Постанова

від 15.08.2019 по справі 2а-15583/12/2670

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 серпня 2019 року

Київ

справа №2а-15583/12/2670

адміністративне провадження №К/9901/3590/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Рейнбо-Плюс на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Земляної Г.В., суддів Горбань Н.І., Межевича М.В. від 13 лютого 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Рейнбо-Плюс до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю Рейнбо-Плюс (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000212260 від 16 липня 2012 року.

Обґрунтовуючи позовну заяву, посилалось на безпідставність висновків Інспекції про порушення позивачем положень податкового законодавства та формування податкового кредиту з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за результатами господарських операцій із контрагентом, які, як вважає податковий орган, фактично не відбулися, оскільки такі господарські операції є реальними та їх виконання підтверджується сукупністю відповідних доказів.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Востаннє постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2013 року позов задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000212260 від 16 липня 2012 року.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що залучені до матеріалів справи документи є достатніми та належними доказами реальності фінансово-господарської діяльності позивача із ТОВ Бізнес-Столиця у серпні 2011 року, а також здійснення за їх участю господарських операцій, тому Товариство правомірно включило до складу податкового кредиту суми ПДВ за наслідком таких відносин.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 13 лютого 2014 року скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позовних вимог Товариства.

Апеляційний суд дійшов протилежних висновків та зазначив у своєму рішенні про те, що реальність операцій між позивачем та ТОВ Бізнес-Столиця щодо надання послуг по забезпеченню харчування учасників зборів, організованих замовником, не підтверджується належними та допустимими доказами, які згідно умов договору супроводжують фактичне виконання такого роду відносин; акт здачі-прийняття робіт (послуг) не визначає змісту та обсягу господарської операції, наданої виконавцем на виконання умов договору; у договорі не визначені ані порядок передачі-прийняття продуктів харчування, посуду, меблів та інших необхідних матеріалів та засобів для організації вечірок, що були необхідні для надання послуг, ані порядок і складові обрахунку вартості даних послуг, такі відомості в матеріалах справи також відсутні; позивачем не надано й доказів можливості контрагента виконати послуги по забезпеченню харчуванню (у великих обсягах та на значні суми), а також не зазначено яким чином виконувались такі послуги. Відтак, за висновком суду, операції між Товариством та контрагентом не створюють наслідків для податкового обліку й у позивача відсутні підстави для формування податкового кредиту з ПДВ.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Товариство подало касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій просило його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У доводах касаційної скарги по суті порушує питання щодо неправильного застосування апеляційним судом норм податкового і пов`язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум податкових зобов`язань з ПДВ. Вважає, що суд дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог, адже невірно оцінив залучені до справи докази та фактичні обставини справи, які свідчать про те, що операції між позивачем та його контрагентом фактично проведені та документально оформлені, Товариством дотримано передбачені Податковим кодексом України (далі - ПК України) умови для формування податкового кредиту з ПДВ, у зв`язку з чим, на його думку, відсутні підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

Письмових заперечень на касаційну скаргу не надходило.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ Бізнес-Столиця (ідентифікаційний код 37414168) за період серпень 2011 року, за результатами якої було складено акт від 27 червня 2012 року №1529/22-62/2558998, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.2, 201.6 статті 201 ПК України, що призвело до заниження ПДВ за серпень 2011 року на загальну суму 51700,00 грн.

У акті перевірки Інспекція дійшла висновку про неправомірне формування Товариством податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам із ТОВ Бізнес-Столиця , оскільки перевіркою документально не підтверджено факту реальності здійснення таких господарських операцій. На обґрунтування таких висновків контролюючий орган посилався як на акт від 03 лютого 2012 року №108/3-23-30-33461895 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ Бізнес-Столиця щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ Гудвілл Концепт (ідентифікаційний код 37226232) за серпень 2011 року, у якому встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків, так і на розбіжність податкових зобов`язань та податкового кредиту між Товариством та ТОВ Бізнес-Столиця за серпень 2011 року.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000212260 від 16 липня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ у розмірі 51700,00 грн. за основним платежем та у розмірі 12925,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов висновку про таке.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкового кредиту, а покупця - права на його формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

В ході розгляду справи судами встановлено, що 09 серпня 2011 року Товариством (замовник) та ТОВ Бізнес-Столиця (виконавець) укладений договір, згідно якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов`язки щодо надання послуг по забезпеченню харчування учасників зборів (далі - Вечірки ), організованих замовником у відповідності до умов дійсного договору, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити послуги. Дата та час проведення кожної вечірки узгоджується сторонами не менше ніж за 3 (три) календарні дні до очікуваної дати вечірки. Виконавець облаштовує приміщення для проведення кожної вечірки за адресою: м. Київ, просп. Науки, 8, - згідно рекомендацій, які надає замовник в усній формі (розстановку столів, порядок розміщення гостей замовника, меню...). По завершенні заходу складається Акт приймання-передачі виконаних робіт, який підписується повноважними особами сторін.

Згідно пункту 3 зазначеного договору виконавець має право в процесі проведення робіт самостійно та від власного імені укладати договори з іншими юридичними та фізичними особами, які необхідні для виконання умов договору. Виконавець зобов`язаний узгодити меню кожної вечірки з замовником та за вимогою замовника надати повну інформацію щодо організації забезпечення проведення вечірки.

Вартість наданої послуги складає 310200 грн. (в т.ч. ПДВ - 51700, 00 грн.). Оплата послуги виконавця здійснюється поетапно. Датою оплати вважається день надходження суми платежу на розрахунковий рахунок виконавця.

З посиланням на вказаний договір ТОВ Бізнес-Столиця на адресу позивача виписані наступні податкові накладні: №12 від 12 серпня 2011 року на суму 62040,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 10340,00 грн.), №36 від 17 серпня 2011 року на суму 31020,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 5170,00 грн.), №63 від 25 серпня 2011 року на суму 124080,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 20680,00 грн.), №97 від 30 серпня 2011 року на суму 93060,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 15510,00 грн.), в яких в графі Номенклатура товарів/послуг продавця зазначено послуги по забезпеченню харчування учасників зборів . На підставі цих податкових накладних суми ПДВ у загальному розмірі 51700, 00 грн. включені Товариством до складу податкового кредиту у серпні 2011 року.

Як стверджував позивач, реальність виконання операцій за вказаним договором підтверджується: актом здачі-прийняття робіт (надання послуг); платіжними дорученнями; договорами, укладеними Товариством із ПІІ МакДональдз Юкрейн Лтд , згідно з якими позивач (виконавець) зобов`язувався надати замовнику послуги по забезпеченню харчування учасників зборів (літня вечірка) співробітників ПІІ МакДональдз Юкрейн Лтд в різні періоди часу протягом серпня 2011 року, а також специфікаціями до цих договорів, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), виписками з банківського рахунку; укладеним із ТОВ Диканька договором суборенди, відповідно до якого Товариством для виконання взятих на себе зобов`язань перед ПІІ МакДональдз Юкрейн Лтд взято в суборенду частини нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, проспект Науки, 8.

Суд касаційної інстанції зазначає, що за певних інших обставин названі документи можуть свідчити про існування господарських операцій, які за формою (зовнішнім вираженням) можуть підпадати під визначення реальних і таких, що зумовлюють зміни в структурі активів, зобов`язань та власного капіталу суб`єкта господарювання. Водночас потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. В інакшому випадку, первинні документи не можуть вважатися юридично значимими документами для цілей формування даних бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, з підписаного за вказаними операціями акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) неможливо встановити дійсний зміст та обсяг господарської операції, яка була виконана, що загалом не узгоджується із вимогами Закону №996-XIV.

Матеріали справи не містять відомостей, які б давали підстави для встановлення осіб та їх кількості, які виконували роботи (надавали послуги) по забезпеченню харчування учасників зборів (вечірок), а також доказів, які б свідчили про передачу продуктів харчування, посуду, меблів та інших необхідних матеріалів та засобів для організації заходів, складові обрахунку вартості даних послуг тощо. Відсутні й звіти виконавця про надані послуги.

Позивач в ході розгляду справи не зміг пояснити яким чином виконувались послуги ТОВ Бізнес-Столиця .

Як під час перевірки, так і під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не встановлено наявності у контрагента достатніх трудових та інших ресурсів для здійснення спірних операцій, що обумовлюється не лише їх специфікою, а й умовами договору. Не встановлено й обставин залучення контрагентом інших осіб для забезпечення виконання взятих на себе зобов`язань.

Оцінивши наявні докази у справі, врахувавши ненадання документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують здійснення такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх фактичне (реальне) виконання, недоведеність наявності у контрагента матеріально-технічної можливості здійснювати обумовлені договором із позивачем зобов`язання, дефектність первинних документів, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що, в даному випадку, надані позивачем під час перевірки та впродовж розгляду справи первинні документи не підтверджують реальність операцій, які зумовлюють зміни в структурі активів, зобов`язань та власного капіталу суб`єкта господарювання (позивача).

Оскільки під час розгляду справи не доведено наявності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов`язують можливість правомірного формування податкового кредиту з ПДВ, правильним є висновок апеляційного суду про відсутність у позивача підстав для його формування за результатами оформлення вищезгаданих операцій.

В межах спірних правовідносин судом апеляційної інстанції досліджені первинні документи Товариства, покладені в основу формування податкового обліку, здійснено їх аналіз, чим дотримано принцип належності та допустимості доказів.

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи ж касаційної скарги, які по суті зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, не дають підстав для висновку, що суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм при ухваленні рішення, а тому підстави для його скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Рейнбо-Плюс залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду