Рішення

від 31.10.2013 по справі 5021/1961/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

31.10.2013 Справа № 5021/1961/12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю транспортно будівельної компанії «Техстройреал», м. Москва, Російська Федерація

до відповідачів 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова компанія», м. Суми

2. Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство «ДОНСПЕЦСТРОЙ», м. Донецьк

про стягнення 260868 грн. 18 коп.

Головуючий суддя Лущик М.С.

судді Лиховид Б.І.

Жерьобкіна Є.А.

Представники сторін:

від позивача - представник Ломака Ю.М., довіреність від 01.11.2012 року

від відповідачів - 1. не з'явився

2. не з'явився

за участю секретаря судового засідання Кас'ян А.О.

Суть спору: позивач просить суд повернути кошти, що утримуються без достатньої правової підстави шляхом стягнення у субсидіарному порядку з першого та другого відповідачів на користь позивача грошову суму в розмірі 255855 грн. 00 коп. українських гривень заборгованості, 3198 грн. 18 коп. українських гривень - 3% річних, 1815 грн. 00 коп. українських гривень збитків; стягнути у субсидіарному порядку з першого та другого відповідачів на користь позивача судові витрати.

Рішенням господарського суду Сумської області від 09.04.2013 року у справі № 5021/1961/12 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Під час перегляду зазначеного рішення у апеляційній інстанції, постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.06.2013 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, рішення господарського суду Сумської області від 09.04.2013 року у справі № 5021/1961/12 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.09.2013 року у даній справі рішення господарського суду Сумської області від 09.04.2013 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.06.2013 року у справі № 5021/1961/12 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

Відповідно до приписів статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищим господарським судом України у зазначеній постанові зроблено вказівку суду першої інстанції всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, надати належну оцінку доказам, розрахунок позовних вимог, і в залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

26.09.2013 року справа № 5021/1961/12 надійшла на адресу господарського суду Сумської області. При повторному автоматичному розподілу справу призначено судді Лущик М.С.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 01.10.2013 року справу № 5021/1961/12 призначено до нового розгляду в судовому засіданні на 14.10.2013 року об 11 год. 00 хв. та зобов'язано сторін подати відповідні пояснення в обгрунтування їх позиції по справі.

З урахуванням приписів частини першої статті 4 6 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку зі складністю справи та враховуючи, що судом першої інстанції розглянуто дану справу у складі трьох суддів, судом, ухвалою від 01.10.2013 року призначено колегіальний розгляд справи № 5021/1961/12 у складі: головуючий суддя Лущик М.С., судді: Лиховид Б.І., Жерьобкіна Є.А.

Перший відповідач в засідання суду не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, витребуваного пояснення по суті позовних вимог в обгрунтування його позиції по справі не подав. Ухвали суду про призначення справи № 5021/1961/12 до розгляду від 01.10.2013 року та про відкладення розгляду даної справи від 14.10.2013 року направлені судом на адресу першого відповідача яка визначена у позовній заяві, проте рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення на адресу господарського суду Сумської області відділенням поштового зв'язку повернуто не було.

За змістом частини першої статті 64 Господарського процесуального кодексу України, а також відповідно до правової позиції, викладеної у пункті 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011р., відповідач вважається повідомлений належним чином, зокрема, в разі надсилання ухвали про порушення провадження у справі за належною адресою (повідомленою суду стороною).

Відповідно до пункту 3.9.2. наведеної постанови у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 4 3 та 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами, згідно положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Представник другого відповідача в засідання суду також не з'явився, проте надіслав до суду письмові заперечення № 170 від 24.10.2013 року, де проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позову посилаючись не те, що 17.04.2012 року сторонами після довготривалих попередніх переговорів без зауважень підписано договір № 1 від 06.04.2012 року та специфікація № ! до даного договору з визначеними цінами на продукцію, посилання на зазначені договір та специфікацію є в рахунку-фактурі № 21 від 11.05.2012 року. Будь-яких заперечень з боку позивача щодо ціни та обсягу продукції, що належала оплаті за виставленим рахунком-фактурою № 21 від 11.05.2012 року, на адресу другого відповідача не надходило. На виконання зазначеного договору позивачем 16.05.2012 та 09.06.2012 року проведено сплату грошових коштів, що з огляду на норми частини другої статті 642 Цивільного кодексу України свідчить про укладення сторонами договору № 1 від 06.04.2012 р.

Також другий відповідач, звертає уваги суду на те, що екземплярами договору № 1 від 06.04.2012 року сторони в період переговорів по укладенню даного договору обмінювались неодноразово, а сам договір фактично укладений лише 17.04.2012 р., проте позивачем не повернуто на адресу другого відповідача узгодженого та підписаного двома сторонами договору.

Крім наведеного, Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство «ДОНСПЕЦСТРОЙ» надало до суду клопотання про витребування доказів № 168 від 24.10.2013 року, в якому просить суд витребувати у ОАО «ПРОМСВЯЗЬБАНК» г. Москва БИК 044525555 копію договору № 1 від 06.04.2012 року, надану банку ТОВ ТБК «Техстройреал» на підтвердження законності платежів за цим договором, здійснених вказаним банком за платіжними дорученнями позивача № 67 від 16.05.2012 та № 73 від 09.06.2012 року. На думку другого відповідача співставлення 3-х екземплярів договорів наданого позивачем, копії наданої другим відповідачем та копії, що зберігаються в установі обслуговуючого позивача банку надасть можливість суду встановити чи наявний спір між сторонами щодо визначених позивачем умов спірного договору, а саме за пунктом 5.1. розділу 5 договору № 1 від 06.04.2012 року.

Згідно із статтею 38 Господарського процесуального кодексу України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ.

Але, суд вважає, що підстави для задоволення даного клопотання другого відповідача відсутні, оскільки договір № 1 від 06.04.2012р. про поставку продукції між позивачем та другим відповідачем фактично укладено не було, так як сторонами договору не досягнуто домовленості щодо ціни товару та порядку його оплати, що встановлено Вищим господарським судом України під час касаційного перегляду рішення суду першої інстанції від 09.04.2013 року та постанови апеляційної інстанції від 18.06.2013 року у справі № 5021/1961/12, і витребування у банківської установи Російської Федерації такого доказу не впливає та не змінює фактичні обставини даної справи та права і обов'язки сторін за даним спором.

Представник позивача в даному судовому засідання наполягає на задоволенні позовних вимог з урахуванням приписів наведених Вищим господарським судом України у постанові від 17.09.2013 року по даній справі.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до вимог статті 124 Господарського процесуального кодексу України, підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

В силу положень пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» - якщо учасником правовідносин є іноземна юридична особа, це є ознакою приватноправових правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є іноземною юридичною особою - Товариство з обмеженою відповідальністю транспортно-будівельна компанія «Техстройреал» (м. Москва, Російська Федерація), створена відповідно до законодавства Російської Федерації, на підтвердження чого суду надано копію свідоцтва про державну реєстрацію (арк. с. 12). Перший та другий відповідачі є юридичними особа, що створені за законодавством України.

Таким чином, спірні правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, носять приватноправовий характер, оскільки виникли із приватних договірних відносин. Тобто, на вирішення господарського суду передано спір з іноземним елементом, який має приватноправовий характер, а вказані правовідносини повинні регулюватись положеннями Закону України «Про міжнародне приватне право».

Відповідно до статті 4 Закону України «Про міжнародне приватне право», право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього закону, інших законів, міжнародних договорів України та міжнародних звичаїв, що визнаються в Україні.

Відповідач є суб'єктом господарювання держави Російська Федерація, з якою у держави Україна укладено відповідний міжнародний договір - Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності.

Статтею 4 даної угоди передбачено, що компетентний суд держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав має право розглядати зазначені в статті 1 цієї угоди спори, якщо на території цієї держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав:

а) відповідач мав постійне місце проживання або місцезнаходження на день висування позову. Якщо у справі беруть участь декілька відповідачів, що знаходяться на території різних держав - учасниць Співдружності, спір розглядається за місцем знаходження будь-якого відповідача за вибором позивача;

б) здійснюється торгова, промислова або інша господарська діяльність підприємства (філіалу) відповідача;

в) виконано або має бути повністю або частково виконано зобов'язання з договору, що є предметом спору;

г) мала місце дія або інша обставина, що стала основою для вимог щодо відшкодування шкоди;

д) має постійне місце проживання або місцезнаходження позивач за позовом про захист ділової репутації;

є) знаходиться контрагент-постачальник, підрядник або той, хто надає послуги (виконує роботи), і спір стосується укладення, зміни і розірвання договорів.

Пунктом 7.3 договору № 1 від 06.04.2012 року обумовлено, що при вирішенні спору, сторони керуються законодавством України.

За неможливості вирішення протиріч між сторонами у цьому договорі шляхом переговорів, вони підлягають розгляду в господарському суді по місцезнаходженню позивача у відповідності з законодавством України (пункт 7.5 цього договору).

У відповідності до статей 32, 44 Закону України «Про міжнародне приватне право» зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.

Таким чином, при розгляді даної справи судом застосовується Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України № 2889-XII від 19.12.92 року (дата підписання Україною 20.03.92, дата набуття чинності для України 19.12.92).

Відповідно до заявлених позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідачів у субсидіарному порядку 255855 грн. 00 коп. боргу, 3198 грн. 18 коп. - 3 % річних, 1815 грн. 00 коп. збитків.

Як вбачається з матеріалів справи, навесні 2012 року між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю транспортно-будівельна компанія «Техстройреал», яке є іноземною юридичною особою (м. Москва, Російська федерація), та другим відповідачем велись переговори щодо укладення договору купівлі-продажу з елементами поставки товару - щебеню гранітного різних фракцій.

17.04.2012 року позивач направив на електронну адресу другого відповідача проект підписаного позивачем договору № 1 від 06.04.2012 р. для його погодження та підписання другим відповідачем. Цього ж дня, з електронної пошти другого відповідача на електронну пошту позивача надійшов електронний лист з останньою сторінкою зазначеного договору, підписаний та скріплений печаткою другого відповідача. За твердженням позивача зазначені обставини стали підставою вважати договір від 06.04.2012 року, надісланий позивачем у його редакції другому відповідачеві, укладеним з досягненням певної згоди щодо суттєвих умов вказаного договору.

Згідно пункту 2.6 зазначеного договору, ціна продукції включає в себе товарну вартість продукції та супутні послуги. До складу супутніх послуг входять послуги продавця з відвантаження продукції, подачі-прибиранню вагонів, зваженню, оформленню документів, митному оформленню, послуги товарно-промислової палати та др. Після отримання попередньої оплати за партію товару - ціна сплаченої партії повністю або в невідвантаженій частині зміні не підлягає.

Пунктом 3.1.9. договору № 1 від 06.04.2012 р. сторони встановили, що початок поставки товару сторони обумовлюють не пізніше 15 календарних днів з моменту виконання покупцем зобов'язань по виставленню замовлення та його оплати (до 15 числа місяця, що передує відвантаженню), в об'ємі не менше 5600 т. (80 полувагонів). Поставка оплаченого товару здійснюється протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту початку поставки.

11.05.2012 року другим відповідачем на адресу позивача виставлено засобами електронного зв'язку рахунок-фактура № 21 на суму 3080000 рос. руб. за поставку щебеню гранітного фракції 5-20 мм об'ємом 80 полувагонів у кількості 5600 тон.

Платіжними дорученнями № 67 від 16.05.2012 року та № 73 від 09.06.2012 року позивач згідно умов договору № 1 від 06.04.2012 р. в якості попередньої оплати товару перерахував другому відповідачу грошові кошти в загальному розмірі 1000000,00 рос. руб.

Згідно фіскального чеку Укрпошти другий відповідач 14.06.2012 року надіслав позивачу лист № 93 від 14.06.2012 р., в якому просив оплатити виставлений рахунок-фактуру № 21 від 11.05.2012 р. та сформувати замовлення на поставку товару, як того вимагають умови договору № 1 від 06.04.2012р. (п. 3.1.9.) або направити відмову від поставки товару, обумовленого вказаним договором.

14.06.2012 року позивач на електронну адресу другого відповідача направив замовлення № 13/06/01 від 13.06.2012 р. на поставку та придбання товару - щебеню гранітного фракції 5-20 в кількості 20 полувагонів та поставив питання щодо строків направлення товару.

15.06.2012 року другий відповідач надав позивачу відповідь про направлення товару через 15 календарних днів з моменту отримання заявки та її оплати покупцем, тобто з початку наступного (запланованого ) місяця, як того вимагають умови договору № 1 від 06.04.2012 р. Також, у вказаному листі другий відповідач звертав увагу позивача на неповну сплату рахунку № 21 від 11.05.2012 та ризик невиконання обумовлених договором обсягів запланованих поставок - на загальну суму 102 000 000,00 рос. руб. через несвоєчасну сплату товару позивачем за договором. Крім того, запропоновано, у разі відсутності грошових коштів на сплату, направити на адресу другого відповідача відмову від поставок, обумовленої договором продукції та підписати додаткову угоду про розірвання договору.

18.06.2012 року засобами електронного зв'язку від позивача другому відповідачу надійшов лист щодо розірвання договору № 1 від 06.04.2012 р. в односторонньому порядку у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором, в якому ТОВ ТБК «Техстройреал» також просило ТОВ ВКП «ДОНСПЕЦСТРОЙ» здійснити повернення переведених ним на рахунок другого відповідача грошових коштів в сумі 1000000,00 російських рублів.

Однак, другий відповідач відмову позивача від виконання умов договору не визнав, грошові кошти позивачу не повернув та просив позивача виконати зобов'язання з оплати продукції в обсязі, передбаченому договором - 80 полувагонів - 5600 т. (електронний лист № 102 від 20.06.2012).

Як стверджує позивач, на його вимогу про направлення підписаного другим відповідачем екземпляру договору, останній електронною поштою направив на адресу позивача копію зазначеного договору, текст якої не відповідав редакції тексту, запропонованій позивачем, умови, зазначені в тексті договору, який надійшов від другого відповідача ним не погоджувались, а тому в такій редакції договір підписаний зі сторони позивача бути не може. Наступним листом позивач повідомив другого відповідача про те, що вважає зазначений договір таким, що є неукладеним, а грошові кошти, які були перераховані позивачем другому відповідачеві підлягають поверненню, оскільки останнім не підтверджено наявність у нього договору на перевезення вантажів, укладеного з перевізником, що передбачено домовленостями, викладеними у пункті 3.1.7. проекту договору, а також не надано оригінально підписаного тексту договору від 06.04.2012р. в редакції, запропонованій позивачем.

Так, позивач вказує на те, що пункт 5.1. частини 5 договору, запропонованого до укладення позивачем має редакцію: «Покупатель оплачивает товар в Российских рублях путем банковского перевода денежных средств за счет Продавца в размере 100% предоплаты, оговоренной сторонами стоимости первой партии (пробная) продукция, но не менее 700 т и 100% стоимости железнодорожного тарифа (80-ти полувагонов) от станции отправления до российско-украинской границы в течении 5 (пяти) банковских дней с даты выставления продавцом счета на предоплату». Натомість, редакція пункту 5.1 частини 5 договору, яка надійшла на адресу позивача 15.06.2012 року та яка підписана оригінальним підписом тільки з боку другого відповідача, викладена в наступній редакції: «Покупатель оплачивает товар в Российских рублях путем банковского перевода денежных средств за счет продавца в размере 100% предоплаты, оговоренной сторонами стоимости первой партии (пробная) продукция и 100% стоимости железнодорожного тарифа (80-ти полувагонов) от станции отправления до российско-украинской границы в течении 5 (пяти) банковских дней с даты выставления продавцом счета на предоплату».

Звертаючись з позовом у даній справі, позивач вважає, що оригінал договору від 06.04.2012р., підписаний зі сторони другого відповідача із застосуванням кліше підпису та текст якого не відповідав проекту запропонованого та підписаного позивачем, є новою пропозицією у розумінні статті 646 Цивільного кодексу України, на яку позивач відповів відмовою у той же день. Недосягнення згоди між сторонами щодо ціни товару та його оплати, на думку позивача, дає можливість вважати, що вищевказаний договір купівлі-продажу з елементами поставки між сторонами не відбувся. У зв'язку з чим, другий відповідач, на думку позивача, безпідставно утримує у себе грошові кошти у розмірі 1000000,00 російських рублів, що дорівнює 255855,00 українських гривень на дату їх перерахування другому відповідачеві (з розрахунку станом на 16.05.2012 року за курсом НБУ 2.63444 українських гривен за 10 російських рублів та станом на 08.06.2012 року за курсом 2.4827 українських гривен за 10 російських рублів) та які були перераховані позивачем помилково, вважаючи, що вказаний договір був підписаний другим відповідачем у запропонованій позивачем редакції.

Крім того, позивач посилається на те, що сторонами не було досягнуто згоди щодо оплати товару, що в свою чергу, безпосередньо змінює обсяг відповідальності сторін договору, визначений пунктом 7.8. частини 7 даного договору, а тому є неприйнятою позивачем.

Таким чином, на час подання позовної заяви у другого відповідача залишились перераховані позивачем кошти в розмірі 255855,00 грн., які позивач вважає безпідставно отриманими та просив їх стягнути у субсидіарному порядку з першого та другого відповідачів на підставі вимог статті 1212 Цивільного кодексу України, а також посилаючись на статтю 553, частину першу, другу статті 554 названого Кодексу, просив суд стягнути у субсидіарному порядку з першого та другого відповідачів 3198,18 грн. - 3% річних, 1815,00 грн. збитків (курсової різниці).

В даному випадку, між позивачем та другим відповідачем виник спір з приводу обґрунтованості набуття останнім грошових коштів, які він отримав від позивача, наявності укладеного між ними договору про продаж та постачання щебеню гранітного різних фракцій та його підписання повноважними представниками позивача та другого відповідача у справі.

Згідно з частиною другою статті 4 3 та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень

Статтею 34 названого Кодексу передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, подані учасниками процесу докази (в тому числі ті, які направлялись засобами електронного зв'язку) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, необхідно враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, а також необхідно враховувати інститут належності доказів - спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Факт укладення між позивачем та другим відповідачем договору про продаж та постачання щебеню гранітного різних фракцій та його підписання повноважними представниками позивача та другого відповідача повинен підтверджуватися письмовими доказами.

Договір може бути укладений в усній та письмовій формі. Форма договору є формою відображення волі осіб, що його уклали, у відношенні його умов. У разі коли договір укладено у письмовій формі одним із обов'язкових реквізитів договору є підпис сторін. Підпис відображає волевиявлення сторони і щодо надання договору письмової форми і щодо укладення договору. Форма договору відображає його зміст, а отже і дає можливість констатувати досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов. Водночас відсутність підпису під договором унеможливлює констатацію надання договору письмової форми.

Відповідно до частини другої статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Таким чином, доводи другого відповідача про те, що між ним та позивачем укладено в письмовій формі договір про продаж та постачання щебеню гранітного різних фракцій, на виконання умов якого він отримав від позивача грошові кошти в сумі 1000000,00 російських рублів, повинні підтверджуватися договором, який містить підпис представників позивача та відповідача. Такий договір повинен бути поданий суду в оригіналі.

Відповідно до частини другої статті 36 Господарського процесуального кодексу України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, а частиною 3 цієї статті даного Кодексу передбачено, що оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Другий відповідач не надав суду оригінал договору, укладеного між ним та позивачем, про продаж та постачання щебеню гранітного різних фракцій, на виконання умов якого він отримав від позивача грошові кошти в сумі 1000000,00 російських рублів, що свідчить про неукладеність такого договору, а наслідком неукладення сторонами такого договору, за обставин перерахування позивачем другому відповідачу вказаної суми коштів на виконання неіснуючого зобов'язання, є набуття останнім цих коштів без достатньої правової підстави.

Відповідно до позовних матеріалів 06.04.2012 року між позивачем (кредитор) та першим відповідачем (поручитель) укладено договір поруки, яким встановлено субсидіарну відповідальність першого та другого відповідачів перед позивачем у разі невиконання другим відповідачем своїх зобов'язань за договором № 1 від 06.04.2012р.

Відповідно до частини першої статті 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Договір поруки є способом забезпечення виконання зобов'язань, що полягає у залученні третьої особи - поручителя до основного зобов'язання, яке виникло між боржником та кредитором. Сторонами договору поруки є кредитор у забезпеченому порукою зобов'язанні (він же є кредитором у зобов'язанні поруки) і поручитель.

Зобов'язання щодо поруки належать до категорії додаткових та покликані забезпечити належне виконання боржником основного зобов'язання. За загальним правилом, договір поруки забезпечує дійсне зобов'язання. Тобто, на момент укладення договору поруки між боржником та кредитором вже має існувати основне зобов'язання, або вони укладаються одночасно. Втрата забезпечуваним порукою зобов'язання ознаки дійсності або визнання недійсним зобов'язання (вимоги, правочину, на якому ґрунтується зобов'язання), яке забезпечене порукою, означає, що вимога кредитора до поручителя не може бути задоволена.

Таким чином, договір поруки від 06.04.2012 р. укладений між позивачем та першим відповідачем, яким встановлено субсидіарну відповідальність першого та другого відповідачів перед позивачем у разі невиконання другим відповідачем своїх зобов'язань за договором № 1 від 06.04.2012 р., не відповідає правовій конструкції поруки.

Статтею 559 Цивільного кодексу України, встановлені спеціальні підстави для припинення договору поруки, основною з яких є припинення основного зобов'язання, забезпеченого порукою. Тобто оскільки зобов'язання щодо поруки носить додатковий характер, воно припиняється з припинення основного зобов'язання.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення в субсидіарному порядку безпідставно отриманих грошових коштів, трьох відсотків річних та збитків (курсової різниці), пред'явлені до першого відповідача, як поручителя за договором поруки від 06.04.2012 року, є такими, що не ґрунтуються на нормах права.

Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереження майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України. Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є одним із видів зобов'язань через те, що дана глава входить до складу розділу 3 вказаного Кодексу, який має назву «окремі види зобов'язань», а цей розділ входить до складу книга 5 даного Кодексу, яка має назву «зобов'язальне право».

Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відтак, зобов'язання з безпідставного набуття майна виникають за наявності таких умов: по-перше, необхідним є набуття або збереження майна; по-друге, щоб набуття або збереження було здійснено за рахунок іншої особи; по-третє, щоб були відсутні правові підстави для набуття або збереження майна.

Набуття другим відповідачем від позивача грошових коштів в сумі 1000000,00 російських рублів за відсутності оригіналу, укладеного між ними договору, на виконання умов якого він отримав від позивача цю суму коштів свідчить про те, що таке набуття відбулось без достатньої правової підстави, а тому вимоги позивач про стягнення з другого відповідача безпідставно отриманих грошових коштів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вимога позивача про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами та збитків є обраним ним способом захисту його майнового права та інтересу.

Відшкодування збитків є правовим наслідком порушення другим відповідачем зобов'язання з повернення безпідставно отриманих грошових коштів в сумі 1000000,00 російських рублів, передбаченим пунктом 4 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми є відповідальністю другого відповідача за порушення грошового зобов'язання, яка передбачена статтею 625 цього ж Кодексу.

Частиною другою статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Частиною другою цієї статті передбачено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичний факт, а частиною третьою названої правової норми передбачено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Обов'язок другого відповідача з повернення позивачу грошових коштів в сумі 1000000,00 російських рублів виникає з юридичного факту набуття, збереження цих коштів без достатньої правової підстави через відсутність письмового договору, який би був правовою підставою для такого набуття, збурення, а також цей обов'язок виникає з акту цивільного законодавства, яким є частина перша статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відшкодування збитків є правовим наслідками порушення зобов'язання, до якого, зокрема, відноситься зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 22 названого Кодексу, якою визначено правила застосування такого способу захисту цивільних прав, як відшкодування збитків, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Позивач зазнав матеріальних втрат через невиконання другим відповідачем зобов'язання з повернення безпідставно отриманих коштів в сумі 1000000,00 російських рублів через різниця між вартістю такої кількості одиниць російських рублів в національній валюті України на дату їх набуття другим відповідачем та на дату звернення позивача до суду з позовом про примусове виконання вказаного зобов'язання (курсова різниця). Згідно із пунктом 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 193 від 10.08.2000 року курсова різниця - різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.

Крім того, відповідно до частини другої статті 1214 Цивільного кодексу України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу), а відповідно до частини 2 статті 625 цього Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Така правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду України № 10/53 від 20 грудня 2010 року у справі № 10/25, № 11/061 від 04 липня 2011 року у справі № 13/210/10 та № 11/079 від 12 вересня 2011 року у справі № 6/433-42/183.

З огляду на вищенаведене колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимого щодо стягнення з другого відповідача на користь позивача грошових коштів, що утримуються без достатньої правової підстави в розмірі 255855 грн. 00 коп. українських гривень заборгованості, 3198 грн. 18 коп. українських гривень - 3% річних, 1815 грн. 00 коп. українських гривень збитків, а заперечення другого відповідача відхиляються судом як безпідставні і як такі, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України та спростовуються вищенаведеним.

Згідно приписів статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у даній справі покладається на другого відповідача за даним спором.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство «ДОНСПЕЦСТРОЙ» (83054, Україна, м. Донецьк, вул. Політбійців, буд. 9/23, код ЄДРПОУ 31129063) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю транспортно будівельної компанії «Техстройреал» (125464, Російська Федерація, м. Москва, Пятницьке шосе, буд. 16, код 1117746779160) 255855 грн. 00 коп. заборгованості, 3198 грн. 18 коп. - 3% річних, 1815 грн. 00 коп. збитків та 5218 грн. 00 коп. судового збору.

3. В частині позовних вимог щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова компанія» (40030, м. Суми, вул. Харківська, 31, код ЄДРПОУ 33525529) заборгованості в субсидіарному порядку - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 04.11.2013 року.

Головуючий суддя М.С. Лущик

Суддя Б.І. Лиховид

Суддя Є.А. Жерьобкіна