Постанова

від 22.01.2014 по справі 911/2393/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2014 року Справа № 911/2393/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Дунаєвської Н.Г. суддівГольцової Л.А. (доповідач), Мележик Н.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на рішення та на постановуГосподарського суду Київської області від 07.08.2013 Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2013 у справі№ 911/2393/13 господарського судуКиївської області за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_4 доКагарлицької міської ради Київської області треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1. Управління Держземагентства в Кагарлицькому районі Київської області; 2. Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Київській області; 3. Державне агентство рибного господарства України прозобов'язання повернути майно за участю представників сторін:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача: Кущ О.Р., дов. від 21.01.2014; Мацібура О.П., дов. від 21.01.2014; Чапишев К.М., дов. від 21.01.2014;

третьої особи-1: повідомлений, але не з'явився;

третьої особи-2: повідомлений, але не з'явився;

третьої особи-3: повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 07.08.2013 у справі №911/2393/13 (суддя Конюх О.В.) в позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді - Рєпіна Л.О., Сулім В.В.) рішення Господарського суду Київської області від 07.08.2013 у справі №911/2393/13 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, ФОП ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги з підстав неможливості прибуття в засідання суду 22.01.2014 його представника у зв'язку з перебуванням з 20.01.2014 по 24.01.2014 у відрядженні, однак зазначене клопотання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Отже, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

До того ж п. 4 резолютивної частини ухвали Вищого господарського суду України від 23.12.2013 у справі № 911/2393/13 доведено до відома сторін, що нез'явлення їх повноважних представників у судове засідання касаційної інстанції не тягне перенесення справи на інші строки, не перешкоджає розгляду справи без їх участі.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Між Кагарлицькою міською радою (Орендодавець) та ФОП ОСОБА_4 (Орендар) 15.05.2007 укладено договір оренди земель водного фонду, за умовами якого Орендодавець, на підставі рішення Кагарлицької міськради від 30.03.2007 № 160-ХІІІУ передав, а Орендар прийняв в оренду землі водного фонду загальною площею 28,6 га, в тому числі 22,3 га водного дзеркала, 6,3 га прибережних захисних смуг та гідротехнічну споруду - дамбу, що розташовані на території Кагарлицької міської ради в межах населеного пункту для риборозведення.

20.10.2011 Кагарлицькою міською радою прийнято рішення № 126-ХУ-УІ, яким пункт 2 рішення від 30.03.2007 скасовано та вирішено розірвати договір оренди земель водного фонду від 15.05.2007.

З метою виконання зазначеного рішення, 01.11.2011 між Кагарлицькою міською радою та ФОП ОСОБА_4 укладено додаткову угоду про розірвання вищезазначеного договору оренди земель водного фонду.

Позивач звернувся до Кагарлицької міської ради із заявою від 09.11.2011 про надання в короткострокову оренду земель водного фонду (став "Пасківський") для вилову риби, яка, за твердженням заявника, є його власністю.

Рішенням Кагарлицької міськради від 10.11.2011 № 131-ХУІ-УІ "Про розгляд заяви ФОП ОСОБА_4" вирішено надати позивачу в короткострокову оренду земельну ділянку під водним об'єктом ставу "Пасківський" площею до 28,6 га, з них 22,3 га під водним дзеркалом, 6,3 га під прибережними захисними смугами та дамбою.

На підставі рішення ради від 10.11.2011, між Кагарлицькою міською радою (Орендодавець) та ФОП ОСОБА_4 (Орендар) 14.11.2011 укладено договір оренди земель водного фонду, за умовами якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв земельну ділянку під водним об'єктом ставу "Пасківський" площею до 28,6га, з них під водним дзеркалом 22,3 га, прибережних захисних смуг та гідротехнічних споруд (дамба) 6,3 га для риборозведення на строк до 01.04.2012. При цьому, з боку позивача договір підписаний лише 22.03.2012, тоді як його державну реєстрацію проведено 14.11.2011.

Судами досліджено, що з наданих позивачем до матеріалів справи накладних, за період після підписання договору оренди земель водного фонду від 15.05.2007 до закінчення строку дії договору оренди земель водного фонду від 14.11.2011 здійснено закупку риби, на загальну суму 193586,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач, як вірно зазначили суди, послався, що ним було здійснено зариблення вищевказаного ставу закупленою рибою, однак відповідач порушив його права та інтереси шляхом не вчинення дій щодо повернення належної позивачу риби після закінчення строку дії договору від 14.11.2011.

Приймаючи рішення у справі про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ЗК України, ЦК України, ГК України, ВК України, Законів України "Про державну експертизу землевпорядної документації", "Про землеустрій", "Про оренду землі", "Про оренду державного та комунального майна", Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого Постановою КМУ від 26.05.2004 № 677, Інструкцій про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах, затверджених Наказом Державного комітету рибного господарства України від 28.10.1998 №154 та Наказом Державного комітету рибного господарства України від 15.01.2008 №4; Інструкції про порядок проведення робіт з відтворення водних живих ресурсів, затвердженою Наказом Міністерства аграрної політики від 08.06.2004 № 215 та, врахувавши вся матеріали справи в їх сукупності, дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог.

Згідно положень ч. 2 ст. 111 5 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Статтею 125 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

У відповідності до ст. 44 ВК України, водокористувачі зобов'язані, зокрема, здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Статтею 34 ГПК України обумовлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Місцевим господарським судом, з яким погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи надані до матеріалів справи докази досліджено, що позивач, в установленому законодавством порядку, дозвіл на спецводокористування не отримував.

До того ж, беручи до уваги положення Інструкції про порядок проведення робіт з відтворення водних живих ресурсів, затвердженої Наказом Міністерства аграрної політики від 08.06.2004 № 215 (була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), позивачем вимоги Інструкції дотримані не були, а саме: наказ про створення Комісії з контролю за проведенням робіт із уселення водних живих ресурсів, затверджений графік робіт із уселення водних живих ресурсів, проміжні та підсумковий акти про виконання зазначених робіт не надані.

Судами попередніх інстанцій встановлено порушення сторонами вимог законодавства під час укладення договорів оренди земель водного фонду від 15.05.2007 та від 14.11.2011, оскільки їх укладення здійснювалось без встановлення меж орендованої земельної ділянки в натурі, без розроблення проекту землеустрою, без проведення державної експертизи проекту землеустрою всупереч положенням ст.ст. 20, 50 Закону України "Про землеустрій", ст. 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації". Крім того, обидва договори не містять всіх істотних умов, визначених ст. 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній станом на час укладення цих договорів), що є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди землі.

Відповідно до приписів статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Суди мотивовано визначились, що договори оренди земель водного фонду від 15.05.2007 та від 14.11.2011 є нікчемними.

В п. 2.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що з'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Водночас, розглядаючи вимогу позивача про відшкодування відповідачем вартості риби (193586,00 грн.), господарські суди мотивовано вказали, що така вимога задоволенню не підлягає з підстав відсутності доказів безпосередньо зариблення ставу "Пасківський" саме на суму 193586,00 грн., тобто не надано доказів того, яким чином була використана закуплена позивачем риба, в тому числі в який водний об'єкт та в якій кількості вона була випущена.

Таким чином, судова колегія касаційної інстанції вважає, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли до вірного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111 7 ГПК України).

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі не спростовують зроблених судами попередніх інстанцій висновків. При цьому, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам ст. 111 7 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 07.08.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2013 у справі №911/2393/13 - без змін.

Головуючий суддя Н.Г.ДУНАЄВСЬКА

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Н.І. МЕЛЕЖИК