Ухвала

від 19.09.2013 по справі 2а-12994/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" вересня 2013 р. м. Київ К/800/33214/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Маринчак Н.Є.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сандрачук Я.В.

за участю представників згідно журналу судового засідання від 19.09.2013 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „АТ Каргілл" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.04.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013

у справі № 2а-12994/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „АТ Каргілл"

до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів

України - Центральний офіс з обслуговування великих платників,

Міністерства доходів і зборів України

про скасування податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „АТ Каргілл" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центральний офіс з обслуговування великих платників Міністерства доходів і зборів України, Міністерства доходів і зборів України про скасування податкових повідомлень - рішень: №000090700 від 13.04.2011, №0000110700 від 13.04.2011; рішення № 15726/6/25-0115 від 30.08.2011.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.04.2013 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.04.2013 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, що відповідачем 1 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивачем з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин за 2009-2010 роки та складено акт № 106/42-20/7/20010397 від 28.03.2011.

За результатами перевірки відповідачем 1 прийняті податкові повідомлення - рішення: №000090700, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 62104220,70 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 3178230, 34 грн.; №0000110700, яким зменшено позивачу розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 9190967, 74 грн.

В порядку адміністративного оскарження Держаною податковою адміністрацією України прийнято рішення № 15726/6/25-0115 від 30.08.2011, яким скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „АТ Каргілл" залишено без задоволення, а податкові повідомлення - рішення без змін.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.2.4, пп. 7.2.6, пп. 7.2.8 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7, Закону України „Про податок на додану вартість", завищено податковий кредит на загальну суму 71 295 188,44 грн.; порушення пп. 7.2.4, пп. 7.2.6, пп. 7.2.8 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7, п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", завищено залишок суми від'ємного значення на загальну суму 9190967, 74 грн. та завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на загальну суму 62104220, 70 грн.

Правова позиція податкового органу, покладена в основу прийняття оскаржуваного акта індивідуальної дії, полягає в тому, що підприємство у перевіреному періоді неправомірно включило до податкового кредиту суми податку на додану вартість, пред'явлені до сплати названим контрагентами у ціні поставлених товарів, за відсутності доказів реального виконання цих поставок.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а" пп. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

В силу вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З наведених законодавчих положень випливає, що окрім формальних вимог щодо наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, визначальною умовою реалізації права платника на податковий кредит (який в подальшому бере участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування), є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

Суди попередніх інстанцій, оцінивши вказані обставини у сукупності та дослідивши наявні у справі документи, подані платником на підтвердження понесених витрат по взаємовідносинах за названим контрагентом, дійшов обґрунтованого висновку, що первинні документи не підтверджують реальність господарських операцій підприємства його контрагентами за вказаних обставин самі по собі податкові накладні не є достатнім свідченням дійсного виконання поставок товару позивачеві.

Позивачем не надано достатніх первинних документів, зокрема карантинних сертифікатів та документів які б фіксували якість поставленого товару, які відповідно до умов укладених позивачем договорів поставки та вимог чинного законодавств мали складатися підчас здійснення поставки товару, а саме насіння соняшника, пшениці, ріпака, ячменя, кукурудзи, а також те, що надані позивачем первинні документи складні з порушенням вимог Закону України „Про бухгалтерський облік".

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „АТ Каргілл" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.04.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 у справі № 2а-12994/11/2670 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „АТ Каргілл" залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.04.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 у справі № 2а-12994/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді Н.Є. Маринчак О.І. Степашко