Постанова

від 06.11.2013 по справі 8/136-09/21

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2013 року Справа № 8/136-09/21 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. - головуючого,

Мележик Н.І. - доповідача,

Самусенко С.С.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу Фізичної особи-підприємця

ОСОБА_4

на рішення господарського суду Київської області

від 23.07.2012 року

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2013 року

у справі № 8/136-09/21

господарського суду Київської області

за позовом Виконуючого обов'язки прокурора м. Біла Церква в інтересах держави в особі Управління комунальної власності Білоцерківської міської ради

до Фізичної особи-підприємця

ОСОБА_4

про стягнення 117 737,83 грн.

та зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця

ОСОБА_4

до Управління комунальної власності

Білоцерківської міської ради

про визнання недійсним договору

за участю представників:

позивача

(за первісним позовом) - Настенка М.В.

відповідача

(за первісним позовом) - ОСОБА_6

позивача

(за зустрічним позовом) - ОСОБА_6

відповідача

(за зустрічним позовом) - Настенка М.В.

прокуратури - Гудименко Ю.В.

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2009 року в.о. прокурора м. Біла Церква звернувся до господарського суду Київської області в інтересах Управління комунальної власності Білоцерківської міської ради з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по орендній платі в сумі 107 000,78 грн. та пені у розмірі 10 737,05 грн. внаслідок неналежного виконання останньою умов договору оренди нежитлового приміщення № 157 від 14.06.2007 року, укладеного між нею та Управлінням комунальної власності Білоцерківської міської ради

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4, в свою чергу, звернулась до цього ж суду з зустрічним позовом про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення № 157 від 14.06.2007 року, укладеного між нею та Управлінням комунальної власності Білоцерківської міської ради.

Рішенням господарського суду Київської області від 23.07.2013 року (суддя Ярема В.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2013 року (судді: Шапран В.В., Андрієнко В.В. Буравльов С.І.), первісний позов прокурора задоволено частково; стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь Управління комунальної власності Білоцерківської міської ради 107 000,78 грн. боргу по орендній платі та 10 114,90 грн. пені; в задоволенні решти первісних позовних вимог відмовлено; в задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

В касаційній скарзі Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 просить скасувати судові акти попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення в повному обсязі зустрічних позовних вимог.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що 14.06.2007 року між Управлінням комунальної власності Білоцерківської міської ради, в особі начальника, який діяв на підставі положення про Управління, та ФОП ОСОБА_4 укладено договір оренди нежитлового приміщення № 157, згідно якого орендодавець за актом прийому-передачі передав орендарю в строкове платне користування до 13.05.2010 року нежитлове приміщення, площею 167,8 кв.м., що перебуває на балансі житлово-експлуатаційної контори № 5 та розташоване в одноповерховій нежитловій будівлі за адресою: АДРЕСА_1.

Пунктами 3.1, 3.2 договору передбачено, що розмір орендної плати визначається на підставі "Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна комунальної власності територіальної громади м. Білої Церкви" і становить (з урахуванням додаткової угоди № 1) 7 960,15 грн. за перший місяць оренди та перераховується орендарем не пізніше 15-го числа місяця, за який вона вноситься.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на офіційно встановлений індекс інфляції за поточний місяць.

Протягом червня 2007 року - березня 2009 року відповідач користувався орендованим майном та зобов"язаний був перерахувати за спірний період 135725,28 грн. орендної плати, проте, сплатив лише 28 724,50 грн. (червень 2007 року - частково лютий 2008 року). Заборгованість ФОП ОСОБА_4 перед позивачем склала 107 000,78 грн.

Згідно п. 8.2 договору за несвоєчасне внесення орендної плати сторонами передбачено сплату орендарем пені, яка нараховується від суми заборгованої суми за кожний день прострочення платежу. Пеня із сум недоїмки нараховується з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від суми недоплати у розмірі 0,05% за кожний день прострочення платежу. У разі зміни облікової ставки НБУ змінюється і розмір пені, відповідно.

02.04.2009 року, на підставі заяви відповідача про дострокове розірвання договору, між сторонами складено акт приймання - передачі нежитлового приміщення.

Первісні позовні вимоги мотивовані несплатою відповідачем вищевказаного розміру заборгованості та, відповідно, необхідністю притягнення його до відповідальності у вигляді стягнення пені.

Задовольняючи частково первісні позовні вимоги, місцевий господарський суд, з висновками якого погодилась апеляційна інстанція, дійшов висновку про стягнення боргу у розмірі 107 000,78 грн. за оренду приміщення за лютий 2008 року - березень 2009 року у зв"язку з несвоєчасним та неналежним виконанням відповідачем за первісним позовом договірних зобов"язань за вищезазначеним договором.

Водночас, суд першої інстанції, застосувавши норми частини 6 статті 232 ГК України, перевірив правильність здійснення позивачем розрахунку пені, передбаченої пунктом 8.2. договору, та стягнув його у меншому розмірі в сумі 10114,90 грн.

Зустрічний позов про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення № 157 від 14.06.2007 року та додаткової угоди до нього № 1, укладених між відповідачем та Управлінням комунальної власності Білоцерківської міської ради, обґрунтований тим, що вказаний договір оренди та додаткова угода до нього укладені з порушенням норм чинного законодавства України, розмір орендної плати підвищений безпідставно, а, крім того, договір і додаткова угода підписані неуповноваженими особами.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору (його частини) недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони, тощо.

Загальні підстави визнання недійсними правочину встановлені статтею 215 ЦК України.

Так, згідно частин 1 та 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини 1 статті 33 та частини 2 статті 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Вирішуючи зазначений спір та залишаючи без задоволення зустрічний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, місцевий господарський суд, з позицією якого погодився апеляційний господарський суд, вірно вказав на відсутність підстав для визнання недійсним спірного договору та додаткової угоди до нього у зв"язку з невиконанням позивачем (за зустрічним позовом) обов"язку, в силу статті 33 ГПК України та статті 204 ЦК України, щодо надання доказів невідповідності його нормам права.

Так, дослідивши умови Положення про управління комунальної власності Білоцерківської міської ради, суди попередніх інстанцій встановили наявність у начальника та заступника Управління комунальної власності Білоцерківської міської ради повноважень на укладання від імені Управління договору та додаткової угоди № 1 до нього.

Крім того, судами правильно спростовані доводи позивача (за зустрічним позовом) про недійсність спірних договору й угоди з посиланням на їх підписання неповноважними особами від імені Управління - ОСОБА_8 та ОСОБА_9, оскільки на момент укладання договору начальником Управління був ОСОБА_8, а на момент підписання додаткової угоди - ОСОБА_9 (розпорядження виконавчого комітету Білоцерківської міської ради № 397-К від 18.10.2007 року). Заступник управління Костюшко О.П. також мав право підпису зобов"язальних документів.

При цьому, аналізуючи висновки експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 10925/09-11 від 13.04.2010 року, № 907/908/13-32 від 30.04.2013 року і науково-дослідного експертно-криміналістичного центру №155 від 26.03.2012 року, які не є обов"язковими і оцінюються судом за правилами, встановленими статтею 43 ГПК України, та, враховуючи розбіжність вказаних висновків щодо підпису ОСОБА_4, господарські суди попередніх інстанцій обгрунтовано не прийняли їх до уваги.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 181 Господарського Кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Водночас, спростовуючи доводи Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про несправжність її підпису на договорі і угоді, суд першої інстанції вказав на скріплення спірного договору від її імені печаткою, що є достатнім доказом його укладення цією особою.

Зважаючи на те, що доказів на предмет спростування обставин наявності відтиску печатки позивача (за зустрічним позовом) на спірному договорі останній суду не надав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність фактичних та правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.

Статтею 241 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено, тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т.ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину. (п. 3.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 року № 11).

Також судами попередніх інстанцій вірно спростовані доводи позивача (за зустрічним позовом) про визнання недійсною додаткової угоди № 1 до договору з огляду на встановлення її умовами необґрунтовано великого розміру орендної плати, в зв"язку з відсутністю доказів наявності порушень вимог чинного законодавства з боку орендодавця при визначенні розміру орендної плати.

З огляду на ненадання позивачем (за зустрічним позовом) належних та допустимих доказів того, що при укладанні спірного договору і угоди його волевиявлення не було вільним і не відповідало його внутрішній волі (оскільки в матеріалах справи наявні докази на підтвердження існування договірних стосунків), висновок судів першої й апеляційної інстанцій про відсутність підстав для визнання недійсним договору і додаткової угоди до нього відповідає матеріалам справи.

Зважаючи на встановлення судами попередніх інстанцій фактів неналежного виконання орендарем умов договору та відсутності підстав для визнання його недійсним, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про правильність висновків судів попередніх інстанцій про часткове задоволення первісних позовних вимог та відмову в задоволенні зустрічного позову про визнання недійсними договору і додаткової угоди до нього.

Доводи касаційної скарги відхиляються судовою колегією, оскільки не підтверджені матеріалами справи та належними доказами в розумінні статті 34 ГПК України, зводяться до довільного тлумачення скаржником норм законодавства та не спростовують законних і обгрунтованих висновків місцевого й апеляційного господарських судів.

За таких обставин, прийняті рішення суду першої та постанова апеляційної інстанцій відповідають матеріалам справи та вимогам закону, а тому судові акти слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 111 5 - 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2013 року у справі № 8/136-09/21 залишити без змін.

Головуючий суддяН.Г. Дунаєвська СуддіН.І. Мележик С.С. Самусенко