Ухвала

від 31.07.2013 по справі 2а-15583/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" липня 2013 р. м. Київ К/800/23989/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Вербицької О.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейнбо-Плюс»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 лютого 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2013 року

у справі № 2а-15583/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейнбо-Плюс»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рейнбо-Плюс» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000212260 від 16 липня 2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 лютого 2013 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2013 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 лютого 2013 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ТОВ «Рейнбо-Плюс», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2013 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС була проведена документальна невиїзна перевірка ТОВ «Рейнбо-Плюс» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Бізнес-Столиця» за період: серпень 2011 року, за результатами якої складений акт № 1529/2260/25589985 від 27 червня 2012 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.2, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 51700,00 грн. за серпень 2011 року.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що фінансово-господарські операції, проведені між ТОВ «Рейнбо-Плюс» та ТОВ «Бізнес-Столиця» у серпні 2011 року, є нікчемними, оскільки згідно акту ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС № 108/3-23-30-33461895 від 03 лютого 2012 року «Про неможливість зустрічної звірки ТОВ «Бізнес-Столиця» щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Гудвіл Концепт» за серпень 2011 року» ТОВ «Бізнес-Столиця» здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб, у зв'язку з не підтвердженням податкового кредиту з податку на додану вартість, з огляду на що у ТОВ «Бізнес-Столиця» відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість по операціях з продажу товарів (послуг)підприємствам - покупцям.

16 липня 2012 року ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000212260, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України збільшила ТОВ «Рейнбо-Плюс» суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на 64625,00 грн., у тому числі: 51700,00 грн. - за основним платежем, 12925,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не був доведений факт здійснення господарських операцій з отримання послуг по забезпеченню харчування фізичних осіб належними первинними документами, не доведено наявності економічного ефекту від операцій з отриманням послуг та їх вартістю, а з наявних в матеріалах справи документів не вбачається причинно-наслідкового зв'язку між оспорюваним правочином, укладеним позивачем з ТОВ «Бізнес-Столиця», та правочинами, укладеними позивачем з ПІІ «МакДональдз Юкрейн Лтд».

Однак з такими висновками судів колегія суддів погодитись не може, з огляду на наступне.

Згідно абзаців 1-2 пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, а визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно положень абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпунктів 14.1.185, 14.1.203 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності. Продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об'єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами за договорами оперативного лізингу (оренди), продажу, передачі права відповідно до авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної, у тому числі промислової власності.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктами «а», «б» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно положень абзацу 1 пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки.

Тобто стаття 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язує виникнення у платника податку на додану вартість права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Таким чином, наявність у покупця (замовника) належно оформлених документів, які відповідно до положень Податкового кодексу України необхідні для віднесення сум податку на додану вартість, сплачених у складі вартості придбаних товарів (робіт, послуг) до податкового кредиту, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту за такими операціями, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій.

Як зазначалось вище, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з недоведеності факту здійснення господарських операцій по договору № 10908 від 09 серпня 2011 року, укладеного між позивачем та ТОВ «Бізнес-Столиця», з урахуванням обставин, викладених у акті ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС № 108/3-23-30-33461895 від 03 лютого 2012 року «Про неможливість зустрічної звірки ТОВ «Бізнес-Столиця» щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Гудвіл Концепт» за серпень 2011 року».

Разом з цим, суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, з огляду на наступне.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АА № 619651 (арк. справи 153) ТОВ «Рейнбо-Плюс» здійснює наступні види діяльності за КВЕД-2010: 56.10 - діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування; 46.39 - неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 47.11 - роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 68.20 - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

09 серпня 2011 року між ТОВ «Рейнбо-Плюс» (замовник) та ТОВ «Бізнес-Столиця» (виконавець) був укладений договір № 10908, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання щодо надання послуг по забезпеченню харчування учасників зборів (надалі - вечірки), організованих замовником (надалі - послуги) у відповідності до умов дійсного договору, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити послуги (пункт 1.1 статті 1 договору); дата та час проведення кожної вечірки узгоджується сторонами не менш, ніж за три календарні дні до очікуваної дати вечірки (пункт 2.1 статті 2 договору); виконавець облаштовує приміщення для проведення кожної вечірки за адресою: м. Київ, пр-т Науки, 8, згідно рекомендацій, які замовник надає в усній формі (розстановку столів, порядок розміщення гостей замовника, меню тощо) (пункт 2.2 статті 2 договору); по завершенні заходу складається акт приймання-передачі виконаних робіт, який підписується повноважними особами сторін (пункт 2.3 статті 2 договору); вартість наданої послуги складає 310200,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 51700,00 грн. (пункт 4.1 статті 4 договору).

На підтвердження фактичного виконання сторонами зобов'язань за вказаним договором позивачем були надані суду належним чином оформлені первинні бухгалтерські документи, а саме: акт здачі-приймання робіт (надання послуг), податкові накладні та платіжні доручення (арк. справи 32-39).

Крім іншого, на підтвердження фактичного виконання сторонами зобов'язань за договором № 10908 від 09 серпня 2011 року, ТОВ «Рейнбо-Плюс» посилалось на те, що необхідність укладення такого договору була зумовлена необхідністю належного та своєчасного виконання позивачем своїх зобов'язань за договорами № 22.08/11 від 27 липня 2011 року, № 29.08.11 від 02 сеерпня 2011 року, № 16.08/11 від 02 серпня 2011 року, № 18.08/11 від 02 серпня 2011 року, № 15.08/11 від 03 серпня 2011 року, № 17.08/11 від 03 серпня 2011 року, № 30.08/11 від 08 серпня 2011 року, № 25.08/11 від 10 серпня 2011 року, укладеними між ПІІ «МакДональдз Юкрейн Лтд» (замовник) та ТОВ «Рейнбо-Плюс» (виконавець), предметом яких є вчинення певних дій (надання послуг, виконання робіт) виконавцем на користь замовника, які полягають в наданні послуг по забезпеченню харчування учасників зборів (літня вечірка) співробітників ресторанів МакДональдз, організованих замовником у відповідності до умов дійсних договорів, місцем надання послуг у яких визначено м. Київ, пр-т Науки, 8. Зокрема, позич посилався на те, що зобов'язання за вказаними договорами виконані сторонами у повному обсязі, на підтвердження чого надано акти здачі-приймання робіт (надання послуг) та банківські виписки, а також договір суборенди № 06/11 від 01 червня 2011 року, укладений між ТОВ «Диканька» (орендар) та ТОВ «Рейнбо-Плюс» (суборендар), щодо передачі орендарем суборендареві у платне користування (суборенду) частин нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: м. Київ, пр-т Науки, 8 (арк. справи 41-71).

Разом з цим, судами першої та апеляційної інстанцій не була надана належна правова оцінка вказаним обставинам з урахуванням умов договорів, укладених позивачем з ТОВ «Бізнес-Столиця» та ПІІ «МакДональдз Юкрейн Лтд», з урахуванням предметів договорів та місць надання послуг.

Крім іншого, судами не було взято до уваги, що згідно розділу 4 «Висновки» акту ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС № 108/3-23-30-33461895 від 03 лютого 2012 року «Про неможливість зустрічної звірки ТОВ «Бізнес-Столиця» щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Гудвіл Концепт» за серпень 2011 року» перевірка ТОВ «Бізнес-Столиця» проводилась з окремих питань - відображення податкового кредиту, сформованого за рахунок ТОВ «Гудвіл Концепт» за серпень 2011 року, інші питання в ході перевірки не досліджувались. При цьому, різниця між операціями з придбання ТОВ «Бізнес-Столиця» товарів (робіт, Послуг) у ТОВ «Гудвіл Концепт» та операціями з продажу ТОВ «Бізнес-Столиця»товарів (робіт, послуг) контрагентам - покупцям склала 66513,00 грн.

Разом з цим, колегія суддів відзначає, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, тоді як доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо, тоді як вироків у кримінальних справах, постановлених щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння сторонами оспорюваного правочину матеріали справи не містять.

Відповідно до положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи те, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 лютого 2013 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2013 року підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді суди повинні також врахувати, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товарів (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту. Лише достовірне встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняте обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, ч. 2, ч. 4 ст. 227, ст. ст. 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейнбо-Плюс» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2013 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий:

---

Л.І. Бившева

Судді:

---

О.В. Вербицька

---

Н.Г. Пилипчук