Постанова

від 10.12.2013 по справі 26/102-12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2013 року Справа № 26/102-12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого - Ткаченко Н.Г.

Суддів - Катеринчук Л.Й.

Коробенка Г.П.

За участю : представника ТОВ "ВФК "Гермес" - Уколової Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ТОВ "Комплекс Агромарс"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.10.2013 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.08.2013 р. по справі № 26/102-12 за позовом ТОВ "Комплекс Агромарс" до ТОВ "Виробничо-комерційної фірми "Гермес" про визнання недійсним договору поставки, -

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2012 р. позивач - ТОВ "Комплекс Агромарс" звернувся з позовом до господарського суду Дніпропетровської області до ТОВ "Виробничо-комерційної фірми "Гермес" про визнання недійсним договору поставки №11-1479/КК-Ю від 12.08.2011 р.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.08.2013 р. по справі № 26/102-12 /суддя : Колісник І.І./ в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.10.2013 р. по справі № 26/102-12 /судді : Чох Л.В., Антонік С.Г., Чимбар Л.О./ рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.08.2013 р. залишено без змін, апеляційна скарга позивача без задоволення.

В касаційній скарзі ТОВ "Комплекс Агромарс" просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.10.2013 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.08.2013 р., посилаючись на те, що вони постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, мотивовано тим, що спірний договір поставки № 11-1479/КК-Ю від 12.08.2011 р., не є фіктивним, так як спрямований на досягнення конкретної мети - поставки товару і є таким, що має реальні правові наслідки, сторонами досягнуто всіх істотних умов договору, його зміст не суперечить вимогам чинного законодавства, позивачем спірний договір було частково виконано, що свідчить про схвалення умов даного договору, а отже, підстав для визнання його недійсним, відповідно до ст.ст.203, 215 ЦК України, не має.

Дніпропетровський апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції та залишив рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.08.2013 р. без змін.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України , зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з'ясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.

ТОВ "Комплекс Агромарс", звертаючись з позовом до господарського суду, послався на те, що зміст спірного договору поставки №11-1479/КК-Ю від 12.08.2011 р. суперечить нормам ЦК України та нормам чинного законодавства України і не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; що договір поставки не підписувався уповноваженою особою ТОВ "Комплекс Агромарс" власноручно, так як підпису керівника - генерального директору позивача Сігал М.А. на спірному договорі не має, можливо було використано факсимільний підпис, проте в договорі не має умов щодо використання факсиміле та не було укладено інших угод про використання факсимільних підписів; також, спірний договір не містить істотних умов договору поставки; позивач взагалі не отримував товар чи рахунок на оплату товару, а про наявність спірного договору позивач дізнався коли до ТОВ "Комплекс Агромарс" було заявлено позов про стягнення заборгованості за даним договором (т.1, а.с.3-6).

Частиною 2 ст.509 ЦК України встановлено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

Відповідно до п.п.1 п.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору містить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).

Частиною 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст.181 ЦК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частиною ч.2 ст.207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Позивач посилається на те, що договір від імені ТОВ "Комплекс Агромарс" не підписувався директором товариства (т.1, а.с.8-12).

Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Схвалення дій представника юридичної особи здійснюється шляхом, зокрема, так званих конклюдентних дій, що свідчать про прийняття правочину. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.) Таким чином, наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення.

Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні). У такому випадку, вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає. Наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення.

Як вбачається із матеріалів справи і було встановлено судом першої інстанції, ТОВ ВКФ "Гермес" здійснило поставку ТОВ "Комплекс Агромарс" товару (макухи соєвої) відповідно до видаткових накладних: № 35 від 05.10.2011 р. на суму 196 350,00 грн. (а.с. 53 т.2), № 47 від 06.10.2011 р. на суму 123 760,00 грн. (а.с. 58 т.2), № 59 від 07.10.2011 р. на суму 362530,00 грн. (а.с. 62 т.2), № 66 від 08.10.2011 р. на суму 225 190,00 грн. (а.с. 68 т.2), № 60 від 13.08.2011 р. на суму 100 464,00 грн. (а.с. 73 т.2), № 61 на суму 254345,00 грн. (а.с. 76 т.2), № 65 від 14.08.2011 р. на суму 274 820,00 грн. (а.с. 79 т.2), № 104 від 18.08.2011 р. на суму 285 194,00 грн. (а.с. 82 т.2), № 108 від 19.08.2011 р. на суму 163163,00 грн. (а.с. 87 т.2), № 123 від 20.08.2011 р. на суму 123578,00 грн. (а.с. 91 т.2), № 30 від 05.09.2011 р. на суму 123 578,00 грн. (а.с. 95 том 2), № 35 від 06.09.2011 р. на суму 135 408,00 грн. (а.с. 98 т.2). У вказаних видаткових накладних зазначено, що поставка товару здійснена на замовлення : договір поставки №11-1479/КК-Ю від 12.08.2011 р. Дані видаткові накладні містять відтиски печатки позивача.

Між позивачем та відповідачем складені акти приймання сировини за кількістю, перевезеної автотранспортом: 18.08.2011 р. № 895 (а.с. 84 т.2), № 896 (а.с. 85 т.2); 19.08.2011 р. № 901 (а.с. 89 т.2); 20.08.2011 р. № 907 (а.с. 93 т.2). Вказані акти приймання сировини підписані членами комісії приймання - Філія "Київкомбікорм" ТОВ"Комплекс Агромарс" та засвідчені печаткою ТОВ "Комплекс Агромарс".

Також, поставка товару підтверджується товарно-транспортними накладними, копії яких знаходяться в матеріалах справи (т.2, а.с. 55, 56, 60, 64, 65, 66, 70, 71).

На оплату поставленого товару відповідачем виставлені відповідні рахунки-фактури, які частково оплачені позивачем, що підтверджується відповідною банківською випискою за період з 01.08.2011 р. по 13.06.2012 р. (т.2, а.с.100-101).

Відповідно до ч.2 ст.218 ЦК України якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Господарський суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що дії позивача - прийняття товару та часткова оплата товару за спірним договором, свідчать про схвалення позивачем спірного договору поставки, згідно вимог ст.241 ЦК України.

Згідно ст.712 ЦК України, яка кореспондується з положеннями ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 266 ГК України предметом поставки є визначена родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Як вбачається із матеріалів справи, предметом спірного договору є макуха соєва (п.1.2 договору), у спірному договорі визначено, що кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю товару зазначаються у рахунках-фактурах та накладних документах на кожну окрему партію товару (п.2.2), п.2.3 договору визначені вимоги щодо якості товару, п.3.1 передбачені умови поставки товару, умови здійснення розрахунків за поставлений товар встановлені п.4.6, п.4.7 договору, строк дії вказаного договору становить - до 31.12.2011 р. (п.9.1).

Таким чином, господарський суд першої інстанції дійшов до правильного висновку стосовно того, що посилання позивача на те, що спірний договір поставки не підписаний покупцем, не містить основних умов та не спрямований на реальне настання правових наслідків, тому підлягає визнанню недійсним, є необгрунтованим.

Відповідно до вимог ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Переглянувши справу в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст.ст.99-101 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд погодився із висновком суду першої інстанції про те, що оскільки спірний договір поставки від 12.08.2011 р. не суперечить вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, правочин спрямовано на настання правових наслідків і він виконувався сторонами, то підстав для визнання договору недійсним, згідно ст.203 ЦК України не має.

Відповідно до ст. 111 7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.10.2013 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.08.2013 р. відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи і підстав для їх скасування не вбачається.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду, які викладені в оскаржуваних судових рішеннях першої та апеляційної інстанції.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ТОВ "Комплекс Агромарс" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.10.2013 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.08.2013 р. по справі № 26/102-12 залишити без змін.

Головуючий - Ткаченко Н.Г.

Судді - Катеринчук Л.Й.

Коробенко Г.П.