руб. через несвоєчасну сплату товару позивачем за договором. Крім того, запропоновано, у разі відсутності грошових коштів на сплату, направити на адресу другого відповідача відмову від поставок, обумовленої договором продукції та підписати додаткову угоду про розірвання договору.

18.06.2012р. засобами електронного зв'язку від позивача другому відповідачу надійшов лист щодо розірвання договору № 1 від 06.04.2012р. в односторонньому порядку у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором, в якому ТОВ ТБК "ТехСтройРеал" також просило відповідача-2 здійснити повернення переведених ним на рахунок відповідача-2 грошових коштів в сумі 1 000 000, 00 російських рублів.

Однак, другий відповідач відмову позивача від виконання умов договору не визнав, грошові кошти позивачу не повернув та просив позивача виконати зобов'язання з оплати продукції в обсязі, передбаченому договором - 80 полувагонів - 5600 тон (електронний лист № 102 від 20.06.2012р. відповідача-2).

Як стверджує позивач, на його вимогу про направлення підписаного другим відповідачем екземпляру договору, останній електронною поштою направив на адресу позивача копію зазначеного договору, текст якої не відповідав редакції тексту, запропонованій позивачем, умови, зазначені в тексті договору, який надійшов від другого відповідача ним не погоджувались, а тому в такій редакції договір підписаний зі сторони позивача бути не може. Наступним листом позивач повідомив другого відповідача про те, що вважає зазначений договір таким, що є неукладеним, а грошові кошти, які були перераховані позивачем другому відповідачеві підлягають поверненню, оскільки останнім не підтверджено наявність у нього договору на перевезення вантажів, укладеного з перевізником, що передбачено домовленостями, викладеними у п.3.1.7. проекту договору, а також не надано оригінально підписаного тексту договору від 06.04.2012р. в редакції, запропонованій позивачем.

Судами також встановлено, що 06.04.2012р. між позивачем (кредитор) та першим відповідачем (поручитель) укладено договір поруки, яким встановлено субсидіарну відповідальність першого та другого відповідачів перед позивачем у разі невиконання другим відповідачем своїх зобов'язань за договором № 1 від 06.04.2012р.

Звертаючись з позовом у даній справі, позивач вважає, що оригінал договору від 06.04.2012р., підписаний зі сторони другого відповідача із застосуванням кліше підпису та текст якого не відповідав проекту запропонованого та підписаного позивачем, є новою пропозицією у розумінні ст. 646 Цивільного кодексу України, на яку позивач відповів відмовою у той же день. Недосягнення згоди між сторонами щодо ціни товару та його оплати, на думку позивача, дає можливість вважати, що вищевказаний договір купівлі-продажу з елементами поставки між сторонами не відбувся. У зв'язку з чим, другий відповідач, на думку позивача, безпідставно утримує у себе грошові кошти у розмірі 1000000,00 російських рублів, що дорівнює 255855,00 українських гривень на дату їх перерахування другому відповідачеві (з розрахунку станом на 16.05.2012р. за курсом НБУ 2.63444 українських гривен за 10 російських рублів та станом на 08.06.2012 року за курсом 2.4827 українських гривен за 10 російських рублів) та які були перераховані позивачем помилково, вважаючи, що вказаний договір був підписаний другим відповідачем у запропонованій позивачем редакції.

Крім того, позивач посилається на те, що сторонами не було досягнуто згоди щодо оплати товару, що в свою чергу, безпосередньо змінює обсяг відповідальності сторін договору, визначений п. 7.8. ч. 7 договору, а тому є неприйнятою позивачем.

Таким чином, на час подання позовної заяви у другого відповідача залишились перераховані позивачем кошти в розмірі 255855,00 грн., які позивач вважає безпідставно отриманими та просив їх стягнути у субсидіарному порядку з першого та другого відповідачів на підставі ст. 1212 ЦК України. Також посилаючись на ст. 553, ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України просив суд стягнути у субсидіарному порядку з першого та другого відповідачів 3198,18 грн. - 3% річних, 1815,00 грн. збитків (курсової різниці).

Під час розгляду даної справи суди попередніх інстанцій встановили, що договір №1 від 06.04.2012р. про поставку продукції між позивачем та другим відповідачем укладено не було, оскільки узгодженої і підписаної обома сторонами редакції договору не існує, а сторонами договору не досягнуто домовленості щодо ціни товару та порядку його оплати. При цьому суди зазначили, що позов не підлягає задоволенню, оскільки заявлені позовні вимоги по поверненню грошових коштів, що утримуються без достатньої правової підстави в порядку ст. 1212 ЦК України шляхом застосування субсидіарної відповідальності двох боржників суперечать встановленим Цивільним кодексом України нормам захисту цивільних прав, передбачених ст.ст. 619 та 1212 ЦК України. Тобто суди дійшли висновку, що позивачем не дотримано норм матеріального права, які регулюють додаткову (субсидіарну) відповідальність першого відповідача, як поручителя, перед кредитором (позивачем) боржника (відповідача-2).

Проте, колегія суддів касаційної інстанцій вважає такий висновок судів передчасним з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 06.04.2012р. між позивачем, як кредитором, та першим відповідачем, як поручителем, укладено договір поруки, яким встановлено субсидіарну відповідальність першого та другого відповідачів перед позивачем у разі невиконання другим відповідачем своїх зобов'язань за договором № 1 від 06.04.2012р.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Договір поруки є способом забезпечення виконання зобов'язань, що полягає у залученні третьої особи - поручителя до основного зобов'язання, яке виникло між боржником та кредитором. Сторонами договору поруки є кредитор у забезпеченому порукою зобов'язанні (він же є кредитором у зобов'язанні поруки) і поручитель.

Зобов'язання щодо поруки належать до категорії додаткових та покликані забезпечити належне виконання боржником основного зобов'язання. За загальним правилом, договір поруки забезпечує дійсне зобов'язання. Тобто на момент укладення договору поруки між боржником та кредитором вже має існувати основне зобов'язання, або вони укладаються одночасно. Втрата забезпечуваним порукою зобов'язання ознаки дійсності або визнання недійсним зобов'язання (вимоги, правочину, на якому ґрунтується зобов'язання), яке забезпечене порукою, означає, що вимога кредитора до поручителя не може бути задоволена.

Таким чином, договір поруки від 06.04.2012р. укладений між позивачем (ТОВ ТБК "ТСР"), який за договором № 1 від 06.04.2012р. є боржником (покупець), та першим відповідачем (ТОВ "Інвестиційно-промислова компанія"), яким встановлено субсидіарну відповідальність першого та другого відповідачів перед позивачем у разі невиконання другим відповідачем своїх зобов'язань за договором № 1 від 06.04.2012р. , не відповідає правовій конструкції поруки.

Статтею 559 ЦК України встановлені спеціальні підстави для припинення договору поруки, основною з яких є припинення основного зобов'язання, забезпеченого порукою. Тобто оскільки зобов'язання щодо поруки носить додатковий характер, воно припиняється з припинення основного зобов'язання.

Тобто, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що договір № 1 від 06.04.2012р. про поставку продукції між позивачем та другим відповідачем є неукладеним та таким, що не породжує у сторін прав та обов'язків щодо його виконання, то у першого відповідача, як поручителя, не виникло і додаткового зобов'язання виконати обов'язок замість боржника.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення в субсидіарному порядку безпідставно отриманих грошових коштів, трьох відсотків річних та збитків (курсової різниці), пред'явлені до першого відповідача, як поручителя за договором поруки від 06.04.2012р., є такими, що не ґрунтуються на нормах права.

Однак, вищевикладеного не було враховано судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови, у зв'язку з чим судами було помилково застосовано до спірних правовідносин норми закону, які регулюють правовідносини поруки, як способу забезпечення виконання зобов'язань.

Разом з цим, встановивши факт не укладення між сторонами договору № 1 від 06.04.2012р. про поставку продукції між позивачем та другим відповідачем, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що наслідком неукладення сторонами вказаного договору за обставин перерахування позивачем другому відповідачу частини грошових коштів на виконання неіснуючого зобов'язання, є набуття відповідачем майна (грошових коштів) без достатньої правової підстави.

Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереження майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відтак, зобов'язання з безпідставного придбання майна виникають за наявності таких умов: по-перше, необхідним є набуття або збереження майна; по-друге, щоб набуття або збереження було здійснено за рахунок іншої особи; по-третє, щоб були відсутні правові підстави для набуття або збереження майна.

Однак, суди попередніх інстанцій, встановивши факт того, що перерахування позивачем другому відповідачу грошових коштів в сумі 1 000000, 00 рос. руб. було здійснено за відсутності укладеного між сторонами договору, тобто без достатніх на те правових підстав, дійшли передчасного висновку про відмову позивачу у стягненні з другого відповідача безпідставно отриманих грошових коштів, відсотків за користування чужими грошовими коштами та збитків.

Зазначений висновок зроблено судами без системного аналізу зазначених вище положень чинного законодавства, яким врегульовано правовідносини, пов'язані з набуттям, збереження майна без достатньої правової підстави.

Відтак, оскаржувані позивачем судові рішення прийняті без належного з'ясування вищевикладених обставин, що мають значення для правильного вирішення спору у даній справі.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2 ст.111 7 ГПК України). Встановлення вищезазначених обставин виходить за межі перегляду справи в порядку касації та є підставою для скасування рішення і постанови з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, надати належну оцінку доказам, наявним в матеріалах справи в їх сукупності, перевірити заявлений до стягнення розрахунок позовних вимог, і в залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю транспортно будівельна компанія "ТехСтройРеал" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Сумської області від 09.04.2013р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.06.2013р. у справі № 5021/1961/12 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Головуючий І. Плюшко

Судді: Н. Кочерова

С. Самусенко