Рішення

від 24.09.2013 по справі 5023/3138/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2013 р.Справа № 5023/3138/11

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавровой Л.С.

при секретарі судового засідання Васильєва Л.О.

розглянувши справу

за позовом Дослідне сільськогосподарське підприємство "БВ" у ф. ТОВ, м. Харків до СПДФО ОСОБА_2, с. Алісівка , СФП "Ріта", с. Алісівка про стягнення шкоди у розмірі 1000000,00 гр за участю представників сторін:

позивача - Блошка В.М.

першого відповідача - ОСОБА_4

другого відповідача - Рябова В.О.

третя особа - не з'явилась

ВСТАНОВИВ:

У провадженні господарського суду Харківської області знаходиться справа №5023/3138/11 за позовом Дослідного сільськогосподарського підприємства "ВБ" у формі ТОВ (далі - позивач) до Суб'єкта підприємницької діяльності Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 ( надалі - перший відповідач) та Сільськогосподарського фермерського підприємства " Ріта " ( надалі - другий відповідач) про стягнення з відповідачів солідарно суму матеріальної шкоди у розмірі 170 000 грн., а також покласти на відповідачів судові витрати у рівних частинах.

Позивачем була заявлена заява про забезпечення позову, в якій заявник просив суд забезпечити позов ДСП "БВ" у формі ТОВ до СПД ФО ОСОБА_2 та до Сільськогосподарське фермерське підприємство "Ріта" шляхом зборони відповідачам, а також будь-яких третім особам здійснювати будь-які дії на полях згідно плану контурної зйомки інституту землеустрою, що є в матеріалах господарської справи: поля № 13, 12, 25, 26, ділянці поля № 22 розміром 140га прилягаючу до поля № 25 та відділену від основного масиву дорогою, а також ділянці поля № 27 розміром 60га прилягаючу до дороги Рижове - Алісівка (заїжджати технікою, заходити, обробляти та будь-які інші дії), а щодо поля №16 - відповідачам та будь-яким третім особам (заїжджати технікою, заходити, обробляти та будь-які інші дії), за винятком СПД ФО ОСОБА_7 Забезпечити позов ДСП "БВ" у формі ТОВ шляхом накладення арешту на майно відповідача СПД ФО ОСОБА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, місцезнаходження: АДРЕСА_1. так як поточний рахунок в нього відсутній, в межах суми позову. Забезпечити позов ДСП "БВ" у формі ТОВ шляхом накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на поточному рахунку відповідача Сільськогосподарське фермерське підприємство "Ріта" ( директор Альніков Олексій Павлович) ідентифікаційний код 31378554, місцезнаходження: Харківська обл., Близнюківський р-н, с. Алісівка. р/р№26006167622 в ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" м. Київ, МФО 380805 в межах суми позову.( т.1 а.с.34-36).

Ухвалою від 05.05.2011 року заяву Дослідного сільськогосподарського підприємства "БВ" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, м. Харків про забезпечення позову - задоволено частково.

Заборонено ФОП ОСОБА_2 (код НОМЕР_1, АДРЕСА_1) та Сільськогосподарському фермерському підприємству "Ріта" (код 31378554, 64811, Харківська область, Близнюківський район, с. Алісівка) здійснювати будь-які дії на полях згідно плану контурної зйомки інституту землеустрою: поля № 13, 12, 16, 25, 26, ділянці поля № 22 розміром 140га прилягаючу до поля № 25 та відділену від основного масиву дорогою, а також ділянці поля № 27 розміром 60га прилягаючу до дороги Рижове-Алісівка (заїжджати технікою, заходити, обробляти та будь-які інші дії).

Стягувачем за цією ухвалою визнано Дослідне сільськогосподарське підприємство "БВ" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (код ЄДРПОУ 32277921, 61003, м. Харків, вул. Квітки - Основ"яненка, 7).( т.1 а.с.71-74).

Ухвалою від 31.05.2011 року матеріали справи надіслані до прокуратури Близнюківського району Харківської області для проведення перевірки щодо дотримання вимог Закону при проведенні державної реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) по Алісівській сільській раді Близнюківського району Харківської області, що належать пайщикам колишнього СВК "Харківської овочевої фабрики".

При проведенні перевірки було необхідно встановити за ким були та є зареєстровані договори оренди земельних ділянок, що належать пайщикам колишнього СВК "Харківська овочева фабрика", а саме: поля №№ 13, 12, 25,26, ділянка поля № 22 розміром 140га, прилягаюча до поля № 25 та відділена від основного масиву дорогою, а також ділянка поля № 27 розміром 60га, прилягаюча до дороги Рижове-Алісівка на землях Алісівської сільської ради Близнюківського району Харківської області та встановити наявність або відсутність ознак дій, що переслідуються у кримінальному порядку у діях посадових осіб Алісівської сільської ради Близнюківського району Харківської області ( т1 а.с.140-142).

Ухвала господарського суду від 05.05.2011 року про забезпечення позову ФОП ОСОБА_2 оскаржена до Харківського апеляційного господарського суду. Постановою від 20.10.2011 року ухвала господарського суду від 05.05.2011 року залишена без змін ( т.5 а.с.139- 141).

Вищий господарський суд України постановою від 20.12.2011 року ухвалу господарського суду від 05.05.2011 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.10.2011 року скасовано. У задоволені заяви позивача від 26.04.2011 року про вжиття заходів до забезпечення позову відмовлено повністю. (т.5 а.с.167-170) .

26.03.2013 господарський суд задовольнив заяву позивача про призначення по справі судову економічну експертизу.

Призначив по справі судову економічну експертизу, проведення якої доручив Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса.

На розгляд експерта поставлено наступне питання:- чи є обґрунтованим та документально підтвердженим зроблений повивачем розрахунок матеріальної шкоди, спричиненою діями ФОП ОСОБА_2 та СФГ "Ріта" по знищенню посівів озимини ДСП "БВ" ТОВ?

Висновком судово - економічної експертизи за № 2966 підтверджено упущену вигоду у розмірі 2 041 889,60 грн. ( т.6. а.с. 99-106).

Автоматизованою системою документообігу суду справу призначено для розгляду судді Сусловій В.В.( т.6 а.с.109).

Автоматизованою системою документообігу суду справу призначено для розгляду судді Лавровій Л.С.

У судовому засіданні та у письмових поясненнях по справі, які були надані через канцелярію суду, позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Позивачем у порядку ст. 22 ГПК України надано заяву про збільшення позовних вимог, однак сума матеріальної шкоди, яка підлягає до стягнення не змінилась і складає 170 000 грн.

Позивачем через канцелярію суду направлено заяву про виправлення описки, у якій він просить вважати вірною суму, необхідну для стягнення 1000000 грн., однак нормами процесуального кодексу не передбачено заяви про виправлення описки заяви про збільшення позовних вимог, тому суд приходить до висновку, що заява не підлягає задоволенню

Перший відповідач у судовому засіданні проти позову заперечує з підстав, викладених у письмових поясненнях, наданих через канцелярію суду, вважає, що позивач не є належним землекористувачем, оскільки власники земельних ділянок, які ніби-то перебувають в оренді у ФОП ОСОБА_13, не укладали договорів оренди з останньою та не надавали згоди на укладання договору суборенди ФОП ОСОБА_13 з ДСП «БВ» ТОВ , як того вимагають норми чинного законодавства. Відповідач зазначає, що оренда земельних часток (паїв), на момент їх укладення, регулювалась спеціальним законодавством, а саме Земельним кодексом України від 2002 року, Типовим договором оренди земельної частки (паю), затвердженим Кабінетом Міністрів України, від 17.01.2000 року №5, а також Порядком реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2000 року №119, які не передбачають автоматичної пролонгації договорів оренди земельних часток (паїв). Крім того, реєстрація таких договорів, повинна проводитись безпосередньо за заявою власника земельної частки (паю), орендодавця, що прямо передбачено п.3 Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки паю №119.

Також, перший відповідач у своєму відзиві звертає увагу суду на те, що наданий до матеріалів справи Договір суборенди земельної ділянки загальним розміром 600 га від 04.01.2011 року, предметом якого є земельна ділянка, а не земельні частки (паї), не відповідає вимогам законодавства, так, як земельна ділянка та земельна частка (пай) є самостійними об'єктами земельних правовідносин та регулюються різним законодавством, зокрема оренда земельної ділянки регулюється Законом України «Про оренду землі», а оренда земельної ділянки (паю) Порядком реєстрації договорів оренди земельної частки паю №119.

Крім того, право оренди земельної ділянки, згідно ст.125 Земельного кодексу України, виникає з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно ст. 202 цього кодексу, державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом.

На момент укладення спірного договору, реєстрація оренди та суборенди земельної ділянки здійснювалась на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 року №1021 «Про затвердження порядків ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі», при цьому державну реєстрацію здійснювали органи Держкомзему України.

Враховуючи викладене, на думку першого відповідача, позивач не є належним землекористувачем, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню

На підтвердження своєї правової позиції, першим відповідачем надано колективні листи власників земельних ділянок №1194- 1444, та №1445-1799, у яких зазначається, що ними не передавались у користування належні їм на праві власності земельні ділянки (частки, паї) на підставі договорів оренди чи будь-яких інших договорів ФОП ОСОБА_13 Відповідних договорів із зазначеною особою вони не підписували. Крім того, у листі зазначається, що ними не надавалась згода на передачу зазначених вище земельних ділянок ФОП ОСОБА_13 в суборенду ДСП «БВ» ТОВ.

Другий відповідач у судовому засіданні проти позову заперечував, з аналогічних підстав, вважає, що шкода може бути відшкодована лише власникам землі чи належним землекористувачам, а у даному випадку позивач не є належним землекористувачем, а тому не має права на відшкодування шкоди.

Треті особи у судове засідання не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про час і місце його проведення, про що свідчить корінець повідомлення про вручення поштового відправлення.

Враховуючи, що треті особи належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, суд вважає можливим розглядати справу за їх відсутності за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що між СПДФО ОСОБА_13 та пайщиками колишнього Сільськогосподарського виробничого кооперативу Харківська овочева фабрика в кількості 1140 осіб було укладено договори оренди, а саме на полях №20 (106 га), частини поля №27 вздовж дороги Рижове - Алісівка (60га), № 26 (108 га), №25 (145 га) №19 (46 га), №12 (71 га), №24 (82 га), частини поля №22 прилягаюча до поля №25 (237 га), які зареєстровані в Алісівській сільській раді Близнюківського району Харківської області від 07.06.2004 року за №1, згідно порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2000 року №119.

Представником третьої особи, надано копію книги записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Алісівської сільської ради Близнюківського району Харківської області, згідно якої зареєстровано 1147 договорів оренди земельних часток (паїв).

12.07.2009 року вищезазначені договори, були поновлені строком на 5 років на тих самих умовах, та перереєстровані в Алісівській сільській раді Близнюківського району Харківської області на підставі ст. 33 Закону України «Про оренду землі» ( в редакції, яка діяла на момент переукладання договору), яка передбачає, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Як стверджує позивач, жодних письмових заперечень протягом місяця з дати закінчення строку дії вказаних договорів не надійшло, у зв'язку з цим, договори було поновлено на наступні 5 років.

У 2010 році СПД ФО ОСОБА_13 уклала договір суборенди земельної ділянки з ДСП «БВ» ТОВ.

Предметом договору суборенди є земельна ділянка розміром 600 га ріллі, яка розташована в с. Рижове Близнюківського району Харківської області.

04.01.2011 року договір суборенди було переукладено з СПД ФО ОСОБА_13 за №1/0111, відповідно до умов якого, позивачу було надано в користування земельну ділянку загальною площею 600 га, що розташована за адресою: Харківська обл., Близнюківський р-н, с.Рижове.

Зазначений договір суборенди 18.01.2011 року було зареєстровано в Алісівській сільській раді відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2000 року №119.

Так, восени 2010 року позивачем на частині орендованої земельної ділянки було посіяно озиму пшеницю, іншу частину було зорано на зяб.

Актами обстеження посівів озимої пшениці в після зимовому періоді від 01.04.2011 року, у складі комісії директора ДСП «БВ» ТОВ Блошка В.М., головного агронома ДСП «БВ» ТОВ ОСОБА_11, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_14, встановлено, що рослини посівів озимої пшениці знаходяться в доброму та задовільному стані, що на думку позивача, є ознакою доброго врожаю в майбутньому.

Проте, відповідачами 20.04.2011 року та 22.04.2011 року було пошкоджено посіви озимої пшениці на частині поля №27 (60 га), поля №12 (0.2 га) та частково №26 (20 га) шляхом незаконного проникнення та задискування наведених земельних ділянок.

Позивачем, з метою фіксування даних фактів, було здійснено виїзд на зазначені поля разом з Головою Алісівської сільської ради, про що складено Акт обстеження знищення посівів озимої пшениці від 25.04.2011 року, у якому встановлено, що СПД ФО ОСОБА_2 трактором К701 з дисковою бороною та Сільськогосподарським фермерським підприємством «Ріта» трактором ХТЗ д. н. 068 03 ХА з дисковою бороною задисковано посіви озимої пшениці загальною площею 239 га на полях №12,№26 та частини поля №27.

Також, відповідачі 26.04.2011 р,, 02.05.2011 р., 08.05.2011 р., 09.05.2011 р., 11.05.2011 р., та 17.05.2011 р. повторно проникали сільськогосподарською технікою на поля №12,№26,№27, а також на поля №24, №25 та задискували посіви озимої пшениці на загальній площі 244 га. Про даний факт було сповіщено співробітників Близнюківського РВВС Харківської області. Згідно пояснень позивача, співробітниками міліції було здійснено виїзд на місце правопорушення, однак заходів щодо зупинення пошкодження посівів зловмисниками не було здійснено.

17.05.2011 р. позивачем з залученням голови Алісівської сільської ради було складено Акт обстеження знищення посівів озимої пшениці загальною площею 244га на полях №12,№26, частини полів №27, №24 та №25.

Таким чином, на думку позивача, винними діями відповідачів по справі було знищено посіви озимої пшениці на 244 га.

На підставі вищевикладеного, та посилаючись на приписи ст.16 Постанови Пленуму ВСУ від 16.04.2004 року №7, щодо відшкодування шкоди власникам землі та землекористувачам, позивач звернувся до суду та просить відшкодувати матеріальну шкоду, завдану відповідачами шляхом незаконного проникнення на земельні ділянки, які позивач використовує на праві суборенди, та пошкодження посівів , а також вартість неодержаного прибутку.

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог вказує, що саме він є законним землекористувачем земельної ділянки розміром 600 га, розташованої на території Алісівської сільської ради, оскільки у 2011 році він уклав договори суборенди земельної ділянки №1/01111 з СПД ФО ОСОБА_13 та 18.01.2011 року зареєстрував їх в Алісівській сільській раді Близнюківського району Харківської області у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2000 року №119 «Про затвердження Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю)»

В свою чергу, орендодавець - СПД ФО ОСОБА_13, користується вищенаведеною земельною ділянкою, а саме полями №12 (81га), №19 (46 га), №20 (106га), №22 (237га), №25 (145 га), №26(108 га), №27(60га), на підставі договорів оренди земельних часток (паїв), укладених з колишніми пайщиками СВК «Харківська овочева фабрика» від 07.06.2004 року, які в подальшому у 2009 році були пролонговані на наступні 5 років, та зареєстрованих в Алісівській сільській раді Близнюківського району Харківської області у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв).

У матеріалах справи, міститься копія книги записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв), згідно якої Алісівською сільською радою на підставі сертифікатів на право на земельну частку зареєстровано 1147 договорів оренди.

Перший та другий відповідачі у своїх запереченнях на позовну заяву вказують, що позивач не є належним землекористувачем спірної земельної ділянки, оскільки між ними та власниками земельних ділянок, право власності яких посвідчується державними актами на право власності на земельну ділянку, укладено договори про спільну діяльність, а тому відповідачі є належними землекористувачами.

В підтвердження своїх доводів, кожним з відповідачів надано до господарського суду Харківської області копії договорів про спільну діяльність від 02.04.2011 року. Перший договір укладено між СФГ «Ріта» та фізичними особами, колишніми членами колективу СВК «Харківська овочева фабрика» щодо земельних ділянок №№1194 - 1444 посвідчених державними актами на право власності на земельну ділянку, другий - між ФОП ОСОБА_1 та фізичними особами, колишніми членами колективу СВК «Харківська овочева фабрика» щодо земельних ділянок №№1445 - 1799 теж посвідчених державними актами на право власності на земельну ділянку. Списки фізичних осіб, власників земельних ділянок, які уклали з відповідачами договори про спільну діяльність, наведені у додатках до договорів, копії яких містяться у матеріалах справи.

Крім того, першим відповідачами надано копії листів власників земельних ділянок, які мають нумерацію 1194-1444, та 1445-1799, що посвідчені державними актами на право власності на земельну ділянку, згідно яких власники земельних ділянок, ніколи не передавали в користування належні їм на праві власності земельні ділянки (частки, паї) в оренду Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_13 та не надавали згоди на передачу їх в суборенду ДСП «БВ»ТОВ чи будь-яким іншим способом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам щодо належності користування спірними земельними ділянками, суд виходить з наступного.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляду цивільних справ", вирішуючи спори про відшкодування власникам землі й землекористувачам шкоди, заподіяної самовільним зайняттям або забрудненням земельних ділянок та іншими порушеннями земельного законодавства, суди мають виходити з того, що відповідно до статті 156 Земельного кодексу України, статті 1166 Цивільного кодексу України така шкода відшкодовується у повному обсязі.

Розмір шкоди, заподіяної пошкодженням посівів і насаджень при прокладенні шляхів, трубопроводів та проведенні розвідувальних, бурових, будівельних робіт, псуванням і забрудненням сільськогосподарських та інших земель, іншими порушеннями земельного законодавства, визначається з урахуванням витрат на відновлення родючості землі, а також доходів, які власник землі або землекористувач міг би одержати при використанні земельної ділянки і як він не одержав за час до приведення землі у стан, придатний для її використання за цільовим призначенням, або до повернення самовільно зайнятої ділянки.

Зокрема, при пошкодженні посівів, самовільному зайнятті ріллі або сінокосінні на користь землекористувача (власника) стягується вартість неодержаних сільськогосподарської продукції чи сіна, обчислена за ринковими цінами, з урахуванням середньої врожайності певної культури в господарстві, за винятком витрат виробництва, пов'язаних зі збиранням урожаю, а також витрат на відновлення якості земель відповідно до їхнього призначення.

Якщо замість пошкоджених посівів землекористувач провів у тому ж сезоні повторний посів культур, відшкодуванню підлягають витрати на пересівання (вартість насіння, обробітку землі тощо).

Таким чином, при вирішенні судом питання відшкодування шкоди власнику землі чи землекористувачу, насамперед необхідно встановити належність права користування земельними ділянками, на яких заподіяна шкода.

Підстави набуття прав на землю визначені розділом IV Земельного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 116 Земельного кодексу України, який діяв на момент укладення позивачем договорів суборенди, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно зі ст. ст. 125, 126 цього кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Статтею 202 наведеного кодексу визначено, що державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель, що складається з двох частин:

а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок;

б) Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

Державна реєстрація оренди та суборенди земельних ділянок станом на 04.01.2011 року здійснювалась на підставі Постанови кабінету Міністрів України від 09.09.2009 року №1021 «Про затвердження порядків ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі» (далі - Постанова №1021) органами Держкомзему України.

Згідно Розділу 4 наведеного порядку, реєстрації підлягають як договори оренди земельної ділянки так і суборенди.

Відносини, які пов'язані з орендою та суборендою землі, регулюються Законом України «Про оренду землі», Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Як встановлено матеріалами справи, предметом договору суборенди земельної ділянки №1/0111 від 04.01.2011 року, укладеного між СПД ФО ОСОБА_13 та ДСП«БВ»ТОВ, є саме земельна ділянка площею 600 га ріллі, яка розташована в с. Рижове Близнюківського району Харківської області.

Враховуючи вищенаведені норми, та оскільки приписи земельного законодавства визначають земельну ділянку та земельну частку (пай) як самостійні об'єкти земельних правовідносин, в такому випадку здійснення державної реєстрації земельної ділянки повинно було здійснюватись у відповідності до положень Постанови №1021.

Однак, згідно інформації, наданої Відділом Держземагентства у Близнюківському районі Харківської області, договори суборенди, укладені між СПД ФО ОСОБА_13 та ДСП«БВ»ТОВ не проходили процедуру державної реєстрації у встановленому законом порядку.

Крім того, Відділом Держземагентства повідомлено, що згідно державного акту на колективну власність на землю І-ХР№000167 зареєстрованого за №25 від 17.07.2001 року на земельну ділянку розміром 1832,57 га, було видано 2000 сертифікатів на земельну частку (пай). Станом на 01.01.2013 року громадянами, колишніми пайщиками СВК «Харківська овочева фабрика» виділено в натурі та одержано державні акти на право власності на земельну ділянку у кількості 555 штук (взамін на 553 сертифікати).

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку.

Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією (ч.1 ст. 2 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)"

Згідно ч.1 ст. 13 Закону України „Про порядок виділення в натурі земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) - нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається в договорі оренди земельної ділянки.

Перехідними положеннями Закону України «Про оренду землі» встановлено, що громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону.

Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом.

Перехідними положеннями Земельного кодексу України встановлено, що сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Як встановлено матеріалами справи та не заперечується позивачем, третя особа СПД ФО ОСОБА_13 не переукладала договори оренди земельних часток (паїв) від 12.07.2009 року з громадянами, які отримали державні акти на право власності на земельну ділянку, як того вимагають положення вищенаведених норм, а отже її не можна вважати належним землекористувачем на праві оренди землі, оскільки сертифікати, на підставі яких було укладено зазначені договори, втратили чинність з моменту отриманням громадянами державних актів на землю.

Таким чином, договори суборенди укладені СПД ФО ОСОБА_13 з позивачем також не дають права останньому вважати себе належним землекористувачем.

Позивач у судовому засіданні та у додаткових письмових поясненнях стверджує, що наведені державні акти є недійсними, оскільки розпорядження Близнюківської районної державної адміністрації від 31.08.2008 №53 «Про погодження проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (пахв) членів колишнього СВК «Харківська овочева фабрика» на території Алісівської сільської ради», на підставі яких в послідуючому вони були видані, скасовано Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.08.2011 року у справі №2а-4774/11/20700, ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2011 року постанову Харківського окружного адміністративного суду залишено без змін. А тому визнання державного акту недійсним у судовому порядку не вимагається

Суд не погоджується з таким твердження позивача, виходячи з наступного.

Згідно положень постанови Пленуму вищого господарського суду України від 17.02.2011 року №7 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» у спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Разом з тим, господарським судам слід враховувати, що право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, а тому з огляду на приписи частини першої статті 16 ЦК України та статті 152 ЗК України захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку.

Із матеріалів справи вбачається, що державні акти, на підставі яких укладенні договори про спільну діяльність, були видані на підставі розпоряджень Близнюківської районної державної адміністрації Харківської області від 19.01.2010 року №32 та від 02.02.2010 року №68, які в свою чергу, у судовому порядку недійсними не визнані, а отже на дату винесення судом рішення є чинними.

Таким чином, твердження позивача про недійсність державних актів є хибними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Відповідно до положень Постанови Пленуму ВГСУ від 17.05.2011 року №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», виключно власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позивач є неналежним землекористувачем спірних земельних ділянок, а тому приписи ст. ст.. 156, 1166 Цивільного кодексу України у даному випадку не можуть бути застосовані.

Крім того, суд, вирішуючи правомірність заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача матеріальної шкоди в розмірі 1000000 грн. виходив з наступного.

Позивач в обґрунтування свого позову посилається на те, що відповідачами позивачу була спричинена шкода, яка полягає у знищення посівів озимої пшениці загальною площею 244га на полях №12,№26, частини полів №27, №24 та №25., шляхом незаконного проникнення відповідачами на землі позивача, які він орендує згідно договору суборенди №1/0111 від 04.01.2011 року.

В підтвердження своєї позиції по справі, позивачем додано до матеріалів справи копії звернень, заяв та скарг, які свідчать про звернення до органів прокуратури та внутрішніх справ з приводу порушення законних прав та інтересів позивача.

Також, позивач надав до господарського суду акти виконаних робіт, акт обстеження знищених посівів озимої пшениці, копії платіжних доручень, копії видаткових накладних, основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств за 2011 рік, реєстри накладних на прийняте зерно та інше.

Як свідчать матеріали справи, господарським судом Харківською області ухвалою суду від 26.03.2013 року було зупинено провадження у справі у зв'язку із призначенням економічної експертизи, проведення якої було доручено ХНДІСЕ ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса.

На вирішення експерта поставлені наступне питання: чи є обґрунтованим та документально підтвердженим зроблений позивачем розрахунок матеріальної шкоди, спричиненої діями ФОП ОСОБА_2 та СФГ «Ріта» по знищенню посівів озимої озимини ДСП «БВ»ТОВ?

31.05.2013 року до господарського суду Харківської області справа № 5023/3138/11 була повернута з ХНДІСЕ ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса з висновком експерта від 22.05.2013 року, у якому підтверджено суму упущеної вигоди у розмірі 2041889,60 грн.

Надаючи правову оцінку висновку експертної установи, суд керується ст. ст. 42, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Так, судовим експертом було здійснено розрахунок матеріальної шкоди на підставі Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № від 16.07.1999 року №996-ХІV, наказу Мінфіну від 24.05.1995 року №88 «Про затвердження положення про документальне забезпечення записів бухгалтерському обліку» та цивільного кодексу України.

Тобто, експертною установою зроблено співставлення показників врожаю позивача за 2011 рік, відображених у статистичному звіті по формі 29-сг «Підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду на 01. грудня 2011 року ДСП «БВ»ТОВ» та документації, що підтверджують витрати по збору врожаю у 2011 році. На підставі цих документів та актів знищення посівів озимої пшениці, складених директором ДСП «БВ»ТОВ та головою Алісівської сільської ради було розраховано матеріальну шкоду, що склала 2041889,60 грн.

На вирішення експерта не ставилося питання належності користування позивачем земельними ділянками, на яких було здійснено пошкодження посівів, а тому висновок містить орієнтовний розмір матеріальної шкоди, який можливо підтвердити, у разі фактичного відображення у регістрах бухгалтерського обліку ДСП «БВ»ТОВ усіх витрат, пов'язаних зі збиранням та зберіганням врожаю.

Враховуючи викладене, висновок експерта можливо взяти до уваги за умови доведення позивачем належність користування земельними ділянками, на яких спричинено шкоду, відповідно вимог чинного законодавства.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання є відшкодування майнової шкоди.

За змістом ч. 2 ст. 22 ЦК України та ч. 2 ст. 224 ГК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки особи, шкідливого результату такої поведінки (шкоди), причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою і вини особи, яка заподіяла шкоду.

Під шкодою розуміють зменшення або втрату певного особистого чи майнового блага.

Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що: 1) протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; 2) шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.

Підставою для відшкодування збитків є наявність усіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки особи, збитків, причинного звязку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини особи, яка заподіяла збитки. Відсутність хоча б однієї з зазначених складових, виключає склад правопорушення взагалі, а з ним відповідно і правові підстави відшкодування збитків.

Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Реальні збитки це втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Упущена вигода - це доход або прибуток, який міг би одержати суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності в разі здійснення зовнішньоекономічної операції і який він не одержав внаслідок дії обставин, що не залежать від нього, якщо розмір його передбачуваного доходу або прибутку можна обґрунтувати.

Отже, за загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач. За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстав своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального кодексу України). Виходячи з цього, позивач повинен довести факт спричинення шкоди у вигляді неодержаного прибутку, обґрунтувати її розмір, довести безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою потерпілої сторони. Необхідно довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювана відповідачем є причиною, а шкода, яка завдана особі - наслідком такої протиправної поведінки.

Отже, позивач звертаючись з позовом про стягнення з відповідача матеріальної шкоди у розмірі 1000000 грн. має навести та доказати наявність зазначених умов.

До матеріалів справи додано акти обстеження знищення посівів озимої пшениці від 25.04.2011р. та від 17.05.2011 року, складених директором ДСП „БВ" ТОВ Блошко В.М. та головою Алісівської сільської ради.

Дані акти складені без участі відповідача, причина цього в акті не зазначена.

Крім того, із матеріалів справи неможливо визначити яка саме частина земель, що знаходяться в суборенді позивача була засіяна, у зв'язку з тим, що позивачем здійснювалась суборенда землі на підставі сертифікатів, якими визначаються право власності на земельні частки (паї) в умовних кадастрових гектарах, без виділення їх в натурі на місцевості. Крім того, у матеріалах справи відсутні відомості, які підтверджують факт здійснення посівів саме на полях №12, №26, №27, №24 та №25.

Надані позивачем фотографії полів з переораними (задискованими) посівами, не дають суду можливості ідентифікувати належність позивачеві тієї чи іншої земельної ділянки (земельної частки паю) на праві користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено обов'язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень .

Відповідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази надані в обґрунтування позовних вимог та заперечень проти них, суд приходить до висновку про те, що позивачем не доведено факту порушення його прав і охоронюваних законом інтересів, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення шкоди є такими, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 13, 19, 41, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 16, 22, 1166, 1173 Цивільного кодексу України, ст. ст. 20 Господарського кодексу України, керуючись, ст. ст. 1, 4, 12, 27, 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Повне рішення складено 30.09.2013 р.

Суддя Лаврова Л.С.