Ухвала

від 15.07.2013 по справі 19/321

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ91016, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел./факс 55-17-32, inbox@lg.arbitr.gov.ua

---

УХВАЛА про відмову у прийнятті позовної заяви                      15 липня 2013 року                                                                              Справа № 19/321                                                                                                            Суддя господарського суду Луганської області  Середа А.П., розглянувши матеріали позовної заяви Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційної контори №1" Рубіжанської міської ради, м. Рубіжне Луганської області, до Відділу державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції у Луганській області, м. Рубіжне Луганської області, - про скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, -                                                                ВСТАНОВИВ: суть спору: 15.07.2013 позивач звернувся до господарського суду з позовом (за вих. №206 від 12.07.2013), у якому  заявив вимогу про скасування постанови Відділу державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції у Луганській області від 10.06.2005 №б/н про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.              Суд, дослідивши матеріали позовної заяви, дійшов наступного. Як вбачається з позовної заяви, Державною виконавчою службою Рубіжанського міського управління юстиції (далі – ВДВС Рубіжанського МУЮ) 10.06.2005 було накладено арешт на майно позивача та оголошено заборону на його відчуження, однак позивач не погоджується з цим фактом, - тому він звернувся до суду з позовною завою про скасування вищезгаданої постанови. Зі змісту самої постанови ВДВС Рубіжанського МУЮ від 10.06.2005 видно, що її винесення відбулося на підставі наказів №19/321 та інших виданих господарським судом Луганської області про стягнення коштів з Житлово-експлуатаційної контори №1 м.Рубіжне на користь ПФУ, юридичних осіб та держави. За однією із таких справ 08.10.2001 господарським судом Луганської області було порушено провадження у справі №19/321 за позовом Рубіжанського казенного хімічного заводу "Зоря" до Житлово-експлуатаційної контори №1 про стягнення 193853,88 грн. 09.01.2002 рішенням господарського суду Луганської області позов задоволено частково, - стягнуто з відповідача (Житлово-експлуатаційної контори №1) на користь позивача (Рубіжанського казенного хімічного заводу "Зоря") борг у сумі 155598,54 грн., пеню у сумі 1477,10 грн., держмито у сумі 1623,67 грн. та судові витрати у сумі 65,90 грн.; у решті позову відмовлено. З метою його примусового виконання господарським судом Луганської області на корись стягувача видано відповідний наказ. Статтею124  Конституції України  встановлено, що юрисдикція судів при здійсненні правосуддя поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Разом з тим  ст.19 Конституції України  зобов'язує суд діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені  Конституцією  та законами України. Згідно ч.1 та ч.2   ст.1 Господарського процесуального кодексу України  підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України  надано перелік справ, які підвідомчі господарським судам. Відповідно до преамбули Закону України  "Про виконавче провадження"  цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Згідно ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення). Частиною 2 ст.57 Закону України  "Про виконавче провадження"  зазначено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Стаття 60 Закону України  "Про виконавче провадження" передбачає порядок та випадки зняття арешту з майна. Зазначені у цій статті постанови можуть бути оскаржені сторонами в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом (ч.6 ст.60 Закону України  "Про виконавче провадження"). Відповідно до ст.12 Закону України  "Про виконавче провадження"  сторони виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі під час проведення експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом. Частиною 4 ст.82 Закону України  "Про виконавче провадження"  передбачено, що  рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Відповідно до ч.1  ст.1212   Господарського процесуального кодексу України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена. Враховуючи викладене, скасування постанови про арешт майна боржника та заборони на його відчуження повинно розглядатися саме як оскарження дії (мати форму скарги, а не позовної заяви)  органів Державної виконавчої служби в межах виконавчого провадження щодо виконання  наказів господарського суду Луганської області, зокрема №19/321 та інших, які видані на користь ПФУ, юридичних осіб та держави,    - а не в порядку позовного провадження в межах господарського судочинства. Підпунктом 9.3. п.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17.10.12 року №9 передбачено виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду є невід'ємною частиною судового процесу, тому господарські суди не повинні порушувати нове провадження за скаргою на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби. У зв'язку з цим відповідна скарга не підлягає оплаті судовим збором.           Оскільки з наданої позивачем постанови ВДВС Рубіжанського МУЮ від 10.06.2005 можна зрозуміти, що вона винесена на підставі не одного наказу господарського суду Луганської області, а зокрема №19/321 та інших, - то таким чином, позивачу необхідно було б подати скарги конкретно по кожній справі господарського судочинства окремо, як того вимагає п.п.9.12 п.9 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17.10.2012 №9. За змістом статті 1212 Господарського процесуального кодексу України судові засідання у розгляді скарг на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів повинні проводитись господарськими судами окремо за різними справами. Крім того, як зазначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17.10.2012 №9, у вирішенні питань, які виникають у розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб Державної виконавчої служби, до заяв учасників виконавчого провадження (заявників) мають застосовуватися положення ГПК, якими врегульовано аналогічні питання, зокрема, статей 2, 18, 21, 22, 26, 29, 31, 41, 42, 62, пунктів 1 - 3, 5, 6, 9 частини першої статті 63, статті 64, розділів XI, XII, XIII ГПК тощо. Отже скарга має відповідати загальним вимогам щодо змісту та форми позовної заяви, передбаченим статтею 54 Господарського процесуального кодексу України, з доданням до неї документів, зазначених у пунктах 2, 4 частини першої цієї статті і за необхідності - зазначених у частинах другій і третій статті 57 названого Кодексу, а також містити відомості, перелічені в пунктах 3 - 5 частини сьомої статті 82 Закону України "Про виконавче провадження". У відповідності до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Такі обставини в заяві слід не лише зазначати, а й обґрунтовувати відповідним чином, що випливає зі змісту ст. 33 ГПК України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Частиною 1 ст. 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи  відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. З наданих до позову доказів видно, що арешт накладено ВДВС Рубіжанської МУЮ 10.06.2005, але доказів звернення боржника до ВДВС з приводу зняття цього арешту до позовної заяви не надано.                     Позивач, подаючи вищезгадану позовну заяву, також припустився порушення приписів п.2 ч.1 ст. 57 Господарського процесуального кодексу України, згідно якому до позовної заяви додаються документи, які підтверджують відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів. Відповідно до ч.1 ст.56 Господарського процесуального кодексу України позивач, прокурор зобов'язані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб листом з описом вкладення. Отже, належним доказом направлення копії скарги має бути лист з описом вкладення. Проте до поданої позивачем позовної заяви взагалі не додано доказів про направлення копії позову та доданих до неї документів на адресу відповідача, чим порушені вимоги ст.56 ГПК України. Враховуючи вищевикладене, Господарським процесуальним кодексом України не передбачена можливість розгляду саме позовної заяви про скасування постанови ВДВС Рубіжанського МУЮ від 10.06.2005 №б/н про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, оскільки спосіб захисту порушеного права не відповідає фактичним обставинам справи. Отже вимога позивача, яка викладена у резолютивній частині позову щодо скасування даної постанови повинна мати форму скарги у порядку ст. 1212 Господарського процесуального кодексу України. Згідно п.1 ч.1  ст.62 Господарського процесуального кодексу України, суд відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо заява не підлягає розгляду в господарських судах України. За таких обставин, у прийнятті позовної заяви слід відмовити. На підставі викладеного, ст.1, 43, 12, 32, 33, 57, 56, 57, 1212 Господарського процесуального кодексу України, ст. 1, 12, 57, 60, 82  Закону України "Про виконавче провадження", ст.19,124 Конституції України та Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17.10.2012 №9,  керуючись п.1 ч.1 ст.62,  ст.86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Луганської області, - УХВАЛИВ: 1.    В прийнятті позовної заяви Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційної контори №1" Рубіжанської міської ради до Відділу державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції у Луганській області, - про скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, - відмовити. 2.    Повернути заяву та додані до неї документи на 3-х аркушах заявнику без розгляду.                               Суддя                                                                                                  А.П. Середа