Постанова

від 19.03.2014 по справі 927/1232/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2014 року Справа № 927/1232/13

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого судді Кузьменка М.В.,

Судді Васищака І.М.,

Судді Палій В.М.,

розглянувши

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АМАКО Україна"

на рішення господарського суду Чернігівської області

від 12.11.2013р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2014 р.

у справі № 927/1232/13 господарського суду Чернігівської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АМАКО Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвест-Борзна"

про стягнення 498 694,09 грн.

за участю представників:

ТОВ "АМАКО Україна" - Зауткін С.С.;

ТОВ "Агроінвест-Борзна" - Толмачов С.В.;

в с т а н о в и л а :

Товариство з обмеженою відповідальністю "АМАКО Україна" звернулося до господарського суду Чернігівської області з позовом та просило суд стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвест - Борзна" 498 694,09 грн., у т.ч. 486 018,72 грн. основної заборгованості, 12 675,37 грн. процентів річних.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив зобов'язання щодо оплати одержаного за видатковою накладною №К-004730/000655 від 11.05.2010р. товару.

Відповідач у справі - ТОВ "Агроінвест - Борзна" у заяві про застосування строків позовної давності визнав здійснення поставки товару за вказаною накладною, однак просив суд застосувати до заявлених вимог позовну давність та відмовити у задоволенні позову (а.с.61-62).

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 12.11.2013р. у задоволенні позову відмовлено повністю (а.с.92-94).

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що:

- відповідач не оплатив одержаний від позивача згідно видаткової накладної товар, допустивши заборгованість у розмірі 486 018,72 грн.;

- наявність зобов'язання у відповідача щодо оплати одержаного товару випливає безпосередньо зі змісту ч.1 ст.692 ЦК України (покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару) та не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою у порядку ч.2 ст.530 ЦК України;

- сплив позовної давності для звернення до суду з даним позовом, про застосування якої заявлено відповідачем, є підставою для відмови у задоволенні позову.

Застосовуючи до спірних правовідносин позовну давність, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є таким, що допустив прострочення оплати одержаного на підставі видаткової накладної №К-004730/000655 від 11.05.2010р. товару починаючи з 13.05.2010р., оскільки мав здійснити його оплату не пізніше 12.05.2010р. Позов подано 24.09.2013р. без наведення позивачем поважних причин пропущення позовної давності.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2014р. рішення господарського суду Чернігівської області від 12.11.2013р. залишено без змін (а.с.119-126).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм матеріального та процесуального права (а.с.134-142).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частиною 7 ст.179 ГК України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В силу ч.2 ст.205 ЦК України, правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Під час вирішення спору по суті та перегляду прийнятого рішення в апеляційному порядку, судами першої та апеляційної інстанцій встановлені наступні обставини.

На підставі видаткової накладної №К-004730/000655 від 11.05.2010р. відповідач одержав від позивача товар, а саме суперфорс N-P-S-Ca, у кількості 150,9 тон на загальну суму 486 018,72 грн. (а.с.10). Прийняття відповідачем товару підтверджується виданою товариством на ім'я Прищепи С.М. довіреністю №63 від 07.05.2010р. на отримання матеріальних цінностей (а.с.11).

Вказана видаткова накладна містить посилання на договір №1921/000655 від 29.03.2010р. Однак, як з'ясовано судами, вона є самостійним документом та не складена на виконання умов договору №1921/000655 від 29.03.2010р. на поставу мінеральних добрив.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, судами двох інстанцій, на підставі зібраних у матеріалах справи доказах, вірно встановлено, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов'язки, аналогічні зобов'язанням за договором купівлі-продажу. Ці дії згідно ст.ст.11, 655, 692 ЦК України є підставою виникнення у відповідача обов'язку здійснити розрахунок за одержаний товар.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач стверджує, що обов'язок у відповідача здійснити оплату товару виник після спливу семиденного строку від дня пред'явлення йому згідно ч.2 ст.530 ЦК України вимоги №5787 від 12.10.2012р. (а.с.12-14).

Так, частиною першою статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Тобто, якщо строк оплати товару не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання з оплати товару починається з моменту його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. При цьому, як вірно зазначено судами, загальні положення статті 530 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко встановлений спеціальною нормою права (ч.1 ст.692 ЦК України).

За таких обставин є правильним висновок судів двох інстанцій про те, що наявність у відповідача зобов'язання щодо оплати товару випливає безпосередньо із змісту ч.1 ст.692 ЦК України та не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою у порядку ч.2 ст.530 ЦК України.

Частиною 5 ст.261 ЦК України визначено, що за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання . Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Судами двох інстанцій, з урахуванням обставин справи та наведених правових норм, правильно визначено, що відповідач допустив прострочення з оплати одержаного на підставі видаткової накладної №К-004730/000655 від 11.05.2010р. товару починаючи з 13.05.2010р., оскільки мав здійснити його оплату 12.05.2010р. Відтак, право пред'явити вимогу про оплату товару у позивача виникло 13.05.2010р.

Відповідачем до суду першої інстанції була подана заява від 04.11.2013р. про застосування до заявлених вимог позовної давності.

Відповідно до ст.ст.257, 267 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки; позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Оскільки позов у даній справі подано 24.09.2013р., тобто після спливу позовної давності, без наведення позивачем поважних причин її пропущення, про застосування якої заявлено відповідачем, то судами зроблено правильний висновок щодо відмови у задоволенні вимог про стягнення з відповідача 486 018,72 грн. основної заборгованості, 12 675,37 грн. процентів річних через сплив позовної давності.

За таких обставин, підстави для зміни чи скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2014р., якою залишено без змін рішення господарського суду Чернігівської області від 12.11.2013р., відсутні.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 ГПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2014р. у справі №927/1232/13 господарського суду Чернігівської області залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АМАКО Україна" - без задоволення.

Головуючий суддя Кузьменко М.В.

Судді Васищак І.М.

Палій В.М.