Рішення

від 30.03.2009 по справі 22/39

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

22/39

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  22/39

30.03.09

За позовом     Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека Біокон»

до                     Приватного підприємства «Медлайф»

про                   стягнення боргу та штрафних санкцій                                                                     

                                                                                                                          Суддя Самсін Р.І.

Представники сторін:

від позивача:         Білошапка Ю.О. (довіреність № 12 від 02.02.2009р.);

від відповідача:     не з'явились;  

30.03.2009р. у судовому засіданні, за згодою позивача у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аптека Біокон»(надалі ТОВ «Аптека Біокон», позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Приватного підприємства «Медлайф»(надалі ПП «Медлайф», відповідач) грошових коштів у загальній сумі 24 370,39 грн., яка складається з суми основного боргу в розмірі 19 158, 24 грн., пені в сумі 988, 28 грн., штрафу в сумі 1 915, 82 грн., трьох процентів річних в сумі 123, 52 грн., інфляційних нарахувань 1 015, 38 грн., процентів за користування чужими коштами в сумі 494, 15 грн, та суми витрат понесених позивачем у звязку із захистом та відновленням порушеного права в розмірі 675 грн..

В ході розгляду справи позивачем подавались заяви про уточнення позовних вимог, та у зв'язку з погашенням відповідачем основного боргу, за клопотанням позивача про зменшення позовних вимог (вих. 1739 від 26.03.2009р.) на розгляд суду передані вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів у загальній сумі 5 209, 16 грн., яка складається з суми пені 985, 60 грн., штрафу в сумі 1 915, 82 грн., трьох процентів річних всумі 123, 52 грн., інфляційних нарахувань 1 015, 38 грн., процентів за користування чужими коштами в сумі 494, 15 грн. Та суми витрат понесених позивачем у звязку із захистом та відновленням порушеного права в розмірі 675 грн..

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідачем за укладеним договором № 0768/07 від 19.12.2007р. прострочено сплату поставленого товару. З посиланням на положення Цивільного кодексу України заявлено до стягнення з відповідача суму пені та штрафу, нарахування яких передбачено договором, а також трьох процентів річних, інфляційних нарахувань, процентів за користування чужими коштами.  

Відповідачем заперечення проти заявлених  вимог викладені письмово у відзиві на позов, відзиві на заперечення ТОВ «Аптека Біокон»та обгрунтовані наступним.

Заборгованість підприємства станом на час подання позовної заяви становила 15 158, 24 грн., що також підтверджено позивачем у його письмових запереченнях на поданий відзив, та є повністю сплаченою. Нарахування штрафних санкцій у вигляді 3% річних за користування грошовими коштами передбачається згідно ст. 536 ЦК України при договірних стосунках між фізичними особами, а враховуючи зміст ст. 692 ЦК України для нарахування таких трьох процентів позивач повинен довести суду, що покупець в даному випадку безпідставно затримує і користується грошовими коштами ТОВ «Аптека Біокон»від продажу поставленого ним товару.

Розглянувши подані документи, дослідивши наявні у справі докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

19 грудня 2007р. між ПП «Медлайф»та ТОВ «Аптека Біокон»укладено договір поставки товарів № 0768/07 за умовами якого останнє зобов'язувалось поставити та передати у власність/повне господарське відання/ лікарські засоби та вироби медичного призначення, а покупець (відповідач у справі) зобовязувався прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Поставка продукції по договору (лікарські засоби, медичні препарати) підтверджується видатковими накладними, які у належним чином засвідчених копіях містяться у матеріалах справи, перелік їх наведено позивачем у позовній заяві. Отримання відповідачем товару за такими накладними останнім не заперечується.

Відповідно до положень п. 5.1, 5.2 Договору сторони погодились, що договір діє до виконання  сторонами взаємних зобовязань і проведення взаємних розрахунків; у випадку якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір, договір вважається пролонгованим на наступний рік. Сторонами не надано доказів на спростування, а матеріали справи вказують на те, що поставки товарів здійснювались за договором, який був пролонгований, з огляду на відсутність заяв про його припинення (розірвання).

Ціну товару, порядок розрахунків сторони погодили у розділах 2, 3 договору де зокрема передбачили, що ціна та загальна вартість товару, який поставляється покупцю, вказана у видаткових накладних на кожну поставку, які є невідємними частинами договору, а платежі за поставлений товар проводяться в безготівковому порядку на умовах відстрочки платежу строком 30 календарних днів з дати постачання (п. 2.1, 3.1.1 договору).

Оплату за переданий товар відповідачем станом на дату звернення позивача з позовом до суду здійснено частково (банківські виписки залучені до матеріалів справи), у зв'язку з чим  заборгованість перед позивачем складала 15 158, 24 грн. та обумовлена заборгованістю за товар переданий згідно накладних у вересні –жовтні 2008р..

На підтвердження сплати вказаної суми боргу до матеріалів справи надані платіжні доручення № 1470 від 03.03.2009р. на суму 1 250 грн., № 1473 від 04.03.2009р. на суму 1 600 грн., банківські виписки за період з 16.01.2009р. по 03.03.2009р. на суму 16 307, 31 грн. (в тому числі за період з 28.01.2009р. по 03.03.2009р. сплачено 13 558, 24 грн.), однак строки сплати згідно дат за вказаними у виписках платіжними дорученнями свідчать про порушення відповідачем встановленого договором строку розрахунків.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною другою статті 712 ЦК України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару. Договір є обов'язковим для виконання сторонами в силу положень ст. 629 ЦК України.

Згідно з положеннями частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи, що отримання продукції підтверджується видатковими накладними поставки за якимипроведені у вересні –жовтні 2008р., строк виконання зобов'язань по оплаті отриманої продукції станом на час вирішення спору є таким що настав (сплата коштів мала бути здійснена протягом 30 календарних днів з дати поставки товару).  

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Як про те погоджено сторонами у п. 7.2 договору у випадку прострочки платежу,покупець сплачує постачальнику одноразовий штраф у розмірі 10% від неоплаченого в строк товару. Розмір штрафу в сумі 1 915, 82 грн. позивачем визначено виходячи з факту прострочення сплати товару на суму 19 158, 24 грн., що мало місце в періоді після 17.11.2008р. (кінцева дата в яку мав бути повністю здійснений розрахунок за товар поставлений у вересні-жовтні 2008р. та з приводу оплати якого і виник спір у даній справі).

Згідно п. 7.3 Договору № 0768/07 від 19.12.2007р. покупець за порушення термінів оплати товару сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від заборгованої суми за кожний день прострочки платежу.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Сума пені, що підлягає стягненню з відповідача розрахована позивачем виходячи з облікової ставки встановленої Постановою НБУ № 107 від 21.04.2008р. в розмірі 12% з урахуванням виникнення зобов'язання щодо оплати за кожною накладною та складає 985, 60 грн. (розрахунок пені наведений у клопотанні про зменшення позовних вимог (вих. 1671 від 02.03.2009р.).

Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищевикладене та наявність факту прострочення сплати суми боргу у періоді до 15.01.2009р., суд погоджується з розрахунком суми інфляційних збитків у розмірі 1 015, 38 грн., та з розрахунком 3% річних у розмірі 123, 21 грн. наданими позивачем і вважає такі обгрунтованими.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами 494, 15 грн., розрахованими за обліковою ставкою НБУ, що діяла в періоді в якому допущено прострочення сплати за товар, задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Включення процентів, які передбачено ст. 536 Цивільного кодексу, до глави «Виконання зобов'язання»свідчить про те, що вони не належать ні до пені (ст. 549 Цивільного кодексу, глава «Забезпечення виконання зобов'язань»), ні до процентів як виду цивільно-правової відповідальності (ст. 625 Цивільного кодексу, глава «Правові наслідки порушення зобов'язань. Відповідальність за порушення зобов'язання»).

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Укладеним між сторонами договором не передбачений розмір процентів за користування чужими грошовими коштами. Посилання позивача на п. 6 ст. 231 ГК України судом не приймається, оскільки передбачений ним розмір штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань застосовується, якщо інший розмір відсотків не передбачений договором, а відтак до вимог про стягнення з відповідача штрафних санкцій застосуванню підлягають положення п. 7.2, 7.3 Договору, в якому сторони закріпили, що за порушення строку платежу покупець сплачує на користь продавця, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від заборгованої суми за кожний день прострочки платежу та одноразовий штраф у розмірі 10% від неоплаченого в строк товару.

Таким чином, проценти за користування чужими грошовими коштами нараховані позивачем згідно з положеннями ч. 6 ст. 231 ГК України, ст. 692 ЦК України в даному випадку не можуть бути стягнуті з відповідача, оскільки інший вид відповідальності та розмір штрафу передбачений договором.

Посилання позивача на ст. 1048 ЦК України суд визнає безпідставним, оскільки вказана стаття регулює відносини що виникли з договору позики (передбачає сплату процентів за договором позики). В даному випадку договірних відносин позики з приводу укладеного сторонами договору № 0768/07 від 19.12.2007р. не існувало, доказів зворотнього суду не представлено.

Факту прострочення сплати суми заборгованості за накладними що підтверджують поставку товару в вересні-жовтні 2008р. відповідачем не спростовано, доказів здійснення розрахунків у відповідності з положеннями та у строки встановлені договором № 0768/07 від 19.12.2007р. суду не представлено, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню в частині стягнення з відповідача 985, 60 грн. пені, 1 915, 82 грн. –штрафу, 1 015 грн. інфляційних збитків та 123, 21 грн. –3% річних.

Судові витрати позивача по сплаті державного мита у сумі 245 грн. та 118, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 283, 14 грн..

Згідно частини другої п.5 Інформаційного листа 01-8/453 від 26.06.1995р. “Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів” якщо відповідач сплатив борг після звернення кредитора з позовом, витрати пов'язані зі сплатою державного мита позивачем, покладаються на відповідача на підставі статті 49 ГПК України.

До стягнення з відповідача позивачем також заявлено 675 грн., як суму витрат понесених позивачем у зв'язку із захистом та відновленням порушеного права. У п. 29 Інформаційного листа Вищого господарського суду України  від  18.03.2008  №  01-8/164 зазначено, що якщо витрати, понесені стороною у зв'язку з реалізацією процесуальних прав у розгляді справи в господарському суді, відносяться до судових витрат, то вони відшкодовуються згідно зі ст. 49 ГПК, і їх не може бути стягнуто за позовною вимогою про відшкодування збитків.

Вимоги щодо стягнення з відповідача 675 грн. витрат за надану правову допомогу задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, котра є адвокатом, наводиться в статті 2 Закону України "Про адвокатуру", яка зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. В контексті цієї норми, судові витрати за участю адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в такому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Договір про надання юридичних послуг № 7/1-2 від 12.01.2009р. не є фінансовим документом, що підтверджує сплату витрат на адвоката, і сам договір укладено позивачем з Приватним підприємством «Евіденс»яке не є адвокатом в розумінні наведених положень.

Керуючись  ст.ст. 33, 49, 80, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Медлайф»(юрид. адреса: 03152, м. Київ, вул. Березняківська 22; адреса: 02121, м. Київ, вул. Ар. Вербицького 22/1; р/р 260040234800 в АБ «Брокбізнесбанк»м. Києва, МФО 300249, р/р 26004032850781 в Харківському відділенні Київської міської філії АКБ «Укрсоцбанк», МФО 322012, з рахунку виявленого під час виконання судового рішення, ідент. код 31287059) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека Біокон» (02098, м. Київ, вул. Березняківська 29, р/р 260040234800 в АБ «Брокбізнесбанк»м. Києва, МФО 300249, ідент. код 30263519) 985, 60 грн.(дев'ятсот вісімдесят п'ять гривень 60 копійок) пені, 1 915, 82 грн. (одну тисячу дев'ятсот п'ятнадцять гривень 82 копійки)  –штрафу, 1 015 грн. (одну тисячу п'ятнадцять гривень) інфляційних збитків та 123, 21 грн. (сто двадцять три гривні 21 копійку) –3% річних.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Стягнути з Приватного підприємства «Медлайф»(юрид. адреса: 03152, м. Київ, вул. Березняківська 22; адреса: 02121, м. Київ, вул. Ар. Вербицького 22/1; р/р 260040234800 в АБ «Брокбізнесбанк»м. Києва, МФО 300249, р/р 26004032850781 в Харківському відділенні Київської міської філії АКБ «Укрсоцбанк», МФО 322012, з рахунку виявленого під час виконання судового рішення, ідент. код 31287059) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека Біокон» (02098, м. Київ, вул. Березняківська 29, р/р 260040234800 в АБ «Брокбізнесбанк»м. Києва, МФО 300249, ідент. код 30263519) 283, 14 грн. (двісті вісімдесят три гривні 14 копійок) судових витрат.

Рішення набирає законної сили після  закінчення  десятиденного  строку з дня  його  підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Суддя                                                                                                                             Р.І. Самсін

                                                                                             дата підписання рішення 06.04.2009