Ухвала

від 15.10.2013 по справі 2а-13243/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" жовтня 2013 р. м. Київ К/800/24721/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.,

при секретарі: Сачко Г.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року

по справі №2а-13243/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сейм-93» (надалі - ТОВ «Сейм-93»)

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва Державної податкової служби (надалі - ДПІ у Голосіївському районі м.Києва ДПС)

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

У вересні 2012р. позивач звернувся до суду з позовом до ДПІ у Голосіївському районі м.Києва ДПС про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.04.2012 року №0000512270.

Постановою окружного адміністративного суду м.Києва від 21.11.2012р. в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013р. рішення суду першої інстанції скасовано та постановлено нове рішення, яким позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення - рішення ДПІ у Голосіївському районі м.Києва ДПС від 09.04.2012р. №0000512270 про збільшення сум грошових зобов'язань ТОВ "Сейм - 93" з податку на додану вартість на відповідну суму.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог, ДПІ у Голосіївському районі м.Києва ДПС звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013р. та залишити в силі постанову окружного адміністративного суду м.Києва від 21.11.2012р., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення суду апеляційної інстанцій постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судом надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Так, відповідно до ч.2 ст.220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З касаційної скарги вбачається, що ДПІ у Голосіївському районі м.Києва ДПС не погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог.

Як встановлено судами попередніх інстанції, ДПІ у Голосіївському районі м.Києва ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Сейм -93» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з його контрагентами за період з 01.01.2009р. по 31.12.2011р., за результатами якої складено акт від 22.03.2012р. №24/1-22-70-21546513.

В згаданому акті, на думку податкового органу, встановлено порушення позивачем п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1, п.п.7.5.2 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «Сейм - 93» занижено податок на додану вартість на відповідну суму у лютому, березні 2009р., червні, жовтні, листопаді, грудні 2010р. січні, лютому, березні, липні, вересні, жовтні, листопаді 2011р.

В ході перевірки податковим органом встановлено, що ТОВ «Сейм - 93» за період з лютого 2009р. по листопад 2011р. до складу податкового кредиту включено спірну суми ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «НАЛАДБУДКОМПАНІ», ТОВ «БК «ГЕЛІОС», ПП «ФІРМА «ВОЛОДАР», ТОВ «ГРАНЬСТРОЙІНВЕСТ» щодо яких ДПІ у Голосіївському районі м.Києва отримано матеріали по яким зроблені висновки про нікчемність здійснених ними операцій.

На підставі зазначеного акта відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №0000512270, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосовано штрафні (фінансові) санкції.

Після процедури адміністративного оскарження спірне податкове повідомлення - рішення залишено без змін, а скарга позивача без задоволення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи часткового позовні вимоги, колегія апеляційного цілком правильно та обґрунтовано виходила з наступного.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом апеляційної інстанції, що основним видом діяльності TOB «Сейм-93» є виконання електромонтажних робіт.

Так, між TOB «Сейм-93» та TOB "Будівельна компанія "Геліос", ПП «Фірма Володар», TOB «Граньстройінвест» (виконавці-субпідрядники) укладено договори, відповідно до яких виконавець зобов'язується виконати електромонтажні роботи на відповідних об'єктах.

Згідно актів приймання виконаних робіт та довідки про вартість виконаних робіт ТОВ "Будівельна компанія "Геліос", ПП «Фірма Володар», TOB «Граньстройінвест» виконало електромонтажні роботи на різних об'єктах відповідно до укладених договорів, та виписало на адресу TOB «Сейм-93» податкові накладні.

TOB «Сейм-93» розрахувалось за виконані зазначеними контрагентами роботи та поставлений товар шляхом перерахування на рахунки контрагентів грошових коштів, що підтверджується виписками банку, платіжними дорученнями.

Крім того, судом апеляційної інстанції звернуто увагу на те, що позивач має договірні відносини з різними Замовниками ( ПАТ «ВТБ Банк», Національний банк України в м.Києві, ВАТ «Київмісьбуд» та інші замовники), щодо виконання електромонтажних робіт та таких об'єктах, як Житловий комплекс по вул.Механізаторів, адміністративні приміщення ПАТ «ВАТ Банк» по вул.Виборзькій, 16, житлові будинки по вул.Черновова, по вул.Ушакова, вул.Предславинська, 35 та багато інших.

При цьому, в разі не можливості виконання робіт силами своїх працівників, позивач частково замовляв виконання робіт у TOB "Будівельна компанія "Геліос", ПП «Фірма Володар», TOB «Граньстройінвест» з метою виконання договірних зобов'язань перед Замовниками.

До того ж, TOB "Будівельна компанія "Геліос", ПП «Фірма Володар», TOB «Граньстройінвест» виконували підрядні електромонтажні роботи маючи відповідні ліцензії.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, як це передбачено у п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 вказаного Закону, вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту (п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 зазначеного Закону).

У п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 наведеного вище Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках, є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом та виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Як вірно вказано судом апеляційної інстанції, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних на кожну поставку робіт (послуг); в свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим підпунктом 7.2.1пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

За таких обставин, позивачем правомірно на підставі наявних документів сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за 2010 -2011р.р. по взаємовідносинам з ТОВ «Будівельна компанія «Геліос», ПП «Фірма Володар» та ТОВ «Граньстройінвест».

Щодо посилань податкового органу про нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами та на протокол допиту свідка, в рамках кримінальної справи, слід звернути увагу на те, що відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Податковим органом не надано доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

При цьому, посилання відповідача на протокол допиту свідка, в рамках кримінальної справи, обґрунтовано відхилено судом апеляційної інстанції, так як покази осіб опитаних в рамках кримінальної справи оцінюються судом під час такої кримінальної справи в порядку ст.ст.65, 67 КПК України та не мають наперед встановленої сили.

Отже, вказані в акті перевірки висновки про нікчемність укладених позивачем правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними, оскільки вони не підтверджені належними доказами, носять характер припущення і є суб'єктивною думкою відповідача.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що постанови Окружного адміністративного суду м.Києва та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду, які набрали законної сили, де предметом спору були скасування податкових повідомлень рішень податкових органів, підприємств позивачів які також мали фінансового - господарські взаємовідносини з ТОВ"Будівельна компанія "Геліос", ПП «Фірма Володар», TOB «Граньстройінвест» в період, що і TOB «Сейм-93». Згідно рішень судів дані контрагенти мали правову дієздатність, а взаємовідносини з ним відповідали нормам чинного законодавства, угоди були реальними.

Враховуючи наведені вище норми матеріального права та вірно встановлено обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що господарські операції TOB «Сейм-93» з його контрагентами здійснювалися в межах звичайної господарської діяльності підприємств, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Також слід відзначити, що покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку на додану вартість до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За таких обставин, судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий:

---

Н.Є. Маринчак

Судді:

---

О.В. Вербицька

---

О.В. Муравйов