Рішення

від 13.04.2009 по справі 37/69

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

37/69

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  37/69

13.04.09

За позовом       

Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісний Металоцентр «Леман-Україна»                                      

ДоТовариства з обмеженою відповідальністю «Євромоноліт-Ф»

Простягнення 1146995,04 грн.

Суддя Кондратова І.Д.

В судових засіданнях приймали участь представники сторін:

Від позивача  Бєлозьоров С.С.- представник за довіреністю № 10 від 19.05.08р.;

Від відповідача: не зявився;

Обставини справи :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісний металоцентр «Леман-Україна»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євромоноліт-Ф»про стягнення 1146995,04 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2009 р. порушено провадження у справі № 37/69, розгляд справи було призначено на 16.03.2009 року о 12-30.

Представник відповідача 16.03.2009 р. в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва № 37/69 від 02.03.2009 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2009 року розгляд справи було відкладено у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в зв'язку з неявкою в судове засідання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Євромоноліт-Ф»та неподання ним витребуваних доказів.

Представник позивача в судовому засіданні 13.04.2009 року зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача 13.04.2009 р. в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва № 37/69 від 02.03.2009 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, оскільки підтверджені довідкою, наданою позивачем, про включення Товариства з обмеженою відповідальністю «Євромоноліт-Ф»до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Враховуючи те, що відповідач відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подав, справа № 37/66 у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України розглядається за наявними в ній матеріалами, без присутності представника відповідача.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 13.04.2009 року за згодою представника позивача оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

                                      ВСТАНОВИВ:

10 січня 2008 року  між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервісний металоцентр «Леман-Україна»(постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євромоноліт-Ф»(покупець) було укладено договір поставки № КИП-07/01/08-ДПП (надалі –договір), відповідно до умов якого (п. 1.1 договору) постачальник зобов'язувався передати у встановлений у даному договорі термін у власність покупця металоконструкцію, надалі –товар, а покупець зобов'язувався оплатити вартість товару та прийняти його відповідно до умов цього договору.

Умови договору свідчать про те, що за своєю правовою природою вищевказаний договір є договором поставки.

У відповідності до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов договору за період з 12.01.2008 року 06.08.2008 року  Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервісний металоцентр «Леман-Україна»було поставлено, а  відповідачем отримано товару на загальну суму 4947060,45 грн., що підтверджується видатковими накладними, а також довіреностями на отримання товарно матеріальних цінностей, копії яких долучені до матеріалів справи, а оригінали досліджені судом у судовому засіданні. Факт отримання відповідачем продукції за накладними підтверджується підписом повноважної особи відповідача, який скріплений печаткою юридичної особи відповідача.

Відповідно до п. 3.5 договору сторони погодили, що оплата товару здійснюється покупцем шляхом передплати 100 % вартості товару в терміни, які вказані в рахунках-фактурах постачальника. Постачальник має право поставити товар покупцю без попередньої оплати. В цьому випадку покупець оплачує поставлений товар у розмірі 100 % від вартості поставленого товару протягом 3- х днів з моменту поставки.

За твердженням позивача, відповідач покладені на нього зобов'язання щодо оплати поставленого товару по договору не виконав, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем, яка за розрахунком позивача становить 600212,45 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до  статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З наданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервісний металоцентр «Леман-Україна»доказів вбачається, що позивач виконав свої зобов'язання в повному обсязі, покладені на нього договором.

Відповідачем не подано будь-яких доказів на спростування обставин, які повідомлені позивачем.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що сторони погодили строк виконання зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару (п. 3.5 договору), проте відповідач в порушення вимог чинного законодавства та умов договору  за отриманий товар розрахувався частково. При цьому перевіривши розрахунок позивача суд встановив, що позивачем було поставлено товару на загальну суму 4947060,45грн., за поставлений товар відповідач перерахував грошові кошти в розмірі 4472060,45 грн., що визнається та не оспорюється позивачем.

Згідно статті 534 Цивільного кодексу України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:  у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;  у другу чергу сплачуються проценти і неустойка,  у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Пунктом 3.8 договору сторони домовились, що грошові кошти, які надходять від покупця в будь-який момент зараховуються постачальником у черговості, встановленій ст. 534 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, що сплачені кошти в розмірі 4472060,45 грн. частково були зараховані позивачем в рахунок погашення  пені, 3 % річних, інфляційні збитки, штрафу та процентів за користування чужими грошовими коштами.

Суд відзначає, що позивач неправомірно здійснював погашення 3 % річних та  інфляційних збитків  за рахунок сплачених відповідачем коштів, оскільки ст. 534 Цивільного кодексу України не встановлено, що 3 % річних та  інфляційні збитки відшкодовуються в першу чергу за рахунок проведеного платежу.

Неправомірно позивач здійснив зарахування штрафу за рахунок сплачених відповідачем коштів, оскільки у відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Оскільки відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України пеня і штраф є різновидами неустойки, то стягнення з відповідача одночасно пені та штрафу за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання протирічить Конституції України та загальним засадам цивільного законодавства, а тому підстави для нарахування одночасно пені та штрафу відсутні (дана правова позиція підтверджується також постановою ВГСУ N 13/710-06  від 12.07.2007 року). З урахуванням вищевикладеного, суд відмовляє в стягненні 47500,01 грн. штрафу.

Відсутні підстави для нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, оскільки розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (частина 2 стаття 536 Цивільного кодексу України). Судом встановлено, що в договорі сторони не передбачили та не визначили розмір процентів за користування чужими коштами. В свою чергу, позивач при визначенні розміру процентів безпідставно виходив з правила частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, яке регулює розмір штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, оскільки проценти за користування грошима, передбачені статтею 536 Цивільного кодексу України за своєю правовою природою не є штрафними санкціями за порушення грошового зобов'язання, а тому даний розмір не може застосовуватись. Оскільки розмір процентів за користування чужими грошовими коштами не визначений договором, законом або іншим актом цивільного законодавства, підстави для на рахування процентів відсутні. Крім того, суд зазначає, що до даних правовідносин не можливо застосовувати статтю 1048 Цивільного кодексу України, оскільки дана стаття регулює правовідносини позики, а між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки.

Оскільки, підстави для стягнення з відповідача суми штрафу та процентів за користування чужими грошовими коштами відсутні, відповідно суд визнає невірним і здійснене позивачем зарахування вказаних сплачених відповідачем коштів в рахунок погашення нарахованого неправомірно штрафу та  процентів за користування чужими грошовими коштами.

Судом також не може визнатись правомірним погашення нарахованої позивачем пені за період прострочення з 12.01.2008 року по 22.07.2008 року за рахунок сплачених відповідачем коштів, оскільки при визначенні суми пені позивач застосовував розмір, який передбачено у договорі, тобто 0,5 % заборгованості за кожний день прострочення, який більший ніж той, що встановлений в статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», що в свою чергу не відповідає частини 1 статті 231 Господарського кодексу України. Крім того, позивачем невірно період нарахування  пені, зокрема : позивач неправомірно нараховує пеню з дня поставки товару, без урахування положень п. 3.5 договору щодо оплати вартості отриманого товару протягом 3-х днів з моменту поставки.

З урахуванням вищевикладеного, судом встановлено, що на виконання договору позивачем було поставлено товару на загальну суму 4947060,45 грн., за поставлений товар відповідач перерахував грошові кошти в розмірі 4472060,45 грн., тобто станом на день прийняття рішення по даній справі сума боргу в розмірі 475000,00 грн. визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. В стягненні 125212,45 грн. боргу суд відмовляє.

Позивач посилаючись на статтю 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути на свою користь  інфляційні витрати в розмірі 20714,65 грн. та 3 % річних в розмірі 7387,69 грн.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов'язання, з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу  України, підлягають стягненню три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати.

В свою чергу, відповідно до обґрунтовано розрахунку суду, розмір 3 % річних, який підлягає стягненню з відповідача становить 10542,23 грн. та інфляційних витрат –82764,02 грн.

Несплачені видаткові накладніРозмір основного боргуКількість днів простроченняПеняСума 3% річнихСума інфляційних збитків

№ 0066 від 12.01.200849 352,675 20,28507,80

№ 0194В від 19.01.200862 550,2720 102,821 467,74

№ 0853 від 11.02.200865 548,371 5,39610,23

№ 0853 від 11.02.200855 548,3721 95,88723,36

№0613В від 12.02.200884 058,3018 124,361 173,22

№0915 від 13.02.200892 782,1917 129,641 381,72

№ 1590 від 06.03.200874 105,256 36,55454,22

№ 1590 від 06.03.200824 105,2523 45,57222,94

№ 1127В від 14.03.2008101 192,9818 149,711 931,43

№ 1127В від 14.03.200825 298,235 10,40615,67

№ 1612В від 29.03.2008111 076,078 73,044 762,17

№ 1768В від 04.04.2008115 180,462 18,93357,06

№ 1971В від 10.04.200818 469,7015 22,77171,77

№ 2574 від 11.04.2008122 796,1011 111,021 268,77

№ 2314В від 22.04.200860 010,9824947,03118,381 765,02

№ 2524В від 08.05.2008125 283,888659,0382,38367,76

№ 2666В від 15.05.2008123 629,42181,2910,16725,80

№ 2666В від 15.05.2008108 924,2810716,2289,53639,47

№ 2806В від 21.05.2008131 172,895431,2653,911 100,23

№ 2817В від 21.05.2008126 972,825417,4552,181 065,00

№ 2823В від 21.05.2008131 866,165433,5454,191 106,04

№4107 від 21.05.2008130 793,535430,0153,751 097,04

№4132 від 21.05.2008133 896,735440,2155,031 123,07

№4478В від 25.06.2008125 093,29221 809,58226,20800,60

№4478В від 25.06.200895 093,294250,1131,26608,60

№KI000001000 від 18.07.2008139 053,344365,7345,72 

№KI000001000 від 18.07.200839 053,346154,0719,26 

№KI000001121 від 22.07.2008148 275,106584,9873,12 

№KI000001121 від 22.07.200897 328,446383,9848,00 

№KI000001121 від 22.07.20084 128,441335,294,41 

№KI000001122 від 22.07.2008143 431,00252 357,79294,72 

№KI000001122 від 22.07.200847 559,4414437,8154,7317,42

№KI000001122 від 22.07.20087 559,44629,823,7319,40

№KI000001124 від 22.07.2008142 587,50454 219,06527,38365,92

№KI000001124 від 22.07.2008112 646,94151 111,05138,88908,64

№KI000001124 від 22.07.2008102 646,949607,4575,931 186,10

№KI000001124 від 22.07.200872 375,0519904,20113,021 598,70

№KI000001124 від 22.07.200852 375,053103,3212,911 243,96

№KI000001124 від 22.07.200837 375,0514344,0643,011 168,78

№KI000001124 від 22.07.200834 375,056135,6216,951 180,99

№KI000001124 від 22.07.200824 375,05580,1410,02900,10

№KI000001124 від 22.07.200822 375,059132,4116,55929,77

№KI000001124 від 22.07.200817 375,051962 085,02279,901 726,44

№KI000001203 від 23.07.2008158 780,8519519 053,872 544,8415 776,97

№KI000001790 від 06.08.2008152 097,5018118 101,842 262,7115 112,89

№BR000001185 від 06.08.2008146 746,6018117 465,012 183,1114 581,21

Итого :   75 308,2510 542,2382 764,02

Проте, частиною 1 п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право: виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Тобто, виходячи зі змісту зазначеної вище норми права, суд може реалізувати своє право лише при наявності двох умов одночасно, а саме, коли це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів та, коли про це є відповідне клопотання.

Враховуючи те, що суд не може виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, а дії відповідача є порушенням вимог чинного законодавства, що є підставою для стягнення суму боргу з урахуванням 3 % річних від простроченої суми та з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних  та інфляційних витрат підлягають задоволенню у  заявленому позивачем розмірі, а  саме у сумі  7387,69 грн. та 20714,65 грн. відповідно.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 433437,50 грн., яка нарахована позивачем відповідачу за прострочення виконання грошового зобов'язання. Суд відзначає, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Відповідно до статті  611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 5.2 договору сторони погодили, що за прострочення строків оплати товару, встановлених в цьому договорі та додатках до нього, покупець на вимогу постачальника сплачує постачальникові пеню в розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочки за весь період прострочення.

Суд відзначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

В свою чергу, у відповідності до частини 1 статті 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Зокрема, статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачено, що розмір пені, який обчислюється від суми прострочення платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, оскільки розмір пені обмежується законом, а в договорі сторони встановили пеню, як вид неустойки, у розмірі 0,5 % заборгованості за кожний день прострочення, яка більша ніж та, що передбачена Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», суд відзначає, що в даному випадку правомірно нараховувати відповідачу пеню, розмір якої визначається у відповідності до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

З урахуванням вищевикладеного, слід відзначити, що дії відповідача 1 є порушенням умов договору, а тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», проте перевіривши правильність розрахунку пені, суд встановив, що позивач неправомірно нараховує пеню з дня поставки товару, без урахування положень п. 3.5 договору щодо оплати вартості отриманого товару протягом 3-х днів з моменту поставки

Враховуючи вищевикладене, суд відзначає, що згідно розрахунку суду з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 82764,02 грн. В задоволенні заявленої вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 350673,48 грн.  суд відмовляє.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України,  покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 192, 193, 232, 265 Господарського кодексу України, ст. ст. 525, 526, 530, 546, 549, 551, 626, 629 Цивільного кодексу України, ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,  -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євромоноліт-Ф»(01023, м. Київ, вул. Мечникова, 8, кв. 22, код 33638367) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісний металоцентр «Леман-Україна»(01601, м. Київ, вул. Мечникова, буд. 2, код 32665054)  475000,00 грн. основного боргу, 82764,02 грн. пені,  7387,69 грн. - 3 % річних,   20714,65  грн. - інфляційні витрати, 5858,66 грн. -  витрат по сплаті державного мита, 60,27 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині в позові відмовити.

4.          Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5.          Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

СуддяІ.Д. Кондратова

Дата підписання

рішення 08.05.2009 року