Рішення

від 22.07.2013 по справі 2-1020/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Головуючий суду 1 інстанції - Чалий А.В.

Доповідач - Матвєйшина О.Б.

Справа № 2-1020/12

Провадження № 22ц/782/2487/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2013 року Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі :

головуючого: Матвєйшиної О.Б..

суддів: Єрмакова Ю.В., Малієнко Н.В.,

при секретарі: Зеленській К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кам'янобрідського районного суду м. Луганська від 21 травня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виселення, -

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2012 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3, в якому послався, що він є власником домоволодіння АДРЕСА_1, оскільки він з сім'єю не мешкав у вказаному домоволодінні, відповідачі у зв'язку з тим, що їхній будинок було продано з прилюдних торгів за несплату боргів банківській установі, з його дозволу тимчасово до 18 травня 2012 року поселилися у вказаному будинку поки знайдуть собі житло. Після спливу вказаного строку, відповідачі відмовилися виселятися, при цьому користуються всіма комунальним послугами, оплату яких не проводять, внаслідок чого йому виставляється заборгованість. Вказане домоволодіння потребує ремонту, йому необхідне для проживання його самого та членів його сім'ї. Тому позивач просить виселити відповідачів з вказаного домоволодіння без надання іншого житлового приміщення.

Ухвалою Кам'янобрідського районного суду м. Луганська від 23 квітня 2013 року провадження у справі в частині позовних вимог щодо відповідача ОСОБА_4 закрито у зв'язку з його смертю.

Рішенням Кам'янобрідського районного суду м. Луганська від 21 травня 2013 року у задоволенні позовних вимог позивачеві щодо відповідачки відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач з рішенням суду не згоден, вважає його таким, що не відповідає вимогам закону та обставинам справи, просить скасувати та задовольнити його вимоги.

Заслухавши доповідача, осіб, яки прийняли участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими Доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в задоволені позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Судова колегія вважає, що судом у повному обсязі вказані вимоги закону не дотримано.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що відповідачка є матір'ю позивача, вселилася не самоправно, а тому, як член сім'ї має право користування спірним домоволодінням, доказів, що вона створює позивачеві перешкоди у користуванні цим домоволодінням та робить неможливим спільне проживання, позивачем не надано, а тому відповідно до ст.. 391 ЦК України, ст..9, 115, 156 ЖК України підстав для її виселення не вбачається.

Таких висновків суд дійшов помилково.

Відповідно до ст.. 10, 11, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що позивач є власником домоволодіння АДРЕСА_1, в якому він дозволив проживати відповідачці, яка є його матір'ю.

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи, не заперечуються сторонами.

Згідно зі ст.. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Відповідно до ст.. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Таким чином, зі змісту вказаних правових норм випливає, що право користування житловим будинком виникає лише у разі вселення осіб у якості членів сім'ї власника, при цьому сама по собі наявність родинних зв'язків автоматично не робить осіб, що вселяються, членами сім'ї власника за відсутності інших ознак, притаманних сім'ї.

З матеріалів справи вбачається, що на момент вселення відповідачки та проживання її у спірному домоволодінні, позивач у ньому не мешкав, він мешкав в іншому місці разом зі своєю сім'єю, відповідачкою не надано доказів, що вона вселилася до вказаного домоволодіння та проживала у ньому у якості члена сім'ї позивача.

Таким чином, підстав вважати, що відповідачка, як член сім'ї позивача набула права користування житловим приміщенням у вказаному домоволодіння, у суду не було.

Доказів того, що відповідачка набула права користування спірним домоволодінням з інших підстав, нею суду також не надано.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на даний час виявив бажання вселитися у належний йому будинок, однак відповідачка відмовившись виселятися, тим самим створила йому перешкоди у користуванні та розпорядження своєю власністю у вигляді спірного домоволодіння у зв'язку з чим, він і просить її виселити.

Судова колегія вважає, що у даному випадку є підстави для задоволення вимог позивача.

Згідно зі ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше, як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Однак у даному випадку позивач просить захистити його право власності.

Ст. 64 Конституції України передбачено право кожного на судовий захист.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За таких обставин судова колегія вважає, що позивач вправі ставити питання про усунення перешкод у користуванні своєю власністю шляхом виселення відповідачки, тобто обраний ним спосіб захисту свого права власності не суперечить способам захисту встановленим законом, та у сенсі положень Конституції України у даному випадку є найбільш прийнятним та ефективним для відновлення порушеного права позивача.

Отже судова колегія вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону, що призвело до неправильного вирішення спору.

У відповідності зі ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін;

2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;

3) змінити рішення;

4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду;

Як встановлено ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

За таких обставин, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог

Керуючись ст.. 303,307,309,313,314,316 ЦПК України, судова колегія, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Кам'янобрідського районного суду м. Луганська від 21 травня 2013 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виселення задовольнити.

Виселити ОСОБА_3 із домоволодіння АДРЕСА_1, яке належить на праві власності ОСОБА_2, без надання іншого житлового приміщення.

Це рішення апеляційного суду набирає чинності негайно, та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після його проголошення.

Головуючий :

Судді: