Постанова

від 16.09.2013 по справі 5011-14/15269-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2013 р. Справа№ 5011-14/15269-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Жук Г.А.

Мальченко А.О.

при секретарі судового засідання: Ликові В.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Приходько І.А. - довіреність б/н від 19.03.2013 року,

від відповідача: Ханович К.В. - довіреність № 5427 від 23.07.2013 року,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Гардінія Україна" на рішення господарського суду м. Києва від 03.04.2013 року

у справі № 5011-14/15269-2012 (головуючий-суддя - Мельник С.М., судді: Чебикіна С.О., Шкурдова Л.М.)

за первісним

позовом „Гардінія Хоум Декор ГмбХ" (Gardinia Home Dеcor GmbH)

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю „Гардінія Україна"

2. „Ньювелл Віндоу Фешионс Германі ГмбХ" (Newell Window Fashions Germany GmbH)

третя особа ОСОБА_5

про визнання недійсними договорів

за зустрічним

позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Гардінія Україна"

до „Гардінія Хоум Декор ГмбХ" (Gardinia Home Dеcor GmbH)

про визнання дійсними договорів,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2012 року „Гардінія Хоум Декор ГмбХ" звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до ТОВ „Гардінія Україна" та „Ньювелл Віндоу Фешионс Германі ГмбХ" (з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 10.12.2012 року) про визнання дійсними угод: № 2 від 03.07.2000 року, № 3 від 28.07.2000 року, № 4 від 26.12.2000 року, № 5 від 29.06.2001 року, № 6 від 25.09.2001 року, № 7 від 27.12.2002 року, № 8 від 17.06.2003 року, № 9 від 05.01.2004 року, № 10 від 10.09.2004 року, № 11 від 05.01.2005 року, № 12 від 26.12.2006 року, № 13 від 15.05.2008 року, № 14 від 09.09.2009 року, № 15 від 17.02.2012 року до контракту № 150498/GU-00 від 15.04.1998 року.

21.11.2012 року ТОВ „Гардінія Україна" звернулося до господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до „Гардінія Хоум Декор ГмбХ" (з врахуванням заяви про зміну предмету позову від 13.03.2013 року) про визнання дійсними угод № 2 - № 15, що вносять зміни до Контракту № 150498/GU-00 від 15.04.1998 року.

Рішенням господарського суду м. Києва від 03.04.2013 року у справі № 5011-14/15269-2012 первісний позов задоволено повністю. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю. Провадження у справі в частині вимог до відповідача-2 за первісним позовом - „Ньювелл Віндоу Фешионс Германі ГмбХ" (Newell Window Fashions Germany GmbH) припинено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням місцевого господарського суду, відповідач-1 за первісним позовом звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати повністю та прийняте нове, яким у задоволенні первісного позову відмовити повністю, зустрічний позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

„Гардінія Хоум Декор ГмбХ" у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить суд апеляційну скаргу ТОВ „Гардінія Україна" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 03.04.2013 року - без змін.

Згідно розпорядження Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2013 року для розгляду справи № 5011-14/15269-2012 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді - Жук Г.А., Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2013 року вищезазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін на 22.07.2013 року.

22.07.2013 року було оголошено перерву до 05.09.2013 року.

В судовому засіданні 05.09.2013 року було продовжено строк розгляду справи на 15 днів та оголошено перерву до 16.09.2013 року.

До початку судового засідання через відділ документального забезпечення апеляційного господарського суду від позивача за первісним позовом надійшли письмові пояснення по справі, які колегією суддів долучено до матеріалів справи.

Представник відповідача-1 за первісним позовом в судовому засіданні 16.09.2013 року вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу ТОВ „Гардінія Україна" задовольнити з підстав викладених вище.

Представник позивача за первісним позовом проти доводів відповідача-1 за первісним позовом викладених в апеляційній скарзі заперечував, просив суд апеляційну скаргу ТОВ „Гардінія Україна" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 03.04.2013 року - без змін.

Представник третьої особи в судовому засіданні 16.09.2013 року вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу ТОВ „Гардінія Україна" задовольнити, рішення суду скасувати повністю та прийняте нове, яким у задоволенні первісного позову відмовити повністю, зустрічний позов задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні, яке відбулось 16.09.2013 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги ТОВ „Гардінія Україна" слід відмовити, а рішення господарського суду міста Києва від 03.04.2013 року - залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається із матеріалів справи, 15.04.1998 року між фірмою „Гардинія Вельдер & Ко ГмбХ & КоКО" (продавець) та ТОВ „Гардінія Україна" (покупець) було укладено контракт № 150498/GU-00 (контракт), відповідно до п. 1. 1. якого продавець постачає продукцію фірми Гардинія окремими партіями на протязі строку контракту відповідно до додатків. Заміна окремих позицій можлива тільки після погодження з покупцем.

В подальшому, між сторонами укладено угоди: № 2 від 03.07.2000 року, № 3 від 28.07.2000 року, № 4 від 26.12.2000 року, № 5 від 29.06.2001 року, № 6 від 25.09.2001 року, № 7 від 27.12.2002 року, № 8 від 17.06.2003 року, № 9 від 05.01.2004 року, № 10 від 10.09.2004 року, № 11 від 05.01.2005 року, № 12 від 26.12.2006 року, № 13 від 15.05.2008 року, № 14 від 09.09.2009 року, № 15 від 17.02.2012 року до контракту.

Відповідно до угоди № 2 від 03.07.2000 року до контракту зазначено, що найменування продавця „Гардинія Вельдер & Ко ГмбХ & КоКО" змінено на „Ньювелл Віндоу Фешионс Германі ГмбХ", а згідно угоди № 9 від 05.01.2004 року до контракту, сторонами передбачено, що найменування продавця „Ньювелл Віндоу Фешионс Германі ГмбХ" змінено на „Гардінія Хоум Декор ГмбХ".

В обґрунтування позовних вимог про визнання недійсними угод, позивач посилається на те, що угоди № 2 - № 8 суперечать ч. 1 ст. 64, ч. 3 ст. 62, ст. 48, 59 ЦК УРСР , угоди № 9 - № 15 суперечать ч. 3 ст. 238 ЦК України, оскільки оспорюванні угоди підписані ОСОБА_5 від імені позивача за первісним позовом та у інтересах іншої особи (відповідача-1 за первісним позовом), представником якої він є одночасно.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 10.07.2000 року фірмою „Ньювелл Віндоу Фешионс Германі ГмбХ" видана довіреність, якою уповноважено ОСОБА_6, представляти її в повному обсязі перед усіма фізичними то юридичними особами, в установах, банках та ін. на території України. В виконання цієї довіреності ОСОБА_6 має право в рамках належного керівництва діяти та ставити підпис від імені фірми.

10.02.2009 року фірмою „Гардінія Хоум Декор ГмбХ" видана довіреність, якою уповноважено ОСОБА_6, представляти компанію у повній мірі на території України перед усіма фізичними та юридичними особами, установами, банками та ін.

Відповідно до витягу з ЄДР, ОСОБА_5Р є керівником ТОВ „Гардінія Україна" - відповідача-1 за первісним позовом.

Таким чином, вірним є висновок місцевого господарського суду, що на час підписання додаткових угод укладених між „Ньювелл Віндоу Фешионс Германі ГмбХ", в подальшому „Гардінія Хоум Декор ГмбХ" та ТОВ „Гардінія Україна", ОСОБА_5 одночасно був керівником покупця та діяв на основі довіреності від продавця.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 06.11.2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно з ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Статтею 64 ЦК УРСР передбачено, що довіреністю визнається письмове уповноваження, яке видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність юридичній особі може бути видана тільки на укладення угод, що не суперечать її статутові (положенню) або загальному положенню про організації даного виду.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 ЦК УРСР, представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє, ні у відношенні себе особисто, ні у відношенні другої особи, представником якої він одночасно є.

За приписами ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відповідності до ч. 1, ч. 3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Отже, виходячи із норм ЦК України можна зробити висновок, що будь-які особи, що діють від імені юридичної особи, у тому числі, посадові особи її органів, керівники, тощо, діють у якості представників такої юридичної особи, а тому на відповідних осіб розповсюджуються вимоги ч. 3 ст. 238 ЦК Украни.

Згідно із ч. 3 ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Таким чином, вказані норми встановлюють заборону на укладення правочину, в якому один представник одночасно виступає від імені декількох контрагентів.

За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскільки під час укладення вищезазначених угод ОСОБА_5 одночасно був директором ТОВ „Гардінія Україна" та діяв від імені „Гардінія Хоум Декор ГмбХ" (найменування на час розгляду справи) на підставі довіреності, то оскаржувані угоди укладено в порушення приписів ст. 62, 64 ЦК УРСР, ч. 3 ст. 238 ЦК України, а відтак позовні вимоги фірми про визнання недійсними угод: № 2 від 03.07.2000 року, № 3 від 28.07.2000 року, № 4 від 26.12.2000 року, № 5 від 29.06.2001 року, № 6 від 25.09.2001 року, № 7 від 27.12.2002 року, № 8 від 17.06.2003 року, № 9 від 05.01.2004 року, № 10 від 10.09.2004 року, № 11 від 05.01.2005 року, № 12 від 26.12.2006 року, № 13 від 15.05.2008 року, № 14 від 09.09.2009 року, № 15 від 17.02.2012 року до контракту № 150498/GU-00 від 15.04.1998 року є законними, обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Що стосується зустрічних позовних вимог про визнання дійсними договорів, то слід зазначити наступне.

Як на підставу заявлених вимог позивач за зустрічним позовом посилається на те, що вищевказані угоди відповідають ст. 11, 215, 203, 509, 512 ЦК України, контракт № 150498/GU-00 від 15.04.1998 року з урахуванням змін, внесених до нього угодами визнавався та виконувався позивачем, а відтак просить суд визнати їх дійсними.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 627 Цивільного кодекс України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Положеннями ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зі змістом вказаних норм вбачається, що сторони є вільними в укладенні договору, а його умови є обов'язковими до виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Підписання та виконання сторонами договору свідчить про те, що при його укладенні між сторонами була досягнута згода по всім істотним умовам договору, в тому числі щодо предмету, ціни та строку договору.

Згідно із ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За приписами ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту прав та інтересів, визначені у ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до п.п. 5 п. 3.2. Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» правочини можуть визнаватися дійсними виключно з підстав, визначених частиною другою статті 219 і частиною другою статті 220 ЦК України. Вимоги про визнання дійсними правочинів з інших підстав задоволенню не підлягають з огляду на невідповідність таких вимог установленим законом способам захисту прав та законних інтересів (частина друга статті 16 ЦК України, частина друга статті 20 ГК України).

При цьому, частина 2 статті 220 Цивільного кодексу України надає суду право визнати дійсним нотаріально не посвідчений договір, якщо сторони домовилися про усі його істотні умови, підтверджені письмовими доказами і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від нотаріального посвідчення такого договору.

Разом з цим, чинним законодавством України не передбачена необхідність нотаріального посвідчення додаткових угод до контракту і позивач не ставив вимогу про визнання спірних правочинів недійсними з підстав визначених ч. 2 ст. 220 ЦК України.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що такий спосіб захисту цивільного права як визнання договору дійсним не передбачений чинним законодавством, зокрема ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, крім ч. 2 ст. 220 ЦК України, а відтак позовні вимоги про визнання дійсними угод № 2 - № 15, що вносять зміни до Контракту № 150498/GU-00 від 15.04.1998 року є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем-1 за первісним позовом, всупереч статей 33, 34 ГПК України не надано суду належних доказів на підтвердження своїх заперечень, викладених в апеляційній скарзі, доводи скаржника не підтверджуються наявним у справі доказами та спростовуються чинним законодавством.

Крім того, місцевий господарський суд у відповідності до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України припинив провадження у справі стосовно відповідача-2 за первісним позовом у зв'язку із відсутністю предмету спору.

Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується позивачем за первісним позовом, відповідач-2 за первісним позовом - „Ньювелл Віндоу Фешионс Германі ГмбХ" (Newell Window Fashions Germany GmbH) є попереднім найменуванням „Гардінія Хоум Декор ГмбХ" (Gardinia Home Dеcor GmbH), а відтак вірним є висновок суду першої інстанції, що провадження у справі стосовно відповідача-2 за первісним позовом слід припинити на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 03.04.2013 року прийнято відповідно до вимог чинного законодавства з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Гардінія Україна" на рішення господарського суду м. Києва від 03.04.2013 року у справі № 5011-14/15269-2012 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 03.04.2013 року у справі № 5011-14/15269-2012 залишити без змін.

3. Копію постанови суду надіслати учасникам апеляційного провадження.

4. Справу № 5011-14/15269-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 23.09.2013 року.

Головуючий суддя Остапенко О.М.

Судді Жук Г.А.

Мальченко А.О.