Постанова

від 27.04.2009 по справі 15/395-08

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

15/395-08

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" квітня 2009 р.                                                           Справа № 15/395-08  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Погребняк В. Я., судді Афанасьєв В.В. ,  Бухан А.І.

при секретарі Цвірі Д.М.

за участю представників:

позивача          -Лобода Л.Г.

відповідача

-

не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вхідний № 591С/3-9) на рішення господарського суду Сумської області від 24 лютого 2009 року у справі № 15/395-08

за позовом ВАТ "Укртелеком" в особі Сумської філії в особі Центру телекомунікаційних послуг, м. Суми

до  Сумської міської громадської організації "Суми-таксі", м. Суми

про стягнення 5279,98 грн.,

встановила:

        ВАТ "Укртелеком" в особі Сумської філії в особі Центру телекомунікаційних послуг  (далі позивач) звернувся до господарського суду Сумської області з позовом, в якому просить стягнути з Сумської міської громадської організації "Суми-таксі" (далі відповідач) 5279 грн. 98 коп. заборгованості донарахованої до суми за фактично спожиті послуги Інтернет за період жовтень 2006р. по жовтень 2007р. відповідно до договору №295 від 14.03.2006р. про надання телекомунікаційних послуг згідно акції “Телефон плюс Інтернет”.

Рішенням господарського суду Сумської області від 24 лютого 2009 року у справі № 15/395-08 (суддя Резниченко О.Ю.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Позивач з рішенням господарського суду Сумської області не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 24 лютого 2009 року у справі № 15/395-08 та прийняти нове рішення, яким стягнути з Сумської міської громадської організації "Суми-таксі" на користь ВАТ "Укртелеком" в особі Сумської філії в особі Центру телекомунікаційних послуг заборгованість за надані послуги в сумі 5279,98 грн., а також понесені судові витрати,  пов'язані з розглядом справи, посилаючись на порушення господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідач  свій відзив на апеляційну скаргу не подав, його уповноважений представник   у призначене  на  13 квітня 2009 року судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання. Разом з тим до апеляційного  господарського суду повернулося  повідомлення  про неможливість   вручення   надісланого  Харківським апеляційним  господарським судом   поштового відправлення через закінчення строку зберігання.  За таких  обставин колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу позивача за відсутністю представника відповідача.

Повторно розглянувши справу, дослідивши наявні у ній  матеріали , викладені у апеляційній скарзі доводи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд Сумської області виходив з результатів проведеного ним  дослідження документально підтверджених обставин спору, за якими встановив, що 14.03.2006року між сторонами був укладений договір №295 про надання телекомунікаційних послуг згідно акції “Телефон  плюс Інтернет”, за умовами якого позивач зобов‘язаний надавати послуги згідно акції  “Телефон  плюс Інтернет” за обраним відповідачем тарифним планом (згідно із додатком до договору),  а відповідач зобов‘язаний оплачувати отримані послуги згідно обраного тарифного плану. Пункт 2.1 договору встановлює, що на взаємовідносини сторін також поширюються положення Типового договору про надання послуг електрозв‘язку.  Порядок розрахунків за надані телекомунікаційні послуги визначений розділом 4 договору №295 від 14.03.2006 року. Так, п. 4.1 договору встановлено, що  послуги, які надаються  позивачем, оплачуються за тарифами, затвердженими згідно з чинним законодавством.

        17.04.2006 року між сторонами був укладений типовий договір про надання послуг електрозв‘язку  №122, згідно п. 4.2 якого встановлено, що позивач сплачує послуги зв‘язку за кредитною системою оплати з поданням розрахунків, а п. 4.5 передбачено, що розрахунки за фактично отримані послуги електрозв‘язку за кожний попередній  місяць проводяться позивачем  протягом 10 днів з дня одержання рахунку, але не пізніше 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим. Протягом строку дії договорів відповідач своєчасно сплачував рахунки, що виставлені позивачем відповідно до умов договору №295 від 14.03.2006р., що не заперечується позивачем і зазначається про це у позовній заяві. В жовтні 2007р. позивач донарахував відповідачу 5279,98 грн. за спожиті послуги Інтернет  у жовтні 2006р. –жовтні 2007р., про що повідомив відповідача. Зазначені донарахування позивач пояснив порушенням в автоматизованій інформаційній системі розрахунків. Відповідач, заперечуючи проти проведених донарахувань, вважає, що позивачем не подано жодного доказу існування заборгованості, а також  жодного доказу порушення з боку відповідача прав позивача та договірних зобов‘язань.

        Суд першої інстанції, розглянувши матеріали справи, визнав, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню через те, що          статтею   526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору. Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов‘язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов‘язання (неналежне виконання).          Обов‘язковою умовою притягнення особи до відповідальності за порушення зобов‘язання є наявність  вини, що  встановлено ст. 614 ЦК України. Зазначеною нормою також передбачено, що особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов‘язання. Правовідносини, що виникли між сторонами, за своєю правовою природою є зобов‘язаннями з надання послуг, що регулюються положеннями глави 63 ЦК України, умовами типового договору з надання послуг електрозв‘язку. Основним обов‘язком відповідача за даним договором є оплата наданих послуг в розмірі, у строки та в порядку, що  встановлені договором.

       Відповідачем та позивачем не заперечувався факт належного виконання обов‘язку  щодо оплати послуг за договором №295 від 14.03.2006р. Таким чином, відповідачем вживалося всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання умов договорів.

       В той же час, господарський суд  Сумської області  прийняв до уваги те, що позивач не надав суду доказів, що підтверджують факт існування порушень в автоматизованій інформаційній системі розрахунків, що призвели до додаткових нарахувань: причини виникнення цих порушень; в чому саме складалися ці порушення, які заходи вживалися позивачем до усунення цих порушень та чому вони не були усунені на протязі тривалого строку –з жовтня 2006р. по жовтень 2007р. Також господарський суд області  признав, що позивачем не доведено сам факт надання відповідачу послуг Інтернет за період жовтень 2006р. –жовтень  2007р. на суму проведених донарахувань. У  якості підтвердження факту надання послуг Інтернет позивачем подані розрахунки, в яких зазначені такі дані як початок і кінець з‘єднання, кількість переданої інформації та інше. Однак, із розрахунків не вбачається, що ці послуги надавалися саме відповідачу. Позивачем в розрахунках від руки зроблено запис: “Розрахунок боргу Сумської міської громадської організації “Суми-таксі” за Інтернет, який підписано інженером-програмістом. Зазначені розрахунки є службовою технічною інформацією позивача, та не можуть вважатися доказами надання послуг за договором №295 від 14.03.2006р. відповідачу в розумінні вимог ГПК України про докази і доказування і насамперед  положень статей 33,34,43  цього кодексу.  Таким чином, вимоги позивача про стягнення 5279 грн. 98 коп. заборгованості донарахованої до суми за фактично спожиті послуги Інтернет за період жовтень 2006р. по жовтень 2007р. відповідно до договору №295 від 14.03.2006р. за висновком   господарського суду   є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Викладені вище висновки господарського суду на думку колегії суддів відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна  та належна  правова оцінка, через що відсутні  підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі судового рішення, оскільки відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як свідчать матеріали справи, господарський суд Сумської області  забезпечив  додержання вимог статті 43 Господарського процесуального Кодексу України, всебічно, повно та об'єктивно дослідив  фактичні обставини справи та оцінив наявні у ній докази  в їх сукупності, керуючись при цьому чинним законодавством України.  Даючи правову оцінку позовним вимогам,  суд першої інстанції відзначив відсутність доказів, які б свідчили про факт існування порушень в автоматизованій інформаційній системі розрахунків, що призвели до додаткових нарахувань, а також встановив, що позивачем на надано документів в підтвердження обставин та причин  виникнення цих порушень і в чому саме вони полягають. Крім того, в ході з'ясування обставин справи та при розгляді справи по суті, господарським судом визначено, що  позивач в підтвердження своїх вимог не надав жодних доказів вжиття відповідних заходів щодо усунення цих порушень на протязі тривалого періоду, а також не довів належними та допустимими доказами факт надання відповідачу послуг Інтернет за період з жовтня 2006р.  по жовтень 2007р. на суму проведених донарахувань.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог представник позивача вказує на те, що  господарський суд Сумської області неправильно застосував  норми статей 509, 614 Цивільного кодексу, статті 27 Закону України «Про інформацію»та Правил надання і отримання телекомунікаційних послуг ( затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2008року № 720).  Проте наведені позивачем у обґрунтування своєї апеляційної скарги доводи не підтверджені матеріалами справи.   Надані останнім відомості про наявність  боргу відповідача не містять даних про те, що позивач дійсно надавав, а відповідач  приймав   вказані  послуги і останній був зобов'язаний  оплатити їх вартість.

Посилання  позивача на збій у автоматизованій системі  обліку  наданих послуг  відповідачу не підтверджені  належними та допустими  доказами як під час вирішення спору  господарським судом  Сумської області, так і при розгляді  його ж апеляційної скарги. На  думку  позивача  господарським судом не враховано, що заборгованість відповідача на суму проведених позивачем донарахувань виникла внаслідок збою в автоматизованій системі розрахунків позивача, а тому відповідачу протягом жовтня 2006 року - жовтня 2007 року не нараховувалась плата за фактично спожиті ним послуги за цей період. Однак, в зв'язку з тим, що причини такого збою зафіксувати технічно неможливо, тому їх не було усунуто позивачем на протязі тривалого часу. Заборгованість була виявлена лише під час інвентаризації рахунків споживача.

Проте  вказані посилання позивача не можуть бути прийняті  колегією суддів до уваги,  оскільки вони не узгоджуються з нормами чинного законодавства та не відповідають   наявним у справі матеріалам, оскільки не містять жодних доказів на підтвердження вимог позивача про стягнення суми заборгованості, донарахованої ним відповідачу в результаті порушень в автоматизованій інформаційній системі розрахунків та доказів, які б свідчили про фактичне споживання відповідачем послуг Інтернет у спірному періоді на донараховану суму.

Так, колегія суддів апеляційного господарського суду враховує, що правовідносини між сторонами у справі, що виникли внаслідок укладення Договору про надання послуг по підключенню споживача до мережі Інтернет, відносяться до телекомунікаційних послуг, порядок надання та отримання яких, а також відносини між операторами, провайдерами телекомунікацій і споживачами телекомунікаційних послуг регулюються, зокрема, Законом України "Про телекомунікації" від 18.11.03р. № 1280-IV та Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.05р. № 720 (далі - Правила...).

Відповідно до визначення, встановленого у статті 3 Правил..., послуга з доступу до Інтернет –це забезпечення можливості роботи в Інтернет кінцевого обладнання (окремого комп'ютера або пристрою локальної мережі). В даному випадку, як правомірно встановлено господарським судом, відповідач користувався телекомунікаційними послугами, згідно із Законом "Про телекомунікації"  та Правилами..., та відповідно належним чином розраховувався за надані позивачем послуги. Відповідно до статті 63 Закону України "Про телекомунікації" телекомунікаційні послуги надаються відповідно до законодавства. Статтею 39 цього ж Закону передбачено, що оператори телекомунікацій зобов'язані: надавати послуги за встановленими показниками якості відповідно до стандартів та інших нормативних документів, умов договору та наданої ним інформації про умови надання послуг; зобов'язаний вести достовірний облік телекомунікаційних послуг, що надаються споживачам; забезпечувати правильність застосування тарифів.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивач правильність нарахування плати за надані послуги протягом спірного періоду не перевіряв, перевірку обладнання та програмного забезпечення, яке використовується при наданні телекомунікаційних послуг відповідачеві, не проводив. Відповідні докази в підтвердження цих обставин позивачем не надані і у справі не містяться. Документів, які б свідчили про дотримання позивачем спеціальних та обов'язкових вимог при наданні відповідачеві телекомунікаційний послуг у спірному періоді, позивач як суду першої так і апеляційної інстанції не представив.  Крім того, позивач жодним чином не довів факт існування будь-яких порушень в автоматизованій системі розрахунків, що призвели до додаткових нарахувань, вимога про стягнення  яких є предметом даного господарського спору.  

Також в матеріалах справи відсутні будь-які пояснення позивача щодо причин виникнення порушень та збою в його автоматизованій системі розрахунків, а також не вказаний зміст цих порушень. Водночас, колегія суддів визначає, що позивач не надав до матеріалів справи жодних доказів вжиття відповідних заходів, спрямованих на уникнення або запобігання цих порушень протягом тривалого часу.

В обґрунтування вимог по стягненню заборгованості позивач надав господарському суду розрахунок суми позову, оформлений у формі таблиці, яка містила  лише загальну вартість всіх послуг, наданих за Договором, та донараховані позивачем суми за спірний період.  Як свідчать матеріали справи, для з'ясування всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд неодноразово зобов'язував позивача надати детальний розрахунок суми боргу за спірний період із зазначенням розміру плати за фактично спожиті послуги Інтернет понад фіксовану вартість тарифного плану згідно умов Договору № 255 від 14.03.2006р., а також надати належні докази надання відповідачу послуг на донараховану суму за кожен місяць окремо, що заявлена у позові. Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.  Позивач на виконання вимог господарського суду в підтвердження факту надання відповідачеві послуг Інтернет на донараховану суму за спірний період надав до справи розрахунки, які містять інформацію лише стосовно початку та кінця з'єднання,  кількості переданої та прийнятої інформації в Мегабайтах (а.с. 73-74, 91-101, 117-129). Однак, колегія суддів погоджуючись із висновками господарського суду також вважає, що надані ним документи є його власною статистичною відомістю і не містять жодних посилань на  найменування абонента, номер його особового рахунку та інших даних, на підставі яких можливо зробити висновок, що послуги Інтернет на донараховану суму у спірний період надавались саме відповідачеві і ним споживались. Слід зазначити, що всі три надані позивачем до матеріалів справи розрахунки ціни позову містять суттєві  розбіжності по донарахованій відповідачу сумі вартості спожитих ним послуг Інтернет. Із вищенаведеного випливає, що беззаперечні докази споживання відповідачем послуг Інтернет на донараховану суму у спірному періоді позивачем не надані і у справі відсутні.

Таким чином, на думку колегії суддів, позивач не обґрунтував та не довів належними та допустимими доказами правомірність своїх позовних вимог до відповідача,  оскільки надані ним документи жодним чином не підтверджують факту надання відповідачу послуг Інтернет за період червень 2006р. - жовтень 2007р. на суму проведених донарахувань. Разом з цим, обставини, викладені в апеляційній скарзі позивачем і його посилання на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Статтею 33 Закону України "Про телекомунікації" встановлено, що споживачі телекомунікаційних послуг зобов'язані дотримуватися Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджує Кабінет Міністрів України, зокрема: виконувати умови договору про надання телекомунікаційних послуг у разі його укладення, у тому числі своєчасно оплачувати отримані ними телекомунікаційні послуги та виконувати інші обов'язки відповідно до законодавства.

Укладений між сторонами Договір № 255 від 14.03.2006р. за своєю правовою природою є Договором про надання послуг, до яких повинні застосовуватись положення Цивільного та Господарського кодексів України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, а також глава 63 Цивільного кодексу “Послуги. Загальні положення”.

Колегія суддів апеляційного господарського суду бере до уваги, що відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Аналогічне положення міститься у статті 526 Цивільного кодексу України, яка визначає, що зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно зі статтею  901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

А відповідно до частини 1 статті 903 цього ж Кодексу якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.   

Наведена норма матеріального права пов'язує обов'язок з оплати послуги замовником з обов'язковим наданням йому такої послуги. З цим приписом кореспондується й з'ясоване судом першої інстанції положення Договору № 255 від 14.03.2006р., за яким оплаті підлягають надані згідно з цим Договором послуги.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач на виконання умов Договору № 255 від 14.03.2006р. здійснював на протязі спірного періоду оплату вартості наданих йому телекомунікаційних послуг згідно із наданими позивачем рахунками своєчасно та у повному обсязі, а позивач приймав оплату цих послуг без будь-яких зауважень. Жодних претензій щодо неналежного виконання зобов'язань по сплаті вартості послуг з боку відповідача позивач у спірному періоді не висував та з відповідними вимогами у визначеному законодавством порядку не звертався, тому колегія суддів вважає, що доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують фактів, покладених в основу оскаржуваного рішення, яким суд надав належний юридичний аналіз в контексті спірних правовідносин.

Статтею 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з цим, колегія суддів вважає необхідним зауважити, що позивач не довів жодними доказами, що його право порушене в результаті протиправних дій відповідача у вигляді неналежного виконання договірних зобов'язань, і тому підлягало б відновленню шляхом стягнення з останнього донарахованої суми.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

На думку колегії суддів, рішення місцевого господарського суду відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що обставини справи були всебічно і повно досліджені господарським судом, а тому рішення господарського суду Сумської області від 24.02.2009 року по справі № 15/395-08 відповідає чинному законодавству та фактичним обставинам справи, а доводи позивача, з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

На підставі викладеного та керуючись статтями 39, 63 Закону України "Про телекомунікації", статтею 193 Господарського кодексу України, статтями 525, 526, 614,  901, частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України, статтями 32, 33, 34, 36, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського

постановила:

Рішення господарського суду  Сумської області від 24 лютого 2009 року у справі № 15/395-08  залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

         Головуючий суддя                                                                    Погребняк В. Я.  

                                 Судді                                                                    Афанасьєв В.В.  

                                                                                                               Бухан А.І.