Постанова

від 04.02.2014 по справі 907/731/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2014 року Справа № 907/731/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівДемидової А.М. Воліка І.М. Кролевець О.А. (доповідач у справі) розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛПГ Техно" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.11.2013 р. у справі № 907/731/13 господарського суду Закарпатської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ЛПГ Техно" доВиконавчого комітету Хустської міської ради простягнення 91 423,52 грн. за участю представників:

позивача: не з'явився

відповідача: не з'явився

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛПГ Техно" (надалі - "ТОВ "ЛПГ Техно") звернулось до господарського суду Закарпатської області з позовом до Виконавчого комітету Хустської міської ради про стягнення 80 000,00 грн. основного боргу, 6 463,52 грн. 3% річних та 4 920,00 грн. інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати товару за укладеним між сторонами у спрощений спосіб договором поставки, що зумовлює застосування до спірних правовідносин норм ст. ст. 530, 625, 642, 644, 655, 692, 712 ЦК України та ст. 181 ГК України.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 23.07.2013 р. (суддя Швед С.Б.) позов задоволено частково, стягнуто з Виконавчого комітету Хустської міської ради на користь ТОВ "ЛПГ Техно" 80 000,00 грн. заборгованості, 6 400,00 грн. 3% річних та 1 828,00 грн. судового збору, в іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Позиція місцевого господарського суду обґрунтована виникненням між сторонами правовідносин поставки, доведеністю як факту передачі товару позивачем відповідачу, так і порушення відповідачем своїх зобов'язань з оплати поставленого товару, що суперечить нормам ст. ст. 526, 692 ЦК України. В частині відмови в позові рішення суду не мотивоване.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.11.2013 р. (судді Хабіб М.І., Данко Л.С., Зварич О.В.) рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено повністю, стягнуто з ТОВ "ЛПГ Техно" на користь Виконавчого комітету Хустської міської ради 864,00 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що видаткова накладна № 365 від 20.09.2010 р., на яку посилається позивач як на підставу своїх вимог, не є належним доказом укладення між сторонами договору поставки у спрощений спосіб, а відтак, не є доказом виникнення у відповідача обов'язку щодо оплати двох насосів на загальну суму 80 000,00 грн. Також апеляційний суд зазначив, що вказана накладна не може бути доказом укладення між сторонами договору у спрощений спосіб з огляду на відсутність відповідних бюджетних призначень на закупівлю товару на загальну суму 160 000,00 грн. Підставою для скасування рішення господарського суду першої інстанції стало неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Не погоджуючись з прийнятим апеляційною інстанцією судовим актом, ТОВ "ЛПГ Техно" звернулось до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.11.2013 р. як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а рішення господарського суду Закарпатської області від 23.07.2013 р. залишити в силі.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 111 4 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією не скористались.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 111 7 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 111 7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Хустської міської ради від 14.05.2010 р. № 1790 "Про бюджет міста Хуст на 2010 рік" затверджено перелік об'єктів (додаток № 5), видатки на які будуть здійснюватися за рахунок коштів бюджету розвитку. До вказаного переліку входить придбання глибинних насосів у власність територіальної громади міста Хуст на суму 80 000,00 грн.

Поряд з цим, апеляційним судом з'ясовано, що 03.08.2010 р. між ТОВ "ЛПГ Техно" (продавець) та Виконавчим комітетом Хустської міської ради (покупець) укладено договір № 125 (надалі - "Договір"), за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця два насоси HIDRO-VACUUM S.A. (Польща) на загальну суму 80 000,00грн., а саме: насос типу GCA.7.A2 з електродвигуном SMV.6 11 кВт в комплекті з шафою управління UZS.5.07 1.1000.0.000.1 за ціною 36 261,00 грн. (з ПДВ); насос типу GCA8.02 з електродвигуном SMV.6 15 кВт в комплекті з шафою управління UZS.5.08.1.1000.0.000.1 за ціною 43 739,00 грн. (з ПДВ).

На оплату вказаних насосів позивачем виставлено рахунок № 283 від 03.08.2010 р.

Згідно видаткової накладної № 268 від 03.08.2010 р. позивач передав відповідачу обумовлені Договором насоси.

На виконання умов Договору відповідач за платіжним дорученням № 570 від 06.08.2010 р. сплатив позивачу 80 000,00 грн. в якості оплати за насоси, отримані за видатковою накладною № 268 від 03.08.2010 р.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що, за твердженням позивача, відповідач не виконав свої зобов'язання з оплати насосів загальною вартістю 80 000,00 грн., що були поставлені йому позивачем за видатковою накладною № 365 від 20.09.2010 р.

В обґрунтування даного позивачем надано видаткову накладну № 365 від 20.09.2010 р. на поставку двох насосів відцентрованих для води: GCA.7.A2 + SMV.6-11 в комплекті з блоком управління UZS 5.07 та GCA.8.02 + SMV.6-15 в комплекті з блоком управління UZS 5.08 на загальну суму 80 000,00 грн., яка підписана представниками сторін та скріплена печатками.

Колегія суддів зазначає, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

У відповідності до п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 р. № 99, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Отже, довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей за своєю правовою природою є первинним документом, що фіксує волевиявлення покупця про уповноваження конкретної особи на отримання від його імені відповідного товару у постачальника.

Проте, як було встановлено судом апеляційної інстанції, видаткова накладна № 365 від 20.09.2010 р. не містить прізвища, ім'я та посадового становища особи, яка від імені Виконавчого комітету Хустської міської ради підписала накладну; не надано вказаних доказів і сторонами. Також не вказано номер та дату довіреності на отримання товару за даною накладною.

Нормами ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Загальний порядок укладення господарських договорів врегульовано ст. 181 ГК України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З огляду на дані норми, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що укладення господарських договорів у спрощений спосіб може мати місце, якщо законодавством не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Так, частинами 1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, унормовано, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом.

При цьому затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього, згідно з п. 23 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", належить до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи, які є підконтрольними і підзвітними відповідним радам.

Здійснення в установленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету належить до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, (п. 4 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

За приписами статей 1, 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, закупівля товарів, робіт і послуг за рахунок державних коштів, до яких відносяться і кошти місцевих бюджетів, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень, а робіт - 300 тисяч гривень, здійснюється в порядку, встановленому цим Законом.

Статтею ст. 12 Закону України "Про здійснення державних закупівель" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено процедури закупівлі, а саме: відкриті торги; двоступеневі торги; запит цінових пропозицій; попередня кваліфікація учасників; закупівля в одного учасника.

Як було встановлено апеляційним судом та не заперечувалось сторонами, рішенням Хустської міської ради від 14.05.2010 р. № 1790 "Про бюджет міста Хуст на 2010 рік" передбачено придбання глибинних насосів лише на суму 80 000,00 грн., які були прийняті та оплачені відповідачем в повному обсязі.

З огляду на відсутність доказів про внесення Хустською міською радою змін до місцевого бюджету щодо виділення додаткових коштів на придбання насосів, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що у сторін не було підстав для укладення договору на поставку ще двох аналогічних насосів.

Колегія суддів вважає, що апеляційний господарський суд, з огляду на відсутність відповідних бюджетних призначень на закупівлю ще двох насосів (крім придбаних на підставі рішення Хустської міської ради від 14.05.2010 р. № 1790), а також відсутність доказів підписання видаткової накладної № 365 від 20.09.2010 р. уповноваженою від імені Виконавчого комітету Хустської міської ради особою та отримання нею товару у встановленому порядку, дійшов правомірного висновку, що видаткова накладна № 365 від 20.09.2010 р. не є належним доказом укладення між сторонами договору поставки у спрощений спосіб, а відтак, не є доказом виникнення у відповідача зобов'язання перед позивачем.

Враховуючи дане, а також наведені вище норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Твердження скаржника, викладені в касаційній скарзі, даних висновків апеляційного господарського суду не спростовують.

Отже, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111 5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції в порядку ст. ст. 43, 101, 103 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін, враховано положення ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛПГ Техно" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.11.2013 р. у справі № 907/731/13 залишити без змін.

Головуючий суддяА. Демидова СуддіІ. Волік О. Кролевець