Постанова

від 01.10.2013 по справі 911/288/13-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2013 року Справа № 911/288/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Волковицької Н.О., Рогач Л.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуЗаступника прокурора Київської області на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 23.07.2013 року у справі№ 911/288/13-г Господарського суду Київської області за позовомЗаступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної бюджетної політики та продовольства, Державної спеціалізованої бюджетної установи Аграрного фонду доТовариства з обмеженою відповідальністю "Благовісне" простягнення 6548990,93 грн. за участю представників: позивача позивача - не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно) - Пронін О.А., дов. від 04.12.2012 відповідача прокуроране з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно) Гудименко Ю.В., посв. № 014715

ВСТАНОВИВ:

22.01.2013 року до господарського суду звернувся заступник прокурора Київської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства аграрної бюджетної політики та продовольства, Державної спеціалізованої бюджетної установи Аграрного фонду про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Благовісне" заборгованості у сумі 6548990,93 грн., в тому числі 3521862 грн. основного боргу, 1768744,80 грн. штрафу за непоставку товару, 619060 грн. штрафу за прострочення поставки товару понад 20 днів, 619060,68 грн. пені, 20262,72 грн. річних за користування коштами, посилаючись на порушення відповідачем договірних зобов'язань, статті 526, 610, 611 Цивільного кодексу України.

Відповідач у відзиві на позов повідомив про порушення покупцем за договором обумовлених строків перерахування коштів на закупівлю товару, чим заподіяно збитки та зумовлено неможливість виконання зобов'язання з поставки товару, настання форс-мажорних обставин у вигляді несприятливих кліматичних умов; у зв'язку з несвоєчасною сплатою авансового внеску підприємство було позбавлене можливості вчасно доглянути та зібрати врожай 2012 року; вся необхідна техніка та обслуговуючий персонал були найняті і готові до збирання врожаю в перших числах липня, витратну частину по вирощуванню озимої пшениці в сумі 4465700 грн. планувалось погасити за рахунок передплачених коштів, відтак у зв'язку з їх відсутністю зерно вчасно не було зібране, що призвело до втрати його якості та кількості.

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.04.2013 року (суддя Кошик А.Ю.) позов задоволено частково; стягнуто з відповідача: на користь позивача 3521862 грн. передплати, в доход Державного бюджету України 70437,24 грн. судового збору; в задоволенні решти позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2013 року (судді: Авдеєв П.В. - головуючий, Куксов В.В., Яковлєв М.Л.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з огляду на його відповідність чинному законодавству та матеріалам справи.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, заступник прокурора Київської області подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення в частині відмови в стягненні з відповідача штрафних санкцій у сумі 3027128,93 грн. та постановити в цій частині нове рішення про задоволення позову; в решті судові рішення залишити без змін.

Касаційну скаргу мотивовано порушенням господарськими судами норм матеріального та процесуального права, оскільки відмова у стягненні штрафних санкцій суперечить статті 231 Господарського кодексу України щодо відповідальності осіб у разі фінансування зобов'язання за рахунок Державного бюджету України; судами не надано оцінки положенням договору та приписам статті 538 Цивільного кодексу України; висновки господарських судів щодо відсутності вини відповідача у порушенні зобов'язання всупереч статтям 34 та 43 Господарського кодексу України не ґрунтуються на належних доказах, що підтверджували б обставини, передбачені статтею 614 Цивільного кодексу України.

Позивачі та відповідач не надали відзив на касаційну скаргу; відповідач та Міністерство аграрної бюджетної політики та продовольства не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника Державної спеціалізованої бюджетної установи Аграрного фонду та прокурора, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, застосування судом норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

За змістом пунктів 1 та 2 Порядку проведення державних форвардних закупівель зерна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 736 від 16.05.2007 року, Аграрний фонд проводить у сільськогосподарських товаровиробників форвардні закупівлі зерна майбутнього врожаю за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік, шляхом укладення на Аграрній біржі, між Аграрним фондом та товаровиробниками контракту, форма якого затверджується Міністерством аграрної політики.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, Аграрний фонд (покупець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Благовісне" (продавець) уклали Форвардний біржовий контракт № 699Ф від 18.05.2012 року (надалі - Контракт), відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати покупцю у власність товар: пшеницю м'яку 4 класу у кількості 6156 тонн, за ціною 1729 грн. за тонну в термін до 01.11.2012 року, на базисі поставки EXW "Черняхівський елеватор" ДП ДАК "Хліб України".

Згідно з пунктом 5.1 Контракту покупець впродовж трьох робочих днів з моменту укладання Контракту на торгах Аграрної біржі зобов'язується перерахувати кошти (авансовий платіж) на поточний рахунок Продавця (відповідача) в розмірі 50% від суми Контракту, тобто, не пізніше 21.05.2012 року.

Відповідно до пункту 7.2 Контракту у разі невиконання продавцем умов Контракту щодо обсягів поставки передбачено сплату штрафу в розмірі 20 % вартості недопоставленого товару; пунктом 7.5 Контракту визначено, що відповідач повинен сплатити пеню у розмірі 0,1 % вартості недопоставленого товару, з якого допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення поставки товару понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % указаної вартості.

Згідно з пунктом 8.1 Контракту сторони звільняються від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажор) за умови, що дані обставини сталися не з вини Сторін та безпосередньо вплинули на своєчасне виконання договірних зобов'язань.

Також судами встановлено, що покупець перерахував на рахунок продавця авансовий платіж у сумі 5321862 грн. за платіжними дорученнями від 02.07.2012 року № 1036, від 02.07.2012 року № 1035, тобто, з порушенням строку, визначеного пунктом 5.1 Контракту.

Натомість продавець, виконуючи зобов'язання за Контрактом, поставив 1000 тонн зерна пшениці 3 класу (по Контракту 4 клас) на загальну суму 1800000 грн., що підтверджується Актом від 10.08.2012 року передавання-приймання зерна згідно Форвардного біржового контракту № 699Ф на закупівлю Фондом зерна від 18.05.2012 року; зерно на суму 3521862 грн. не поставлено. Відповідні обставини сторонами не оспорюються.

16.05.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Благовісне" уклало з Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Статус" договір № 0003387-2711-02-801-12 добровільного комплексного страхування майбутнього врожаю сільськогосподарської культури, тобто пшениці 4 класу на площі посіву розміром 2724 га, вигодонабувачем якого є Аграрний фонд. Втрату відповідачем внаслідок кліматичних умов врожаю пшениці 4 класу на площі посіву розміром 2724 га, визнано страховим випадком за договором № 000387-02-801-12 від 16.05.2012 року з сумою збитків 3765533,63 грн. згідно з актом розрахунку відшкодування № 1. Водночас відповідно до підпункту 7.7 пункту 7 Договору страхування та частині 17 статті 9 Закону України "Про страхування" дане страхове відшкодування не підлягає виплаті, оскільки розмір безумовної франшизи за Договором страхування (50% - 5321862 грн.) перевищує розмір встановлених збитків (3765533,63 грн.).

Суди вказали, що, за відзивом відповідача, він, враховуючи несприятливі кліматичні умови та неналежне виконання своїх зобов'язань зі сторони Покупця, зрозумівши, що з незалежних від нього обставин, не зможе виконати своїх зобов'язань в повній мірі, відповідно до пункту 6.5. Контракту, неодноразово в усній формі та в письмовій формі повідомляв про це Покупця (Аграрний фонд) та просив пролонгувати термін погашення заборгованості на 2013 рік.

Предметом позову є стягнення з відповідача суми передплачених коштів 3521862 грн., на які поставка зерна не відбулась, а також штрафні санкції за прострочення виконання зобов'язання: 1768744,80 штрафу у розмірі 20 % вартості недопоставленого товару, 619060,68 грн. штрафу у розмірі 7 % за прострочення поставки товару понад 30 днів, 619060,68 грн. пені у розмірі 0,1 % вартості недопоставленого товару за кожен день прострочення за період з 01.11.2012 року по 09.01.2013 року та 20262,72 грн. 3% річних за користування чужими коштами за статтею 625 Цивільного кодексу України за період з 01.11.2012 року по 09.01.2013 року.

Господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми авансового платежу, на який не було здійснено поставку; судові рішення в цій частині не оскаржено.

Натомість, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення застосованих до відповідача штрафних санкцій та 3% річних, господарські суди зазначили про таке: заявлена до стягнення пеня нарахована у розмірі більшому, ніж це передбачено Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня та 3% річних застосовані до негрошових зобов'язань всупереч статтям 549 та 625 Цивільного кодексу України; простроченню боржника (відповідача) сприяло прострочення кредитора, натомість з встановлених обставин справи вбачається, що боржник вжив всіх можливих і залежних від нього заходів щодо попередження порушення умов Контракту, відтак, наявні передбачені статтями 616 та 617 Цивільного кодексу України підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання зобов'язань.

Судова колегія відзначає, що згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, договорів та інших правочинів.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у встановлений строк (термін). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання, або не виконав його у строк, встановлений законом або договором.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, передбачені договором або законом, зокрема, припинення чи зміна зобов'язання, якщо це передбачено договором або законом, сплата неустойки. За статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов'язання у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв'язку з простроченням зобов'язання.

Крім того, відповідно до частини другої статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Вказаною нормою передбачено можливість застосування зазначених штрафу та пені у випадку, якщо договором не передбачено іншого розміру відповідних санкцій.

Відтак, висновки господарських судів попередніх інстанцій щодо неможливості застосування такої відповідальності, як пеня, за невиконання зобов'язань у господарських правовідносинах, що не мають грошового характеру, є безпідставними та суперечать наведеним вище положенням законодавства, а також порушують принцип презумпції правомірності правочину, викладений у статті 204 Цивільного кодексу України; водночас слід відзначити, що суди безпідставно послались на недодержання положень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" у зобов'язальних правовідносинах з поставки товару.

Посилаючись на наявність передбачених законодавством підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, господарські суди залишили поза увагою, що підстави та межі господарсько-правової відповідальності, випадки та умови звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання визначені статтями 218 та 219 Господарського кодексу України, статтями 614, 616, 617 Цивільного кодексу, за змістом яких та на виконання положень статей 43, 84, 105 Господарського процесуального кодексу України, у судових рішеннях мають бути чітко встановлені та викладені відповідні обставини, що зумовлюють зменшення відповідальності чи звільнення боржника від відповідальності за вчинене правопорушення у сфері господарювання.

Натомість, суди у судових рішеннях, перераховуючи норми Цивільного кодексу України, що регулюють відповідальність за порушення зобов'язання, не встановили та не обґрунтували належними доказами умов для звільнення відповідача від відповідальності у даному конкретному випадку, а не в цілому за приписами процитованого законодавства. Так, суди не навели залежних від відповідача заходів, вжитих ним для недопущення господарського правопорушення, не послалися на докази у підтвердження зазначених обставин, як і на докази у підтвердження повідомлення боржником кредитора про настання обставин непереборної сили, обмежившись відповідними твердженнями, наведеними відповідачем у відзиві на позов, та, водночас, не спростувавши доводи кредитора про недодержання боржником умов договору в цій частині; судами одночасно застосовано різні правові конструкції звільнення боржника від відповідальності, при цьому ними взагалі не з'ясовано, в чому саме полягали обставини непереборної сили, вплив прострочення кредитора на можливість виконання зобов'язання боржником з урахуванням приписів частини 2 статті 221 Господарського кодексу України. За таких обставин висновки господарських судів щодо звільнення боржника від відповідальності є передчасними і невмотивованими.

Водночас судова колегія відзначає, що у позовній заяві позивач об'єднав вимоги, що випливають з прострочення відповідачем одночасно, протягом того ж самого періоду (з 01.11.2012 року по 09.01.2013 року) як грошового зобов'язання (повернути передплату та сплатити річні за відповідний період), так і негрошового зобов'язання (поставити товар); судами не з'ясовано, з яким саме моментом (зокрема, з закінченням строку дії договору, чи відмовою від зобов'язання до закінчення строку дії договору через прострочення виконання боржником) пов'язано момент виникнення у відповідача обов'язку повернути кошти (з припиненням обов'язку поставити товар), що унеможливлює визначення правомірності обчислення та періоду нарахування штрафних санкцій відповідачу. Вказані обставин судами також залишені поза увагою.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди всупереч статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України не розглянули всебічно, повно та об'єктивно у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; не навели докази, у підтвердження обставин справи, визнаних ними встановленими, не дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази, невірно застосували норми матеріального права, що регулюють господарсько-правову відповідальність у спірних правовідносинах.

Допущені судами порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору в зазначеній частині.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 111 7 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення у даній справі належить скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення штрафних санкцій у загальній сумі 3027128,93 грн., а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, господарському суду слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

Керуючись статтями 43, 111 7 , пунктами 1 та 3 статті 111 9 , статтями 111 10 , 111 11 , 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.07.2013 року у справі № 911/288/13-г Господарського суду Київської області та рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2013 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення штрафних санкцій у загальній сумі 3027128,93 грн.

Справу в цій частині направити на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

В решті рішення та постанову залишити без змін.

Головуючий Т. Дроботова

Судді Н. Волковицька

Л. Рогач