Рішення

від 04.02.2014 по справі 906/1638/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "04" лютого 2014 р. Справа № 906/1638/13

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Шніт А.В.

при секретарі Ковальчуку Є.О.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1; ОСОБА_2 свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №710 від 04.10.2012, ордер на надання правової допомоги серії ЖТ №10705 від 31.10.2013; витяг з договору про надання правової допомоги №3/10/2013 від 24.10.2013;

від відповідача 1: ОСОБА_6 - директор; Філімончук Г.М. дов. №92 від 28.11.2013;

від відповідача 2: не з`явився.

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом ОСОБА_1 (м.Київ)

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Геозвягель" (м. Новоград-Волинський, Житомирської області)

2) ОСОБА_5 (м. Новоград - Волинський, Житомирської області)

про визнання недійсним договору позики від 30.01.2013.

Позивачем пред'явлено позов про визнання недійсним договору позики від 30.01.2013, укладеного між відповідачами та застосування реституції, шляхом стягнення з ОСОБА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Геозвягель" 10000,00грн.

19.11.2013 за вх. №18345 на адресу суду від відповідача 2 повернулась ухвала господарського суду Житомирської області від 11.11.2013, яка направлялась за адресою: 11700, АДРЕСА_1, з поштовою відміткою: "за закінченням терміну зберігання".

12.12.2013 за вх. №20094 на адресу суду від відповідача 2 повернулась ухвала господарського суду Житомирської області від 28.11.2013, яка направлялась за адресою: 11700, АДРЕСА_1, з поштовою відміткою: "за закінченням терміну зберігання".

На адресу суду 12.12.2013 за вх. №20038 (вих. №928/10 від 11.12.2013) від Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області на виконання ухвали від 28.11.2013 надійшла супровідним листом копія акту позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ "Геозвягель" №628/22-00/37808277 від 26.09.2013 з додатками.

В судовому засіданні 12.12.2013 представник відповідача 1 надав письмові пояснення за вх. №20122/13 від 12.12.2013 з додатками, в яких просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

В судовому засіданні 12.12.2013 представник позивача надав клопотання за вх. №20123/13 від 12.12.2013, в якому просить суд припинити провадження у справі стосовно ОСОБА_5, в наслідок того, що спір за її участю у справі, в якості відповідача не підлягає вирішенню в господарських судах України та залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5 (АДРЕСА_1).

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 12.12.2013 суд задовольнив клопотання представника позивача від 12.12.2013 про припинення провадження у справі, в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5 та залучення останньої, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору; провадження у справі, в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5 припинено; залучено до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5 (АДРЕСА_1).

В судовому засіданні 23.12.2013 представник позивача надав заяву від 23.12.2013 за вх. №20856/13, в якій просить суд залучити до участі у справі, в якості відповідача ОСОБА_5 (АДРЕСА_1).

В судовому засіданні 23.12.2013 представник відповідача надав клопотання за вх. №20882/13 від 23.12.2013 про припинення провадження у справі, в якому відповідно до п.4 ч.1 ст. 12 ГПК України просить суд: приєднати дане клопотання до матеріалів справи; припинити провадження у справі.

26.12.2013 за вх. №21414 на адресу суду від відповідача 2 повернулась ухвала господарського суду Житомирської області від 12.12.2013, яка направлялась за адресою: 11700, АДРЕСА_1, з поштовою відміткою: "за закінченням терміну зберігання".

10.01.2014 за вх. №249 на адресу суду від відповідача 2 повернулась ухвала господарського суду Житомирської області від 23.12.2013, яка направлялась за адресою: 11700, АДРЕСА_1, з поштовою відміткою: "за закінченням терміну зберігання".

Суд в судовому засіданні 21.01.2014 відмовив відповідачу в задоволенні клопотання за вх. №20882/13 від 23.12.2013 про припинення провадження у справі.

Щодо заяви позивача від 23.12.2013 вх. №20856/13, в якій останній просить суд залучити в якості відповідача ОСОБА_5 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) суд врахував наступне:

Відповідно до ст. 24 ГПК України передбачено, що господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.

Питання про достатність підстав для вчинення відповідної процесуальної дії вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин та матеріалів певної справи і з огляду на те, чи сприятиме залучення іншого відповідача з'ясуванню усього кола обставин, що входять до предмета доказування у справі, встановленню наявності або відсутності правопорушення, прийняттю законного та обґрунтованого рішення. Необхідно також мати на увазі, що інший відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої в принципі можливо було б задовольнити позовні вимоги, - на відміну від третьої особи на стороні відповідача, за рахунок якої такі вимоги ніколи не задовольняються (п.5 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 №01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" ).

Враховуючи те, що в позовній заяві однією з вимог є застосування до недійсного правочину реституції, шляхом стягнення з ОСОБА_5 на користь ТОВ "Геозвягель" 10000,00грн, суд приходить до висновку, що ОСОБА_5 яка залучена до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача на підставі ст. 24 ГПК України повинна бути залучена до участі у справі, в якості відповідача - 2, з одночасним виключенням зі складу третіх осіб по справі.

Про залучення іншого відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново (ст. 24 ГПК України).

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 21.01.2014 залучено до участі у справі в якості відповідача 2 ОСОБА_5 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1).

21.01.2014 за вх. №916 на адресу суду від позивача надійшли письмові пояснення, в яких останній зазначає, що спір на підставі п.4 ч.1 ст.12 ГПК України є корпоративним внаслідок порушення корпоративних прав позивача на діяльність та управління товариством та є підвідомчим (підсудним) господарським судам незалежно від суб`єктного складу сторін, що узгоджується з вимогами ст. 1 ГПК України.

21.01.2014 за вх. №917 на адресу суду від позивача надійшли додаткові пояснення з додатком, в яких зазначає, що відповідно до п. 5.3. договору позики укладеного між ТОВ "Геозвягель" та ОСОБА_5 днем повернення позики чи її частини вважається день зарахування суми позики чи її частини на поточний рахунок позикодавця, тобто на поточний рахунок ТОВ "Геозвягель". Як вбачається з касових книг ТОВ "Геозвягель" та ОСОБА_5 не виконали належним чином своїх зобов`язань, а саме гроші при поверненні позики не зараховувались на поточний рахунок товариства, як передбачено договором позики. Крім того, при укладенні договору позики у директора ТОВ "Геозвягель", всупереч вимогам ч.2 ст. 203 та ч.1 ст. 215 ЦК України не було необхідного обсягу повноважень.

Представник позивача в судовому засіданні 04.02.2014 надав усні пояснення до позовної заяви, в яких підтримав позовні вимоги в повному обсязі. Крім того в своїх поясненнях зазначив, що відповідно до п. 16.3. статуту ТОВ "Геозвягель" директор вирішує питання приймати рішення про укладення правочинів, в тому числі договорів застави, продажу основних засобів Товариства, кредитні договори тощо, на суму, ще не перевищує 50% статутного капіталу Товариства. Також зазначив, що відповідно до витягу з ЄДРЮОФОП ОСОБА_6 - керівник приймає рішення про укладення правочинів, в тому числі договорів застави, продажу основних засобів Товариства, кредитні договори тощо, на суму, ще не перевищує 50% статутного капіталу Товариства, тобто 1000,00грн. Також зазначає, що відповідно до п. 5.3. договору позики від 30.01.2013 днем повернення позики чи її частини вважається день зарахування суми позики чи її частини на поточний рахунок позикодавця.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні заперечив щодо позовних вимог в повному обсязі, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та зазначив, що відповідно до п. 15.10.6. статуту ТОВ "Геозвягель" до виключної компетенції Загальних зборів належить прийняття рішення про укладення правочинів на суму, що перевищує 50 відсотків балансової вартості активів Товариства за даними останньої фінансової звітності, крім того зазначив, що відповідно до п.5.2. договору позики від 30.01.2013 сума позики підлягає поверненню шляхом її зарахування на поточний рахунок позикодавця чи внесення до каси підприємства. Відповідно до наказу №1/р від 02.01.2013 "Про встановлення залишку готівки у касі підприємства" на підставі прогнозованого середнього надходження виручки встановлено по підприємству ліміт залишку готівки у розмірі 3100грн, при поверненні коштів відповідачем 2 в касу підприємства ліміт завищено не було. В своїх поясненнях також зазначив, що відповідно до ч.1 ст.62 Закону України "Про господарські товариства" від 19.09.1991 №1576-XII у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Також представник відповідача 1 в судовому засіданні послався на лист Міністерства юстиції України від 10.06.2011 №379-0-2-11-8.1 щодо порядку виплати дивідендів.

Відповідач 2 в судове засідання не з'явилась, уповноваженого представника не направила.

Згідно реєстру Ф103 на відправку рекомендованої з повідомлення кореспонденції за 26.01.2014 (а.с.154, 155) відповідачу 2 направлена ухвала суду від 21.01.2014 про відкладення розгляду справи.

Відповідно до п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 №18, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Оскільки поштова кореспонденція надсилалася відповідачу 2 за адресою: 11700, АДРЕСА_1, тобто, місцем її реєстрації, суд вважає, що остання була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи.

Враховуючи наявні у справі документи, суд вважає, що відсутність відповідача 2 не перешкоджає вирішенню спору, згідно ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як зазначено у позовній заяві, позивач - ОСОБА_1, є учасником ТОВ "Геозвягель", та володіє 50% корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ "Геозвягель" (відповідач 1 у справі).

Позивач вказує, що в кінці вересня 2013 року з Акту про результати позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ "Геозвягель" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 по 30.06.2013 №628/22-00/37808277 від 26.09.2013 (а.с. 35-55), дізнався, що директор ТОВ "Геозвягель" укладає правочини з перевищенням наданих йому повноважень.

Обґрунтовуючи вказане, позивач посилається на п.16.3. Статуту ТОВ "Геозвягель" та відомості з Єдиного державного реєстру, згідно яких директор ТОВ "Геозвягель" уповноважений приймати рішення про укладення правочинів на суму, що не перевищує 50% статутного капіталу товариства, тобто 1000,00грн.

Вважає, що укладення директором Товариства правочинів на суму більше 1000,00грн потребує рішення його Вищого органу - загальних зборів учасників Товариства.

Пояснює, що директором ТОВ "Геозвягель", з перевищенням наданих йому повноважень, 30.01.2013 було укладено договір позики між ТОВ "Геозвягель" та найманим працівником інженером ОСОБА_5 (відповідач 2 у справі) на загальну суму 10000,00грн, чим порушено корпоративні права позивача на управління.

Укладення директором Товариства довгострокових правочинів - договорів безвідсоткових позик на суму більше 1000,00грн, на думку позивача, позбавляє його, як учасника, права на отримання доходів від господарської діяльності Товариства та є порушенням його корпоративних прав.

Посилаючись на п."і" ч.5 ст.41, ст.58-59 Закону України "Про господарські товариства", ч.ч.1,3 ст.92, ст.143, ч.2 ст.203, ст.ст.215-216 ЦК України, п.п. 16.1, 16.3 Статуту ТОВ, позивач просить суд визнати недійсним укладений між відповідачами договір позики від 30.01.2013 та застосувати реституцію шляхом стягнення з ОСОБА_5 на користь ТОВ "Геозвягель" 10000,00грн.

Обґрунтовуючи підсудність справи господарському суду, позивач посилається на приписи п.4 ч.1 ст.12 ГПК України, п.1.2. рекомендацій Президії Вищого господарського суду України "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин" від 28.12.2007 №04-5/14, п.2, п.51 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про практику розгляду судами корпоративних відносин" від 24.10.2008 №13 та п.2.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Додатково у письмових поясненнях від 21.01.2014 вх. №916 (а.с. 104-106) позивач, зокрема, звертає увагу, що укладення директором Товариства договорів безвідсоткових позик суперечить меті діяльності відповідача-1, порушує порядок розподілу його прибутку. Зауважує, що фізичні особи, які підписали оспорюваний правочин, були обізнані з обмеженням повноважень (компетенції) директора ТОВ "Геозвягель" ОСОБА_6, тим самим порушили корпоративні права учасника ОСОБА_1 на управління товариством та діяльністю Товариства.

Відповідач 1, згідно письмових пояснень від 12.12.2013 вх.№20122/13 (а.с. 58-59), позовні вимоги заперечує. Вважає, що договір позики від 30.01.2013 відповідає вимогам закону і статуту Товариства, при його підписанні директор діяв в межах наданих повноважень, а тому підстави для визнання договору недійсним відсутні. При цьому відповідач 1 зауважує, що згідно прибуткових касових ордерів, вказана сума позики була повернута в строки, передбачені у відповідних пунктах договору.

Посилаючись на ст.167 ГК України, відповідач 1 вказує, що законом не передбачено право учасника господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва, тому вважає, що позивач не належить до тих суб'єктів, які мають право оспорювати вказаний Договір. Таке право, на думку відповідача-1, належить самому Товариству та іншій стороні Договору.

Також відповідач 1 вважає, що до складу повноважень учасника товариства при реалізації своїх корпоративних прав не відноситься право визнання недійсними правочинів, які укладені самим господарським товариством, крім випадків, коли він уповноважений на це відповідним товариством, оскільки учасник є лише власником частки в Статутному капіталі та не відповідає за зобов'язаннями товариства, учасником якого він є.

Посилаючись на ч. 1 Інформаційного листа ВГСУ від 15.01.2010 №01-08/12, у якій вказано, що оскільки предметом спору у справі є заявлена позивачем вимога щодо визнання неправомірними дій стосовно укладення Договору юридичною особою, засновником якої є позивач, фактично останнім оскаржено сам договір у певній частині, що виходить за межі прав позивача, передбачених статтею 88 ГПК України та не відповідає вимогам статті 651 ЦК України, відповідач-1 робить висновок, що наявність порушень суб'єктивних прав позивача в укладанні господарських договорів між суб'єктами правовідносин не може свідчити про наявність корпоративного спору, а оцінка правовідносин та дій з правомірності їх виникнення між господарюючими суб'єктами щодо укладення та виконання господарських договорів можлива лише за умов відповідності суб'єктного складу сторін приписам ст. 1 ГПК України (Постанова ВСУ від 27.10.2009 №02-03/376).

Також відповідач 1 зауважує, що оскільки у відповідності до пункту 16 Статуту Товариства, директор ТОВ "Геозвягель" без довіреності від імені Товариства, представляє його у всіх установах, підприємствах та організаціях, розпоряджається майном Товариства, в межах, що визначені Загальними зборами та Статутом, при підписанні спірного Договору від імені товариства, останній діяв з дотриманням вимог, передбачених ч. 2 ст. 203 ЦК України, відповідно до наданих йому повноважень.

Вказує, що статтями 41, 59 Закону України "Про господарські товариства" передбачено лише затвердження договорів, а не надання згоди на їх укладення, тому сам лише факт не затвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання його недійсним, що зазначено також і в п. 3.5. Постанови Пленуму ВГСУ №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів недійсними".

При цьому, відповідач 1 зауважує, що відповідно до п. 3.4. зазначеної Постанови, наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (с. 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якого його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідні письмові звернення органу такої юридичної особи до другої сторони, або її представника, або вчинення зазначеним органом чи посадовою особою дій, що свідчать про схвалення правочину.

З огляду на викладене, відповідач 1 вважає, що посилання позивача на те, що спірним Договором позики порушено його права як засновника, оскільки на розгляд загальних зборів не було винесено питання надання згоди на затвердження спірного Договору, не свідчить про порушення цим Договором корпоративних прав позивача.

Крім того, представник відповідача 1 в судовому засіданні 04.02.2014 зазначив, що відповідно до п. 15.10.6. статуту ТОВ "Геозвягель" до виключної компетенції Загальних зборів належить прийняття рішення про укладення правочинів на суму, що перевищує 50 відсотків балансової вартості активів Товариства за даними останньої фінансової звітності, крім того зазначив, що відповідно до п.5.2. договору позики від 30.01.2013 сума позики підлягає поверненню шляхом її зарахування на поточний рахунок позикодавця чи внесення до каси підприємства. Відповідно до наказу №1/р від 02.01.2013 "Про встановлення залишку готівки у касі підприємства" на підставі прогнозованого середнього надходження виручки встановлено по підприємству ліміт залишку готівки у розмірі 3100грн, при поверненні коштів відповідачем 2 в касу підприємства ліміт завищено не було. В своїх поясненнях також зазначив, що відповідно до ч.1 ст.62 Закону України "Про господарські товариства" від 19.09.1991 №1576-XII у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Також представник відповідача 1 в судовому засіданні послався на лист Міністерства юстиції України від 10.06.2011 №379-0-2-11-8.1 щодо порядку виплати дивідендів.

Дослідивши надані до справи документи, врахувавши приписи законодавства, що регулює спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, враховуючи наступне.

Підпунктом 1.1. п.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 визначено, що з урахуванням приписів статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) справи зі спорів, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, розглядаються господарськими судами за одночасної наявності двох умов: якщо ці спори виникають з цивільних (частина перша статті 1 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України) або господарських (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України) відносин, у тому числі з корпоративних, та суб'єктний склад сторін спору відповідає вимогам статті 1 ГПК).

Згідно п. 51 Постанови Пленуму ВГСУ №13 від 24.10.2008 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством. Спори цієї категорії є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК (1798-12), якщо акціонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.

При цьому у справі №5023/5570/12 ВГСУ погодився з висновками апеляційного господарського суду про те, що незалежно від суб'єктного складу учасників судового процесу спір про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між ТОВ та фізичною особою, у зв'язку з порушенням його корпоративних прав на підставі п.4 ч.1 ст. 12 ГПК України є підвідомчим господарському суду. Аналогічна правова позиція викладена в постановах ВГСУ у справах №8/152-10/3, №5002-24/6172-2010, №7/51, №5021/2032/2011, №15/61.

За вказаного, оскільки позовні вимоги обґрунтовано саме порушенням корпоративних прав позивача, то даний спір незалежно від суб'єктного складу сторін, дійсно підлягає розгляду в господарському суді.

Зважаючи, що підставами для визнання недійсним договору позики та застосування наслідків його недійсності позивач вказує порушення його права, як учасника Товариства на участь в управління справами Товариства та на отримання дивідендів, слід зазначити наступне.

У відповідності до ч.1 ст.167 ГК України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

За приписами статті 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, зокрема: брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.

Аналогічні права передбачені ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" та п. 3.1. Статуту Товариства, який у відповідності до ст.143 ЦК України, є установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю.

Як вбачається із зареєстрованого 05.12.2011 Статуту ТОВ "Геозвягель" (а.с. 64-71) та Витягу з ЄДРЮОФОП (а.с.6, 7), учасниками останнього є ОСОБА_6 та ОСОБА_1, із частками у статутному капіталі Товариства 50%. При цьому ОСОБА_6 є директором ТОВ.

Матеріалами справи, зокрема і позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ "Геозвягель" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 по 30.06.2013 (а.с. 35-55) підтверджено та не заперечується сторонами, що 30.01.2013 Товариством з обмеженою відповідальністю "Геозвягель" (позикодавець) в особи директора ОСОБА_6 що діє на підставі Статуту, з одного боку, і ОСОБА_5 (позичальник), уклали договір (а.с. 60), згідно п. 1.1. якого позикодавець надає позичальнику безпроцентну поворотну споживчу позику на власні потреби в розмірі, встановленому п. 2.1. даного договору, а позичальник зобов'язаний повернути позику позикодавцю в повному обсязі. Сума споживчої позики згідно п. 2.1. Договору становить 10000,00грн.

За умовами п. 3.1. Договору, видача позики здійснюється в касі позикодавця і оформляється видатковим касовим ордером не пізніше 01.02.2013. Датою повернення позики є 30.01.2014 (п. 4.1. Договору).

Сума позики, згідно п. 5.2. Договору, підлягає поверненню шляхом її зарахування на поточний рахунок позикодавця чи внесення до каси підприємства.

За умовами п. 5.3. Договору, днем повернення позики чи її частини вважається день зарахування суми позики чи її частини на поточний рахунок позикодавця.

Згідно п. 7.1 Договору, він діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за договором.

Матеріалами справи підтверджено, що згідно видаткового касового ордеру (а.с. 61) 30.01.2013 гр. ОСОБА_5 видано позику у розмірі 10000,00грн, яку останньою у період з 22.03.2013 по 11.06.2013 було повернуто (а.с. 61а-63) в касу підприємства, що узгоджується з приписами п.5.2 Договору і свідчить про виконання позичальником своїх зобов'язань за Договором та про припинення дії Договору станом на вказану дату.

Оскільки позивач стверджує, що укладення вказаного Договору директором без рішення загальних зборів учасників ТОВ порушує його корпоративні права, як учасника Товариства, на управління останнім, слід зазначити наступне.

Згідно ч.1, ч.3 ст.92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Вищим органом товариства є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариств або призначених ними представників. Загальні збори мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу (п.15.1, п.15.7 Статуту).

Відповідно до п.15.8 Статуту, загальні збори скликаються не рідше двох разів на рік. Позачергові загальні збори скликаються головою товариства у разі неплатоспроможності товариства, а також у будь-якому іншому випадку, якщо цього потребують інтереси товариства в цілому, зокрема, якщо виникає загроза значного скорочення статутного капіталу. Загальні збори повинні також скликатися на вимогу виконавчого органу.

У п.15.10 Статуту передбачено, що питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів, не можуть бути передані для вирішення виконавчому органу товариства.

Згідно п.16.1 Статуту, виконавчим органом товариства є директор, який обирається загальними зборами учасників безстроково та здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам. Зазначене відповідає приписам ч.1 ст.62 Закону України "Про господарські товариства".

У відповідності до п. 16.2. Статуту, директор вирішує усі питання діяльності Товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів.... Директор підзвітний загальним зборам і організовує виконання їх рішень. ... Директор діє від імені Товариства в межах, встановлених законодавством та цим Статутом. Директор Товариства без довіреності діє від імені Товариства та представляє Товариство у всіх державних органах, установах та організаціях.

Пунктом 16.3. Статуту визначено повноваження директора, згідно яких останній має право, зокрема, приймати рішення про укладення правочинів, у тому числі договорів застави, продажу основних засобів Товариства, кредитні договори, тощо, на суму, що не перевищує 50% статутного капіталу Товариства. Витягом з ЄДРЮОФОП за №985558 від 04.11.2013 року також підтверджується, що ОСОБА_6 як керівник товариства приймає рішення про укладання правочинів, в тому числі договорів застави, продажу основних засобів товариства, кредитні договори тощо, на суму, що не перевищує 50% статутного капіталу товариства (а.с.6,7).

Згідно п. 8.1. Статуту Товариства, для забезпечення діяльності останнього за рахунок вкладів Учасників створюється Статутний капітал у розмірі 2000,00 (дві тисячі гривень 00 копійок) гривень.

Таким чином, п. 16.3 Статуту дійсно встановлено обмеження на укладення директором правочинів на суму до 1000,00грн.

При цьому підпунктом 6 п. 15.10. Статуту визначено, що до виключної компетенції загальних зборів належить прийняття рішення про укладення правочинів на суму, що перевищує 50 відсотків балансової вартості активів Товариства за даними останньої фінансової звітності.

Згідно фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва станом на 31.12.2012, балансова вартість активів ТОВ "Геозвягель" становила 221,7 тис. грн. (а.с.152). Тобто, у січні 2013 року до компетенції загальних зборів відповідача-1 належало прийняття рішення про укладення правочинів у розмірі понад 110850,00грн.

Як вбачається з укладеного між відповідачами Договору позики (а.с. 60), останній укладено на суму 10000,00грн, що перевищує 50% статутного капіталу ТОВ, однак, зазначена сума не перевищує 50 відсотків балансової вартості активів Товариства, тобто укладення договору на вказану суму п.п. 6 п. 15.10. Статуту не віднесено до виключної компетенції загальних зборів.

З огляду на положення п.п.6 п.15.10 та п. 16.3 Статуту ТОВ, якими визначаються повноваження загальних зборів та директора у сфері укладення договорів, суд встановив наявність прогалин у статуті в частині визначення органу, який має право приймати рішення про укладення договорів на суму від 50% статутного капіталу до 50% балансової вартості активів за даними останньої фінансової звітності товариства.

За вказаного та виходячи з приписів п. 16.2. Статуту ТОВ, згідно якого директор вирішує усі питання діяльності Товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів, суд дійшов висновку, що саме зазначеним пунктом Статуту узгоджено повноваження директора та загальних зборів на прийняття рішень про укладення правочинів, а саме розширено повноваження виконавчого органу на прийняття рішень про укладення правочинів в межах визначеної п.п. 6 п. 15.10 суми.

Тобто, не знаходять свого підтвердження доводи позивача про те, що прийнявши рішення про укладення Договору позики, директор ТОВ "Геозвягель" вирішив питання, що належить до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства.

Позивач не довів, зокрема, і те, що рішення про укладення оспорюваного Договору мали приймати позачергові загальні збори учасників товариства, оскільки цього потребували інтереси останнього.

Водночас, зважаючи на наведену позивачем мотивацію позову, суд вважає за доцільне зазначити, що п."і" ч.5 ст. 41 і ст. 59 ЗУ "Про господарські товариства" до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю дійсно віднесено затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує вказану в Статуті товариства. Однак, Статут Товариства взагалі не містить положень щодо затвердження укладених директором договорів.

При цьому суд вважає за доцільне зауважити, що згідно абз. 2 п.3.5 Постанови ВГСУ №11, якщо статутом товариства з обмеженою відповідальністю право виконавчого органу цього товариства на укладення договору не обмежено, тобто такий орган уклав договір без порушення наданих йому повноважень, то сам лише факт не затвердження договору, після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним.

З огляду на викладене посилання позивача на недотримання відповідачем 1 ч. 2 ст. 203 ЦК України про те, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності та ч.3 ст.92 ЦК України про те, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи виступає від її імені, зобов'язана не перевищувати своїх повноважень, суд вважає необґрунтованими.

До того ж слід зазначити, що за приписами ч.2 ст.207 ЦК України, правочини від імені юридичної особи підписуються особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. В контексті змісту цієї правової норми та положень ст.16 Статуту ТОВ "Геозвягель", директор є тією особою, яка підписує правочини від імені юридичної особи та скріплює його печаткою, незалежно від того, який орган (загальні збори чи виконавчий орган) прийняв рішення про вчинення такого правочину.

За вказаного та враховуючи зміст ч.2 п.16.2, п.п.6 п.15.10 Статуту ТОВ, укладення договору позики директором узгоджується з приписами ч.1 ст.638 ЦК України та не суперечить вимогам ч.3 ст.92 ЦК України на дату його вчинення (укладення) (абз.4 п.2.1 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Враховуючи вищевикладене, зокрема зміст. п.16.2 Статуту ТОВ, а також те, що прийняття рішення загальних зборів для укладення оспорюваного договору чи його затвердження Статутом Товариства та законодавством в імперативному порядку не передбачено, зважаючи, що на дату звернення з позовом до суду загальні збори, на розгляд яких ставилося б питання про затвердження спірного Договору, не проводилися, наведені позивачем обставини не можуть свідчити про порушення корпоративних прав позивача на управління Товариством.

Крім того, визнання недійсним оспорюваного Договору позики, зобов'язання за яким у сторін припинено у зв'язку з їх виконанням, в даному випадку не впливає на права позивача по управлінню Товариством, тому не спричинить їх відновлення.

Тобто, не знаходять свого підтвердження доводи позивача про те, що прийняття рішення про укладення Договору позики від 30.01.2013 директором ТОВ "Геозвягель" без рішення загальних зборів учасників товариства є порушенням корпоративних прав учасника на управління.

Що стосується посилань позивача на те, що укладання директором ТОВ "Геозвягель" спірного Договору суперечить меті діяльності товариства, порушує порядок розподілу прибутку товариства та впливає на права учасника щодо отримання доходів від господарської діяльності товариства (дивідендів), суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до п.6.1 Статуту, метою діяльності товариства є отримання прибутку від господарської діяльності товариства, що узгоджується з приписами ст. 42 ГК України, оскільки всі суб'єкти підприємницької діяльності, до числа яких відноситься і відповідач 1, мають таку мету.

Предметом діяльності товариства, зокрема, є діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах, надання інших інформаційних послуг, землеоціночні роботи та всі види землевпорядних робіт та робіт із землеустрою, оформлення та укладення кредитних договорів, здійснення благодійної діяльності, розробка та впровадження екологічних програм, всі інші напрямки діяльності, не заборонені чинним законодавством України (Довідка з ЄДРЮОФОП, п.6.2 Статуту (а.с. 64-72).

З огляду на наведені у Статуті напрямки діяльності Товариства, висновки позивача про суперечність оскаржуваного Договору меті його діяльності суд вважає завчасними. При цьому суд вважає за доцільне зауважити, що за результатами перевірки, зафіксованими в акті від 26.09.2013 №628/22-00/37808277 (а.с. 35-55), порушень в діяльності ТОВ не встановлено.

Статтею 14 Статуту ТОВ "Геозвягель" (яка кореспондується зі ст.15 Закону України "Про господарські товариства") визначено, що прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядження товариства і розподіляється між його учасниками пропорційно розмірам часток у Статутному капіталі чи іншим чином відповідно до рішення загальних. Право на отримання частки прибутку пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів.

Відповідно до пункту "д" частини 5 та частини 6 статті 41 Закону України "Про господарські товариства", затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів) належить до виключної компетенції загальних зборів.

З Протоколів загальних зборів учасників ТОВ "Геозвягель" (а.с. 110-122) вбачається та не заперечувалось сторонами, що у 2012 році загальними зборами приймались рішення про виплату дивідендів, які були повністю виплачено (а.с. 128-135). Наведене також підтверджується актом перевірки від 26.09.2013 №628/22-00/37808277 (а.с. 35-55). Однак, у 2013 таке рішення загальними зборами не приймалось, відповідно - дивіденди не виплачувались.

За вказаного, оскільки на дату звернення позивача до суду загальними зборами Товариства не було визначено порядок розподілу прибутків Товариства (виплати дивідендів учасникам товариства) за 2013 рік і при цьому отримана за оспорюваним договором сума позики була повернута у період з 22.03.2013 по 11.06.2013, безпідставними є твердження позивача, що укладення цього Договору порушує порядок розподілу прибутку товариства та права позивача на отримання прибутку від діяльності Товариства.

Таким чином, позивачем не доведено, що укладений договір позики суперечить меті діяльності товариства, порушує порядок розподілу прибутку товариства та впливає на права учасника щодо отримання доходів від господарської діяльності товариства (дивідендів).

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизначення або оспорювання. Під захистом слід розуміти дії уповноваженої особи, а також діяльність органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов'язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного цивільного права, шляхом покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на особу, яка такі права порушує.

Статтею 1 ГПК України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звернутися до господарського суду згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

За змістом ч.3 ст.215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (абз.5 п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Виходячи з обґрунтування позовних вимог порушенням корпоративних прав та інтересів позивача, останній звернувся до суду, як учасник Товариства, тобто заінтересована особа.

Як зазначено в абз.2 п.3.5 Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) одним із способів захисту інтересів є визнання правочину недійсним.

Поняття "охоронюваний законом інтерес" наведено у Рішенні КСУ від 01.12.2004 №18-рп/2004, відповідно до якого вказане поняття необхідно розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо неопосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально - правовим засадам.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Зазначені вище чинні норми права передбачають необхідність доведення наявності порушень прав і інтересів позивача відповідачем при його звернені з позовом до господарського суду.

Таким чином, згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст.1 ГПК України, необхідною умовою для задоволення позову є наявність факту порушення або оспорювання прав та інтересів позивача у справі, на захист яких і спрямовано звернення з позовом до суду. При цьому позовні вимоги повинні знаходитися у взаємозв'язку з порушенням права або інтересу, тобто забезпечувати захист та відновлення порушеного права у встановлений законом спосіб. Аналогічні приписи містяться і в ст. 20 ГК України.

Також приписами п.11 Постанови №13 Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" передбачено, що вирішуючи спір по суті, господарський суд, в першу чергу, повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

Тобто, навіть встановлення факту недотримання у даному спорі приписів ч.2 ст.203, ст.215 ЦК України не може бути підставою для задоволення вимог позивача щодо визнання договору недійсним, за відсутності порушення його корпоративних прав, оскільки за відсутності такого порушення задоволення позову суперечитиме приписам першого речення п.51 Постанови Пленуму ВГСУ №13 від 24.10.2008 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів".

Однак, позивач не довів, що внаслідок укладення договору позики порушено його корпоративні права, як учасника товариства.

Отже, у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору позики, слід відмовити.

Стосовно застосування наслідків недійсності Договору, необхідно зазначити, що оскільки позивач не є стороною оспорюваного договору позики, то обраний ними спосіб захисту порушеного права шляхом застосування реституції не призведе до захисту порушеного права, навіть якби судом було встановлено факт такого порушення, оскільки застосування наслідків недійсності угоди (реституція) не поширюється на права позивача - не сторони договору.

До того ж, суд вважає за доцільне зауважити, що договір позики на час звернення з позовом до суду виконано у повному обсязі, доказом чого є прибуткові касові ордери: від 08.05.2013, від 11.06.2013, від 22.03.2013, від 04.04.2013, від 22.04.2013, від 26.04.2013 (а.с. 61а-63) та касові книги ТОВ (а.с. 136-144).

За вказаного не підлягає задоволенню і вимога про застосування реституції, яка, до того ж, є похідною в даному спорі.

Згідно ст. 32 ГПК, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін.

Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними та допустимими у справі доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено обґрунтованість його позовних вимог, як учасника ТОВ, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову, з визначених позивачем мотивів, відсутні.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 08.02.14

Суддя Шніт А.В.

1-до справи;

2-відповіачу 2 (рек. з повід.).