Рішення

від 16.04.2009 по справі 14/46

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

14/46

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.04.09                                                                                           Справа№ 14/46

         за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Мімоза”, м.Київ

        до відповідача Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування, м.Львів

про стягнення  345 431,98 грн  

                                                                                                                 суддя  Кітаєва С.Б.

                                                                                                  при секретарі Хороз І.Б.

Представники:

Від позивача: Голуб О.Д.–представник.

Від відповідача: Пришляк Ю.В.-представник.

    Права та обов”язки , передбачені ст.ст.20,22 ГПК України сторонам роз”яснено. Заяви про відвід судді від сторін не надходили.

Суть спору: позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Мімоза”, м.Київ, до Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування, м.Львів, про стягнення 345431,98 грн. заборгованості, в тому числі 236761,90 грн. основного боргу,  14789,52 грн. пені, 13021,91 грн. інфляційних, 3 % річних в сумі 1848,69 грн, 79009,96 грн. збитків та відшкодування судових витрат  по справі за рахунок відповідача: 3454,32 грн. держмита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 35000,00 грн. адвокатських послуг.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав їх достатніми для прийняття заяви до розгляду і ухвалою від 10.03.2009 р. порушив провадження у справі та призначив розгляд справи на 02.04.2009р. Цією ж ухвалою суд зобов'язав сторони долучити низку документів, необхідних для вирішення спору.

31.03.2009 року в канцелярію суду від позивача поступило  Уточнення позовних вимог по справі від 30.03.2009 року, у відповідності до якого позивач  просить стягнути з відповідача 107735,31 грн заборгованості, в тому числі : 11791,17 грн. пені, 12463,17 грн. інфляційних, 3 % річних в сумі 1473,91 грн, 82007,06 грн. збитків та судові витрати.

З підстав, зазначених в ухвалі від 02.04.2009 року розгляд справи було відкладено на 16.04.2009 року.

 14.04.2009 року від позивача в канцелярію суду поступили Додаткові  пояснення та уточнення позовних вимог по справі від 10.04.2009 року , у відповідності до яких позивач просить стягнути з відповідача 106099,43 грн, з яких 11791,17 грн.пені, 12463,17 грн. інфляційних, 1473,91 грн. –3 % річних, 80371,18 грн. збитків та судові витрати по справі, які складаються з державного мита, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та витрат на оплату послуг адвоката.

15.04.2009 року від відповідача в канцелярію суду поступив Відзив на позовну заяву та на уточнення позовних вимог , у відповідності до якого відповідач просить позовні вимоги задовольнити частково в сумі 25 728,25 грн: 11791,17 грн. пені, інфляційних втрат –12463,17 грн, 3 % річних –в сумі 1473,91 грн.; заперечує проти задоволення вимоги про стягнення збитків;  витрати на правову допомогу адвокату  не заперечує в сумі 2573,00 грн.

В судовому засіданні представник позивача  позовні вимоги , із врахуванням Додаткових пояснень та уточнення  позовних вимог по справі № 14/46 від 10.04.2009 року підтримав.  Стверджує, що відповідачем було прострочено виконання зобов”язання  по оплаті отриманого, згідно договору поставки  від 17.06.2008 року № 183, товару, відтак , відповідно до умов п.8.2 зазначеного договору за прострочення оплати за поставлений товар відповідач повинен сплатити 11791,17 грн. пені;  а відповідно до ст.625 ЦК України - інфляційні в сумі 12 463,17 грн та 3 % річних в сумі 1473,91 грн. Настоює позивач на стягненні з відповідача 80371,18 грн. прямих збитків, які пов”язані з неналежним (невчасним) виконанням відповідачем зобов”язань по договору.  Оскільки позивачем фактично сплачено адвокатові 25000,00 грн, згідно платіжного доручення №43 від 08 квітня 2009 року, які відносяться до складу судових витрат, просить відшкодувати їх з відповідача на користь позивача, а також : витрати по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач у відзиві  на позовну заяву та на уточнення позовних вимог ( поступив до суду 15.04.09 р вх.№ 7864) визнав позовні вимоги частково –в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних в загальній сумі 25728,25 грн. Відповідач повідомив, що оплатив всю суму боргу, яка була наявна на момент подачі позову у розмірі 166761,90 грн , –23.03.2009 року, що  окрім платіжного доручення підтверджується  додатково актом звірки взаємних розрахунків  від 25.03.2009 року, підписаним обома сторонами. Заперечує проти за”явленої позивачем вимоги про стягнення збитків в сумі 80371,18 грн, зокрема з тих підстав, що відповідно до укладеного сторонами договору поставки від 17.06.2008 р № 183 загальна сума договору визначена в національній валюті –гривні, а не в євро; договором не обумовлено, що оскільки продукція німецького походження, то її ціна визначається еквівалентно в євро. Окрім того, в п.2.3 договору № 183 від 17.06.2008 р  передбачено, що у зв”язку із змінами цін на матеріали, підвищення вартості транспортування, інфляційними процесами , і т.д. , сторони при двосторонній згоді можуть переглянути рівень цін, що повинно бути відображено у відповідних додатках до договору. Однак, протягом дії договору ціна і валюта договору не змінювались, а відтак, стверджує відповідач, немає жодної правової підстави перераховувати вартість поставленого товару  в гривні та вартість товару в євро станом на день розрахунків. Звертає увагу відповідач і на те, що контракт  від 05.05.2008 р № 1 був укладений раніше , ніж договір з відповідачем і згідно п.6 цього контракту оплата поставок німецького виробника здійснюється шляхом передоплати або по факту поставки.; оплата товару повинна бути здійснена безпосередньо замовником, тобто особисто позивачем, а не кінцевим споживачем чи покупцем (третьою особою), якому позивач перепродасть цей товар.  Відповідач вважає, що невиконання пункту 6 контракту є прямою відповідальністю позивача перед німецькою фірмою, і згідно частин 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України, та відповідно до статей 526,527 Цивільного кодексу України зобов”язання повинні виконуватись належним чином та належними сторонами особисто.  Відповідач заперечує також проти стягнення з нього витрат на правову допомогу адвоката в розмірі 25 000,00 грн При цьому посилається на уточнення позовних вимог позивача, у відповідності до яких ціна позову зменшилась; вважає, що вартість послуг адвоката повинна була теж зменшитись і оцінюватись співрозмірно, виходячи із зменшеної ціни позову. Звертає увагу на те, що по платіжному дорученню № 43 від 08.04.09 р позивач оплатив за послуги адвоката 25000,00 грн, що становить вже не 10 % , як в першому випадку ( мається на увазі  ціни позову у позовній заяві), а 23,2 % від уточненої суми позову ( має місце завищення ціни).  Відповідач  , оскільки ним визнаються позовні вимоги частково –в сумі 25728,25 грн, вважає що сума послуг адвоката у розмірі 25 000,00 грн, яка складає 97 % від визнаної суми, є явно зависокою і не відповідною для даної справи. Вартість послуг адвоката відповідач погоджується відшкодувати у розмірі не більше 10 % від 25728,25 грн, тобто 2573,00 грн.

В судовому засіданні за згодою представників обох сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.

Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази по справі, заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, суд встановив наступне:

17.06.2008 року  між товариством з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Мімоза”, м.Київ, та Львівським казенним експериментальним підприємством засобів пересування і протезування , м.Львів, було укладено договір поставки № 183

01.09.2008 року  сторонами було укладено додаткову угоду до договору , у якій було збільшено суму договору.

 17.07.2008 р,27.08.2008 р,18.09.2008 р та 29.10.2008 р сторонами договору було погоджено специфікації відповідно № 1, № 2, №3, № 4, у яких визначено асортимент товару , що поставляється.

 Згідно п.1.1 договору позивач  ( як виконавець) зобов”язався  поставити, а відповідач ( як замовник) прийняти напівфабрикати до протезних виробів ( надалі –продукція) та оплатити її на умовах цього договору.  Відповідно до п.1.2 договору кожна окрема партія поставки товару в рамках цього договору узгоджується сторонами шляхом оформлення Специфікації, яка є невід”ємною частиною даного договору.

Відповідно до п.2.1 договору, ціна на продукцію , яка є предметом даного договору встановлюється сторонами при взаємному погодженні, окремо на кожну партію продукції, що відображається в Специфікаціях поставки. У зв”язку із зміною цін на сировину, матеріали, енергоносії, підвищення вартості транспортування, інфляційними процесами, прийняттям органами законодавчої та виконавчої влади (державної та місцевих) законів та інших рішень, які  мали вплив на зміну цін, сторони при двосторонній згоді можуть переглянути рівень цін на продукцію відносно цін попередніх поставок, що повинно бути відображено у відповідних додатках до даного договору ( п.2.3).

Оплата за отриману продукцію ( п.2.4 договору)  здійснюється замовником шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця. Замовник оплачує ( п.2.5) поставлений виконавцем товар за ціною, вказаною у товарній накладній або в рахунку на оплату. Загальна сума договору ( із врахуванням додаткової угоди від 01.09.08 р, якою внесено змінив п.2.6 договору) 300000,00 грн.  

Відповідно до  договору поставки від 17.06.2008 р № 183 позивач ( виконавець) здійснив поставку товару  на користь Відповідача (замовника)  на загальну суму 236761,90 грн, згідно видаткової накладної № РН-0000002 від 17.07.2008 р на суму 46695,08 грн, видаткової накладної № РН-0000013 від 27.08.2008 р на суму 14205,60 грн, видаткової накладної № РН-0000017 від 18.09.2008 р на суму 155621,08 грн, видаткової накладної № РН-0000032 від 29.10.2008 р на суму 20240,14 грн.Факт отримання Відповідачем поставленого товару підтверджується  довіреностями від 17.07.2008 р серії ЯОК № 553099, від 27.08.2008 р серії ЯПК № 790621, від 18.09.2008 р серії ЯПК № 790636 та від 29.10.2008 р.№ 126 підписами уповноважених відповідачем осіб на видаткових накладних, печатками  відповідача.

 Термін розрахунку за поставлений товар договором не визначено. Тому позивач, у відповідності до частини 2  статті 530 ЦК України 07.11.2008 року надіслав відповідачу лист з вимогою про розрахунок, який останнім був отриманий 10.11.2008 року Відповідач повинен був провести розрахунок до 18.11.2008 року

Відповідно до ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України, зобов”язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов”язання, відповідно до ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов”язання (неналежне виконання)

Згідно ст.530 ЦК України якщо у зобов”язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), а у випадку, якщо строк (термін виконання боржником обов”язку не встановлений або визначений моментом пред”явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов”язок у семиденний строк від дня пред”явлення вимоги, якщо обов”язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов”язання припиняється його виконанням , проведеним належним чином.

В силу ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Згідно із ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов”язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з наявних у справі документів, підтверджується і актом звірки взаємних розрахунків сторін від 25 березня 2009 року, відповідач  перерахував позивачу 236761,90 грн. наступним чином : 15.12.2008 р по платіжному дорученню № 2577 –50000 грн; 25.12.2008 р по платіжному дорученню № 2728 –20000,00 грн і 23.03.2009 року по платіжному дорученню № 340 –166761,90 грн.

 Відповідно до п.8.2 договору  , згідно розрахунку наведеного у  Уточненнях позовних вимог по справі № 14/46 від 30.03.2009 року у Додаткових поясненнях та уточненнях позовних вимог по справі  №14/46 від 10.04.2009 року, позивач просить стягнути з відповідача на його користь 11791,17 грн пені. Відповідач наведеного позивачем розрахунку не заперечує, позовні вимоги в сумі 11791,17 грн. пені визнає.             

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно наведених Позивачем розрахунків, відповідно до уточнених вимог, до стягнення з Відповідача підлягають інфляційні втрати на суму заборгованості у розмірі 12463,17 грн, та три проценти річних від простроченої суми у розмірі 1473,91 грн.

Відповідач  визнає уточнені вимоги щодо стягнення інфляційних в сумі 12463,17 грн та 3 % річних в сумі 1473,91 грн.

Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 614 ЦК України  особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

У ст. 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Аналогічний припис передбачено й ст. 218 ГК України, відповідно до якої підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Позивач також просить стягнути з відповідача 80371,18 грн. збитків. Стверджує, що правові підстави для стягнення 80371,18 грн. прямих збитків пов”язані з неналежним (невчасним) виконанням відповідачем зобов”язань по договору № 183 від 17.06.2008 р.

Однак, як вбачається  згідно укладеного договору з позивачем від 17 червня 2008 року № 183, відповідач зобов”язувався прийняти у власність поставлену продукцію та оплатити її на умовах договору. Кожна партія товару та ціна на продукцію була узгоджена сторонами шляхом оформлення специфікацій, які є невід”ємними частинами договору.

Відповідно до пункту 2.6 договору загальна сума договору визначена в національній валюті –гривні, а не в євро. Договором не обумовлено, що оскільки продукція є німецького походження, то її ціна визначається еквівалентно в євро.

 Також в п.2.3 договору передбачено, що у зв”язку із змінами цін на матеріали, підвищення вартості транспортування, інфляційними процесами, тощо, сторони при двосторонній згоді можуть переглянути рівень цін, що повинно бути відображено у відповідних додатках до договору. Але протягом дії договору ціна і валюта договору не змінювались. Отже, правові підстави перераховувати вартість поставленого товару в гривні на вартість товару в євро станом на день розрахунків, відсутні.

В обгрунтування стягнення збитків позивач посилається на свій контракт з німецькою фірмою від 05 травня 2008 року № 1, який був укладений раніше, ніж договір з відповідачем за № 183 від 17 червня 2008 року. Згідно п.6 цього контракту оплата поставок німецького виробника здійснюється шляхом передоплати або по факту поставки. Оплата товару повинна бути здійснена безпосередньо замовником, тобто особисто позивачем, а не кінцевим споживачем чи покупцем (третьою особою), якому позивач перепродасть цей товар. Таким чином, в контракті не обумовлено, що позивач є посередником чи офіційним представником німецького виробника –фірми Otto Bock при реалізації німецького товару, і не передбачено, що позивач оплачує цей товар за рахунок кінцевого споживача або покупця шляхом укладення договорів поставки чи інших угод. Відтак, невиконання пункту 6 контракту є прямою відповідальністю позивача перед німецькою фірмою, і згідно частин 1 та 2 статті 193 ГК України , та відповідно до ст.ст.526,527 ЦК України зобов”язання повинні виконуватись належним чином та належними сторонами особисто. Наявність у позивача правових підстав покласти свій обов”язок щодо оплати за куплений німецький товар на третю особу, в даному випадку на відповідача, не вбачається.

Укладаючи з відповідачем договір № 183 від 17 червня 2008 року позивач виступав від свого імені, а не як постачальник німецького виробника, а тому відповідач не міг і не повинен був знати те, у кого, за яку ціну і на яких умовах позивач придбав свій товар. Отже, відповідальність відповідача за несвоєчасну оплату за поставлену продукцію визначається в межах договору № 183.

Окрім того, як вбачається з п.14 контракту № 1 всі додатки до даного контракту являються його невід”ємною частиною. Всі зміни і доповнення дійсні лише в тому випадку, якщо вони здійснені в письмовій формі і підписані обома сторонами. Ні одна із сторін не вправі передавати свої права і обов”язки по зазначеному контракту третій особі без письмової на то згоди другої сторони.

Відповідно  до ч.2 ст.22 ЦК України, збитками є витрати, яких особа зазнала у зв”язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого  порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено ( упущена вигода). Згідно ст.623 ЦК України, боржник, який порушив зобов”язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків доказується кредитором.

Позивач просить стягнути з відповідача в якості збитків різницю між вартістю поставки товару німецького виробника та купленою валютою (додаткові пояснення та уточнення позовних вимог по справі від 10.04.2009 р.) в сумі 80371,18 грн. Разом з тим,  позивачем не доведено факт укладення  договору № 183 з відповідачем по справі,  власне, на запобігання збиткам, можливим за порушення позивачем умов контракту № 1 з німецьким виробником . Такий контракт було укладено до укладення договору № 183, до  настання строку (терміну) виконання зобов”язання по оплаті отриманого товару відповідачем за договором № 183  ( вимога про проведення розрахунку  позивача від 07.11.2008 р) , а тому станом на дату укладення такого контракту порушення відповідачем зобов”язання щодо оплати отриманого товару за договором № 183 не настало. У відповідності до ст..627 ЦК України, відповідно до ст..6 ЦК України сторони є  вільними в укладенні  договору та вправі  укладати одночасно декілька договорів щодо тотожного предмету із різними контрагентами. Однак, у даному випадку зв”язок укладення позивачем контракту №1 із порушенням зобов”язання відповідачем за договором № 183 щодо оплати отриманого товару не вбачається, як і вимушеність понесення  витрат власне у зв”язку із порушенням зобов”язання відповідачем.

Позивачем  не доведено у встановленому порядку належними доказами, що заявлена сума 80371,18 грн була сплачена позивачем внаслідок порушення зобов”язання відповідачем. Рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях.

З врахуванням наведеного, факт заподіяння позивачу збитків у відповідній сумі суд не вбачає.

У відповідності з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та ст..83 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.  

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У зв'язку з цим, суд вважає, що  уточнені позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню :  а саме в сумі 25 728,25 грн , в тому числі : 11791,17 грн. пені,12463,17 грн. інфляційних, 1473,91 грн. –3 % річних.

          Підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача судові витрати, зокрема : держмито в сумі 257,28 грн; 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а також витрати на послуги адвоката в сумі 2572,83 грн., що становить 10 % від задоволеної суми.

При  цьому суд враховував, що розмір відшкодування витрат на оплату послуг адвоката не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. Якщо розмір таких витрат явно завищений, суд з урахуванням конкретної справи, зокрема ціни позову, уточнень позовних вимог позивача, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братись до уваги, зокрема : встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження ( якщо їх встановлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат ( Лист, Вищий господарський суд, від 14.12.2007 року, № 01-8/973 “Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права”).  Враховуючи, що у справі проведено два засідання, при чому  02.04.2009 року розгляд справи відкладався у зв”язку із ненадісланням позивачем відповідачу в додаток до позовної заяви копій документів, відсутніх у відповідача і на яких ґрунтуються заявлені вимоги позивача ( зокрема, про стягнення збитків та відшкодування послуг адвоката), справа за своїм предметом спору не відноситься до особливо складних, підготовка позову та підготовка до судових засідань не потребувала значних трудових затрат, відряджень, витребування та пошуку значної кількості доказів з боку адвоката, державне мито, що сплачено за подання позову до суду 3454,32 грн, суд вважає витрати на послуги адвоката у сумі 25 000,00 грн , що становить  майже 97 % від задоволеної суми, завищеними з огляду на розумну необхідність витрат у справі. Вказані витрати (25000,00 грн) перевищують місячну заробітну плату  вищих посадових осіб держави та у декілька разів перевищують заробітну плату судді суду першої інстанції, у провадженні якого протягом місяця перебуває біля 70 справ. Відтак, суд вважає за доцільне обмежити розмір витрат на оплату послуги адвоката у даній справі до 10 % від стягуваної суми, беручи до уваги суму  задоволену до стягнення у даній справі, визнання  2573,00 грн. витрат відповідачем, а також ту обставину, що такі витрати позивач поніс  вже після проведення порушення провадження у даній справі, проведення судового засідання 02.04.09 р.

Враховуючи наведене,  керуючись ст. ст.22, 32, 33,  34, 36, 43, 44, 49,75, 82,  84, 85, 116 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.          Уточнені позовні вимоги задовольнити частково.

        2.          Стягнути з Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування ( м.Львів, вул..Рудненська,10, код 03187714) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Мімоза” ( м.Київ, вул..Старонаводницька, б.4А,кв.13, код 35849751) 11791,17 грн. пені; 12463,17 грн. інфляційних; 3 % річних в сумі 1473,91 грн; 257,28 грн. держмита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; 2572,83 грн витрат на послуги адвоката.

3.          Наказ видати згідно із ст. 116 ГПК України.

       4.          В  решті  уточнених вимог –відмовити.

Суддя