Постанова

від 30.01.2014 по справі 7/5005/9232/2012

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.2014 року Справа № 7/5005/9232/2012

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Паруснікова Ю.Б. (доповідач)

суддів: Тищик І.В., Верхогляд Т.А.

при секретарі судового засідання: Гаврилову О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Полторацька О.В., довіреність від 20.08.13р. № 2800-о;

від третьої особи: Крапивко М.Л., довіреність від 20.06.11р. № 25/256-117;

Юрченко О.О., довіреність від 05.12.11р. № 25/256-198;

від прокурора: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Науково-виробничого об'єднання «Павлоградський хімічний завод» на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2013 р. у справі № 7/5005/9232/2012 (суддя Манько Г.В.)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-промислова компанія "Приват-Інвестор", м. Дніпропетровськ

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м. Дніпропетровськ

третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державне підприємство "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод", м. Павлоград, Дніпропетровської області

за участю Дніпропетровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України, м. Дніпропетровськ

про зобов'язання передати оригінали кредитних договорів та всіх інших документів, що підтверджують перехід права вимоги та свідчать про виконання кредитних договорів, -

ВСТАНОВИВ:

19 листопада 2013 року рішенням господарського суду Дніпропетровської області у справі № 7/5005/9232/2012 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-промислова компанія "Приват-Інвестор" задоволено в повному обсязі.

Зобов'язано ПАТ КБ "ПриватБанк" передати ТОВ "Будівельно-промислова компанія "Приват-Інвестор" оригінали кредитних договорів № 175 від 30.05.1994 р., № 300273802 від 06.02.1995 р., № 239 від 15.08.1994 р., № 242 від 17.08.1994 р., № 291 від 20.09.1994 р., № 341 від 13.10.1994 р., № 346 від 13.10.1994 р., № 364 від 14.11.1994 р., договорів на овердрафтові обслуговування: № 001 від 24.11.1994 р., № 002 від 16.12.1994 р., договору на факторингове обслуговування № 008 від 26.01.1995 р. Зобов'язано ПАТ КБ "ПриватБанк" передати ТОВ "Будівельно-промислова компанія "Приват-Інвестор" всі квитанції та платіжні доручення, що підтверджують розрахунки ДП "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" із ПАТ КБ "ПриватБанк" за кредитними договорами № 175 від 30.05.1994 р. та № 300273802 від 06.02.1995 р., № 239 від 15.08.1994 р., № 242 від 17.08 1994 р., № 291 від 20.09.1994 р., № 341 від 13.10.1994 р., № 346 від 18.10.1994 р., № 364 від 14.11.1994 р., договорів на овердрафтові обслуговування: № 001 від 24.11.1994 р., № 002 від 16.12.1994 р., договору на факторингове обслуговування № 008 від 26.01.1995 р.

Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ТОВ "Будівельно-промислова компанія "Приват-Інвестор" судовий збір у сумі 1 073,00 грн.

Не погоджуючись з даним рішенням, Державне підприємство "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" звернулося до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2013 р. у справі № 7/5005/9232/2012 і прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог щодо спонукання вчинити певні дії.

Апеляційна скарга мотивована прийняттям господарським судом рішення з порушенням вимог чинного законодавства України, при неповному з'ясуванні обставин справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильному та неповному дослідженні доказів, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також невірного застосування судом норм матеріального і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору.

В обґрунтування апеляційної скарги, апелянт звертає увагу колегії суддів на той факт, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази ненадання відповідачем позивачу оригіналів документів, що підтверджують право вимоги до третьої особи в період з 26 червня 1995 р. по дату звернення із позовною заявою про спонукання вчинити певні дії.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.12.2013 р. відновлено строк на подачу апеляційної скарги, прийнято її до провадження і призначено до розгляду у судове засідання на 14.01.2014 р. об 11:00 год.

14.01.2014 р., розгляд справи відкладено у судовому засіданні на 30.01.2014 р. о 10:15 год.

30.01.2014 р. представник третьої особи (скаржник) вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, наполягав на скасуванні рішення господарського суду Дніпропетровської області.

Представник відповідача у судовому засіданні пояснила, що оригінали витребуваних документів знаходяться в архіві ПАТ КБ "ПриватБанк" і їх передача третій особі можлива лише за наявності судового рішення про їх передачу.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений завчасно та належним чином (а. с. 71, 74 том 4).

У відзиві на позов поданому через канцелярію апеляційного господарського суду 14.01.2014 р. вх. № 169/14, позивач вказав на безпідставність вимог апеляційної скарги, яку слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.

Завчасно та належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи прокурор (а. с. 71, 77 том 4) у судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки апеляційний господарський суд не повідомив.

Згідно ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Абзацом 1 п. 3.9.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

На думку колегії суддів, неявка у судове засідання представника позивача та прокурора не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, оскільки у справі достатньо матеріалів для її розгляду.

30.01.2013 р. у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

У відповідність ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін за наступних підстав.

Між КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк" згідно статуту останнього, державну реєстрацію змін до установчих документів проведено 08.09.2011 р. (далі-відповідач, кредитодавець, або банк), та Виробничим об'єднанням "Павлоградський хімічний завод", правонаступником якого є Державне підприємство "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" (далі - третя особа, позичальник, або завод) згідно його статуту, державну реєстрацію змін до установчих документів проведено 28.12.2010 р., укладено ряд кредитних договорів: № 175 від 30.05.1994 р., № 300273802 від 06.02.1995 р., № 239 від 15.08.1994 р., № 242 від 17.08.1994 р., № 291 від 20.09.1994 р., № 341 від 13.10.1994 р., № 346 від 18.10.1994 р., № 364 від 14.11.1994 р., № 001 від 24.11.1994 р., № 002 від 16.12.1994 р., договір на проведення факторингової операції № 008 від 26.01.1995 р. та додаткових угод до кредитних договорів (а. с. 93-129 том 1).

26.06.1995 р. між відповідачем (банком) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-промислова компанія "Приват-Інвестор" (далі-позивач, або Товариство) та позичальником (заводом) укладено договір № 9 про уступку права вимоги (далі - договір № 9).

Згідно п. 1 договору № 9 банк відступає позивачу права вимоги до третьої особи (заводу), що витікають з кредитних договорів: № 239 від 15.08.1994 р., № 242 від 17.08.1994 р., № 291 від 20.09.1994 р., № 341 від 13.10.1994 р., № 346 від 18.10.1994 р., № 364 від 14.11.1994 р., договорів на овердрафтове обслуговування: № 001 від 24.11.1994 р., № 002 від 16.12.1994 р. і договору на факторингове обслуговування № 008 від 26.01.1995 р., що укладені між банком та заводом, а Товариство приймає право вимоги в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 договору № 9 банк зобов'язується передати Товариству документи, що посвідчують його право вимоги до заводу , а також повідомити останнього про уступку права вимоги.

Згідно п. 3 договору № 9 банк відповідає перед Товариством за дійсність переданої вимоги, однак не несе відповідальності за невиконання цієї вимоги заводом.

26.06.1995 р. між банком та позивачем (Товариством) укладено дві додаткові угоди до договору № 9.

Відповідно до п. 1 договору в редакції додаткової угоди від 26.06.1995 р. (а. с. 131 том 1), банк відступає Товариству права вимоги до заводу, що витікають із кредитних договорів: № 239 від 15.08.1994 р., № 242 від 17.08.1994 р., № 291 від 20.09.1994 р., № 341 від 13.10.1994 р., № 346 від 18.10.1994 р., № 364 від 14.11.1994 р., договорів на овердрафтове обслуговування: № 001 від 24.11.1994 р., № 002 від 16.12.1994 р., договору на факторингове обслуговування № 008 від 26.01.1995 р., що укладені між банком та заводом, а Товариство приймає права вимоги.

Відповідно до п. 2 договору в редакції додаткової угоди від 26.06.95р., в рахунок виконання зобов'язань перед банком, Товариство зобов'язується перерахувати банку 475 928 812 500,00 крб., що еквівалентно 3 293 625,00 доларам США за курсом придбання клірингової палати "Експрес" (114 500) на 26.06.1995 р.

Також, п. 3 додаткової угоди, договір доповнено пунктом 4 про те, що він вступає в силу з 26.12.1995 р.

За іншою додатковою угодою до договору № 9, відповідач додатково передав позивачу право вимоги до заводу за кредитними договорами № 175 від 30.05.1994 р. та № 300273802 від 06.02.1995 р. (а. с. 132 том 1).

Між тим, позивач у своєму позові до банку посилається на ті обставини, що відповідач в порушення п. 2 договору № 9 та вимог чинного на час укладення договору законодавства не передав позивачу документи, що посвідчують його право вимоги до заводу (третьої особи), що і є причиною спору.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.2012 р. у справі № 7/5005/9232/2012 (суддя Коваль Л.А.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.03.2013 р. (колегія суддів: Науменко І.М. - головуючий, суддів: Павловського П.П., Швець В.В.), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що у 2002 році позивач звернувся з позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсним Договору № 9 про уступку права вимоги та додаткових угод до нього від 26.06.1995 р. За результатами розгляду справи, постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.08.2010 р. у справі № 25/228-09(18/140-08(8/24-08(7-Н30/1), залишеною без змін постановою ВГСУ від 12.11.2010 р., відмовлено ТОВ "БПК "Приват-Інвестор" у задоволенні позову.

З посиланням на ст. 35 ГПК України, місцевий господарський суд зробив висновок, що під час розгляду справи № 25/228-09(18/140-08(8/24-08(7-Н30/1), судами було встановлено належне виконання умов договору № 9 про уступку права вимоги від 26.06.1995 р., оскільки передача права вимоги від однієї до іншої особи нерозривно пов'язана з передачею документів, які свідчать про право вимоги, що фактично підтверджує наявність у позивача всіх документів, на підставі яких до останнього перейшло право вимоги. Таким чином, з урахуванням преюдиційності фактів встановлених у рішення суду, місцевий господарський суд дійшов висновку щодо безпідставності та необгрунтованості позовних вимог.

Апеляційний господарський суд погодився з такими висновками господарського суду першої інстанції залишаючи його без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанцій, позивач - ТОВ "БПК "Приват-Інвестор" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою.

Скасовуючи прийняті у справі судові акти та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, колегія суддів ВГСУ зазначила, що у відповідності з Постановою пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 р. "Про судове рішення у цивільній справі" та ст. ст. 84, 105 ГПК України обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Також, колегія суддів ВГСУ дійшла до висновку, що прийняті у даній справі судові рішення вказаним вимогам не відповідають, так як суди не з'ясували до кінця правовий зміст і підстави заявлених вимог та правову природу спірних правовідносин, а звідси і не встановили дійсні права та обов'язки сторін.

Втім, з посиланням на обставини справи встановлені у постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.08.2010 р. у справі № 25/228-09(18/140-08(8/24-08(7-Н30/1), суди дійшли висновку, що наявність листування між позивачем та третьою особою щодо погодження суми заборгованості та графіку погашення заборгованості, свідчить про наявність підстав для такого листування, а отже і належного виконання відповідачем зобов'язання щодо передачі документів, що свідчать про право вимоги до боржника. Разом з тим, зазначені обставини не були предметом доказування у справі № 25/228-09(18/140-08(8/24-08(7-Н30/1), про дані обставини не містяться висновки суду у резолютивній частині рішення, а тому факти встановлені в постанові апеляційного господарського суду по справі № 25/228-09(18/140-08(8/24-08(7-Н30/1) не є преюдиційними при вирішенні даної справи.

Таким чином, колегія суддів ВГСУ дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій, застосовуючи норми ст. 35 ГПК України, залишили поза увагою приписи ст. ст. 32-34 ГПК України. Відтак, оскаржувані рішення не можна вважати такими, що прийняті у відповідності до ст. 43 ГПК України, адже вони не ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Направляючи справу № 7/5005/9232/2012 на новий розгляд до господарського суду колегія суддів зазначила про необхідність з'ясування місцевим господарським судом усіх обставин справи, що входять до предмету доказування в ній та мають значення для її розгляду, хоча б сторони та інші учасники судового процесу й не посилалися на відповідні обставини.

Після повторного перегляду справи № 7/5005/9232/2012, суд першої інстанції (суддя Манько Г.В.) дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог, встановивши при цьому, що відповідач не виконав умови договору про уступку права вимоги та вимог чинного законодавства, яким регулюються взаємовідносини на теперішній час, та не передав позивачу документи, що посвідчують право вимоги відповідача до 3-ї особи.

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду, переглядаючи рішення місцевого господарського суду від 19.11.2013 р. у справі № 7/5005/9232/2012 та залишаючи його без змін, виходить з наступного.

Відповідно до ч. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності .

Оскільки цивільні відносини між сторонами виникли до набрання чинності ЦК України (26.07.1995 р. дата укладення договору № 9 про уступку права вимоги), а зобов'язання за договором № 9 (п. 2) на момент звернення позивача з позовом до господарського суду (24.10.2012 р.) продовжують існувати після набрання чинності ЦК України, тому для вирішення даного спору застосуванню підлягають саме норми нового ЦК України.

Згідно пп. 1) ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 517 ЦК України встановлено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення .

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 7 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Між тим, банк взяті на себе зобов'язання визначені пунктом 2 договору № 9 виконав частково, документи, які посвідчують право вимоги до заводу, позивачу не передав.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Згідно ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи постанови від 02.03.2003 р. про проведення виїмки та протоколу виїмки від 03.03.2003 р. в приміщенні (відповідача) ЗАТ КБ «ПриватБанк» було проведено виїмку 11 оригіналів кредитних договорів з додатковими угодами до них, укладених між КБ «ПриватБанк» та ДП "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" та договору № 9 про уступку права вимоги від 26.06.1995 р. з додатковими угодами до нього (а. с. 52-53 том 2).

Кредитні договори і додаткові угоди до них вилучені в оригіналах.

Як зазначає відповідач у своїх поясненнях по справі №7/5005/9232/2012 та у відзиві на позов, оригінали кредитних договорів не передавалися ТОВ "БПК "Приват-Інвестор" , причини з яких вони не передавалися, встановити не вдалося.

У 2007 році, після завершення досудового слідства, всі документи були повернуті до ПАТ КБ "ПриватБанк" де знаходяться і на даний момент (а. с. 27-28, 180-181 том 3).

Будь-яких доказів, які б свідчили про передачу відповідачем позивачу документів, що витребовуються (акти приймання-передачі, листи про направлення документів позивачу, тощо) матеріали справи не містять.

Таким чином, висновки місцевого господарського суду про те, що оригінали кредитних договорів та інших документів, що підтверджують перехід права вимоги та свідчать про виконання кредитних договорів на даний момент знаходяться в ПАТ КБ "ПриватБанк" є правомірними, а тому відповідач на виконання взятих на себе зобов'язань за договором № 9 (п. 2) та ст. 517 ЦК України зобов'язаний передати позивачу документи, що свідчать про його право вимоги до ДП "НВО "ПХЗ" (заводу).

31.07.2012 р. вих. № 38 позивач направив на адресу відповідача лист-претензією, згідно якого просив останнього у найкоротший термін виконати власні зобов'язання за договором уступки права вимоги та передати ТОВ "БПК "Приват-Інвестор" кредитні договори, укладені між КБ "ПриватБанк" та ДП "НВО "Павлоградський хімічний завод", про отримання якого свідчить відбиток штампу ПАТ КБ "ПриватБанк" вхід. № 95540 від 31.07.2012 (а. с. 93 том 2).

Відповідач лист-претензію позивача залишив без розгляду, договори не передав.

Згідно абзацу другого ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки лист-вимога про передачу документів була отримана ПАТ КБ "ПриватБанк" 31.07.2012 р. то момент порушення права ТОВ "БПК "Приват-Інвестор" виник 08.08.2012 р. після того, як відповідач отримав вимогу та не виконав її в семиденний строк.

Посилання третьої особи на пропуск позивачем строку позовної давності на звернення з позовом (а. с. 30-32 том 3), колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.

Оскільки документи за договором № 9 уступки права вимоги не передані на момент набрання чинності ЦК України, то вимога про передачу документів є правовідношенням, що виникло до набрання чинності ЦК України, але продовжує діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України.

Згідно пп. 2.1. п. 2 Постанови пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Заява про сплив позовної давності, зроблена будь-якою іншою особою (в тому числі й учасником судового процесу, включаючи прокурора, який не є стороною у справі), крім сторони у спорі, не є підставою для застосування судом позовної давності. Зокрема, частиною четвертої статті 27 ГПК України передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються процесуальними правами сторони (за певними винятками); при цьому права сторони, визначені, зокрема, статтею 22 та іншими нормами цього Кодексу, є саме процесуальними, в той час як згаданий припис статті 267 ЦК України є нормою права матеріального і не може розумітися як можливість застосування господарським судом позовної давності за заявами зазначених третіх осіб.

Висновок господарського суду про безпідставність посилання третьої особи на фактичне виконання усіма сторонами умов договору з огляду на наявні в матеріалах справи документи, переписку позивача з третьою особою (графік погашення заборгованості, акти звірки розрахунків, листування між сторонами (а. с. 35-43 том 3)), є правильним, оскільки вказані документи не підтверджують передачу відповідачем позивачу документів, які є предметом даного спору.

З урахуванням вищезазначеного доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених колегією суддів обставин в справі, а тому не заслуговують на увагу і задоволенню не підлягають.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2013 року у справі № 7/5005/9232/2012 без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено 04.02.2014 р.

Головуючий Ю.Б. Парусніков

Судді І.В. Тищик

Т.А. Верхогляд