Постанова

від 16.12.2013 по справі 15/208-42/396-6/542-41/107

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2013 року Справа № 15/208-42/396-6/542-41/107

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Карабаня В.Я.

суддів Жаботиної Г.В., Ковтонюк Л.В.

у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:

від позивача: Кость О.Г.

від відповідача: Івахненко І.В.

від ДВС: не з'явився

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Київського апеляційного господарського від 17.10.2013р.

у справі № 15/208-42/396-6/542-41/107 Господарського суду міста Києва

за позовом Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до відповідача Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта"

про стягнення 26 508 657,36 грн.,

за скаргою Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на дії відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2013р. (суддя Спичак О.М.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського від 17.10.2013р. (судді: Отрюх Б.В., Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.), у задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на дії Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві відмовлено.

Не погодившись із вказаними ухвалою та постановою, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить названі судові акти скасувати та винести постанову, якою визнати неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві, визнати незаконною постанову Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві про закінчення виконавчого провадження від 17.05.2013 ВП № 8942824, зобов'язати Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві відновити виконавче провадження щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 31.05.2007 № 15/208-42/396. В обґрунтування вимог касаційної скарги заявник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 19,124 Конституції Украпїни, ст.ст.1,11, п. 8 ст. 49, ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження", ст. 117 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник також вказує на те, що державним виконавцем в оскарженій постанові про закінчення виконавчого провадження неправильно вказаний номер виконавчого документа і вказана помилка не виправлена; у цій постанові державний виконавець посилається на заяви боржника про зарахування зустрічних вимог від 18.06.2012р. №юр-1151/328 та від 26.12.2012р. №юр-2230, однак сума вказана у зазначених заявах є меншою ніж стягувана за судовим наказом; крім того, заява №юр-2230 не відображена в бухгалтерському обліку стягувача (позивача), тобто державний не виконавець не перевірив подану боржником (відповідачем) інформацію щодо зарахування зустрічних однорідних вимог.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач (боржник) просить оскаржену постанову залишити без змін як законну та обґрунтовану, а касаційну скаргу - без задоволення як безпідставну.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 28.09.2005р. позов задоволено частково, стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" на користь Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 25866000,00грн. боргу, 3010230,90грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 723532,31грн. трьох процентів річних, 471614,85грн. пені, 1700,00грн. державного мита та 118,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2007р. рішення Господарського суду м. Києва від 28.09.2005 р. змінено та стягнуто з ВАТ "Укрнафта" на користь НАК "Нафтогаз України" 7302673,38грн. основного боргу, 801103,27грн. інфляційних, 186067,20грн. 3 % річних, 133638,92грн. пені, 469,20грн. державного мита та 118,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

На виконання вищезазначеного рішення Господарського суду міста Києва, зміненого постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2007 р. видано наказ № 15/208-42/396 про стягнення з ВАТ "Укрнафта" на користь Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 7302673,38 грн. основного боргу, 801103,27грн. інфляційних, 186067,2грн. 3% річних, 133638,92грн. пені, 469,20грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Таким чином всього сума стягнення становила 8424069,97грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.07.2007 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2007р., а також рішення Господарського суду м. Києва від 28.09.2005 р. у справі 15/208-42/396 щодо збитків від інфляції, трьох процентів річних та пені скасовано, справу в цій частині передано до Господарського суду міста Києва на новий розгляд. В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2007р. залишено без змін.

Господарськими судами також встановлено, що за результатами нового судового розгляду справи №15/208-42/396 у вказаній частині відповідач зобов'язаний був сплатити позивачу 7302673,38грн. основного боргу, 469,20грн. державного мита, 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Таким чином загальна сума, що підлягала до стягненню за рішенням суду становила 7303260,58грн.

Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві було відкрите виконавче провадження з примусового виконання рішення у справі №15/208-42/396.

Зобов'язання боржника (відповідача) в частині сплати 7302673,38грн. основного боргу було припинене шляхом проведення зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог від 18.06.2012р. № юр-1151/328 на суму 6304414,91грн., від 18.09.2012р. № юр - 1733/485 на суму 681282,51грн. та від 26.12.2012р. № юр-2230 на суму 316975,96грн.

Зобов'язання в частині сплати 469,20грн. державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу припинене шляхом оплати вказаних сум відповідно до платіжного доручення №163-АБ13 від 25.06.2013р.

Постановою ВП№8942824 від 17.05.2013р. державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві закінчено виконавче провадження зі стягнення з ВАТ "Укрнафта" на користь НАК "Нафтогаз України" 7303260,58грн. відповідно до п.8 ч.1ст. 49, ст.50 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частиною 3 ст. 203 та частиною 1 ст. 220 Господарського кодексу України передбачено припинення господарського зобов'язання, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав, або строк якої невизначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Аналогічні положення щодо зарахування зустрічних однорідних вимог містить частина 1 ст. 601 Цивільного кодексу України.

Нормами Закону України "Про виконавче провадження" передбачене добровільне виконання судового рішення. При цьому, зазначений закон не містить заборони щодо можливості виконання судового рішення шляхом проведення зарахування зустрічних вимог. Отже, добровільне виконання може здійснюватись у будь-який передбачений чинним законодавством спосіб, або у спосіб, що не суперечить вимогам чинного законодавства.

Стаття 602 Цивільного кодексу України, якою передбачені випадки недопустимості зарахування зустрічних вимог, також не містить обмежень щодо такого зарахування на стадії виконання судових рішень.

Враховуючи, що зустрічні зобов'язання (вимоги) сторін є грошовими, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку про їх однорідність, оскільки однорідність цих вимог випливає із їх юридичної природи і матеріального змісту та не залежить від підстав виникнення зобов'язань. А відтак, установивши наявність умов, визначених ст. 601 ЦК України, та відсутність обставин, встановлених ст. 602 ЦК України, за яких зарахування зустрічних однорідних вимог не допускається, господарські суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що судове рішення було виконане боржником шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог та шляхом часткової оплати.

Відповідно до п. 8 ч.1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Частиною 3 названої статті цього закону передбачено, що про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

З урахуванням норм наведеного законодавства та встановлених обставин справи щодо фактичного виконання боржником судового рішення у повному обсязі згідно з виконавчим документом, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення скарги позивача на дії відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві по закінченню виконавчого провадження з виконання судового рішення у даній справі.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що в постанові про закінчення виконавчого провадження державним виконавцем не зазначено заяви боржника від 18.09.2012 р. за №юр-173/485, а також доводів скаржника про невідображення в бухгалтерському обліку стягувача заяви боржника про зарахування зустрічних однорідних вимог від 26.12.2012 р. за № юр-2230, то це не є підставою для визнання неправомірними дій відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві щодо закінчення виконавчого провадження ВП № 8942824, а відповідної постанови недійсною, оскільки, як вже зазначалося вище, рішення суду фактично було виконано в повному обсязі згідно з виконавчим документом. Вказані доводи наводились скаржником і в суді апеляційної інстанції, однак відхилені з огляду на наведене.

Щодо посилань скаржника на порушення судами попередніх інстанцій норм ст. 117 ГПК України, то норми цієї статті не є імперативними, оскільки передбачають саме можливість визнання наказу таким, що не підлягає виконанню у певних випадках.

З урахуванням викладеного, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в оскаржених ухвалі та постанові, дійшла висновку про відсутність підстав для їх скасування.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2013р. у справі №15/208-42/396-6/542-41/107 - без змін.

Головуючий суддя Карабань В.Я. Судді Жаботина Г.В. Ковтонюк Л.В.