Ухвала

від 17.02.2014 по справі 35/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 УХВАЛА

Справа № 35/21 17.02.14

За позовом Приватного підприємства "Лікон"

до Приватного акціонерного товариства "Лігобуд"

про стягнення 37 682,95 грн.

за скаргою Приватного підприємства "Лікон" на дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: не з'явились

від відповідача: не з'явились

від ВДВС: не з'явились

СУТЬ СПОРУ:

Рішенням від 02.03.2011 позов задоволено частково. На виконання зазначеного рішення 22.03.2011 виданий наказ.

17.12.2013 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Приватного підприємства "Лікон" на дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві.

Ухвалою від 20.12.2013 скаргу Приватного підприємства "Лікон" на дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві, повернуто, оскільки, скаржником не надано належних доказів направлення відповідачу скарги з доданими до неї документами та не додано заяву про відновлення пропущеного строку

25.12.2013 Приватне підприємство "Лікон" звернулось повторно зі скаргою на дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві, додавши до неї заяву про поновлення строку та докази направлення скарги з доданими до неї документами на адресу відповідача.

Ухвалою від 27.12.2013 розгляд скарги призначено на 13.01.2014.

Ухвалою від 13.01.2014, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд скарги відкладено на 27.01.2014, у зв'язку з неявкою представників сторін.

Ухвалою від 27.01.2014, розгляд скарги повторно відкладено на 17.02.2014.

Представники сторін в судове засідання не зявились, про дату та час розгляду скарги повідомлені належним чином.

Приватне підприємство "ЛІКОН" просить суд:

- визнати неправомірними дії Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві в частині винесення державним виконавцем постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті виконавчого документа) від 31.10.2013 ВП №40444358;

- визнати незаконною постанову Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) ВП №40444358 від 31.10.2013 та скасувати повністю;

- зобов'язати Відділ державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві відкрити виконавче провадження та прийняти до виконання наказ господарського суду міста Києва по справі №35/21 від 22.03.2011.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 4 5 ГПК України, господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов.

В силу ст. 124 Конституції України, ст. 115 ГПК України, рішення господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

В силу ст. 12 названого Закону, сторони виконавчого провадження мають право, між іншим, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 121 2 ГПК України, скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.03.2011 №35/21, позов задоволено частково та стягнуто з ПАТ "Лігобуд" на користь ПП "ЛІКОН" 25 540,00 грн. заборгованості, 2 610,68 грн. пені, 528,46 грн. інфляційних нарахувань, 837,57 грн. 3 % річних, та судові витрати.

На виконання вказаного рішення суду 22.03.2011 виданий наказ.

З метою виконання вказаного наказу стягував звернувся до Відділу державної виконавчої служби Дніпровського району міста Києва, яким було відкрито виконавче провадження, однак на підставі заяви стягувача про повернення виконавчого документа без виконання, керуючись п.1 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець 25.06.2013 прийняв постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

21.10.2013 стягувач повторно пред'явив наказ до виконання, але до Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві, враховуючи, що на момент звернення з цією заявою боржник знаходився за юридичною адресою: м. Київ, бульвар Перова, 13/2, кв. 87.

31.10.2013 Відділом державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві прийнята постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) з посиланням на п. 7 ч.1 ст.26 Закону України "Про виконавче провадження".

Скарга мотивована тим, що стаття 47 Закону України "Про виконавче провадження" не містить будь-яких обмежень для повторного пред'явлення виконавчого документу до виконання, крім випадку коли строк пред'явлення документа до виконання, встановлений ст. 22 Закону України "Про виконавче провадження", пропущений.

Разом з тим, частиною 5 статті 47 названого Закону встановлено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону. Отже, наведений у статті 47 Закону припис не містить обмежень для повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання, крім випадку, коли строк для пред'явлення документа до виконання, встановлений ст. 22 Закону, пропущений.

Матеріалами справи доведено, що в межах строку, встановленого ст. 22 Закону України "Про виконавче провадження", стягувач повторно подав заяву про відкриття виконавчого провадження.

Проте постановою від 31.10.2013 відділ ДВС відмовив у відкритті виконавчого провадження з посиланням на п. 7 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", якою передбачено, що державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження, якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою.

Отже, із зазначеного слідує, що дії державної виконавчої служби щодо відмови у відкритті виконавчого провадження є такими, що суперечать Закону України "Про виконавче провадження".

Слід також зазначити, що стаття 49 Закону не визначає таку підставу для закінчення виконавчого провадження, як повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою.

Положення пункту 7 частини 1 ст. 26 Закону (відмова у відкритті виконавчого провадження, якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою) кореспондується з положеннями пункту 1 частини 1 ст. 49 Закону, якою встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду.

Отже, системний аналіз положень статей 26, 49 Закону України "Про виконавче провадження" свідчить про те, що підставою для закінчення виконавчого провадження є саме заява стягувача про відмову від примусового виконання рішення суду, яка має бути визнана судом, і яка, відповідно, виключає можливість повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання, оскільки за приписами частини 1 ст. 50 Закону, завершене виконавче провадження з наведених підстав не може бути розпочате знову.

З п. 9.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17.10.2012 №9, слідує, що у розгляді скарг на дії органів Державної виконавчої служби, пов'язаних з відмовою у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 7 частини першої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", господарському суду слід мати на увазі таке. За змістом пункту 1 частини першої і частини п'ятої статті 47 та положень статті 26 в сукупності цих норм повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою не означає закриття виконавчого провадження, не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу Державної виконавчої служби за виконанням судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що матеріалами справи доведено факт порушення державним виконавцем вимог закону при виконанні наказу суду, тому скарга на дії ВДВС підлягає задоволенню в частині визнання неправомірними дії Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві в частині винесення державним виконавцем постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 31.10.2013 ВП №40444358 та скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 31.10.2013.

Згідно з п.9.13 Постанови №9 від 17.10.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

Таким чином, щодо вимог про зобов'язання Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві відкрити виконавче провадження та прийняти до виконання наказ господарського суду міста Києва по справі №35/21 від 22.03.2011, суд не вбачає підстав в її задоволення, оскільки це є фактично втручанням у внутрішню діяльність відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві.

Враховуючи викладене та керуючись Законом України "Про виконавче провадження", статтями 86, 121-2 ГПК України, суд

У Х В А Л И В:

1.Скаргу Приватного підприємства "ЛІКОН" на дії Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві по справі № 35/21, задовольнити частково.

2.Визнати неправомірними дії державного виконавця Вангородського С.М. Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві щодо винесення постанови від 31.10.2013 ВП №40444358 про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа).

3.Скасувати постанову від 31.10.2013 ВП №40444358 про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа).

4.У іншій частині скарги відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту винесення та може бути оскаржена в порядку, передбаченому ст. 106 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя М.Є. Літвінова