Рішення

від 04.12.2013 по справі 904/8576/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.11.13 Справа № 904/8576/13

За позовом приватного підприємства "АСК-СЕРВІС ПЛЮС", м. Дніпропетровськ

до публічного акціонерного товариства "Новомосковський завод залізобетонних виробів", смт. Меліоративне, Дніпропетровської області

про стягнення 601 865,75 грн.

Суддя Соловйова А.Є.

Секретар судового засідання - помічник судді Гезь А.С.

Представники:

від позивача: Рогачинська А.С., довіреність б/н від 01.10.2013

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство «АСК-СЕРВІС ПЛЮС» (надалі - Позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до публічного акціонерного товариства «Новомосковський завод залізобетонних виробів» (надалі - Відповідач) про стягнення 601 865,75 грн. за договором займу від 01.02.2011.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 06.11.2013 порушено провадження у справі, позовна заява прийнята до розгляду.

В судовому засіданні 19.11.2013 розгляд справи був відкладений на 28.11.2013 відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування своїх позовних вимог Позивач посилається на порушення Відповідачем умов договору займу від 01.02.2011, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «ДН-ГРУП» та Відповідачем, в частині повернення грошових коштів (займу) в сумі 550 000,00 грн., сплати 3% річних у розмірі 13 471,23 грн. та пені в сумі 38 394,52 грн., право на стягнення яких передано Позивачу відповідно до Договору №28/07/11 про відступлення права вимоги від 28.07.2011. У підтвердження своїх позовних вимог Позивач надав суду договір №28/07/11 відступлення права вимоги від 28.07.2011, платіжні доручення №113 від 01.02.2011, №124 від 04.02.2011, №163 від 01.03.2011. №177 від 02.03.2011, №218 від 01.04.2011, договір позики від 01.02.2011, лист вих. №11вих. від 10.10.2013, лист вих. №617 від 16.10.2013, лист вих. №21вих. від 31.10.2013.

Крім того, 28.11.2013 Позивачем були долучені письмові пояснення по справі.

Позивач керуючись нормами Господарського та Цивільного кодексів України просить стягнути з Відповідача заборгованість в сумі 550 000,00 грн., три відсотки річних в сумі 13 471,23 грн., пеню в сумі 38 394,52 грн.

Відповідач у призначене на 28.11.2013 судове засідання не з'явився, про дату та час розгляду справи був належним чином повідомлений (представник Відповідача був присутній у попередньому судовому засіданні 19.11.2013, що підтверджується Протоколом судового засідання від 19.11.2013).

25.11.2013 представником Відповідача подано клопотання вих. №б/н, б/д про відкладення розгляду та продовження строку розгляду справи. Клопотання мотивоване неможливістю представника Відповідача Бєлкіної М.О. бути присутньою в судовому засіданні 28.11.2013, відсутністю в штаті Відповідача юристів та необхідністю надання дотикових пояснень, що мають значення для вирішення справи по суті.

Представник Позивача заперечив проти задоволення клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи.

Розглянувши подане клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи та додані до нього документи, заслухавши представника Позивача, суд не вбачає підстав для задоволення заявленого клопотання з огляду на наступне.

За змістом пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі. Господарський суд може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК).

Враховуючи вищевикладене, а також те, що представник Відповідача, який був присутній в судовому засіданні 19.11.2013, заздалегідь був повідомлений про дату наступного засідання (28.11.2013), Відповідачем не надано доказів щодо неможливості заміни представника, не визначено, які саме дотикові пояснення вважає за необхідне подати Відповідач, не надано доказів неможливості подання таких пояснень до судового засідання, призначеного на 28.11.2013, суд прийшов до висновку про необґрунтованість та безпідставність заявленого Відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи.

18.11.2013 Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень Відповідач посилається на відсутність в договорі відступлення права вимоги всіх істотних умов, недійсність договорів займу від 01.02.2011 та договору про відступлення права вимоги від 28.07.2011, відсутність згоди Відповідача на відступлення права вимоги.

В судовому засіданні 28.11.2013 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника Позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.02.2011 товариство з обмеженою відповідальністю «ДН-ГРУП» (Позикодавець) та відкрите акціонерне товариство «Новомосковський завод залізобетонних виробів», найменування якого було змінено на публічне акціонерне товариство «Новомосковський завод залізобетонних виробів» (Відповідач, Позичальник) уклали договір позики (надалі - Договір позики), відповідно до умов якого Позикодавець зобов'язався передати у власність Позичальнику грошові кошти в розмірі, встановленому Договором, а Позичальник зобов'язався повернути їх Позикодавцю в обумовлені договором строки (п.1.1. Договору позики).

Відповідно до п.2.1. Договору позики, сума позики за договором складає 550 000,00 грн. Позикодавець надає Позичальнику суму позики шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Позичальника. Після повернення суми позики, до закінчення строку дії договору, Позичальник має право отримати повторно позику (п.3.1. Договору позики).

Згідно п.4.1. Договору позики, встановлений строк повернення позики до 30.12.2012.

В силу ч.2 ст.1046 Цивільного кодексу України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

З наданих Позивачем платіжних доручень вбачається, що перше перерахування грошових коштів за Договором позики мало місце 01.02.2011, що підтверджується платіжним дорученням №113 від 01.02.2011 на суму 350 000,00 грн.

Таким чином, Договір позики, відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України є укладеним з 01.02.2011.

Відтак, спростовуються заперечення Відповідача щодо підписання Договору позики від імені останнього не уповноваженою особою, оскільки набрання чинності Договором позики пов'язане не з підписанням договору та скріплення його печатками сторін, а з моменту передання грошових коштів Позикодавцем та відповідно прийняття їх Позичальником.

На виконання умов Договору позики Позикодавець всього перерахував Позичальнику грошових коштів на суму 1 300 000,00 грн., що підтверджується доданими до позовної заяви копіями, та наданими для огляду в судовому засіданні оригіналами платіжних доручень №113 від 01.02.2011, №124 від 04.02.2011, №163 від 01.03.2011, №177 від 02.03.2011, №218 від 01.04.2011.

В той же час, Відповідач суму позики повернув Позикодавцю частково - в сумі 750 000,00 грн. Таким чином заборгованість Відповідача складає 550 000,00 грн., що не заперечується Відповідачем та до того ж підтверджується наданим Відповідачем Актом №13/222/01033409 від 16.01.2013 «Про результати планової виїзної перевірки відкритого акціонерного товариства «Новомосковський завод залізобетонних виробів» (код ЄДРПОУ 01033409) з питань дотримання вимог податкового законодавства з 01.10.2011 по 30.06.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 30.09.2012».

28.07.2011 товариство з обмеженою відповідальністю «ДН-ГРУП» (Кредитор-1) та приватне підприємство «АСК-СЕРВІС ПЛЮС» (Кредитор-2, Позивач) уклали договір №28/07/11 відступлення права вимоги (надалі - Договір про відступлення права вимоги), пунктом 1 якого встановлено, що відкрите акціонерне товариство «Новомосковський завод залізобетонних виробів» (ЄДРПОУ 0133409) (Боржник, Відповідач) має зобов'язання перед Кредитором-1. Дійсні зобов'язання виникли на підставі договору позики від 01.02.2011. На час укладення даного договору відступлення права вимоги сума заборгованості Боржника перед Кредитором-1 складає 550 000,00 грн.

Відповідно до п.2 Договору про відступлення права вимоги, Кредитор-1, керуючись вимогами цивільного законодавства, в повному обсязі передав Кредитору-2 право вимоги погашення зобов'язань Боржника, що виникли на підставі договору позики від 01.02.2011 з ВАТ «Новомосковський завод залізобетонних виробів». Кредитор-1 та Кредитор-2 в даному Договорі дійшли згоди про те, що право вимоги погашення заборгованості Боржника перед Кредитором-1 в розмірі 550 000,00 грн. (п'ятсот п'ятдесят тисяч гривень) в повному обсязі передається Кредитору-2 (п.3 Договору про відступлення права вимоги).

Згідно з п.4. Договору про відступлення права вимоги, з моменту підписання даного договору право вимоги заборгованості та виконання інших зобов'язань до Боржника згідно договору позики від 01.02.2011 виникає виключно у Кредитора-2.

В порядку ст.516 Цивільного кодексу України сторони підтвердили, що Кредитор-2 самостійно в будь-якій формі зобов'язаний повідомити Боржника про заміну Кредитора-1 на Кредитора-2 в зазначених зобов'язаннях (п.6. Договору про відступлення права вимоги).

Кредитор-1 на протязі 5 (п'яти) робочих днів з дня підписання даного Договору зобов'язався передати Кредитору-2 документи, пов'язані з виконанням зобов'язання, фінансову та іншу необхідну Кредитору-2 документацію.

Листом вих. №11вих. від 10.10.2013 Кредитор-2 повідомив Відповідача про відступлення права вимоги у зобов'язанні щодо повернення заборгованості за договором займу від 01.02.2011 в сумі 550 000,00 грн. приватному підприємству «АСК-СЕРВІС ПЛЮС» (Позивачу).

Зазначений лист був отриманий Відповідачем 11.10.2013, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №4900002008373.

Проте Відповідач зобов'язання з повернення заборгованості у сумі 550 000,00 грн. за договором займу від 01.02.2011 не виконав, що й стало причиною звернення Позивача до суду з позовом за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів, в якому просить стягнути з Відповідача заборгованість в сумі 550 000,00 грн., три відсотки річних в сумі 13 471.23 грн. (за період прострочення з 01.01.2013 по 25.10.2013) та пеню в сумі 38 394,52 грн. (за період прострочення з 25.04.2013 по 25.10.2013).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного Кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виходячи з положень ч.1 ст.512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст.514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з Договору про відступлення права вимоги, Кредитор-1 відступив Позивачу право вимоги виконання Відповідачем оплати заборгованості в сумі 550 000,00 грн. та інших зобов'язань згідно з Договором позики від 01.02.2011.

Згідно зі ст.1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Визначення грошового зобов'язання закріплено в Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон). Статтею 1 Закону передбачено, що грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Згідно з приписами частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов'язання виникає з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Виходячи з вищевикладеного, зобов'язання Відповідача повернути суму позики (550 000,00 грн.) є грошовим зобов'язанням.

Відтак Позивачем обґрунтовано заявлена вимога про стягнення 3% річних в сумі 13 471,23 грн. за період з 01.01.2013 (оскільки зобов'язання з повернення суми позики відповідно до Договору позики (п.4.1.) виникло у Відповідача з 31.12.2012) по 25.10.2013.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення 550 000,00 грн. (суми заборгованості) та 13 471,23 грн. (3% річних).

Що стосується позовних вимоги про стягнення пені в сумі 38 394,52 грн., нарахованої за період з 25.04.2013 по 25.10.2013, суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині виходячи за наступного.

Відповідно до ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 Цивільного кодексу України). Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

З преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» вбачається, що цей закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Договором позики забезпечення виконання зобов'язання у вигляді нарахування пені за порушення строків повернення позики, не встановлено, відтак Позивачем неправомірно заявлені вимоги про стягнення з Відповідача пені в сумі 38 394,52 грн.

Заперечення Відповідача спростовуються вищевикладеним, а також наступним.

Щодо відступлення права вимоги, яке за твердженням Відповідача не може бути здійснено без згоди боржника, слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст.516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір займу від 01.02.2011, який було надано Позивачу Кредитором-1 та є підставою позовних вимог, не містить будь-яких застережень про те, що передача прав і обов'язків за цим договором можлива лише за письмовим погодженням сторін.

Щодо посилання Відповідача про те, що Кредитора-1 (ТОВ «ДН-ГРУП») ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.07.2011 у справі №34/5005/8405/2011 ТОВ «ДН-ГРУП» визнано банкрутом, а отже директор ТОВ «ДН-ГРУП» не міг укладати договори, що свідчить про недійсність Договору про відступлення права вимоги, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 203 Цивільного кодексу України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з ч.2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Постановою пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» (п.3.3.) встановлено, що припис абзацу першого частини третьої статі 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Відповідачем не було надано доказів, що на момент укладення Договору про відступлення права вимоги Позивач знав, або повинен був знати про факт визнання ТОВ «ДН-ГРУП» банкрутом та призначення ліквідатора. Також Відповідачем не доведено, що про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Крім того, як зазначено в п.3.14 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013, саме лише прийняття господарським судом рішення про ліквідацію юридичної особи не є підставою для того, щоб вважати недійсним правочини, вчинені такою юридичною особою з іншими особами до моменту виключення її з державного реєстру.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають стягненню з Відповідача на користь Позивача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 1, 33, 43, 44, 49, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "Новомосковський завод залізобетонних виробів" (51217, Дніпропетровська область, смт. Меліоративне, вул. Заводська, буд. 1, код ЄДРПОУ 01033409) на користь приватного підприємства "АСК-СЕРВІС ПЛЮС" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Новокримська, 3 Б, код ЄДРПОУ 36207753) 550 000,00 грн. (п'ятсот п'ятдесят тисяч гривень 00 копійок) заборгованості, 13 471,23 грн. (тринадцять тисяч чотириста сімдесят одна гривня 23 копійки) 3% річних, 11 269,42 грн. (одинадцять тисяч двісті шістдесят дев'ять гривень 42 копійки) судового збору.

Видати наказ.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 03.12.2013.

Суддя А.Є. Соловйова