Рішення

від 19.11.2013 по справі 28/5005/5628/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19.11.13р. Справа № 28/5005/5628/2012 За позовом Приватного підприємства "ВВ-ПЛЮС", м. Попасна, Луганська область

до Публічного акціонерного товариства "Дизельний завод", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення 2 979 144 грн. 69 коп. заборгованості за договором поставки

Суддя Назаренко Н.Г.

Секретар судового засідання Бондик Є.В.

Представники:

Від позивача: Колотович Н.О., довіреність № 30 від 28.10.2013 р.; Колотович Д.О., довіреність № 29 від 28.10.2013 р.

Від відповідача: Григоріва О.Ю, довіреність № 2 від 03.01.2013 р.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "ВВ-Плюс" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Дизельний завод" про стягнення заборгованості за договором №0401-001 від 04.01.2011р. у сумі 2 290 198,4грн., пені за невиконання умов цього договору на суму 423 417,38грн., інфляційних нарахувань за вказаним договором на суму 102 470,25грн., 3% річних за невиконання умов цього договору на суму 163 058,66грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.10.2012р. у справі №28/5005/5628/2012, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.03.2013р., позов задоволено частково. Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Дизельний завод" на користь Приватного підприємства "ВВ-Плюс" заборгованості - 2 290 198,40грн., пені - 290 692,16грн., інфляційних витрат - 70 244,74грн., 3% річних - 112 526грн., вартість експертизи - 6 836,93грн., судовий збір - 55 273,22грн. В решті суми позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.09.2013р. постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.03.2013р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.10.2012р. у справі №28/5005/5628/2012 скасовано.

Справу №28/5005/5628/2012 передано на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області в іншому складі суду.

Відповідно до п. 3.1.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду розгляд справи № 28/5005/5628/2012 доручено судді Назаренко Н.Г.

Розгляд справи призначався на 29.10.13р.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, направив заяву про відкладення розгляду справи в зв'язку з неможливістю забезпечення участі представника.

Дане клопотання було відхилено судом з тих підстав, що воно не підтверджено жодним доказом та відповідач, як юридична особа, був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи та, відповідно до ст. 28 ГПК України, надання повноважень на представництво інтересів сторони у процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб.

В судовому засіданні 26.10.13р. розпочато розгляд справи по суті позовних вимог.

Позивач позов підтримав, наддав додаткові пояснення по суті спору.

В судовому засіданні 26.10.13р. розгляд справи було відкладено до 19.11.13р.

Відповідач через канцелярію суду надав зустрічну позовну заяву про стягнення з Приватного підприємства "ВВ-Плюс" суму боргу за поставлений товар у розмірі - 518 045,15 грн., з яких: 490 128,00 грн. - заборгованість за поставлений товар, 27 917,15 грн. - 3% річних для її сумісного розгляду з первісним позовом.

Розглянувши зазначену заяву, суд, ухвалою від 19.11.13р. відмовив у її прийнятті на підставі п. 1 ч.1 ст. 62 ГПК, оскільки зустрічний позов подано після початку розгляду справи по суті.

В судовому засіданні 19.11.13р. представник відповідача заявив усне клопотання про технічну фіксацію судового процесу.

В судовому засіданні оголошувалась перерва.

Після перерви розгляд справи здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме: автоматизованої системи "Документообіг господарських судів".

Позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечив, зазначивши, що заперечення викладені у відзиві на позов, доданому до матеріалів справи при первісному розгляді справи господарським судом. Додаткових заперечень суду не надав.

Як зазначено у відзиві на позов, відповідач вважає, що він не повинен сплачувати грошові кошти за товар, поставлений позивачем, загальною вартістю 2 290 198,40грн., оскільки позивач, ПП "ВВ-Плюс", в порушення п.8.2 умов договору не надав відповідачу паспорти (сертифікати якості) виробника продукції та сертифікати відповідності РСФЖТ на товари "Упор передній" та "Балка надресорна 4СБ" на загальну суму 2 689 332грн., поставленими за видатковими накладними від 07.02.2011року №0702.1, від 28.02.2011р. № 2802.1, від 18.03.11р. №1803.1 та від 25.03.2011року №2503.6, від 29.04.2011р. №2904.2 та від 04.05.2011року №0405.1, від 05.07.2011року №0507.1, від 15.07.2011року №1507.1, від 21.07.2011року №2107.1, від 31.10.2011року №3110.6, від 08.12.2011року №0812.2 та від 20.12.2011року №2012.2.

Також в судовому засіданні 19.11.2013р. відповідач надав клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості укласти з позивачем мирову угоду.

Позивач проти даного клопотання заперечив, зазначивши, що до цього часу жодних дій щодо укладення мирової угоди відповідачем здійснено не було та наполягав на розгляді справи по суті.

Суд відхилив клопотання відповідача, оскільки жодного доказу в підтвердження клопотання відповідачем не надано, наявні в матеріалах справи документи суд вважає достатніми для розгляду справи по суті, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що укладення мирової угоди між сторонами можливе і в процесі виконання судового рішення відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України.

В порядку ст. 85 ГПК України, у судовому засіданні 19.11.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

04.01.2011р. між Приватним підприємством «ПП-Плюс» (далі - позивач, постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Дизельний завод» (далі - відповідач, покупець) укладено договір поставки № 0401-001 (далі - Договір) за умовами якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю певну продукцію, а покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов договору (п.1.1. Договору).

Відповідно п. 2.1. Договору, якість товару, що постачається, повинна відповідати ГОСТУ, ТУ на даний товар.

Підтвердженням якості товару з боку постачальника є сертифікат (сертифікати) якості (п. 2.2. Договору).

Згідно п. 2.3. Договору, покупець має право повернути постачальнику неякісний товар.

Пунктом 6.1. Договору встановлено, що покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною вказаною у рахунку-фактурі, погодженому у специфікаціях, зазначених у додатках до даного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до накладних на поставку товару, приймальних актів, податкових накладних, актів звірки розрахунків між сторонами та рахунків - фактур позивачем на виконання договору на адресу відповідача за період дії договору з 31.01.2011 року по 17.01.2012 року було поставлено товар на суму 22 683 988 грн. 80 коп.

Сума поставки за вказаний період підтверджується висновком судово-економічної експертизи № 8936 від 02.10.2012 року.

За товар, отриманий у зазначений період, відповідач розрахувався з позивачем перерахуванням коштів на розрахунковий рахунок на суму 4 149 040 грн. (платіжні доручення та виписки з банківського рахунку - т.2 а. с. 44, 45, 88, т.3 а. с.49, 109, 110, 111).

Крім того, сторони склали двосторонні акти заліку взаємних зобов'язань від 09.03.2011 року, 31.05.2011 року та 31.08.2011 року на суму 16 244 750,4 грн. (відповідно по кожному акту заліку - 2 591 880 грн., 6 731 516,4 грн. та 6 921 354 грн. (т.2 а. с. 70, 112, т.3 а. с. 51).

З урахуванням проведених платежів та актів заліку взаємних зобов'язань заборгованість відповідача перед позивачем складає 2 290 198,4 грн.

Погашення заборгованості по договору між сторонами визначалось з дотриманням черговості в календарній послідовності поставок по відвантаженому товару: в актах взаємозаліків вказані періоди та суми, якими погашався борг проведеними взаєморозрахунками, а проведені поточні платежі, в яких визначена підстава платежу - договір № 0401-001 від 04.01.2011 року, зараховані в рахунок погашення заборгованості, яка виникла раніше.

Отже, заборгованість, яка згідно позовної заяви заявлена до стягнення, утворилась з поставок товару згідно накладних:

№3110.6 від 31.10.2011 року в частині суми 126 831,2 грн. (т.3 а. с. 73);

№0812.2 від 08.12.2011 року на суму 1 053 378 грн. (т.3 а. с. 81);

№2012.2 від 20.12.2011 року на суму 362 065,2 грн. (т.3 а. с. 87);

№1701.1 від 17.01.2012 року на суму 747 924 грн. (т.3 а. с. 93).

З урахуванням викладеного поставки товару, здійснені позивачем до 31.10.2011 року, оплачені відповідачем у повному обсязі.

Слід зазначити, що сума заборгованості за договором № 0401-001 від 04.01.2011 року у сумі 2 290 198,4 грн. підтверджена також висновком судово-економічної експертизи (т. 4 а.с.2-15).

Відповідач у своїх запереченнях зазначив, що позивачем всупереч умовам Договору разом з товаром не були передані відповідачу сертифікати на "Упор передній" та "Балку надресорну 4СБ", що поставлені згідно з видатковими накладними від 07.02.2011року №0702.1, від 28.02.2011р. № 2802.1, від 18.03.11р. №1803.1 та від 25.03.2011року №2503.6, від 29.04.2011р. №2904.2 та від 04.05.2011року №0405.1, від 05.07.2011року №0507.1, від 15.07.2011року №1507.1, від 21.07.2011року №2107.1, від 31.10.2011року №3110.6, від 08.12.2011року №0812.2 та від 20.12.2011року №2012.2.

В підтвердження заперечень відповідачем до справи надано листи-вимоги від 12.04.11року, 11.07.11року, 20.10.11року, 06.02.12року, якими, як вказує відповідач, він витребовував у позивача неотримані сертифікати, передбачені п. 8.2 договору, та лист від 20.03.12, яким він повідомив позивача про розірвання Договору та пропонував останньому забрати товар, поставлений без сертифікатів.

На підтвердження фактичного надіслання вказаних листів відповідач надав до справи лише описи вкладення до цінних листів, зазначивши про відсутність у нього розрахункової квитанції поштового відправлення. Обґрунтувань щодо неможливості надати квитанції відповідач суду не надав.

Разом з тим, пунктом 36 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 р. №1155 визначено, що про прийняття для пересилання реєстрованого поштового відправлення (поштового переказу) відправникові з додержанням вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" видається розрахунковий документ, що підтверджує надання такої послуги (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).

Крім того, згідно відповіді Луганської Дирекції УДППЗ "Укрпошта" від 25.01.13 № 02-51/87 на запит ПП "ВВ-Плюс" вбачається, що за вказані періоди (12.04.11, 11.07.11, 20.10.11, 06.02.12, 20.03.12) листів з оголошеною цінністю, які відправлялися з м. Кривий Ріг Дніпропетровської області на адресу ПП "ВВ Плюс" (93300, Луганська область, м. Попасна, пров. Транспортний, 1-а) в надходженні та видачі не значиться .

Недостовірність наданих додаткових доказів підтверджується також і змістом бланків цих листів.

Так, наявний в матеріалах справи лист ПАТ "Дизельний завод", датований 12.04.2011 року за №08-1204 виготовлено на бланку публічного акціонерного товариства "Дизельний завод".

Однак, запис 20 довідки Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних підприємців, який було зроблено 19.05.2011року , засвідчує, що тільки з цієї дати Державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи відбулася зміна назви та форми власності відповідача - відкрите акціонерне товариство "Дизельний завод" було змінено на публічне акціонерне товариство "Дизельний завод".

Крім того, в бланку цього ж листа ПАТ "Дизельний завод" від 12.04.2011 року за №108-1204 в реквізитах зазначено номер свідоцтва платника ПДВ - " 100339225" . Але, згідно наданих позивачем даних Державної податкової служби України дата початку дії свідоцтва платника податку на додану вартість № 100339225 визначена 14.06.2011 року , з цієї ж дати було анульовано попереднє свідоцтво відповідача як платника ПДВ № 3306876.

Таким чином, до 14.06.11 відповідач мав свідоцтво платника ПДВ № 3306876, а лише з 14.06.11 - № 100339225.

Тобто, 12.04.2011року (дата листа) відповідач використав на бланку свого листа реквізити, які були йому присвоєні лише 19.05.2011 року та 14.06.2011 року, тобто через 1 місяць і 6 днів та через 2 місяці відповідно.

Вказане свідчить про недостовірність наданих відповідачем відомостей про направлення позивачу листа від 12.04.2011 року відповідного змісту.

Всі наступні листи, які надані апелянтом до матеріалів справи, які за твердженням відповідача були направлені на адресу позивача: від 11.07.11 №08-1107, від 20.10.11 № 08-2010, від 06.02.12 № 08-602 та від 20.03.2012 року № 08-2003, мали в собі посилання на вказаний вище лист від 12.04.11, якого не існувало та не направлялося позивачу.

З врахуванням викладеного, суд вважає, що відповідач не надав належних та допустимих доказів витребування ним у позивача документів, передбачених умовами п.8.2. Договору.

Згідно п. 5.2. Договору представник покупця при прийнятті товару зобов'язаний перевірити відповідність кількості і асортименту товару, вказаному в рахунку-фактурі, накладній, акту приймання.

Пунктом 5.3. Договору встановлено, що датою поставки вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками видаткової накладної та акту приймання

Як вбачається з матеріалів справи видаткові накладні та приймальні акти підписано повноважними представниками сторін

Відповідно до Актів звірок від 09.03.2011 року, 01.04.2011 року, від 31.05.2011 року та 31.08.2011 року. Позивач та відповідач визнавали заборгованість на відповідні дати без будь-яких претензій.

З відповіді податкової інспекції від 23.01.13 № 269/15-013/68 вбачається, що за 2011 рік між позивачем та відповідачем відсутні розбіжності у формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідно до змісту листів від 12.10.2011 року, 04.10.2011 року, 01.06.2011 року, 24.05.2011 року, наявних у матеріалах справи, відповідач не одноразово звертався до позивача по врегулюванню питань щодо декларування податку на додану вартість, в яких зазначав, що ПАТ "Дизельний завод" задекларувало податковий кредит на додану вартість за 2011 рік по відносинах з ПП "ВВ-Плюс".

Згідно приписам статті 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Всупереч цьому, відповідачем не надано доказів повернення товару позивачу, а надані додаткові докази: наказ №214 від 16.04.2012 року та акт приймання-передачі товару на відповідальне зберігання від 16.042012 року складені в односторонньому порядку, у зв'язку з чим не мають доказової сили.

Пунктом 7.1 Договору передбачено, що розрахунок за даним договором здійснюється у безготівковій формі в національній валюті України на протязі 3 банківських днів з дати поставки товару покупцю, при умові своєчасного надання постачальником документів, зазначених у п. 8.2 Договору.

У відповідності до ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За умовами розділу 2 Договору №0401-001 від 04.01.2011р., якість товару, що постачається, повинна відповідати ГОСТУ, ТУ, на даний товар. Підтвердженням якості товару з боку постачальника є сертифікат (паспорт).

Згідно п.8.1. Договору прийом товару здійснюється покупцем за кількістю у відповідності з кількістю, вказаною у видатковій накладній, за якістю у відповідності з документами, зазначеними у п. 8.2 Договору.

Так, у п.8.2 договору сторони передбачили, що на кожну партію товару, що постачається, постачальник повинен надати покупцю разом із продукцією наступні товаросупроводжувальні документи: видаткову накладну на кожну партію товару; податкову накладну на кожну партію товару; рахунок-фактуру, паспорт (сертифікат якості) виробника продукції; сертифікат відповідності РСФЖТ (якщо необхідний на даний товар).

У випадку наявності претензій по якості, товар не підлягає використанню до взаємного врегулювання питань (п.8.5 Договору).

Відповідно до матеріалів справи відповідачем задекларовано податковий кредит з податку на додану вартість по операціях з ПП "ВВ-Плюс", що свідчить про набуття права власності відповідачем на поставлений товар та використання ним цього товару в господарській діяльності та, в свою чергу, спростовує твердження відповідача про прийняття товару на відповідальне зберігання.

Отже використання Відповідачем товару у своїй господарській діяльності свідчить про відсутність з боку відповідача претензій щодо якості товару.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Приписами ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи, що Відповідач заперечував проти отримання від Позивача сертифікатів якості на отриманий товар, доведення цих обставин покладалось на Відповідача, чого останнім належними та допустимими доказами зроблено не було.

У п.7.1 договору сторони погодили, що розрахунок за даним договором здійснюється у безготівковій формі в національній валюті України на протязі 3 банківських днів з дати поставки товару покупцю, при умові своєчасного надання постачальником документів, зазначених у п.8.2 договору.

Згідно ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених господарським кодексом України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 638, 639 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Правовідносини, що склалися між сторонами, є правовідносинами поставки, які регулюються нормами законодавства про поставку, в тому числі параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі -продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами пункту 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар.

Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати.

З огляду на умови Договору щодо строку оплати поставленого товару, враховуючи недоведеність відповідача неотримання ним сертифікатів якості на товар, строк оплати поставленого товару, є таким, що настав.

Доказів оплати поставленого товару відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, його розміру, належними та допустимими доказами не спростував.

За наведеного, є правомірними та підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 2 290 198,4грн.

Крім основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 423 417,38грн. - пені за невиконання умов цього договору, 102 470,25грн. - інфляційних нарахувань, 163 058,66грн. -3% річних.

Статтями 610, 611 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). А у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.6 Цивільного кодексу України, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У частині четвертій статті 231 ГК України зазначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час и користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано

Відповідно до частини 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п. 11.3 Договору, покупець за даним договором несе наступну відповідальність:

- за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми неоплаченої вартості товару, при умові, що постачальник не порушив умови даного договору зазначені у п. 8.1.

З врахуванням викладеного та приймаючи до уваги висновок судово-економічної експертизи (т.4 а. с. 2-15), пеня за період прострочення з лютого 2011 року по червень 2012 року складає 290 692, 16грн., в частині стягнення 132 725,22 грн. слід відмовити.

В силу ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

У розумінні ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом не з власної ініціативи, а лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Утім, з огляду на те, що ні при першому, ні при новому розгляді матеріали справи не містять письмової заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності для вимоги про стягнення пені, так само, як і не підтверджується здійснення такої заяви відповідачем в усній формі згідно протоколів судових засідань у господарського суду відсутні підстави для застосування строку позовної давності.

Щодо стягнення 102 470,25 грн. - інфляційних нарахувань та 163 058,66 грн. - 3% річних суд зазначає наступне.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи прострочення оплати відповідачем поставленого товару у позивача виникло право на нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

Однак, відповідно до висновку судово-економічної експертизи (т.4 а. с. 2-15) розрахунок позивачем здійснено невірно, та до стягнення підлягає 70 244,74 грн. інфляційних втрат та 112 526,00 грн. - 3% річних.

У стягненні 32 225, 51 грн. інфляційних втрат та 50 532,66 грн. слід відмовити.

Таким чином позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в сумі заборгованості 2 290 198 грн. 40 коп., пені 290 692 грн. 16 коп., інфляційних втрат 70 244 грн. 74 коп., 3% річних 112 526 грн.

Відповідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. ст. 174, 193, ч.6 ст. 232, ст. 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 230, 232, 525, 526, 610-612, 629, 630, 655, 666, 692, 712 Цивільного кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "Дизельний завод" (50106, м. Кривий Ріг, вул. Електрозаводська, 34, ідентифікаційний код 00190957) на користь приватного підприємства "ВВ-Плюс" (93300, Луганська область, м. Попасна, провул. Транспортний, буд. 1-а, ідентифікаційний код 35706585) 2 290 198 (два мільйони двісті дев'яносто тисяч сто дев'яносто вісім) грн. 40 коп. - основного боргу, 290 692 (двісті дев'яносто тисяч шістсот дев'яносто дві) грн. 16 коп. - пені, 70 244 (сімдесят тисяч двісті сорок чотири) грн. 74 коп. - інфляційних втрат, 112 526 (сто дванадцять тисяч п'ятсот двадцять шість) грн. - 3% річних та 55 273 (п'ятдесят п'ять тисяч двісті сімдесят три) грн. 22 коп. - витрат по сплаті судового збору, про що видати наказ.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Н.Г. Назаренко Дата підписання рішення, оформленого відповідно до вимог ст. 84 ГПК України, - 20.11.2013р.