Постанова

від 31.07.2013 по справі 2а-5994/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2013 року Справа № 136012/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Гудима Л.Я., Сеника Р.П.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу колективного малого підприємства «Юридичний центр захисту прав власників» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2011 року в адміністративній справі за позовом колективного малого підприємства «Юридичний центр захисту прав власників» до Управління Пенсійного фонду України у м. Червонограді Львівської області, третя особа Президент України, про визнання протиправними і скасування рішення та вимоги,

встановив:

У травні 2011 року позивач КМП «Юридичний центр захисту прав власників» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача УПФ України у м. Червонограді Львівської області, в якому просив визнати протиправними і скасувати вимогу № Ю-517 від 15.12.2010 р. про сплату боргу зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 119934,99 грн. та рішення № 36 від 28.01.2011 р. про застосування фінансових санкцій за донарахування сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків у розмірі 255705,74 грн..

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на те, що в період з 06.12.2010 р. по 15.12.2010 р. відповідачем проводилась планова перевірка позивача щодо правильності нарахування, обчислення та сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів за період з 01.01.2004 р. по 01.11.2010 р.. За результатами перевірки складено акт № 60 від 15.12.2010 р., а в подальшому винесено вищевказані вимогу № Ю-517 від 15.12.2010 р. і рішення № 36 від 28.01.2011 р.. Зазначав позивач, що є безпідставними висновки УПФ щодо порушення позивачем п.6 ч.2 ст.17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки протягом охопленого перевіркою періоду позивач працював на спрощеній системі оподаткування, своєчасно і в повному обсязі нараховував і сплачував страхові внески в ПФ в складі єдиного податку, із якого 42 % Державне казначейство перераховувало в ПФ, відповідно до чинного Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва». Відповідно до ж до ст. 6 цього Указу позивач не являвся платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Крім цього, позивач зазначав, що відповідач безпідставно визначив недоїмку зі сплати страхових внесків у розмірі 119934,99 грн. і з цієї суми безпідставно розрахував фінансову санкцію в розмірі 255705,74 грн., оскільки розмір недоплати страхових внесків міг би становити суму 60087,66 грн., яку позивач доплатив 23.12.2010 р., а решта суми позивач фактично сплатив до ПФ протягом перевіреного періоду в складі єдиного податку (відщеплення 42 % від єдиного податку). При розрахунку штрафних санкцій із суми недоплати 60087,66 грн. розмір штрафу був би значно меншим.

Відповідач УПФ України у м. Червонограді Львівської області у суді першої інстанції позовних вимог не визнав, подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позову. Вказував відповідач, що оскаржені позивачем вимога № Ю-517 від 15.12.2010 р. про сплату боргу по страхових внесках у розмірі 119934,99 грн. та рішення № 36 від 28.01.2011 р. про застосування фінансових санкцій у розмірі 255705,74 грн. є законними, оскільки позивач порушив вимоги п.6 ч.2 ст.17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо обов'язку нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. За період із січня 2004 року по липень 2010 р. позивач допустив заборгованість по страхових внесках у розмірі 119934,99 грн.. Цю суму недоїмки позивачу було донараховано Управлінням ПФ і саме з цієї суми правомірно розраховано штрафні санкції, відповідно до п.4 ч.9 ст.106 вказаного Закону. Зазначав відповідач, що в рахунок погашення узгодженої вимоги № Ю-517 від 15.12.2010 р. про сплату боргу зі страхових внесків на суму 119934,99 грн. було зараховано частину суми єдиного податку 59847,33 грн., яка надійшла від позивача на рахунки ПФ за період з січня 2004 р. по липень 2010 р., а решта суми боргу 60087,66 грн. позивач самостійно сплатив 23.12.2010 р..

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13.10.2011 р. в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції позивач КМП «Юридичний центр захисту прав власників» оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржена постанова суду винесена при неповному з'ясуванні обставин справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушено норми матеріального і процесуального права, а тому постанова суду підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт у апеляційній скаргі та доповненнях до апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції зроблено помилковий і необґрунтований висновок про правомірність оспорюваних вимоги № Ю-517 від 15.12.2010 р. про сплату боргу та рішення № 36 від 28.01.2011 р. про застосування фінансових санкцій. Зазначає апелянт, що у охоплений перевіркою період з 01.01.2004 р. по 01.11.2010 р. підприємство працювало на спрощеній системі оподаткування, своєчасно та в належному розмірі нараховувало та сплачувало страхові внески в ПФ у складі єдиного внеску, 42 % від якого в подальшому Державне казначейство перераховувало в ПФ, відповідно до Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва». За цей період підприємство не порушило вимог п.6 ч.2 ст.17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки згідно ст. 6 вказаного Указу позивач не являвся платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Також апелянт зазначав, що суд першої інстанції не врахував, що за період із січня 2004 р. по 01.11.2010 р. позивачем було сплачено до ПФ 63827,14 грн. страхових внесків (відщеплення 42 % від сплаченого єдиного податку), а відповідач цю суму безпідставно повторно нарахував позивачеві до оплати, включивши її у загальну суму недоїмки 119934,99 грн. згідно вимоги № Ю-517 від 15.12.2010 р.. При цьому, розмір штрафних санкцій міг би розраховуватись лише із суми фактичної недоплати станом на 01.11.2010 р. у розмірі 56310,79 грн., що мало б наслідком значно менший розмір штрафу, що підтверджується розрахунком незалежного аудитора. Крім цього, на думку апелянта, суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин Закону України «Про вирішення питання щодо заборгованості суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, у зв'язку з не перерозподілом Державним казначейством України частини податків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом 2004 року - 1 кварталу 2005 року». Відповідно до ст.1 цього Закону, суми внесків до Пенсійного фонду України, суб'єктів господарської діяльності, шо застосовували особливі умови оподаткування обліку та звітності та які були ним сплачені в складі податків згідно з чинним законодавством України протягом 2004 року - 1 кварталу 2005 року, але не були зараховані на їх особові рахунки в цих фондах - не вважаються заборгованістю, а згідно ст. 2 - донарахування та фінансові штрафні санкції до таких суб'єктів підприємницької діяльності щодо сум фактично внесених внесків у 2004 році - 1 квартал 2005 року не застосовуються. Також апелянт вказує, що вимога № Ю-517 від 15.12.2010 р. про сплату боргу 119934,99 грн. не може вважатись узгодженою, оскільки позивач оскаржував її до вищестоящих органів ПФ і в судовому порядку.

За результатами апеляційного розгляду справи просить апелянт скасувати постанову суду від 13.10.2011 року та прийняти нову постанову, якою задоволити позовні вимоги.

Відповідач УПФ України у м. Червонограді Львівської області подав заперечення на апеляційну скаргу, де вказує, що постанова суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, а тому її слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і які з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що в період із 06.12.2010 р. по 15.12.2010 р. відповідачем УПФУ у м. Червонограді було проведено планову перевірку позивача КМП «Юридичний центр захисту прав власників» з питань дотримання вимог законодавства щодо нарахування, обчислення та сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів за період з 01.01.2004 р. по 01.11.2010 р.. За результатами перевірки складено акт № 60 від 15.12.2010 р. (а.с. 7-13, 50-63).

У висновках Акту перевірки вказано, що позивачем порушено вимоги п.6 ч.2 ст.17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не нараховано страхові внески в розмірі 32,0%, 32,01%, 31,8%, 32,3%, 33,2% на суми фактичних виплат на оплату праці, що відображені у відомостях нарахування заробітної плати, внаслідок чого донараховано страхових внесків на суму 119934,99 грн..

15.12.2010 р. відповідачем винесено відносно позивача вимогу № Ю-517 про сплату недоїмки зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 119934,99 грн. станом на 01.11.2010 року (а.с. 16, 64).

Рішенням УПФ в м. Червонограді № 446 від 17.12.2010 р. до позивача застосовано фінансові санкції в розмірі 257073,34 грн. за донарахування сум своєчасно не обчислених і не сплачених страхових внесків. Однак, рішенням № 4 від 25.01.2011 року ГУПФ України у Львівській області, за результатами розгляду скарги КМП «Юридичний центр захисту прав власників», було скасовано рішення № 446 від 17.12.2010 р. у зв'язку із неправильним розрахунком фінансових санкцій (а.с. 14, 25).

У подальшому рішенням УПФ в м. Червонограді № 36 від 28.01.2011 р. до позивача застосовано фінансові санкції в розмірі 255705,74 грн. за донарахування сум своєчасно не обчислених і не сплачених страхових внесків, на підставі п.4 ч.9 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 15, 71-74).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними і скасування вимоги № Ю-517 від 15.12.2010 р. про сплату боргу та рішення № 36 від 28.01.2011 р. про застосування фінансових санкцій, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржені позивачем вимога і рішення відповідача є законними і обґрунтованими, а тому позовні вимоги є безпідставними.

Суд апеляційної інстанції не погоджується із висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 5 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції на час розглядуваних правовідносин) визначено, що цим Законом регулюються відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, а дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці правовідносини лише у випадках, передбачених зазначеним Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, коло осіб, які йому підлягають, перелік платників страхових внесків, їх права та обов'язки, порядок нарахування, обчислення, сплати цих внесків і стягнення заборгованості за ними.

Відповідно до п.1 ст.11 вказаного Закону, загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають, зокрема, особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях, інших відокремлених підрозділах цих підприємств, організацій, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб, включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований чи єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством.

Згідно п.1 ст.14 зазначеного Закону, страхувальниками зазначених осіб є їхні роботодавці, які відповідно до частини першої статті 15 цього Закону належать до платників страхових внесків і зобов'язані на підставі п.6 ч.2 ст.17 цього Закону нараховувати, обчислювати та сплачувати в установлені строки й у повному обсязі страхові внески.

У статті 18 вказаного Закону зазначено, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України у порядку, встановленому цим Законом; вони не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, з яких складається система оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Таким чином, судом першої інстанції вірно зазначено, що страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, а інше не передбачає пільги з нарахування та сплати цих внесків або звільнення від їх сплати. Тому обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не залежить від статусу платника податку як суб'єкта підприємницької діяльності.

Згідно з пунктом 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить йому.

У зв'язку із наведеним, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними покликання апелянта на те, що позивач КМП «Юридичний центр захисту прав власників» перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, обліку і звітності, та будучи платником єдиного податку, в період із 01.01.2004 р. по 01.11.2010 р. не являвся, відповідно до ст. 6 Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», платником внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Однак, судом першої інстанції не враховано, що відповідно до ст. 3 Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи сплачують єдиний податок щомісяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України, яке зобов'язано наступного дня після надходження коштів перерахувати суми єдиного податку, зокрема, у розмірі 42 % до Пенсійного фонду України.

Як встановлено судом, фактично визнається відповідачем і підтверджується матеріалами справи, зокрема, Актом звірення суми коштів, яку спрямовано до ПФ у вигляді частини ставки єдиного податку по КМП «Юридичний центр захисту прав власників» станом на 21.12.2010 р., Довідкою УПФ № 276/Б-0 від 12.01.2011 р. щодо надходження частини суми єдиного податку (42 %) по КМП «Юридичний центр захисту прав власників» за період з 01.01.2004 р. по 01.11.2010 р. до УПФ України в м. Червонограді, розрахунком зарахованої суми частини єдиного податку (42 %) в рахунок донарахованих сум страхових внесків по КМП «Юридичний центр захисту прав власників», що станом на 01.11.2011 року позивач КМП «Юридичний центр захисту прав власників» сплатив до УПФ 61890,54 грн. страхових внесків у вигляді частини ставки єдиного податку (42 %) (а.с. 18-19, 20-22, 134).

Тому, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач КМП «Юридичний центр захисту прав власників» протягом перевіреного періоду із 01.01.2004 р. по 01.11.2010 р. взагалі не сплачував внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Статтею 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (недоїмкою) вважаються своєчасно не нараховані та/або не сплачені суми страхових внесків у строки, визначені статтею 20 цього Закону. Страхувальники зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Судом апеляційної інстанції встановлено і визнається відповідачем УПФ України в м. Червонограді, що у суму заборгованості 119934,99 грн. зі сплати страхових внесків, яка заявлена у вимозі УПФ № Ю-517 від 15.12.2010 р., увійшла і сума фактично сплачених позивачем страхових внесків за період із 01.01.2004 р. по 01.11.2010 р..

Тобто, відповідач заявляючи до позивача вимогу про сплату 119934,99 грн. боргу станом на 01.11.2010 р. безпідставно не врахував уже сплачених позивачем за цей період сум і неправомірно повторно вимагав їхньої сплати.

Підтвердженням незаконності вимоги УПФ щодо повторної сплати позивачем частини суми страхових внесків, які фактично уже були сплачені позивачем за період до 01.11.2010 року, являються дії відповідача, який самостійно погасив частину нарахованої ним же заборгованості 59847,33 грн. із загальної суми 119934,99 грн., шляхом зарахування частини суми (42 %) сплаченого позивачем за цей період єдиного податку, яка знаходилась на рахунках УПФ.

З врахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції вважає протиправною оскаржену позивачем вимогу відповідача № Ю-517 від 15.12.2010 р. про сплату боргу зі страхових внесків у розмірі 119934,99 грн..

Щодо рішення УПФ № 36 від 28.01.2011 р. про застосування фінансових санкцій за донарахування сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків у розмірі 255705,74 грн., то суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до п.4 ч.9 ст.106 Закону № 1058-ІУ, виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників такі фінансові санкції, зокрема, за донарахування територіальним органом Пенсійного фонду або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначених сум за кожний повний або неповний місяць, за який донараховано ці суми.

Про нарахування пені та накладення штрафів, передбачених частиною 9 ст. 106 вказаного Закону, посадові особи виконавчих органів Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, виносять рішення, які є виконавчим документом.

Із матеріалів адміністративної справи, із змісту рішення УПФ № 36 від 28.01.2011 р. про застосування фінансових санкцій за донарахування сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків у розмірі 255705,74 грн. та із розрахунку суми штрафної санкції (а.с. 71-75) видно, що такий розрахунок здійснено відповідачем із неправомірно визначеної відповідачем суми недоїмки 119934,99 грн., тобто без врахування фактично здійснених позивачем і отриманих відповідачем страхових внесків за період із 01.01.2004 р. по 01.11.2010 р..

Таким чином, рішення УПФ № 36 від 28.01.2011 р. про застосування фінансових санкцій у розмірі 255705,74 грн. є також протиправним і підлягає скасуванню.

Крім цього, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не було враховано вимог Закону України «Про вирішення питання щодо заборгованості суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, у зв'язку з не перерозподілом Державним казначейством України частини податків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом 2004 року - 1 кварталу 2005 року», де статтями 1, 2 передбачено, що суми внесків до Пенсійного фонду України, суб'єктів господарської діяльності, шо застосовували особливі умови оподаткування обліку та звітності та які були ним сплачені в складі податків згідно з чинним законодавством України протягом 2004 року - 1 кварталу 2005 року, але не були зараховані на їх особові рахунки в цих фондах - не вважаються заборгованістю, а тому донарахування та фінансові штрафні санкції до таких суб'єктів підприємницької діяльності щодо сум фактично внесених внесків у 2004 році - 1 квартал 2005 року не застосовуються.

Враховуючи наведене вище, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що постанова суду першої інстанції від 13.10.2011 року прийнята із неповним з'ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а тому таку постанову суду слід скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задоволити.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд -

постановив:

Апеляційну скаргу колективного малого підприємства «Юридичний центр захисту прав власників» - задоволити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2011 року в адміністративній справі за позовом колективного малого підприємства «Юридичний центр захисту прав власників» до Управління Пенсійного фонду України у м. Червонограді Львівської області про визнання протиправними і скасування рішення та вимоги - скасувати.

Позовні вимоги колективного малого підприємства «Юридичний центр захисту прав власників» - задоволити.

Визнати протиправними і скасувати вимогу Управління Пенсійного фонду України у м. Червонограді Львівської області № Ю-517 від 15.12.2010 р. про сплату боргу зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 119934,99 грн. та рішення Управління Пенсійного фонду України у м. Червонограді Львівської області № 36 від 28.01.2011 р. про застосування фінансових санкцій за донарахування сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків у розмірі 255705,74 грн..

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

На постанову протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: Л.Я. Гудим

Р.П. Сеник

Повний текст постанови виготовлено та підписано 05.08.2013 року.