Постанова

від 24.10.2013 по справі 5009/3073/12

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

22.10.2013 р. справа №5009/3073/12

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівЛомовцевої Н.В. Принцевської Н.М., Скакуна О.А. при секретарі судового засідання Прилуцьких М.І. за участю представників: від позивача: Дербеньова С.В. за довіреністю б/н від 25.09.2012р. від відповідача:Пузій О.В. за довіреністю б/н від 23.08.2012р. Ковтун Г.Є., директор за протоколом №1 від 28.05.2000р. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Мелітополь-Автотранс», м. Мелітополь Запорізької області на рішення господарського судуЗапорізької області від 29.07.2013р. по справі№5009/3073/12 (головуючий суддя Кутищева-Арнет Н.С., судді Азізбекян Т.А., Шевченко Т.М.) за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «Планета обладнання», м. Київ до товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітополь-Автотранс», м. Мелітополь Запорізької області простягнення 14895,67грн. заборгованості, яка складається з 14870,00 основного боргу, 25,67грн. сума 3% річних

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Планета обладнання», м. Київ звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітополь-Автотранс», м. Мелітополь Запорізької області про стягнення 14895,67 грн. заборгованості, яка складається з 14870,00 грн. основного боргу, 25,67 грн. сума 3% річних.

В ході розгляду справи судом призначалась судова почеркознавча експертиза, за результатами якої складений висновок експерта Д/№59 від 03.04.2013р. та судова економічна експертиза, яка не була проведена у зв'язку із несвоєчасним наданням витребуваних документів.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 29.07.2013р. позовні вимоги задоволені повністю.

Відповідач, не погодившись з прийнятим судовим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає порушення норм матеріального та процесуального права. Вважає, що судом першої інстанції не враховані положення пункту 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості дотримання письмової форми правочину між юридичними особами. Зазначає, що відсутність укладеного між сторонами письмового договору поставки з умовою надання розстрочки оплати товару та наявність платіжних доручень у матеріалах справи підтверджують здійснення позивачу повної оплати за отримання відповідачем обладнання. Посилається на те, що господарським судом не враховано, що єдиним доказом поставки обладнання є видаткова накладна №РН-0000142 від 21.06.2011р., яка за висновком експерта від 03.04.2013 №59 не підписана уповноваженою особою відповідача, який перебував у відрядженні та не містить печатку товариства. Також, скаржник посилається на неврахування судом, що вартість переданого відповідачу обладнання була погоджена сторонами у сумі 59480,00грн, що підтверджується копією рахунку-фактури №СФ-0000280 від 26.05.2011р., який було отримано відповідачем від позивача по факсу.

Апелянтом були надані додаткові пояснення, в яких він наполягав на тому, що у спірних відносинах договір мав укладатися у письмовій формі та наполягав на тому, що видаткова накладна №РН-0000142 від 21.06.2011р. не є належним та допустимим доказом передання відповідачу товару вартістю 74350,00грн.

Позивачем було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив залишити без змін оскаржуване рішення.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав правову позицію, викладену в апеляційній скарзі.

Представник позивача у судове засідання прибув, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, додаткові пояснення, відзив на апеляційну скаргу, заслухавши повноважних представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

З матеріалів справи вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Планета обладнання", як продавцем, було передано у власність товариству з обмеженою відповідальністю "Мелітополь-Автотранс", як покупця, товар, а саме - діагностичний пристрій Jal Test PC в кількості 1 шт. В матеріалах справи міститься накладна № РН-0000142 від 21.06.2011р.

Відповідач не заперечував проти отримання товару, але заперечував проти наявності заборгованості з оплати за нього.

Отже, предметом позовних вимог є стягнення боргу за поставлений товар.

Дослідивши правовідносини сторін, колегія суддів дійшла наступного.

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 205 Цивільного кодексу визначено, що правочин може вчинятись усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Частиною 2 статті 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 статті 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

За вимогами частини 1 статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач направив на адресу відповідача рахунок-фактуру від 25.05.2011р. №РН-0000142, в якому визначено предмет поставки, кількість, ціна та загальна сума поставки. В матеріалах справи містяться два рахунки-фактури: на суму 59480грн. та аналогічний рахунок на суму 74350грн.

Хоча господарський суд зробив вірний висновок, що рахунком-фактурою не фіксується господарська операція, разом з тим, виходячи з наведеного, не врахував, що за правовою природою - це є пропозицією укласти договір, яка в установлені строки не відкликана оферантом.

У судовому засіданні апеляційного суду керівник відповідача не заперечив проти факту вручення особисто йому позивачем рахунку-фактури від 25.05.2011р. №РН-0000142 на суму 74350грн., на чому, в свою чергу, наполягав позивач.

Виходячи з приписів статті 641 Цивільного кодексу України правові наслідки оферти пов'язуються не з самим фактом її здійснення оферантом, а з фактом її отримання іншою особою.

Відповідач платіжними дорученнями №400 від 25.05.2011р. та №472 від 21.06.2011р. частково оплатив виставлений йому рахунок, тобто вчинив дію, яка засвідчує його бажання укласти договір.

При цьому, в подальшому відповідач не скоїв дії, направлені на відкликання своєї згоди на прийняття пропозиції укласти договір, що кореспондується з приписами статті 642 Цивільного кодексу України.

21.06.2011р. платіжним дорученням №472 з посиланням на рахунок-фактуру від 25.05.2011р. №РН-0000142 відповідачем сплачено 22305,00грн.

Таким чином, між сторонами відбулось укладення договору поставки у спрощений спосіб відповідно до вимог частини 1 статті 181 Господарського кодексу України.

Господарський суд в сукупності наявних доказів, надав вірну оцінку тому, що видаткова накладна №РН-0000142 від 21.06.2011р. на відпуск відповідачу діагностичного пристрою Jal Test PC в кількості 1 шт. на суму 74350грн. є належним доказом в розумінні статей 34, 36 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, заперечуючи проти отримання приладу саме за видатковою накладною №РН-0000142 від 21.06.2011р., відповідач не заперечував проти факту знаходження у нього спірного товару саме з 21.06.2011р.

У судовому засіданні керівник товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітополь-Автотранс» пояснив, що особисто дав вказівку поставити печатку на довіреності №5, яка визначила повноваження особи на отримання спірного товару.

Пунктом 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей від 16.05.1996р. №99 визначено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Відповідно до пункту 6 Інструкції № 99 довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Довіреність №5 від 21.06.2011 р. відповідача, що видана на отримання товару товариству з обмеженою відповідальністю "Мелітополь-Автотранс", містить підпис відповідача, зразок підпису особи, що отримала вищезгадану довіреність та проставлена печатка товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітополь-автотранс".

Пунктом 10 Інструкції №99 визначено, що невикористані довіреності повинні бути повернуті працівнику підприємства, який здійснює виписування і реєстрацію довіреностей, не пізніше наступного дня після закінчення строку дії довіреності.

При цьому, відповідач не надав доказів повернення довіреності №5 від 21.06.2011р.

Таким чином, між сторонами відбулись господарські відносини, які підпадають під правове регулювання норм глави 54 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Всупереч приписам статей 688, 690 Цивільного кодексу України покупець не повідомив продавця про порушення умов договору, як він про те наголошує, не відмовився від прийняття товару та не забезпечив його схоронність, повідомивши про це позивача.

Посилання відповідача на необґрунтованість ціни спірного товару суд до уваги не приймає виходячи з того, що частиною 3 статті 189 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.

За приписами частини 1 статті 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни.

Оцінюючи у сукупності докази: рахунок-фактуру №СФ-0000280 від 25.05.2011р., видаткову накладну №РН-0000142 від 21.06.2011р., платіжні доручення №400 від 25.05.2011р., №472 від 21.06.2011р., податкові декларації з податку на додану вартість товариства з обмеженою відповідальністю «Планета обладнання» за травень та червень місяці 2011 року, в яких відображена сума поставки товару товариству з обмеженою відповідальністю «Мелітополь-Автотранс» на суму 74350грн., господарський суд дійшов вірного висновку щодо наявності договірних відносин між сторонами.

Зазначені докази, в тому числі, не впливають на посилання відповідача щодо того, що директор товариства не підписував ані довіреність, ані видаткову накладну №РН-0000142 від 21.06.2011р. на отримання товару.

При таких обставинах вбачається, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 74350грн. 00коп., що підтверджується вищевказаною видатковою накладною, відповідач прийняв цей товар по накладній №РН-0000142 від 21.06.2011р. на суму 74350грн. 00коп. Інших накладних сторони суду не представили. Однак відповідач належним чином не виконав свої зобов'язання по повній оплаті отриманого товару, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 14870грн. 00коп.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності з пунктом 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь - який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивачем на адресу відповідача було направлено претензію № 42/0712 від 05.07.2012р., що підтверджується поштовою квитанцією та повідомленням про вручення поштового відправлення, в якій позивач просить відповідача погасити заборгованість в сумі 14870грн.00коп.

В зазначений в претензії строк (чи в установлений законом) відповідач зобов'язання по оплаті виконаних робіт належним чином не виконав.

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем, за неналежне виконання відповідачем по своєчасній оплаті отриманого товару пред'явлена до стягнення сума 3 % річних.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 25,67грн. суми 3 % річних обґрунтована і підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

При таких обставинах доводи апеляційної скарги не спростовують висновків викладених у рішенні суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Запорізької області від 29.07.2013р. по справі №5009/3073/12 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітополь-Автотранс», м. Мелітополь Запорізької області - без задоволення.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітополь-Автотранс», м. Мелітополь Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області 29.07.2013р. по справі №5009/3073/12 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області 29.07.2013р. по справі №5009/3073/12 - залишити без змін за мотивами, викладеними у постанові.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий Н.В. Ломовцева

Судді: Н.М. Принцевська

О.А. Скакун

Надруковано 5 прим.:

1. Позивачу;

2. Відповідачу;

3. У справу;

4. ДАГС;

5. ГСЗО