Постанова

від 21.08.2013 по справі 4/140-12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2013 року Справа № 4/140-12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Картере В.І., суддів:Барицької Т.Л., Євсіков О.О. розглянувши касаційну скаргу Антимонопольного комітету України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2013 та на ухвалу господарського суду Київської області від 27.05.2013 у справі№4/140-12 господарського суду Київської області за скаргою Антимонопольного комітету України на діїВідділу державної виконавчої служби Радомишльського районного управління юстиції за позовомАнтимонопольного комітету України доПриватного підприємства "Інтерхім" простягнення 41 140,00 грн. в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Харченко С.В.; - відповідача повідомлений, але не з'явився; - виконавчої служби повідомлений, але не з'явився; ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Київської області від 27.05.2013 у справі №4/140-12 (суддя Щоткін О.В.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2013 (судді: Авдеєв П.В., Куксов В.В., Яковлєв М.Л.), Антимонопольному комітету України (надалі позивач/скаржник) відмовлено у задоволенні скарги, поданої на дії Відділу державної виконавчої служби Радомишльського районного управління юстиції.

Позивач, не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити скаргу на дії Відділу державної виконавчої служби Радомишльського районного управління юстиції.

Сторони належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Київської області від 04.02.2013 у даній справі задоволений позов Антимонопольного комітету України до Приватного підприємства "Інтерхім" (надалі відповідач); за рішенням стягнуто з відповідача в дохід загального фонду Державного бюджету України на рахунок Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області 34 000,00 грн. штрафу, 7 140,00 грн. пені.

18.02.2013 на виконання вказаного рішення, господарським судом Київської області видано наказ №4/140-12.

02.04.2013 Антимонопольним комітетом України до Відділу державної виконавчої служби Радомишльського районного управління юстиції (надалі - виконавча служба) подано заяву про відкриття виконавчого провадження разом з оригіналом наказу господарського суду Київської області від 18.02.2013 №4/140-13; при цьому, в заяві Антимонопольний комітет України пояснив, що місцезнаходженням боржника згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців є: вул. 9 січня, 12, м. Радомишль, Житомирська область, а відповідно до ст. 20 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії проводяться державним виконавцем за місцезнаходженням постійно діючого органу юридичної особи або її майна.

Постановою заступника начальника відділу державної виконавчої служби Радомишльського районного управління юстиції від 15.04.2013 ВП №37552739 відмовлено в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Київської області від 18.02.2013 №4/140-13 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження".

Не погоджуючись із вказаною постановою, Антимонопольний комітет України звернувся до суду із скаргою на дії виконавчої служби, обґрунтовуючи її порушенням виконавчою службою ст.ст. 11, 20, 26 Закону України "Про виконавче провадження".

В той же час, як місцевий господарський суд, так і апеляційний господарський суд, не погодилися із доводами Антимонопольного комітету України, та відмовили в задоволенні відповідної скарги; при цьому, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ, якщо той, зокрема, пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Відповідно до ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ має містити, зокрема, місцезнаходження боржника. На час винесення господарським судом Київської області рішення у даній справі та на час видачі наказу від 18.02.2013 №4/140-13, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням боржника - Приватного підприємства "Інтерхім", було: вул. Київська, 19, м. Вишневе, Київська область. Вказана адреса була зазначена в резолютивній частині рішення та в наказі господарського суду Київської області від 18.02.2013 №4/140-13, а відтак, Антимонопольний комітет України мав подавати заяву про виконання наказу від 18.02.2013 до відповідного відділу виконавчої служби; у відділу державної виконавчої служби Радомишльського районного управління юстиції не було підстав для відкриття виконавчого провадження з виконання наказу №4/140-13 від 18.02.2013.

Вищий господарський суд України вважає передчасними такі висновки судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Згідно з ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження" одним з виконавчих документів є судовий наказ.

Статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження" визначені вимоги, що ставляться до виконавчих документів, тобто, відомості, які мають міститися у виконавчому документі, серед яких і місцезнаходження боржника.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна.

Отже, виходячи із наведених норм, місце виконання судового рішення пов'язується законодавцем з фактичним місцезнаходженням постійно діючого органу боржника або його майна.

Відповідно до приписів ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Частиною 1 ст. 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком реєстраційних номерів облікових карток платників податків, відомостей про відкриття та закриття рахунків, накладення та зняття арештів на рахунки та майно.

Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, надаються у вигляді: витягу з Єдиного державного реєстру; довідки про наявність або відсутність в Єдиному державному реєстрі інформації, яка запитується; бази даних (сукупність інформації Єдиного державного реєстру в електронному вигляді), для цілей бюро кредитних історій; даних в електронному вигляді для державних органів у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом (ч. 2. ст. 20 вказаного Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Отже, як виходячи із наведених норм, так і враховуючи обставини справи, а саме: зазначення Антимонопольним комітетом України у заяві про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу від 18.02.2013 №4/140-13 обставин щодо зміни місцезнаходження боржника - ПП "Інтерхім", виконавча служба, у зв'язку із здійсненням нею відповідних повноважень та маючи доступ до даних Єдиного державного реєстру (ч. 2 ст. 20 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців") в електронному вигляді, була не позбавлена права, а навпаки, - зобов'язана перевірити відповідні відомості в установленому законом порядку, а не передчасно повертати виконавчий документ стягувачу, обґрунтовуючи це пред'явленням виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем виконання рішення, яким (місцем виконання рішення), як вказувалося вище, є фактичне місцезнаходження постійно діючого органу боржника або його майна.

На наведене вище усунення виконавчою службою від виконання своїх прямих обов'язків, судами попередніх інстанцій уваги звернуто не було, адже фактично, в основу судових рішень був покладений висновок судів про те, що у наказі від 18.02.2013 №4/140-13 була зазначена адреса: вул. Київська, 19, м. Вишневе, Київська область, а відтак, на думку судів, наказ від 18.02.2013 мав подаватися стягувачем до виконання до відповідного відділу виконавчої служби, а не до відділу державної виконавчої служби Радомишльського районного управління юстиції; водночас, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що виконання судового рішення пов'язується із фактичним місцезнаходженням боржника або його майна, а не з адресою, зазначеною у виконавчому документі і яка може змінитися за період з видачі виконавчого документу і до фактичного пред'явлення його до виконання.

В силу ст.ст. 4 2 , 4 3 , 4 7 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Статтею 111 7 ГПК України передбачено, що переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За наведених вище обставин, колегія суддів вважає за необхідне скасувати прийняті у даній справі судові рішення і справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду; при новому розгляді скарги Антимонопольного комітету України на дії виконавчої служби, судам слід врахувати наведене у даній постанові, та справедливо вирішити наявний спір.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Антимонопольного комітету України задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2013 та ухвалу господарського суду Київської області від 27.05.2013 у справі №4/140-12 скасувати і скаргу Антимонопольного комітету України передати на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Головуючий суддя В.І. Картере

Судді Т.Л. Барицька

О.О. Євсіков