Постанова

від 01.04.2014 по справі 7/5005/9232/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2014 року Справа № 7/5005/9232/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого-судді суддів:Воліка І.М. (доповідача), Кролевець О.А., Гольцової Л.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" на рішеннявід 19.11.2013 господарського суду Дніпропетровської області та на постанову від 30.01.2014 Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі№ 7/5005/9232/2012 господарського суду Дніпропетровської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-промислова компанія "Приват-Інвестор" доПублічного акціонерного товариства "ПриватБанк" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державне підприємство "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" за участюДніпропетровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України прозобов'язання передати оригінали кредитних договорів та всіх інших документів, що підтверджують перехід права вимоги та свідчать про виконання кредитних договорів В судове засідання прибули представники сторін: позивачаЧичва О.С. (дов. від 14.01.2014 № 01); відповідачаПолторацька О.В. (дов. від 20.08.2013 № 2800-О); третьої особиКропивко М.Л. (дов. від 20.06.2011 № 25/256-117); Юрченко О.О. (дов. від 05.12.2011 № 25/256-198); прокуратуриКоркішко В.М. - посвідч. № 000729 від 09.08.2012; Відповідно до Розпорядження секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 31.03.2014 для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегією суддів у наступному складі: головуючий-суддя -- Волік І.М., судді - Кролевець О.А., Гольцова Л.А.

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2012 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-промислова компанія "Приват-Інвестор" (надалі - ТОВ БПК "Приват-Інвестор") звернулося до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "ПриватБанк" (надалі - ПАТ "ПриватБанк") про зобов'язання відповідача передати позивачеві оригінали Кредитних договорів: № 175 від 30.05.1994 та № 300273802 від 06.02.1995, № 239 від 15.08.1994, № 242 від 17.08.1994, № 291 від 20.09.1994, № 341 від 13.10.1994, № 346 від 13.10.1994, № 364 від 14.11.1994; Договорів на овердрафтові обслуговування: № 001 від 24.11.1994, № 002 від 16.12.1994; Договору на факторингове обслуговування № 008 від 26.01.1995р та усі інші документи, що підтверджують перехід позиваевіу права вимоги до Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" (надалі - ДП "НВО "Павлоградський хімічний завод", третя особа) за всіма вищезазначеними Кредитними договорами (платіжні доручення, квитанції тощо), ті всі інші документи, які свідчать про їх виконання, на підставі Договору уступки права вимоги № 9 від 26.06.1995.

Крім цього, позивач надав заяву про уточнення позовних втмог, в якій крім іншого просив зобов'язати ПАТ КБ "ПриватБанк" передати ТОВ БПК "Приват-Інвестор" всі квитанції та платіжні доручення, що підтверджують розрахунки ДП "НВО "Павлоградський хімічний завод" із ПАТ КБ "ПриватБанк" за Кредитними договорами: № 175 від 30.05.1994 та № 300273802 від 06.02.1995, № 239 від 15.08.1994, № 242 від 17.08 1994, № 291 від 20.09.1994, № 341 від 13.10.1994, № 346 від 18.10.1994, № 364 від 14.11.1994, Договорів на овердрафтові обслуговування: № 001 від 24.11.1994, № 002 від 16.12.1994, Договору на факторингове обслуговування № 008 від 26.01.1995.

За результатами нового розгляду, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2013 у справі № 7/5005/9232/2012 (суддя Манько Г.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.01.2014 (колегія суддів: Парусніков Ю.Б. - головуючий, судді - Тищик І.В., Верхогляд Т.А.), позов задоволено у повному обсязі; зобов'язано ПАТ КБ "ПриватБанк" передати ТОВ "БПК "Приват-Інвестор" оригінали Кредитних договорів: № 175 від 30.05.1994, № 300273802 від 06.02.1995, № 239 від 15.08.1994, № 242 від 17.08.1994, № 291 від 20.09.1994, № 341 від 13.10.1994, № 346 від 13.10.1994, № 364 від 14.11.1994, Договорів на овердрафтові обслуговування: № 001 від 24.11.1994, № 002 від 16.12.1994, Договору на факторингове обслуговування № 008 від 26.01.1995; зобов'язано ПАТ КБ "ПриватБанк" передати ТОВ "БПК "Приват-Інвестор" всі квитанції та платіжні доручення, що підтверджують розрахунки ДП "НВО "Павлоградський хімічний завод" із ПАТ КБ "ПриватБанк" за Кредитними договорами: № 175 від 30.05.1994 та № 300273802 від 06.02.1995, № 239 від 15.08.1994, № 242 від 17.08 1994, № 291 від 20.09.1994, № 341 від 13.10.1994, № 346 від 18.10.1994, № 364 від 14.11.1994, Договорів на овердрафтові обслуговування: № 001 від 24.11.1994, № 002 від 16.12.1994, Договору на факторингове обслуговування № 008 від 26.01.1995; стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ТОВ "БПК "Приват-Інвестор" судовий збір у сумі 1 073,00 грн.

Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанцій, третя особа - ДП "НВО "Павлоградський хімічний завод" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2013 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.01.2014 скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій порушенно норм матеріального та процесуального права, оскільки надано невірну правову оцінку правовідносинам сторін, з порушенням приписів ст. ст. 4 3 , 33, 43, 84 ГПК України, що є підставою для скасування оскаржуваних судових актів.

Позивач та відповідач у відзивах наданих до суду заперечили проти доводів касаційної скарги та просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові акти без змін.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, думку прокурора та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що між КБ "ПриватБанк" (правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк") (Кредитодавець, або Банк) та Виробничим об'єднанням "Павлоградський хімічний завод" (правонаступником якого є Державне підприємство "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" (Позичальник, або Завод) було укладено ряд Кредитних договорів, а саме: № 175 від 30.05.1994, № 300273802 від 06.02.1995, № 239 від 15.08.1994, № 242 від 17.08.1994, № 291 від 20.09.1994, № 341 від 13.10.1994, № 346 від 18.10.1994, № 364 від 14.11.1994, № 001 від 24.11.1994, № 002 від 16.12.1994, Договір на проведення факторингової операції № 008 від 26.01.1995 та Додаткових угод до кредитних договорів.

Вподальшому, 26.06.1995 між КБ "ПриватБанк" (Банк), ТОВ "Будівельно-промислова компанія "Приват-Інвестор" (Товариство) та ДП "НВО "Павлоградський хімічний завод" (Завод) укладений Договір № 9 про уступку права вимоги, за умовами якого Банк відступає Товариству (позивачу) право вимоги до Заводу (третьої особи), що витікають з Кредитних договорів: № 239 від 15.08.1994, № 242 від 17.08.1994, № 291 від 20.09.1994, № 341 від 13.10.1994, № 346 від 18.10.1994, № 364 від 14.11.1994, Договорів на овердрафтове обслуговування: № 001 від 24.11.1994, № 002 від 16.12.1994 і Договору на факторингове обслуговування № 008 від 26.01.1995, що укладені між Банком та Заводом, а Товариство приймає право вимоги в повному обсязі (п. 1 Договору № 9).

Відповідно до пункту 2 Договору № 9 Банк зобов'язується передати Товариству документи, що посвідчують його право вимоги до Заводу, а також повідомити останнього про уступку права вимоги. Банк відповідає перед Товариством за дійсність переданої вимоги, однак не несе відповідальності за невиконання цієї вимоги Заводом (п. 3 Договору).

Крыи цього, 26.06.1995 між Банком та позивачем (Товариством) укладено дві Додаткові угоди до Договору № 9.

Відповідно до п. 1 Договору в редакції Додаткової угоди від 26.06.1995, Банк відступає Товариству права вимоги до Заводу, що витікають із Кредитних договорів: № 239 від 15.08.1994, № 242 від 17.08.1994, № 291 від 20.09.1994, № 341 від 13.10.1994, № 346 від 18.10.1994, № 364 від 14.11.1994, Договорів на овердрафтове обслуговування: № 001 від 24.11.1994, № 002 від 16.12.1994, Договору на факторингове обслуговування № 008 від 26.01.1995, що укладені між Банком та Заводом, а Товариство приймає право вимоги.

Відповідно до п. 2 Договору в редакції Додаткової угоди від 26.06.1995, в рахунок виконання зобов'язань перед Банком, Товариство зобов'язується перерахувати банку 475 928 812 500,00 крб., що еквівалентно 3 293 625,00 доларам США за курсом придбання клірингової палати "Експрес" (114 500) на 26.06.1995.

Також, пунктом 3 Додаткової угоди, Договір доповнено пунктом 4 про те, що він вступає в силу з 26.12.1995.

За іншою Додатковою угодою до Договору № 9, Банк (відповідач) додатково передав позивачу право вимоги до Заводу за Кредитними договорами № 175 від 30.05.1994 та № 300273802 від 06.02.1995.

Предметом позову є матеріально-правова вимога про зобов'язання відповідача передати Товариству (позивачеві) документи, що посвідчують його право вимоги до Заводу, які обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань по Договору № 9 про уступку права вимоги від 26.06.1995.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що з урахуванням приписів пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, до цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Враховуючи той факт, що цивільні відносини між сторонами виникли до набрання чинності ЦК України (26.07.1995 дата укладення Договору № 9 про уступку права вимоги), а зобов'язання за Договором № 9 (п. 2) на момент звернення позивача з позовом до господарського суду (24.10.2012) продовжують існувати після набрання чинності ЦК України, тому для вирішення даного спору застосуванню підлягають саме норми нового ЦК України.

Згідно з частиною 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 1 частини 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно із ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 517 Цивільного кодексу України встановлено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

В силу приписів ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Судами встановлено, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання щодо передачі документів, що посвідчують його право вимоги до Заводу (третьої особи), оскільки кредитні договори і додаткові угоди до них в оригіналах були вилучені під час розслідування кримінальної справи, про що свідчить постанова від 02.03.2003 про проведення виїмки та протокол виїмки від 03.03.2003, і лише у 2007 році, після завершення досудового слідства, всі документи були повернуті до ПАТ КБ "ПриватБанк". При цьому відповідачем в порушення ст. ст. 33, 34 ГПК України не надано належних та допустимох доказів, які б підтверджували факт виконання ним умов Договору № 9 про уступку права вимоги від 26.06.1995 щодо передачі зазначених кредитних договорі.

За встановленого, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку щодо обгрунтованості позовних вимог, а тому задовольнив їх у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести в суді ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Зважаючи на те, що під час розгляду справи, як встановлено судами, відповідач не надав суду доказів про вчинення ним фактичних дій, спрямованих на виконання договірних відносин щодо передачі документів, то висновки судів попередніх інстанцій про зобов'язання відповідача передати документи, що посвідчують його право вимоги до третьої особи, слід вважати правильними та такими, що відповідають наведеним нормам матеріального права та матеріалам справи.

При цьому судом апеляційної інстанції правомірно відхилено заяву третьої особи про застосування строків позовної давності, оскільки частиною третьою ст. 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Заява про сплив позовної давності, зроблена будь-якою іншою особою (в тому числі й учасником судового процесу, включаючи прокурора, який не є стороною у справі), крім сторони у спорі, не є підставою для застосування судом позовної давності. Так, частиною 4 ст. 27 ГПК України передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються процесуальними правами сторони (за певними винятками); при цьому права сторони, визначені, зокрема, статтею 22 та іншими нормами цього Кодексу, є саме процесуальними, в той час як положення ст. 267 Цивільного кодексу України є нормою права матеріального і не може розумітися як можливість застосування господарським судом позовної давності за заявами зазначених третіх осіб.

З огляду на викладене, фактичні обставини справи встановлено господарськими судами попередніх інстанцій на основі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана правильна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими, оскільки зводяться до необхідності вирішення касаційною інстанцією питань про додаткову перевірку доказів, що суперечить вимогам статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, тому до уваги не приймаються.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, а тому відсутні правові підстави для задоволення касаційної скарги.

З огляду на приписи ст. 49 ГПК України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" залишити без задоволення .

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.01.2014 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2013 у справі № 7/5005/9232/2012 залишити без змін.

Головуючий, суддя І.М. Волік

Судді : О.А. Кролевець

Л.А. Гольцова