Рішення

від 08.08.2013 по справі 5006/41/94/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ   83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46 Р І Ш Е Н Н Я    іменем України 08.08.2013                                                                                              Справа № 5006/41/94/2012                                Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Колесника Р.М., суддів Говоруна О.В., Харакоза К.С. при секретарі судового засідання Петраченко К.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду матеріали справи за позовною заявою: публічного акціонерного товариства «Трест Київміськбуд-6», м. Київ до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «Донбасбудінвест», м. Донецьк про стягнення заборгованості та збитків за договором оренди опалубки № 18-ОП від 12.10.2011р. у розмірі 205   585,26 грн. Представники сторін: Від позивача: не з'явився Від відповідача: не з'явився Публічне акціонерне товариство «Трест Київміськбуд-6» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Донбасбудінвест» про стягнення заборгованості  у розмірі 186983,27 гривень, пені у розмірі 14957,55 гривень, інфляційних збитків у розмірі 405,07 гривень, 3% річних у розмірі 3239,37 гривень. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором оренди опалубки №18-ОП  від 12.10.2011р., у зв'язку з чим виникла стягувана заборгованість. Крім того відповідно до резолютивної частини позову, позивач просить суд накласти арешт на майно відповідача, в тому числі грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача в банківських установах в межах заявленого позову. 05.11.2012р. від позивача надійшли додаткові пояснення, відповідно до яких останній повідомив, що відповідачем сплачена частина суми боргу в розмірі 35000,00 гривень відповідно до платіжного доручення №1809 від 15.10.2012р. 06.08.2013р. позивачем надано заяву, у якій він просив розглянути справу за наявними в матеріалах справи документами. В перебігу розгляду справи позивач в судових засіданнях підтримував вимоги, викладені в позовній заяві.            Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою місцезнаходження, визначеною за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, достовірність яких презюмується положеннями ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців». При цьому, з огляду на правову позицію Вищого господарського суду України, сформульовану в п. 3.9.1. Постанови Пленуму №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011р. таке повідомлення вважається належним. Відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Враховуючи вищевикладене, справа розглядається відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України без явки представника відповідача за наявними в ній матеріалами, оскільки неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню спору. Строк розгляду справи на підставі ст. 69 продовжувався. Розгляд справи на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України відкладався. 26.11.2012р., 11.02.2013р., 15.05.2013р., 16.07.2013р. відповідачем подавались зустрічні позовні заяви, які було повернуто судом у зв'язку із порушення вимог ст. 62 Господарського процесуального кодексу України. Ухвалами від 28.11.2012р., 12.03.2013р., 27.05.2013р. провадження у справі зупинялось у зв'язку із поданням відповідачем апеляційних скарг на ухвали про повернення зустрічних позовів. Ухвалами від 11.03.2013р., 21.05.2013р., 24.07.2013р. провадження у справі поновлялось. Розпорядженням від 24.07.2013р. було призначено колегіальний розгляд справи у складі головуючого судді Колесника Р.М., судді Говоруна О.В., Харакоза К.С. Перед початком розгляду справи по суті представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України. З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, вислухавши представника позивача, суд ВСТАНОВИВ 12.10.2011р. позивачем та відповідачем підписано договір оренди опалубки №18-ОП, згідно п.1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, орендодавець зобов'язується передати орендареві, а орендар зобов'язується прийняти в строкове платне користування опалубку (надалі іменується - «майно, що орендується») та зобов'язується сплачувати орендодавцеві орендну плату (п.1.1. договору). Передача майна в оренду здійснюється сторонами за актом передачі-приймання, який підписується представниками сторін (п.3.2. договору). Орендна плата сплачується за фактичну кількість майна, що перебуває в  орендному користуванні орендаря, шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок орендодавця не пізніше 20-го числа (п. 5.2. договору). Пунктом 7.1.2. передбачено, що орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. В матеріалах справи також наявні акти про надання послуг за період з жовтня 2011 року по травень 2012 року на загальну суму 347280,27 гривень, та, як вбачається з матеріалів справи станом на час звернення позивача до суду із розглядуваним позовом, відповідач свої зобов'язання з оплати наданих послуг виконав частково, а саме у розмірі 160297,00 гривень. Термін орендних правовідносин встановлюється з моменту фактичної передачі майна або його частини орендарю і діє до 31.12.2011р. Закінчення встановленого п.4.2. договору терміну орендних правовідносин не звільняє орендаря від обов'язку сплати орендних платежів у повному обсязі за період фактичного користування майном (п.п. 4.2., 4.3. договору). На підставі наведеного, позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача суму боргу  в розмірі 186983,27 гривень, пеню в розмірі 14957,55 гривень, інфляційні витрати в розмірі 405,07 гривень, 3% річних в розмірі 3239,37 гривень. Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне. Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні відповідача до виконання грошових зобов'язань за договором оренди та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягнення штрафний санкцій. Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями, Цивільним кодексом України та умовами договору оренди опалубки №18-ОП від 12.10.2011р. Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України. За своєю правовою природою договір №18-ОП від 12.10.2011р. є договором оренди, правовідносини за яким регулюються главою 58 Цивільного кодексу України. Як встановлено ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Частиною 1 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Отже, в контексті зазначених норм, укладений між позивачем та відповідачем договір оренди опалубки №18-ОП від 12.10.2011р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами. Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України про обов'язковість договору для виконання сторонами. Таким чином, відповідач не мав правових підстав ухилятися від сплати орендних платежів за договором оренди опалубки №18-ОП від 12.10.2011р. в повному обсязі. Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Між тим, відповідачем не були виконані грошові зобов'язання зі сплати орендної плати, жодних доказів іншого всупереч вимог ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України відповідачем не надано. Судом встановлено, що відповідач після подачі позову до суду частково сплатив суму заборгованості в розмірі 35000,00, що підтверджується платіжним дорученням №1809 від 15.10.2012р., яке міститься в матеріалах справи. Таким чином, предмет спору в частині вимог про стягнення суми боргу в розмірі 35000,00 гривень на момент розгляду справи відсутній, у зв'язку з чим провадження у справі в цій частині підлягає припиненню в порядку п.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України. Отже, оскільки матеріалами справи доведено, а відповідачем не спростований факт наявності заборгованості останнього перед позивачем в розмірі 151983,27 гривень, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення основного боргу саме в цьому розмірі. Також позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню у розмірі 14957,55 гривень, 3% річних у розмірі 3239,37 гривень та інфляційні збитки у розмірі 405,07 гривень. Відповідно до ст.ст.216– 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язань. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно  виконаного  грошового  зобов'язання  за  кожен   день прострочення виконання. Згідно п.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Пунктом 9.2. договору передбачено, що у разі прострочення суми щомісячної орендної плати, орендодавець має право нарахувати та стягнути з орендаря пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період такого порушення за кожен день прострочення від суми заборгованості по орендним платежам. Відповідно до   ст. 625 Цивільного кодексу України   боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання   на   вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Перевіривши відповідність наданих позивачем розрахунків, суд дійшов висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних збитків, а саме: -          пені у розмірі 14952,77  гривень; -           3% річних у розмірі 3152,85 гривень; -          інфляційних збитків у розмірі 270,06 гривень. Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності. За приписом ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень. При цьому, з урахуванням вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Як вже зазначалось,  позивач в резолютивній частині позову просив суд накласти арешт на майно відповідача, в тому числі грошові кошти, що знаходяться на його рахунках в банківських установах, в межах заявленого позову. Відповідно до ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. За приписами ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або  грошові  суми,  що  належать відповідачеві. При вивченні позову та наданих до нього документів, враховуючи суму позову, суд дійшов висновку, що загроза того, що невжиття заходів до забезпечення позову може дійсно утруднити або зробити неможливим виконання рішення господарського суду, відсутня, а задоволення вимоги позивача про вжиття заходів забезпечення позову може призвести до ускладнення економічної та фінансової діяльності юридичної особи – відповідача. З огляду на це, судом прийнято рішення про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову. Пунктом п.2.22 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» встановлено загальне правило щодо повернення заяв (скарг) у разі неподання належних доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі. На виняток з наведених правил у разі, коли господарським процесуальним кодексом України не передбачено можливості повернення господарським судом заяви у зв'язку з неподанням доказів сплати суми судового збору (наприклад, заяви про забезпечення позову), то суд повинен розглянути зазначену заяву й за відсутності таких доказів, а розподіл відповідних сум судового збору здійснити між сторонами згідно із статтею 49 названого Кодексу у залежності від результатів розгляду відповідної заяви; про такий розподіл може бути зазначено і в рішенні (постанові) господарського суду, прийнятому(ій) за результатами розгляду справи, або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи. З приписів ст. 2 Закону України «Про судовий збір» вбачається, що судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду заяви про забезпечення позову. Відповідно до ст. 4 цього ж Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Таким чином, судові витрати за подання заяви про забезпечення позову покладаються на позивача, оскільки при її подачі останнім не було сплачено судовий збір, а інші судові витрати повністю покладаються на відповідача згідно із ст. 49 Господарського процесуального Кодексу України, оскільки спір вини саме з його вини. Керуючись ст.ст. 22, 33, 43, 49, 66, 67, 69, 75, 77, п.1-1 ст.80, 82-85  Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –                                                                   В И Р І Ш И В: Припинити провадження у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Трест Київміськбуд-6» до товариства з обмеженою відповідальністю «Донбасбудінвест» в частині вимог про стягнення суми боргу в розмірі  35000,00  гривень. Позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Трест Київміськбуд-6» до товариства з обмеженою відповідальністю «Донбасбудінвест» задовольнити частково. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Донбасбудінвест» (83086, м. Донецьк, п-т. Лагутенко, 1, код ЄДРПОУ 32019358) на користь публічного акціонерного товариства «Трест Київміськбуд-6» (01133, м. Київ, вул. Леоніда Первомайського, б. 9, код ЄДРПОУ 04012885) суму боргу в розмірі 151983,27 гривень, пеню в розмірі 14952,77  гривень, 3% річних  в розмірі 3152,85 гривень, інфляційні витрати в розмірі 270,06 гривень, судовий збір в розмірі 4111,71 гривень. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Трест Київміськбуд-6» (01133, м. Київ, вул. Леоніда Первомайського, б. 9, код ЄДРПОУ 04012885) на користь державного бюджету судовий збір у розмірі 1609,50 гривень. Видати накази після набрання рішенням законної сили. В решті позову відмовити. У судовому засіданні 08.08.2013р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.  Повне рішення складено 09.08.2013 року. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.            Головуючий суддя                                                                                      Р.М. Колесник            Суддя                                                                                                                    О.В. Говорун      Суддя                                                                                                                    К.С. Харакоз