Постанова

від 23.07.2013 по справі 913/654/13-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2013 року Справа № 913/654/13-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е., суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л., за участю представників: позивача -не з'явились, відповідача -не з'явились, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДП "Вугілля України" на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 11.06.2013 у справі№913/654/13-г за позовомДП "Вугілля України" доДП "Донбасантрацит" про стягнення 231002,67 грн. збитків ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Луганської області від 03.04.2013 (суддя Ворожцов А.Г.) позов задоволено повністю у зв'язку з обґрунтованістю позовних вимог.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.06.2013 (судді: Діброва Г.І., Бойченко К.І., Стойка О.В.) рішення скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові з підстав недоведеності завдання позивачу збитків з вини відповідача.

ДП "Вугілля України" в поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, рішення залишити без змін, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.22,526,528,614,618,629 ЦК України, ст.ст.194,216,218,224,225,228 ГК України та ст.43 ГПК України. Зокрема, скаржник вказує на доведеність судовим рішенням у справі №7/766 та іншими доказами протиправної поведінки відповідача шляхом поставки неякісного вугілля вантажоодержувачу (Трипільська ТЕС), що є порушенням зобов'язань за договором від 01.03.2007 №13-07/2-ЕН, внаслідок чого позивачу (контрагенту) було завдано збитків у вигляді 155891,87 грн. додаткових витрат, понесених на виконання вказаного судового рішення, та 75110,80 грн. транспортних витрат щодо перевезення неякісного вугілля вантажоодержувачу. При цьому, заявник вважає, що відповідач, як постачальник згідно наявних у справі залізничних накладних, переклавши виконання зобов'язання по завантаженню вугілля на третю особу - вантажовідправника (ДП "Донбасантрацитвантажтранс"), все одно залишається відповідальним за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання третьою особою.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова та рішення від 03.04.2013 - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Луганської області з наступних підстав.

Скасовуючи первісне рішення та приймаючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

01.03.2007 року між ДП "Вугілля України" (покупець), та ДП "Донбасантрацит" (постачальник) було укладено договір поставки вугільної продукції №13-07/2-ЕН (далі - договір), за умовами якого відповідач зобов'язався поставляти вугілля в асортименті по реквізитах та за якісними характеристиками, обумовленими договором. Пунктом 2.1 договору сторони передбачили обов'язок відповідача поставити покупцю вугільну продукцію (вугілля) за реквізитами, вказаними в додатках до договору. Приймання вугілля по кількості і якості здійснюється у відповідності з вимогами Інструкцій Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.65 р. № П-6 та від 25.04.66 р. № П-7 з подальшими змінами і доповненнями, ГОСТ 1137 - 64 "Угли бурые, каменные, антрацит, горючие сланцы и брикети. Правила приемки по качеству", ДСТУ 4083-2002 "Вугілля кам'яне та антрацит для пиловидного спалювання на теплових електростанціях. Технічні умови", ДСТУ 4096-2002 "Вугілля буре, кам'яне, антрацит, горючі сланці та вугільні брикети. Методи відбору та підготовки проб для лабораторних випробування", ГТР 34.09.110-2003 "Вхідний контроль палива на ТЕС та організація претензійної роботи" та/або іншими нормативними документами України; прийнятими на заміну або доповнення вищевказаних в частині, що не суперечить даному договору. Перевірка якості вугілля у партіях здійснюється шляхом проведення її аналізу атестованою хімічною лабораторією вантажоотримувача (п.4.4 договору). Фактичні значення показників якості вугілля в партії для розрахунків за поставками визначаються на підставі посвідчення про якість вугілля в партії і результатів приймання вугілля за якістю у покупця таким чином: якщо різниця між показниками Ad, Wtr в межах допустимої похибки випробування - за посвідченням про якість; якщо різниця між показниками Ad, Wtr більша за допустиму похибку випробування в обидві сторони, згідно з ДСТУ 4096-2002 - за результатами сумісного випробування вугілля за якістю у покупця (п.4.5 договору). Якщо показники якості вугілля, визначені в лабораторії Вантажоотримувача, відрізняються від посвідчень якості на величину, більше допустимої похибки випробовування, Покупець або Вантажоотримувач протягом 24 годин з моменту отримання результатів зобов'язаний викликати Постачальника для проведення спільного опробування вугілля. У разі неприбуття представника Постачальника протягом 24 годин з моменту отримання повідомлення, до розрахунку приймаються показники якості, визначені лабораторією Вантажоотримувача (п.4.9 договору). Вартість перевезення вугілля залізницею оплачує Покупець (п.5.5 договору).

15.02.2007 року між позивачем та ВАТ "Центренерго" було укладено договір №15-02/1-П, на підставі якого ДП "Донбасантрацитвантажтранс", юридична адреса: 94517, Луганська область, м. Красний Луч, вул. Димитрова, 20, ЗКПО 131331, у березні 2007 року відвантажило відповідно до залізничних накладних вугільну продукцію на адресу Трипільської ТЕС ВАТ "Центренерго".

Трипільською ТЕС на адресу ДП "Донбасантрацитвантажтранс" були направлені факсограми від 9-го, 12-го та 14-го березня 2007 року з повідомленням про поставку продукції.

ДП "Донбасантрацитвантажтранс" 19.03.2007 року погодилось на переадресацію вантажу, тому ВАТ "Центренерго" повернуло спірні вагони у зворотному напрямку, що підтверджено квитанцією про приймання вантажу №32777405, та здійснило оплату залізничного тарифу від ст.Трипілля Дніпропетровське до ст.Красний Луч, що підтверджено зазначеною квитанцією та розрахунками, наданими залізницею, і складає суму у розмірі 37514 грн. 40 коп.

Так, з рахунку ВАТ "Центренерго" залізницею були стягнуті наступні платежі: відповідні збори, пов'язані з переадресацією вантажу в розмірі 580,84 грн., що підтверджено накопичувальною карткою №20.03.220, а також довідкою перелік №2103 від 21.03.2007; послуги, пов'язані з подачею, збиранням та користуванням вагонами відповідно до відомостей №3/07-10 в загальному розмірі 53304 грн. 10 коп., що підтверджено актом здачі-приймання робіт ЗТ-0000092 за березень 2007 року, тобто загалом сума збитків ВАТ "Центренерго" становила 91339 грн. 34 коп.

До того ж, ДП "Донбасантрацитвантажтранс" за відповідними залізничними накладними поставив вугілля, яке за своїми якісними характеристиками не відповідає умовам п.3.1 договору.

За відібраними Трипільською ТЕС пробами вугілля були проведені відповідні аналізи та встановлена невідповідність якості продукції, що підтверджено актами відбору проб №1073 від 21.03.2007 та протоколом №7 результатів випробування вугілля.

ДП "Донбасантрацитвантажтранс" листом надало згоду на переадресацію вагонів з неякісним вугіллям та оплату витрат, пов'язаних з цим. Так, витрати ВАТ "Центренерго" склали суму у розмірі 64552 грн. 53 коп.

У відповідності до рішення господарського суду м.Києва від 08.02.2010 по справі №7/766 з ДП "Вугілля України" на користь ВАТ "Центренерго" були стягнуті збитки у розмірі 162394 грн. 20 коп. (у т.ч. 160552 грн. 67 коп. - прямі збитки, 1605 грн. 53 коп. - витрати з держмита та 236 грн. - інформаційно-технічні витрати, пов'язані з розглядом судової справи), які були погашені, що підтверджено актом зарахування однорідних зустрічних вимог від 29.09.2010.

Як стверджує позивач, у зв'язку з поставкою неякісного вугілля саме відповідачем, ДП "Вугілля України" зазнало збитків у вигляді додатково понесених витрат на загальну суму у розмірі 231002 грн. 67 коп. з ПДВ. (155891 грн. 87 коп. з ПДВ - відповідно до рішення суду від 08.02.2010 по справі №7/766, вартість перевезення вугільної продукції - 75110 грн. 80 коп.).

Проте, позивач не довів належними та допустимими засобами доказування того, що вантажовідправником за спірними поставками був саме відповідач, оскільки в матеріалах справи взагалі відсутні додатки до договору, в яких повинні були бути узгоджені поставки даних партій вугілля саме за договором, що визначений позивачем в якості підстави позову. Посилання позивача та суду першої інстанції на рішення господарського суду м.Києва від 08.02.2010 у справі №7/766, у якій Державне підприємство „Донбасантрацит" було залучено до участі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, апеляційна інстанція не прийняла до уваги, оскільки даним рішенням не було встановлено будь-яких фактів неналежного виконання третьою особою договірних зобов'язань, тому що за договором поставки №15-02/1-П від 15.02.2007, що був предметом дослідження по вищезазначеній справі, ДП „Донбасантрацит" не є стороною, і суд у вказаному рішенні не встановив зв'язку між спричиненням збитків і діями третьої особи, у зв'язку з чим відсутні підстави для стягнення з відповідача збитків в порядку регресу.

У відповідності до п.3.3 договору, якість вугілля постачальник засвідчує сертифікатами якості та технологічних властивостей і Технічними умовами вуглевидобувних підприємств.

В матеріалах справи відсутній сертифікат якості вугілля. Неналежна якість спірного вугілля не підтверджена позивачем належними та допустимими доказами по справі, передбаченими сторонами в договорі, зокрема, відсутній акт прийняття продукції відповідно до вимог Інструкції П-7. Акти про приймання вугілля, надані позивачем, не є належними та допустимими доказами по справі, оскільки не відповідають умовам укладеного між сторонами договору поставки, зокрема, тим нормативним документам, застосування яких сторони передбачили в договорі. Позивачем не доведено виконання ним належним чином умов договору в частині прийняття продукції за якістю у відповідності з вимогами Інструкції П-7 та розділу 4 договору.

Оскільки відповідач (Державне підприємство "Донбасантрацит") у даній справі, не є, ані вантажовідправником, ані вантажоодержувачем за спірними відправками, станція Красний Луч Донецької залізниці (станція відправлення) прийняла вагони з вантажем до перевезення без зауважень про його якість і за відсутності посвідчення про якість вугілля в партії та враховуючи, що спірні вагони до станції Трипілля-Дніпровське Південно-західної залізниці прослідували без наявності сертифікату якості вугілля, в матеріалах справи відсутній акт прийняття продукції за якістю за нормами Інструкції П-7, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про доведення позивачем складової збитків та неправомірно стягнув з відповідача суму збитків у розмірі 231002 грн. 67 коп., які спричинені позивачу саме з вини відповідача. Стягнення з відповідача збитків за іншим рішенням суду не може вважатися тим фактом, що не потребує доказуванню за загальними правилами цивільного та господарського законодавства, оскільки судом розглядався спір за умовами іншого договору поставки.

Апеляційний суд встановив, що судом першої інстанції прийнято рішення без перевірки такого факту, як наявність між сторонами підписаного та належним чином оформленого акту прийняття-передачі вугілля, складання якого передбачено умовами укладеного між сторонами договору, та в якому повинна відображатися фактична кількість та якість вугілля, що надійшла від постачальника (п.2.9.1 договору); акту звіряння вугілля, складання якого передбачено умовами укладеного між сторонами договору, та в якому повинна відображатися фактична кількість та якість вугілля, що надійшла від постачальника (п.2.9.1 договору). До того ж, в п.4.15 договору сторони зазначили, що у випадку порушення позивачем умов договору з обумовленого порядку приймання продукції за якістю, його претензії щодо якості та кількості вугілля не приймаються.

Згідно п.5.3.1 договору постачальник на повідомлення та за вимогою покупця або вантажоотримувача зобов'язаний телеграмою з залізничної станції відвантаження на залізничну станцію вантажоотримувача підтвердити згоду та готовність на отримання неприйнятого покупцем вугілля.

Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази підтвердження відповідачем згоди та готовності на отримання неприйнятого покупцем вугілля.

В п.5.5 договору сторони домовились, що вартість перевезення вугілля Залізницею оплачує покупець, тобто умовами договору сторони не передбачили обов'язку відповідача по даній справі відшкодовувати позивачу транспортні витрати, про стягнення яких останній звернувся до суду із позовом.

Також задоволення судом першої інстанції позовних вимог про стягнення збитків, в тому числі, в якості сплати сум на виконання рішення по справі №7/766, є невірним ще й тому, що умовами договору не передбачено повернення таких витрат відповідачем позивачу, а наявність інших підстав для застосування до відповідача відповідальності у вигляді стягнення збитків позивач суду не довів.

Таким чином, позивачем не доведено всі складові понесення ним збитків, тоді як відповідач довів суду відсутність своєї вини у спричиненні збитків позивачу і підстави для задоволення регресних вимог позивача та застосування норм ст.228 ГК України відсутні. Судом першої інстанції помилково зазначено в рішенні про доведеність позивачем його вимог з посиланням на рішення Європейського суду, оскільки, дійсно, в даному випадку рішення суду ніхто не може поставити під сумнів і відсутні факти, що мають преюдиціальний характер за нормами ст.35 ГПК України стосовно саме відповідача, але не доведено позивачем по даній справі ті доводи, на які він посилається в позові, зокрема, що саме відповідач є вантажовідправником за залізничними накладними, оскільки транспортні витрати при поверненні продукції були понесені Трипільською ТЕС з вини вантажовідправника - "Донбасантрацитвантажтранс", що не є відповідачем у справі, а має окремі реквізити іншої особи без дослідження факту його будь-якого відношення до відповідача. В матеріалах справи взагалі відсутні додатки, на які посилається як позивач, так і суд першої інстанції, і відсутні певні засоби доказування, обумовлені сторонами в договорі щодо порядку приймання продукції у випадку поставки неякісного вугілля.

Колегія погоджується з твердженням апеляційного суду про те, що само по собі рішення господарського суду м.Києва від 08.02.2010 у справі №7/766 не є в розумінні ч.2 ст.35 ГПК України носієм фактів, що мають преюдиціальне значення при вирішенні спору у справі №913/654/13-г, оскільки суб'єктний склад сторін у даних справах є різним. Слід також погодитися з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача збитків в порядку регресу та безпідставність посилання суду першої інстанції на ст.228 ГК України, оскільки у даному випадку між сторонами виникли правовідносини, пов'язані з відшкодуванням збитків у вигляді витрат, понесених позивачем у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором від 01.03.2007 №13-07/2-ЕН, а не правовідносини з відшкодування позадоговірної шкоди в порядку регресу.

Проте, касаційна інстанція не може погодитися з передчасними висновками апеляційного суду про наявність підстав для відмови в позові повністю, з огляду на наступне.

Згідно зі ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

У відповідності до ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому, на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Предметом позову у даній справі є вимога про відшкодування збитків в розмірі 231002,67 грн., завданих поставкою ДП "Донбасантрацит" неякісного вугілля, які складаються з витрат у сумі 155891,87 грн., погашених позивачем на виконання рішення господарського суду м.Києва від 08.02.2010 у справі №7/766, та витрат з оплати вартості перевезення вугілля від вантажовідправника до вантажоотримувача на суму 75110,80 грн.

Таким чином, спір у даній справі має похідний характер від спору по справі №7/766, причому, при розгляді останньої ДП "Донбасантрацит" приймав участь в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, а відповідачем було ДП "Вугілля України".

Судом першої інстанції при розгляді даної справи рішення господарського суду м.Києва від 08.02.2010 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2010 у справі №7/766 оцінювалися не як носії фактів, що мають преюдиціальне значення, а в якості певних доказів в сукупності з іншими наявними по справі доказами, що не суперечить вимогам ст.43 ГПК України.

Зокрема, вказаним судовим рішенням встановлено факти поставки саме третьою особою (ДП "Донбасантрацит") від імені ДП "Вугілля України" (за довіреністю) на користь ВАТ "ДЕК "Центренерго" вугільної продукції неналежної якості в березні 2007 року згідно залізничних накладних №№49361041, 49361042, 49361043, 49361054, 49361055, 49361056, 49361057, 49361058, 49361090, 49361091, 49361092, 49361093 (а.с.20-31); 49361428, 49361429, 49361430, 49361381, 49361378, 49361379, 49361374, 49361376, 49361375, 49361377, 49361393, 49361371 (а.с.42-54) та подальшого повернення зазначеної продукції вантажоодержувачем (Трипільська ТЕС).

Вказані залізничні накладні надано позивачем в обґрунтування доведеності позовних вимог по справі №913/654/13-г.

Водночас, в оскаржуваній постанові апеляційним судом зазначено про відхилення наданих позивачем актів про приймання вугілля як неналежних доказів по справі, проте, ці акти у справі відсутні, що свідчить про порушення судом вимог ст.105 ГПК України.

Крім того, апеляційним судом залишено поза увагою положення ст.ст.528,618 ЦК України, згідно яких виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. У разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам. Боржник відповідає за порушення зобов'язання іншими особами, на яких було покладено його виконання (ст.528 цього Кодексу), якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.

Зокрема, встановивши недоведеність поставки позивачу в березні 2007 року неякісного вугілля відповідачем з тих лише мотивів, що у залізничних накладних вантажовідправником зазначено іншу особу - ДП "Донбасантрацитвантажтранс", апеляційний суд не з'ясував, чи відповідач у встановленому порядку покладав на вказану особу (виконавця) зобов'язання по відправці вантажу на користь Трипільської ТЕС.

Адже, з врахуванням приписів ст.618 ЦК України відповідач, будучи постачальником згідно наявних у справі залізничних накладних та переклавши виконання зобов'язання по завантаженню вугілля на третю особу - вантажовідправника (ДП "Донбасантрацитвантажтранс"), залишається відповідальним за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання третьою особою.

Також суд апеляційної інстанції, пославшись виключно на п.5.5 договору від 01.03.2007 №13-07/2-ЕН в обґрунтування висновку про відсутність у відповідача обов'язку відшкодувати позивачу транспортні витрати, безпідставно не врахував умови п.6.4 цього ж договору, якими передбачено обов'язок ДП "Донбасантрацит" (постачальника) компенсувати всі витрати вантажоотримувача (Трипільської ТЕС) та покупця (ДП "Вугілля України"), пов'язані з поставкою неякісного вугілля, в тому числі з його поверненням.

Разом з тим, первісне рішення про задоволення позову також не може бути залишено без змін, з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної правової оцінки умовам договору від 01.03.2007 №13-07/2-ЕН, укладеного між ДП "Вугілля України" та ДП "Донбасантрацит", та умовам договору від 15.02.2007 №15-02/1-П, укладеного між ДП "Вугілля України" та ВАТ "ДЕК "Центренерго", та не досліджено, чи є вказані договори взаємопов'язаними, чи стосувалися вони одних і тих же самих поставок партій вугілля згідно залізничних накладних №№49361041, 49361042, 49361043, 49361054, 49361055, 49361056, 49361057, 49361058, 49361090, 49361091, 49361092, 49361093 (а.с.20-31); 49361428, 49361429, 49361430, 49361381, 49361378, 49361379, 49361374, 49361376, 49361375, 49361377, 49361393, 49361371 (а.с.42-54).

Крім того, судами попередніх інстанцій достеменно не встановлено, чи складалися за участю представників вантажоотримувача та вантажовідправника акти про прийняття продукції за якістю та кількістю, як того вимагають умови договору від 01.03.2007 №13-07/2-ЕН.

При цьому, якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд в силу приписів ст.65 ГПК України може за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали, не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.

За таких обставин, в разі сумнівів щодо достатності доказів, місцевий господарський суд не був позбавлений можливості з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору витребувати в порядку статті 65 ГПК України належні докази в підтвердження поставки вугілля та пов'язаних з нею витрат, а саме: квитанції про приймання вантажу, накопичувальні картки, відомості плати за користування вагонами, акти приймання-передачі продукції за кількістю та якістю, сертифікати якості вугілля тощо.

Судом першої інстанції в порушенням вимог ст.ст.43,84 ГПК України не відхилено та не спростовано наведені у запереченні на позовну заяву (а.с.97-98) посилання відповідача на недоведеність завдання збитків у сумі 91339,34 грн., пов'язаних з поверненням вантажу, що надійшов згідно залізничних накладних №№49361041, 49361042, 49361043, 49361054, 49361055, 49361056, 49361057, 49361058, 49361090, 49361091, 49361092, 49361093 (а.с.20-31), у яких постачальником визначено ДП "Шахтарськантрацит", що не має ніякого відношення до відповідача - ДП "Донбасантрацит".

Апеляційний суд помилково на вказане також уваги не звернув.

Проте, достовірне встановлення даних обставин безперечно свідчитиме про необхідність розмежування заявлених до стягнення сум збитків залежно від реальних постачальників вугілля неналежної якості, що, в свою чергу, не виключає наявність підстав для часткового задоволення позову.

Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду рішень господарських судів у справах зі спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків від поставки неякісної продукції (постанови ВГСУ від 02.07.2013 та від 11.03.2013 у справі №7/390, від 28.05.2012 у справі №7/389).

Крім того, неправильно застосувавши норми ст.228 ГК України та ч.6 ст.261 ЦК України до спірних правовідносин, які не є регресними, місцевий господарський суд помилково не застосував позовну давність в частині позовних вимог про стягнення 75110,80 грн. витрат по перевезенню неякісного вугілля вантажоодержувачу, відхиливши відповідну заяву ДП "Донбасантрацит" (а.с.105).

Отже, наведене вище вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо визначення дійсного заподіювача шкоди, розмежування розміру збитків залежно від конкретних постачальників, наявності чи відсутності підстав для застосування позовної давності, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.111 7 ГПК України) та є підставою для часткового скасування рішення і постанови з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням судами обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п.3 ст.111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Вказані вище процесуальні порушення, які були допущені судами першої та апеляційної інстанцій, неможливо усунути на стадії касаційного перегляду справи в силу недопустимості виходу касаційної інстанції за межі перегляду справи в порядку касації, оскільки відповідно до імперативних приписів ч.ч.1,2 ст.111 7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на вищенаведене, колегія вбачає підстави для часткового задоволення скарги.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.111 5 ,111 7 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ДП "Вугілля України" задовольнити частково.

Рішення господарського суду господарського суду Луганської області від 03.04.2013 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.06.2013 у справі №913/654/13-г скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун