Постанова

від 23.04.2009 по справі 35/422

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

35/422

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 23 квітня 2009 р.                                                                                    № 35/422  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Кота О.В.,

суддів:Владимиренко С.В.,

Шевчук С.Р.

розглянув касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-промислова група "Столиця"

на рішеннягосподарського суду міста Києва від 22.10.2008р.

та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.12.2008р.

у справі№35/422

за позовомКиївської регіональної спілки споживчої кооперації

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-промислова група "Столиця"

простягнення 48223грн.,

За участю представників:

·          позивача: Мальчик Т.Ю., дов. №01-02 від 06.01.2009р.;

·          відповідача: Земницький Д.П., дов. №110-08 від 01.11.2008р.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2008р. Київська регіональна спілка споживчої кооперації звернулася до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-промислова група "Столиця" про стягнення заборгованості по орендній оплаті на суму 48223грн. за користування майновим комплексом за період з червня 2005р. по вересень 2005р.

Рішенням господарського суду м. Києва від 22.10.2008р. у справі №35/422 (суддя Літвінова М.Є.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-промислова група "Столиця" на користь Київської регіональної споживчої кооперації 48000грн. заборгованості по орендним платежам за Договором про оренду з правом викупу цілісного майнового комплексу №1 від 01.12.2003р.; 480грн. –державного мита та 117,44грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2008р. у справі №35/422 (колегія суддів у складі головуючого судді Кондес Л.О., суддів Куровського С.В., Михальської Ю.Б.) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-промислова група "Столиця" залишено без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 22.10.2008р. у справі №35/422 –без змін.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2008р. та рішення господарського суду м. Києва від 22.10.2008р. у справі №35/422 скасувати, у задоволенні позову відмовити повністю.

Відзив на касаційну скаргу відповідача на час розгляду справи в касаційній інстанції суду наданий не був, що в силу положень статті 1112 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржених судових актів.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п.4 Прикінцевих положень ГК України, Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України даний кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 01.12.2003р. між Київською регіональною спілкою споживчої кооперації (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-промислова група "Столиця" (орендар) був укладений договір про оренду з правом викупу цілісного майнового комплексу №1, за умовами п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду цілісний майновий комплекс Київської регіональної спілки споживчих товариств (далі-майно), розташоване за адресою: Україна, 08300, м. Бориспіль, вул. Головатого, 83, згідно акту прийому-передачі, який є невід'ємною частиною цього договору (Додаток №1).

Пунктами 2.1, 2.3-2.5 цього договору сторони погодили, що орендна плата за користування майном (за згодою сторін) становить 12000грн. в місяць (в т.ч. ПДВ –2000грн.). Орендна плата сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок Орендодавця шляхом передоплати до 25 числа кожного місяця, по день фактичного повернення майна Орендодавцю, незважаючи на закінчення цього договору, починаючи з 01.12.2003р.

За умовами п.3.3.1 даного договору орендар зобов'язався своєчасно проводити розрахунки з орендної плати.

В пункті 5.1 цього договору сторони визначили, що даний договір діє з 01.12.2003р. до 31.12.2004р.

Як зазначено попередніми судовими інстанціями, рішенням господарського суду міста Києва від 16.08.2005р. у справі №4/420, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2005р., розірвано спірний Договір оренди від 01.12.2003р. та вирішено виселити відповідача з цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: Київська область, м.Бориспіль, вул. Головатого, 83.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як з'ясовано судами першої та апеляційної інстанцій, факт надання позивачем послуг по оренді приміщення за вказаний період підтверджується актами прийому-передачі робіт від 30.06.2005р., від 29.07.2005р., від 31.08.2005р., від 30.09.2005р., підписаними та скріпленими печатками сторін, тоді як відповідач не виконав своїх договірних зобов'язань щодо здійснення орендних платежів, внаслідок чого за період з червня 2005р. по вересень 2005р. утворилась заборгованість.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, з яким правильно погодився суд апеляційної інстанції, оскілки за умовами договору сторони погодили щомісячний розмір орендної плати –12000грн., а сторони не надали суду належних та допустимих доказів зміни вказаного розміру орендної плати, то виходячи із щомісячної ставки орендної плати, визначеної договором, відповідач за період з червня по вересень 2005р. повинен був сплатити позивачу 48000грн., а не 48223грн., як зазначає позивач в позовній заяві.

Проте відповідач ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції в порушення вимог ст.33 ГПК України не надав належних та допустимих доказів на підтвердження сплати орендних платежів за спірний період.

Крім того, згідно ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Тоді як строки позовної давності, що застосовуються до вимог, які випливають із договору найму, визначені в ст.786 Цивільного кодексу України, згідно ч.2 якої перебіг позовної давності щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог наймача –з моменту припинення договору найму.

Місцевий господарський суд, розглянувши подану відповідачем заяву про застосування строків позовної давності внаслідок того, що строк оплати за оренду спірного приміщення з червня 2005р. по серпень 2005р. сплив в період з червня 2008р. по серпень 2008р., послався на положення ч.2 ст.786 ЦК України, з'ясувавши, що ані після прийняття господарським судом міста Києва рішення у справі №4/420 за позовом про розірвання спірного Договору оренди (серпень 2005р.), ані під час перегляду вказаного рішення судом апеляційної інстанції (жовтень 2005р.) цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: м.Бориспіль, вул. Головатого, 83, не був звільнений відповідачем, а також відсутність у суду станом на час розгляду даної справи відомостей щодо повернення позивачу орендованого майнового комплексу, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав стверджувати про сплив строку позовної давності за вимогами про стягнення з відповідача заборгованості по орендним платежам за період червень 2005р. –серпень 2005р. На підставі зазначеного, суд першої інстанції відмовив відповідачу у задоволенні цієї заяви.

Поряд з цим враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд, з яким правильно погодився апеляційний господарський суд, дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості по орендним платежам у розмірі 48000грн. за Договором про оренду з правом викупу цілісного майнового комплексу №1 від 01.12.2003р.

Згідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи, зі здійсненням перевірки застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження викладені скаржником в касаційній скарзі не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій та не свідчать про порушення судами норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, постанова Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2008р. та рішення господарського суду міста Києва від 22.10.2008р. у даній справі ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, відповідають нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування оскаржених судових актів.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 , 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-промислова група "Столиця" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2008р. та рішення господарського суду міста Києва від 22.10.2008р. у справі №35/422 залишити без змін

Головуючий суддя:О. Кот

Судді:

С. Владимиренко

С. Шевчук