Постанова

від 09.04.2014 по справі 906/1638/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" квітня 2014 р. Справа № 906/1638/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Олексюк Г.Є.

суддів Гудак А.В.

суддів Сініцина Л.М.

при секретарі судового засідання Юрчук Ю.М.

розглянувши апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення господарського суду Житомирської області від 04.02.14 р.

у справі № 906/1638/13 (суддя Шніт А.В. )

позивач ОСОБА_1 (м.Київ)

відповідач 1 Товариство з обмежною відповідальністю "Геозвягель" (м.Новоград-Волинський)

відповідач 2-ОСОБА_3 (м.Новоград-Волинський)

про визнання недійсним договору позики від 30.01.2013

за участю представників сторін: не з'явився

позивача - не з'явився

відповідача-1 - не з'явився

відповідача-2 - не з'явився

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 04.02.2014р. у справі №906/1638/13(суддя Шніт А.В.) в позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Геозвягель", ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики від 30.01.2013 р та застосування реституції - відмовлено.

Відмовляючи в позові з огляду на положення підпункту 1.1. п.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013, п. 51 Постанови Пленуму ВГСУ № 13 від 24.10.2008 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", ч.1 ст.167 ГК України, ст. 116 Цивільного кодексу України, ст. 10 Закону України "Про господарські товариства", п. 3.1. Статуту Товариства, ч.1, ч.3 ст.92 ЦК України, ст. 15 ЦК України, ст. 1 ГПК України, ч.3 ст.215 ЦК України, абз.2 п.3.5 Рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004р, господарський суд Житомирської області дійшов висновку про необґрунтованість позову, оскільки:

- згідно фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва станом на 31.12.2012, балансова вартість активів ТОВ "Геозвягель" становила 221,7 тис. грн. (а.с.152). Разом з тим, у січні 2013 року до компетенції загальних зборів відповідача-1 належало прийняття рішення про укладення правочинів у розмірі понад 110850,00 грн.;

- не знаходять свого підтвердження доводи позивача про те, що прийнявши рішення про укладення Договору позики, директор ТОВ "Геозвягель" вирішив питання, що належить до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства.

-укладення договору позики директором узгоджується з приписами ч.1 ст.638 ЦК України та не суперечить вимогам ч.3 ст.92 ЦК України на дату його вчинення (укладення) (абз.4 п.2.1 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Відмовляючи в задоволенні позову, суд врахував, що прийняття рішення про укладення договору позики від 01.03.2013 директором ТОВ "Геозвягель" без рішення загальних зборів учасників товариства не є порушенням корпоративних прав учасника на управління товариством , суперечить меті діяльності самого товариства та не порушує порядок розподілу прибутку товариства й не впливає на права учасника щодо отримання доходів від господарської діяльності товариства (дивідендів).

Також на думку суду , навіть встановлення факту недотримання у даному спорі приписів ч.2 ст. 203, ст. 215 ЦК України не може бути підставою для задоволення позову за відсутності порушення корпоративних прав позивача, а останній не довів, що внаслідок укладення договору позики порушено його корпоративні права, як учасника товариства.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Житомирської області від 04.02.14р. у справі №906/1638/13, позивач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить прийняти постанову, якою скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 04.02.14р. у даній справі і прийняти нове рішення , в якому визнати недійсним договір, що укладений директором ТОВ "Геозвягель" без необхідного обсягу цивільної дієздатності, а саме: Договір позики від 01.02.2013р. укладений між ТОВ "Геозвягель" (Ідентифікаційний код 37808277) та ОСОБА_3 та застосувати до недійсного правочину принцип реституції.

З посиланням на положення Статуту ТОВ "Геозвягель", п.38 Постанови Пленуму Верховного суду України № 13 від 24.10.08р., ст.140 ЦК України, ч.3 ст.80 ГК України, рішення КС України №1-рп/2010 від 12.01.10р., ст.143, ч.1 ст.98, ч.1 ст.99, ч.2 ст.207, ч.2 ст.203 ЦК України, абз.3-4 ст.62 Закону України "Про господарські товариства" апелянт звертає увагу, що відповідач наділений правом на укладення правочинів, на суму, що не перевищує 50% статутного капіталу товариства. Отже,укладення договору позики від 01.02.13р. з ОСОБА_3, на думку апелянта, було порушенням корпоративних прав ОСОБА_1, як учасника товариства, на управління товариством, шляхом прийняття відповідних рішень на загальних зборах учасників товариства та надання необхідних повноважень директору товариства.

Просить прийняти постанову, якою скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 04.02.14р. у справі №906/1638/13 і прийняти нове рішення в якому визнати недійсним договір, що укладений директором ТОВ "Геозвягель" без необхідного обсягу цивільної дієздатності, а саме: Договір позики від 01.02.2013р. укладений між ТОВ "Геозвягель" (Ідентифікаційний код 37808277) та ОСОБА_3 та застосувати до недійсного правочину принцип реституції.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло, що відповідно до ч.2 ст.96 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 27.02.14р. у справі № 906/1638/13 апеляційну скаргу позивача на рішення господарського суду Житомирської області від 04.02.14р. у справі №906/1638/13 за позовом ОСОБА_4 до ТОВ "Геозвягель", ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики від 30.01.2013 р. прийнято до провадження та призначено розгляд справи.

Сторони не скористалися правом участі під час апеляційного перегляду справи та не забезпечили явку своїх представників у судове засідання апеляційного господарського суду, хоча про час та місце апеляційного перегляду справи повідомлялись заздалегідь та належним чином, на що вказують зворотні повідомлення відділення поштового зв'язку (а.с. 179-183).

Разом з тим, ухвали про прийняття апеляційних скарг до розгляду від апелянта ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_3 повернулись з відміткою "по зпкінченню терміну зберігання".

Пунктом 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Пункт 3.9.1. вказаної Постанови передбачає, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвали про прийняття апеляційних скарг були надіслані апелянту та відповідачу-2 на адреси, зазначені безпосередньо апеянтом в позовній заяві ,заявах , апеляційній скарзі та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. (а.с.2,6,14,26,56,104,107,168).

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки сторони належним чином повідомлялись про час та місце апеляційного перегляду справи, враховуючи обмеженість строків вирішення спору, явка сторін обов'язковою не визнавалась, судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників сторін.

У відповідності до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає , виходячи з наступного.

Апеляційним судом встановлено, що згідно зареєстрованого 05.12.2011 року статуту ТзОВ "Геозвягель" та витягу з ЄДР, учасниками ТзОВ "Геозвягель" є ОСОБА_5 та ОСОБА_1, кожному з яких у статутному капіталі товариства належать частки, що дорівнюють 50%. Директором товариства є ОСОБА_5

Відповідно до п. 8.1. Статуту, для забезпечення діяльності товариства за рахунок внесків учасників створюється статутний капітал у розмірі 2000 грн. Частка кожного з учасників в грошовому еквіваленті складає 1000 грн.

Згідно підпункту 6 п.15.10 Статуту до виключної компетенції загальних зборів належить прийняття рішення про укладення правочинів на суму, що перевищує 50 відсотків балансової вартості активів товариства за даними останньої фінансової звітності.

Відповідно до п.16.3 Статуту ТОВ "Геозвягель", до повноважень директора належить прийняття рішень про укладення правочинів, у тому числі договорів застави, продажу основних засобів товариства, кредитних договорів, тощо на суму, що не перевищує 50% статутного капіталу товариства.

При цьому, п. 16.2 Статуту передбачено, що директор вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів. Загальні збори можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що їм належать, до компетенції директора.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що загальними зборами товариства не приймалось рішень щодо передачі директору частини повноважень, що віднесені статутом до виключної компетенції вищого органу товариства.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач зазначає, що сума позики за спірним договором перевищує 50% статутного капіталу товариства, а загальні збори учасників щодо прийняття рішення про надання повноважень директору товариства на надання позики не проводились.

30.01.2013 року ТОВ "Геозвягель" в особі директора ОСОБА_5, як позикодавцем і ОСОБА_3, як позичальником було укладено договір позики, за яким позикодавцем для позичальника було передано 10000 грн. в якості безпроцентної поворотної споживчої позики строком до 30.01.2014 року.

У виконання зобов'язань за договором 01.03.2013 року ТОВ "Геозвягель" було передано для ОСОБА_3, а останньою отримано 10000 грн. в якості безпроцентної позики, а в період з 22.03.2013 року по 11.06.2013 року ОСОБА_3 в касу товариства було повністю повернуто вказану суму, що підтверджується відповідними видатковим та прибутковими касовими ордерами (а.с. 61-63).

Відповідно до викладеного вище, вірним є висновок суду першої інстанції про повне виконання позичальником своїх зобов'язань за договором, передбачених п.5.2 договору та про припинення дії договору станом на вказану дату.

Згідно ч. 1, 3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Як вбачається з ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє. В той час як правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою цього правочину (ст. 241 ЦК України).

Отже, з вказаного вище вбачається, що діяльність представника юридичної особи має здійснюватись у межах наданих йому законом або статутом повноважень.

Судом першої інстанції вірно прийнято до уваги фактичні дані, що містить фінансовий звіт ТОВ "Геозвягель" станом на 31.12.2012 року, згідно з яким балансова вартість активів товариства на дату укладення спірного договору становила 221700 грн. (а.с.152).

Проаналізувавши положення підпункту 6 п. 15.10 Статуту товариства, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду встановила, що станом на день укладення спірного договору до виключної компетенції загальних зборів ТОВ "Геозвягель" входило прийняття рішень про укладення правочинів на суму, що перевищує 110850 грн., тому в силу положень п. 16.2. Статуту, директор був повноважним на укладення правочинів, що не перевищують саме зазначену суму, а положення п. 16.3 Статуту щодо віднесення до повноважень директора питань укладення правочинів, що не перевищують 50% статутного капіталу товариства не може нівелювати обсяг повноважень керівника, визначений п. 16.2 Статуту.

Виходячи із вказаного вище, колегія суддів не знаходить підстав вважати спірний договір укладеним директором ТОВ "Геозвягель" з перевищенням наданих йому статутом повноважень, що з урахуванням положень ч. 1, ч. 2 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України не може бути підставою для визнання такого правочину недійсним.

Вважаючи даний спір корпоративним, позивач обґрунтовує заявлені вимоги тим, що укладення спірного правочину позбавляє позивача права на отримання доходів від господарської діяльності товариства, як його учасника. Крім того, вважає, що укладення директором спірного договору з перевищенням наданих йому статутом повноважень без рішення загальних зборів учасників товариства порушує його корпоративне право, як учасника на управління товариством.

Відповідно до ч.1 ст.167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно ч.3 ст.167 ГК України під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Як вбачається з ст. 88 ГК України, позивач, як учасник товариства, зокрема, вправі брати участь в управлінні справами товариства, брати участь в розподілі прибутку товариства та одержувати його частку. Аналогічні права передбачені ст. 116 ЦК України, ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" та п. 3.1. статуту товариства, який у відповідності до ст.143 ЦК України, є установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю.

Вказаними нормами матеріального права та положеннями статуту не передбачено права учасника господарського товариства звертатися до суду за захистом інтересів всього товариства.

Виходячи з викладеного, колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що прийняття рішення про укладення договору позики директором ТОВ "Геозвягель" без рішення загальних зборів учасників товариства є порушенням корпоративних прав учасника на управління та суперечить меті діяльності товариства.

Згідно Рекомендацій Вищого господарського суду України від 28.12.2007р. № 04-5/14 "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин", до корпоративних спорів належать також спори за позовами учасників (акціонерів) господарських товариств про визнання недійсними правочинів, укладених товариством, якщо позивач обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав або інтересів.

Тому, судом першої інстанції з урахуванням положень ст. 12 ГПК України вірно визначено підвідомчість даного спору господарським судам.

Стосовно застосування наслідків недійсності договору, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду зазначає, що позивач не є стороною оспорюваного договору, тому обраний ним спосіб захисту порушеного права шляхом застосування реституції не призведе до захисту і відновлення порушеного права, навіть за умови встановлення факту такого порушення, оскільки застосування наслідків недійсності угоди (реституція) не поширюється на права учасника товариства, який не є стороною договору.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Однак, у порушення приписів ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України, позивачем не подано, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ТОВ "Геозвягель" і ОСОБА_3 було порушено чи оспорено корпоративні права і охоронювані законом інтереси ОСОБА_4.

Апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи та вірно застосовані норми процесуального і матеріального права, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_4 та скасування чи зміни рішення господарського суду Житомирської від 04 лютого 2014 року у справі № 906/1638/13.

Керуючись ст.ст. 49,99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Житомирської області від 04.02.14 р. у справі № 906/1638/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_4 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Сініцина Л.М.