Постанова

від 15.01.2014 по справі 927/1232/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2014 р. Справа№ 927/1232/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Власова Ю.Л.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі судового засідання Климович М.І.

за участю представників:

від позивача: Заутчин С.С. - за довіреністю

від відповідача: Толмачев С.В. - за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АМАКО Україна"

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.10.2013 року

у справі № 927/1232/13 (суддя Михайлюк С.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АМАКО Україна"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвест-Борзна"

про стягнення 498694,09 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "АМАКО Україна", звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвест-Борзна" про стягнення 498694,09 грн., в тому числі суми боргу в розмірі 486018,72 грн., та суми 3% річних із простроченої суми боргу в розмірі 12685,37 грн.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 12.11.2013 року у справі № 927/1232/13 (суддя Михайлюк С.І.) в задоволенні зазначених позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "АМАКО Україна" відмовлено. Така відмова була обумовлена спливом строку позовної давності.

Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "АМАКО Україна" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Гончарову С.А.

На підставі ст.ст.4-6, 69 Господарського процесуального кодексу України, п.3.1.7. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30, згідно п.2.1. рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012р., сформовано для розгляду даної апеляційної скарги колегію суддів у складі Гончаров С.А. (головуючий), Власов Ю.Л., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2013 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АМАКО Україна" прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 927/1232/13, розгляд справи призначено на 15.01.2014 року

Апеляційна скарга вмотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні жодні доказі щодо наявності будь-якого терміну сплати відповідачем коштів за поставку товару; положень щодо такого терміну не містить і діюче законодавство України; положеннями Цивільного кодексу України передбачено продаж товару на умовах розстрочення платежу, а характер правовідносин сторін свідчить про такі умови.

Апелянт наполягає на неправильному застосуванні судом положень ст.ст. 530, 692 Цивільного кодексу України, а також звертає увагу на те, що він звернувся до суду в межах строку позовної давності, оскільки судом встановлено дату настання зобов'язань 13.05.2013 року.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Матеріалами справи підтверджується наступне.

За видатковою накладною № К-004730/000655 від 11.05.2010р. позивачем було передано, а відповідачем прийнято суперфос N-P-S-Ca в кількості 150,9т на суму 486018,72грн.

Приймання товару від імені відповідача здійснювалось Прищепою Сергієм Миколайовичем на підставі довіреності № 63 від 07.05.2010р., яка підписана керівником та скріплена печаткою.

Накладна містить посилання на договір № 1921/000655 від 29.03.2010р.

Згідно пояснень позивача, що накладна № К-004730/000655 від 11.05.2010р. є самостійним документом та не складена на виконання умов договору № 1921/000655 на поставку мінеральних добрив від 29.03.2010р., посилання в накладній на номер та дату договору є помилкою менеджера.

Відповідачем було визнано позадоговірний характер відносин сторін щодо поставки на підставі видаткової накладної № К-004730/000655 від 11.05.2010р.

Судом першої інстанції було вірно встановлено, що згідно з договором № 1921/000655 від 29.03.2010р. постачальник (позивач) зобов'язався поставити та передати у власність покупця (відповідач) товар (продукти хімічного виробництва), а покупець - прийняти товар та оплатити його на умовах договору. Договором передбачено, що загальна кількість товарів поставки, їх часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами, пакуванням визначаються специфікаціями, що є невід'ємними частинами даного договору. Згідно з специфікацією від 29.03.2010р., яка є додатком № 1 до договору № 1921/000655, товаром є аміачна селітра та амофос. У видатковій накладній № К-004730/000655 від 11.05.2010р. найменуванням товару вказано суперфос N-P-S-Ca. Специфікацій, в які б визначали суперфос N-P-S-Ca як товар за договором № 1921/000655 від 29.03.2010р., до матеріалів справи не надано. Також до матеріалів справи не надано письмової заявки відповідача на відвантаження товару, яка передбачена договором.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що видаткова накладна № К-004730/000655 від 11.05.2010р. складена не на підставі договору № 1921/000655 від 29.03.2010р. на поставку мінеральних добрив.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 205 Цивільного кодексу України визначено, що Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Враховуючи зазначене та зважаючи на обставини справи, апеляційним судом встановлено, що між сторонами був укладений договір поставки у спрощений спосіб шляхом підписання між сторонами видаткової накладної.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Факт одержання відповідачем товару підтверджується видатковою накладною № К-004730/000655 від 11.05.2010р., копію якої долучено до матеріалів справи.

Проте, відповідачем свої зобов'язання щодо оплати товару, отриманого за накладною № К-004730/000655 від 11.05.2010р, не були виконані, відповідних доказів матеріали справи не містять.

Статтями 509, 510 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений законом чи договором строк, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Згідно частини 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Відповідачем до суду першої інстанції було подано заяву від 04.11.2013р. про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за поставлені товари за видатковою накладною № К-004730/000655 від 11.05.2010р.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу (ст. 260 Цивільного кодексу України)

Частиною 3 статті 254 Цивільного кодексу України визначено, що строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Як зазначалось, За видатковою накладною № К-004730/000655 від 11.05.2010р. позивачем було передано, а відповідачем прийнято суперфос N-P-S-Ca в кількості 150,9т на суму 486018,72грн.

Позивач стверджує про наявність у відповідача обов'язку, згідно положень ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, сплатити кошти за поставлений товар у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Проте, такі твердження позивача є помилковими та спростовуються наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару

Тобто, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Загальні положення частини другої статті 530 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Наведені правові позиції викладені в Постановах Вищого господарського суду України від 28.02.2012 N 5002-8/481-2011року, від 21.04.2011 N 9/252-10, від 20.09.2012 N 12/5026/556/2012 та на відповідну судову практику звернуто увагу господарських судів в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. N 01-06/928/2012, а також в оглядовому листі Вищого господарського суду України від 29.04.2013 р. N 01-06/767/2013 року.

За таких обставин, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що наявність у відповідача зобов'язання щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Дана позовна заява подана позивачем до господарського суду через орган поштового зв'язку 24.09.2013року, та, з огляду на положення діючого законодавства України, строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла станом на 13.05.2010 року, є таким, що сплинув на час звернення позивача до суду з даним позовом.

Разом з тим, судовою колегією прийнято до уваги ухвалу господарського суду Чернігівської області від 02.12.2013 року, якою виправлено описки в оскаржуваному рішенні щодо дати, з якої відповідач є таким, що прострочив, дати, не пізніше якої відповідач мав здійснити розрахунок та дати, яка є початком терміну, протягом якого позивач міг звернутись до суду. З урахуванням вказаної ухвали, судова колегія не приймає до уваги відповідні доводи апелянта.

З матеріалів справи не вбачається та судом не встановлено обставин, передбачених статтями 263, 264 Цивільного кодексу України, які б свідчили про зупинення або переривання строку позовної давності у даних правовідносинах.

Позивачем не наведено жодних поважних причин пропуску ним строку позовної давності.

Частинами 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З огляду на таке, зважаючи на те, що відповідачем у даному спорі заявлено про застосування позовної давності щодо вимог про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 2195,06 грн., яка виникла станом на 01.02.2008 року, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню з огляду на сплив встановленого строку позовної давності.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду Чернігівської області від 12.11.2013 року у справі № 927/1232/13 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "АМАКО Україна", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "АМАКО Україна" на рішення господарського суду Чернігівської області від 12.11.2013 року у справі № 927/1232/13 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АМАКО Україна" на рішення господарського суду Чернігівської області від 12.11.2013 року у справі № 927/1232/13 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.11.2013 року у справі № 927/1232/13 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 927/1232/13 повернути до суду першої інстанції.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді Ю.Л. Власов

Є.Ю. Шаптала