Постанова

від 22.07.2013 по справі 5023/3404/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" липня 2013 р. Справа № 5023/3404/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І. , суддя Терещенко О.І. , суддя Медуниця О.Є.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - Мєдвєдєва О.В.,

відповідача - Болоховцев Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1806Х/1-38) на рішення господарського суду Харківської області від 29.05.13 у справі № 5023/3404/12

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Базис", м. Харків

до Дочірнього підприємства "Дослідний центр медіатехнологій", м. Харків

про стягнення 571 853,94 грн.

ВСТАНОВИЛА:

ПАТ "Акціонерний комерційний банк "Базис" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив суд стягнути ДП "Дослідний центр медіатехнологій" 571853,94 грн. боргу по орендній платі, а також розірвати договір оренди, посвідчений 07.03.2012р. приватним нотаріусом ХМНО Гібадуловою Л.А. та зареєстрований в реєстрі за №1313 з 01.08.2012 року без підписання актів приймання-передачі щодо повернення позивачеві нежитлових приміщень в літ. "А-3"; А'-4", розташованих за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 88 (2-й поверх: площею 431,8м.кв.; 3-й поверх: площею 427,6м.кв.; 4-й поверх: площею 23,6м.кв.).

Рішенням господарського суду Харківської області від 29.05.2013 р. по справі № 5023/3404/12 (суддя Суярко Т.Д.) позов задоволено частково. Стягнуто з ДП "Дослідний центр медіа технологій" на користь ПАТ "Акціонерний комерційний банк "Базис" 489438,12 грн. боргу по орендній платі, 43264,66 грн. боргу по експлуатаційним витратам та 10654,05 грн. судового збору. В іншій частині позову - відмовлено.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що вважає рішення суду в частині задоволення позовних вимог незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за умов невірного та неповного встановлення обставин справи. Просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 29.05.2013 р. по справі № 5023/3404/12 в частині задоволення позовних вимог позивача, прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги представник відповідача зазначає, що постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.11.12р. по справі № 5023/3481/12 визнано недійсним договір оренди від 07.03.2012р., який просить розірвати позивач та на підставі якого відповідачеві нараховано орендну плату та експлуатаційні витрати. Крім того, представник відповідача посилається на положення ч.1 ст.216 та ч.1 ст.236 ЦК України та зазначає, що спірний договір є недійсним з моменту його вчинення та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Представник позивача у відзиві та в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін. Зазначає, що вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін та перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

07.03.2012р. між позивачем - ПАТ "АКБ "Базис" (орендодавець за договором) та відповідачем - Дочірнім підприємством "Дослідний центр медіатехнологій" (орендарем за договором) було підписано Договір оренди нерухомого майна, який було зареєстровано в реєстрі правочинів за №1313 від 07.03.12 р. (далі за текстом - Договір).

Згідно п.1.1. Договору, Орендодавець зобов'язався передати, а Орендар прийняти в тимчасове платне користування (оренду) нежитлові приміщення в літ "А-3; А-4", розташовані за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 88, а саме: 2 поверх площею 415,3 кв.м., 3-й поверх площею 428,3 кв.м., 4-й поверх площею 21,6 кв.м., всього загальною площею 883,0 кв.м.

Орендна плата за користування об'єктом оренди нараховується Орендарю з дня підписання акту приймання-передачі об'єкту оренди та становить 128581,20 грн. в т.ч. ПДВ. Орендна плата підлягає сплаті Орендарем щомісячно, не пізніше 20 числа місяця, що настає за звітним, шляхом перерахування (або внесення до каси банка) коштів на рахунок Орендодавця (п.3.1. Договору).

Відповідно до пункту 3.2 Договору експлуатаційні витрати не входять в орендну плату, а сплачуються Орендарем щомісяця або в інший погоджений сторонами строк на підставі виставленого Орендодавцем рахунку.

Як вказує позивач, відповідач неналежним чином виконував свої зобов`язання по сплаті орендної плати та оплати експлуатаційних витрат. У зв'язку з цим позивач зазначає, що станом на 25.07.2012 року у відповідача перед позивачем рахується заборгованість у сумі 571 853,94 грн.

Позивач вважає, свої права порушеними, а тому звернувся до суду із даним позовом про стягнення заборгованості та розірвання спірного Договору.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позову, колегія суддів зазначає наступне.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини 5 статті 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Слід звернути окрему на те, що постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.11.12р. по справі № 5023/3481/12 визнано недійсним спірний договір оренди від 07.03.2012р. який просить розірвати позивач та на підставі якого відповідачеві нараховано орендну плату та експлуатаційні витрати.

За приписами частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно з частиною 1 статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, у випадку визнання судом договору недійсним, договір є недійсним з моменту його вчинення, а тому у відповідача не виникло обов'язку сплати орендної сплати та експлуатаційних витрат за таким договором.

Щодо посилань місцевого господарського суду на частину 3 статті 207 Господарського кодексу України та Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999р. № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", колегія суддів зазначає наступне.

Так, частиною 3 статті 207 Господарського кодексу України встановлено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

В той же час, в Інформаційному листі Вищого господарського суду № 01-8/211 від 07.04.2008 року роз'яснено як слід застосовувати положення Господарського суду України про недійсність господарських зобов'язань з огляду на положення Цивільного кодексу України про недійсність правочинів.

Так, у пункті 21 вказаного інформаційного листа роз'яснено, що ЦК України містить загальні правила про недійсні правочини - правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (частина перша статті 216 ЦК України), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (частина друга статті 215 ЦК України) та оспорювані (частина третя статті 215 ЦК України), принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі (стаття 236 ЦК України).

ГК України зазначеного поділу не передбачає, а натомість у суперечності із ЦК України фактично розглядає як оспорювані (частина перша статті 207 ГК України) всі ті зобов'язання, які виникають з правочинів, які за ЦК України є нікчемними. У частині другій статті 207 ГК України вживається термін "нікчемна умова", але визначення відповідного поняття відсутнє. У частині третій статті 207 ГК України встановлюється, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним, припиняється з дня набрання рішенням суду законної сили, та передбачає можливість визнання зобов'язання недійсним на майбутнє, що також суперечить статті 236 ЦК України.

Таким чином, стаття 207 ГК України не містить особливостей регулювання господарських відносин, а містить загальні правила про недійсність господарських зобов'язань, які суперечать ЦК України як за термінологією, так і за змістом. Тому стаття 207 ГК України відповідно до абзацу першого частини другої статті 4 ЦК України, абзацу другого частини першої статті 4 ГК України застосовуватись не може.

Крім того, у пункті 19 Інформаційному листі Вищого господарського суду № 01-8/211 від 07.04.2008 року зазначається, що частина друга статті 236 ЦК України, згідно з якою якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється, не встановлює винятків із правил частини першої статті 236 ЦК України. Натомість частина друга статті 236 ЦК України конкретизує норму абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України, згідно з якою недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Саме, частина друга статті 236 ЦК України встановлює, що за нікчемним правочином та за правочином, визнаним судом недійсним, не виникають не тільки ті права та обов'язки, настання яких сторони передбачали з моменту укладення правочину, а й ті, виникнення яких передбачалося лише в майбутньому.

Момент, з якого нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є таким, а також припинення можливості настання у майбутньому прав та обов'язків за такими правочинами, імперативно встановлені частинами першою та другою статті 236 ЦК України, і не можуть бути змінені судом. Тому в разі задоволення судом позову про визнання правочину недійсним в рішенні не слід вказувати ні момент, з якого правочин є недійсним, ні про припинення можливості настання прав та обов'язків за правочином у майбутньому.

Таким чином, враховуючи вищевикладений правовий аналіз чинного законодавства, колегія суддів зазначає, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з часу його укладення та не створює для сторін тих прав та обов'язків, на встановлення яких він був направлений. При цьому норми частини 3 статті 207 Господарського процесуального кодексу не можуть застосовуватись при вирішенні господарських спорів про визнання недійсними договорів.

Що ж до посилання місцевого господарського суду на Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999р. № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", колегія суддів зазначає, що поза увагою місцевого господарського суду залишилось те, що вказані роз'яснення на день винесення оскаржуваного рішення визнані такими, що втратили чинність на підставі Постанови Пленуму Вищого господарського суду №11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними».

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів зазначає про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати та оплати експлуатаційних витрат, оскільки, враховуючи недійсність договору оренди, у відповідача не виникло обов'язку сплати як орендної плати, так і оплати експлуатаційних витрат.

Як вірно зазначив місцевий господарський суд, враховуючи визнання постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.11.12р. по справі №5023/3481/12 недійсним договору оренди від 07.03.2012р., та приймаючи до уваги положення ч.1 ст.216 ЦК України, позовні вимоги про розірвання спірного договору - задоволенню не підлягають.

Таким чином колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, а тому задоволенню не підлягають.

Колегія суддів зазначає, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги норм процесуального права і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, і при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів.

При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд невірно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим, це рішення підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.

Відповідно до положень частини 1 та пункту 10 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України, за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову, в якій має бути, зокрема, зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат колегія суддів керується положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 29.05.20013 року скасувати.

Прийняти нове рішення.

У задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Базис" (61002, м. Харків, вул. Сумська, 88, код ЄДРПОУ 19358916) на користь Дочірнього підприємства "Дослідний центр медіатехнологій" (61002, м. Харків, вул. Сумська, 88, код ЄДРПОУ 32239231) витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 5330,00 грн.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний судовий наказ.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України

Повний текст постанови складено 22.07.2013 року

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Медуниця О.Є.