Постанова

від 27.04.2009 по справі 31/506

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

31/506

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 27 квітня 2009 р.                                                                                    № 31/506  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Кота О.В.,

суддів:Владимиренко С.В.,

Шевчук С.Р.

розглянув касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Термопринт"

на рішення  господарського суду міста Києва від 27.12.2007р.

у справі№31/506

за позовомДержавного підприємства Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Термопринт"

провизнання угоди недійсною,

За участю представників:

-          позивача: Лук'яненко Є.В., дов. №74000-02/31 від 09.01.2009р.;

-          відповідача: не з'явилися.

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2007р. Державне підприємство Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Термопринт" про визнання недійсним договору від 21.07.2005р., укладеного між сторонами, з моменту його укладення.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.12.2007р. у справі №31/506 (суддя Качан Н.І.) позов задоволено, визнано недійсним договір від 21.07.2005р. №135 укладений між Державним підприємством Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів та Товариством з обмеженою відповідальністю "Термопринт" недійсним з моменту його укладення. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Термопринт" на користь Державного підприємства Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів 85грн. витрат по сплаті державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим у справі рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить рішення господарського суду міста Києва від 27.12.2007р. у справі №31/506 скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В судове засідання представники відповідача не з'явилися. Враховуючи, що про час, дату та місце розгляду справи сторони були повідомлені своєчасно та належним чином, Вищий господарський суд України вважає за можливе розглянути касаційну скаргу за відсутності представників відповідача.

Відзив на касаційну скаргу відповідача на час розгляду справи в касаційній інстанції суду наданий не був, що в силу положень статті 1112 ГПК України не перешкоджає перегляду оскарженого судового акту.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду м. Києва від 29.10.2007р. порушено провадження у справі №31/506 та прийнято дану позовну заяву до розгляду з призначенням справи на 22.11.2007р. о 11год.10хв.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 22.11.2007р. у справі №31/506 у зв'язку з нез'явленням в судове засідання представників відповідача відкладено розгляд даної справи на 26.12.2007р. о 15год.30хв.

Згідно протоколу судового засідання за 26.12.2007р. у справі №31/506 (а.с.96) в судовому засіданні за участю лише представників позивача, оголошено короткочасну перерву відповідно до ст.77 ГПК України до 27.12.2007р. до 09год.00хв. з продовженням 27.12.2007р. о 09год.00хв. розгляду справи, оголошенням в порушення ст. 85 ГПК України резолютивної частини рішення за відсутності представників відповідача та закриттям судового засідання о 15год.15хв. Проте в матеріалах справи відсутня вступна та резолютивна частини рішення суду від 27.12.2007р., тоді як повний текст рішення суду від 27.12.2007р. у даній справі підписаний лише 14.01.2008р. в порушення ст.85 ГПК України.

Отже, розглянувши справу у відсутності відповідача, не повідомленого належним чином 26.12.2007р. про час і місце наступного засідання суду - 27.12.2007р., місцевий суд всупереч вимог ст.ст.22, 43 ГПК України позбавив останнього можливості надати докази в захист своїх інтересів.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.11110 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо: справу розглянуто судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду.

Тоді як статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950р., ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997р.), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадянських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону. Відкритий характер судового розгляду є істотним елементом права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді.

Відповідно до частини 4 статті 6 Закону України "Про судоустрій України" ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якого рівня.

Зазначені процесуальні гарантії забезпечення належного розгляду справ стосовно відповідача порушені через непоінформованість судом останнього про дату і час розгляду справи 27.12.2007р. в суді першої інстанції.

Крім того, розглянувши справу у відсутності відповідача, суд допустив неповноту в дослідженні доказів у справі всупереч ст.43 ГПК України.

Як встановлено судом першої інстанції, 21.07.2005р. між сторонами укладено договір №135, за умовами якого відповідач (постачальник), зобов'язався на умовах, визначених договором, виготовити та передати у власність позивачу (покупцю) планшети для ламінування (продукція) у кількості 1200000шт., а покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти продукцію і сплатити за неї встановлену даним договором грошову суму.

Продукція повинна відповідати характеристикам (якість, технічні характеристики та інше) вказаним у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору (додаток №1 до договору).

Місцевим господарським судом встановлено, що на виконання умов цього договору позивач перерахував на поточний рахунок відповідача попередню оплату на суму 615000грн. за платіжним дорученням від 26.07.2005р. №1179 та банківською випискою від 27.07.2005р., а відповідач 30.08.2005р. за прибутковим ордером від 30.08.2005р. №503 та видатковою накладною від 30.08.2005р. №РН-81 поставив позивачу частину продукції кількістю 200000шт. на загальну суму 492000грн.

При цьому, судом зазначено, що 06.09.2005р. позивач встановив надлишок поставленої відповідачем продукції, що відображено в актах перерахунку від 06.09.2005р. №2 та від 07.09.2005р. №2, внаслідок чого дійшов висновку, що відповідачем фактично поставлено продукції у кількості 200256шт. на загальну суму 492629,76грн.

Разом з цим, судом першої інстанції також з'ясовано, що відповідач платіжним дорученням від 30.09.2005р. №663 повернув позивачу частину надмірно отриманих коштів в розмірі 90000грн., із зазначенням, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 32475,2грн.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач є державним комерційним підприємством, створеним розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20.05.1992р. №294-р для виготовлення цінних паперів та документів суворого обліку, а розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.10.1992р. №719-р на позивача покладено функції виготовлювача усіх цінних паперів і документів суворого обліку, що потребують нумерації та спеціального захисту.

Як зазначено місцевим господарським судом, у специфікації (Додаток №1 до спірного договору) сторони передбачили технічний опис продукції –"на верхній частині планшету нанесене дифракційне зображення у вигляді напису "Україна, МВС" та знаку "МВС".

Відповідно до п.1 Порядку використання геральдичного знака-емблеми і прапора Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 19.12.2000р. N1346/2000, геральдичний знак - емблема МВС України є офіційним відмітним символом, що вказує на належність до Міністерства внутрішніх справ України.

Згідно з п.5 цього Положення зображення емблеми і прапора МВС України допускається на друкованій, рекламно-інформаційній та сувенірній продукції, кіно-, відео- і фотоматеріалах, що видаються (виготовляються) МВС України або на його замовлення.

На підставі зазначеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що за умовами спірного договору продукція була призначена для виготовлення бланків документів МВС України, оскільки містить напис "Україна, МВС" та символіку МВС України.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.3 Правил виготовлення бланків цінних паперів та документів суворого обліку, затверджених спільним наказом Міністерства фінансів України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України від 25, 15, 24 листопада 1993р. №98/118/740, Замовник бланків цінних паперів і документів суворого обліку подає заяву на їх виготовлення до Міністерства фінансів України, Держзнаку України, а останній реєструє замовлення на виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку, розробляє технологію і засоби захисту бланків і направляє всі документи замовлення на підприємство.

Згідно п.4.7 цих Правил підприємство повинно гарантувати виконання розроблених і затверджених Держзнаком України технологій і засобів захисту при виготовленні бланків цінних паперів і документів суворого обліку.

Пославшись на вказані положення Правил, суд першої інстанції зазначив, що виробник бланків може одержати замовлення на виготовлення бланків суворого обліку лише через Держзнак України і при виготовленні бланків неухильно додержується розробленої Держзнаком технічної специфікації на їх виготовлення, внаслідок чого дійшов висновку, що позивач для закупівлі продукції за спірним договором повинен був спершу одержати від МВС України через Держзнак України замовлення на виготовлення певних бланків документів, технічна специфікація на виготовлення яких повинна була містити засіб захисту - планшет для ламінування, опис якого відповідає опису продукції за спірним Договором.

Як встановлено судом з листа Держзнаку України від 29.08.2007р. №32000-09/1130, замовлення на виготовлення бланків документів суворого обліку не надходили та не розроблялись схеми захисту бланків з використанням планшету для ламінування виробництва відповідача.

На підставі зазначеного суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем за спірним договором було придбано планшети для ламінування з зображенням символіки МВС України, застосування яких МВС України не погоджено і жодним з технічних описів бланків документів суворої звітності МВС України не передбачено.

Проте такий висновок суду є передчасним без залучення до участі у справі у певному процесуальному статусі Міністерства Внутрішніх Справ України зі з'ясуванням вказаних обставин.

При цьому, як зазначено судом першої інстанції, на момент розгляду справи продукція перебувала на складі позивача та не могла ним використовуватись, вказавши про безпідставне використання позивачем державних коштів, про що свідчить довідка від 08.05.2007р. №74000-02/1209.

Водночас, посилаючись на приписи ч.1 ст.91, ч.1 ст.92 ЦК України, положення абз.2 п.1.1, п.2.1, п.3.2, абз.4, 5 п.5.2.2, абз.3 п.5.2.1 Статуту позивача, приписи абз.2 ч.1 ст.37 Закону України "Про власність", що діяв на момент підписання договору, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний договір був укладений між позивачем та відповідачем з порушенням ст.92 ЦК України, п.3.1, 3.3, 4.7 "Правил виготовлення бланків цінних паперів та документів суворого обліку", затверджених спільним наказом Міністерства фінансів України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України від 25, 15, 24 листопада 1993 року № 98/118/740, п.2.1, 3.2, 5.2.1, 5.2.2 Статуту позивача, п.1, 5 Порядку використання геральдичного знака - емблеми і прапора Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого указом Президента України від 19.12.2000р. N1346/2000, та з порушенням господарської компетенції позивача всупереч ст.75 ГК України, пославшись на приписи ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України, визнав оспорюваний правочин недійсним на підставі ст.207 ГК України.

Проте визнання недійсним судом оспорюваного договору на підставі ст.207 ГК України з одночасним застосуванням ст.215 ЦК України є невірним, оскільки внаслідок визнання судом недійсним договору на підставі однієї з норм матеріального права припиняє існування предмет спору.

Разом з тим, господарський суд першої інстанції під час розгляду і вирішення спору по суті в порушення вимог ст.43 ГПК України всебічно не з'ясував дійсні обставини справи і правовідносини сторін та належно не дослідив наявність тих обставин, які є підставою для визнання спірного договору недійсним.

Крім того, при розгляді спору у даній справі судом першої інстанції не надано оцінки обставинам, наведеним позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог щодо визнання недійсним спірного договору на підставі ст.230 ЦК України.

Отже, враховуючи вищевикладене, допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини та вимог Закону України "Про судоустрій України", які призвели до неповного з'ясування обставин справи, що не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, оскільки передбачені ст.ст.1115, 1117 ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що судом першої інстанції дана правильна юридична оцінка спірним правовідносинам та зроблений відповідаючий чинним нормам матеріального права висновок, внаслідок чого виникають підстави у відповідності до ст.11110 ГПК України для скасування оскарженого рішення з передачею справи на новий розгляд до місцевого господарського суду в іншому складі суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, залучити до участі у справі у певному процесуальному статусі Міністерство Внутрішніх Справ України, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та залучити до матеріалів справи зазначені документи, які стосуються спірних правовідносин, дати їм належну правову оцінку, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення у відповідності до норм процесуального права.

Відповідно до ст.11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Термопринт" задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 27.12.2007р. у справі №31/506 скасувати.

Справу №31/506 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий суддя:О. Кот

Судді:

С. Владимиренко

С. Шевчук