Постанова

від 26.02.2014 по справі 910/5245/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2014 р. Справа№ 910/5245/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Сухового В.Г.

Чорногуза М.Г.

за участі секретаря судового засідання: Іванова О.В.

за участю представників сторін:

від позивача - Чорненький В.І. (дов. №б/н від 11.09.2013 року);

від відповідача - Довбня К.О. (дов. №б/н від 09.04.2013 року);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю «АТТИКА СТИЛЬ»

на рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2014 року

у справі №910/5245/13 (суддя Балац С.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «МОДЕЛЬ ПАК», м. Львів

до товариства з обмеженою відповідальністю «АТТИКА СТИЛЬ», м. Київ

про стягнення 323 600, 25 грн.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «МОДЕЛЬ ПАК» (надалі - ТОВ «МОДЕЛЬ ПАК», позивач у справі) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «АТТИКА СТИЛЬ» (надалі - ТОВ «АТТИКА СТИЛЬ», відповідач у справі) про стягнення з останнього заборгованості в сумі 323 600,25 грн., з яких 284 281,00 грн. - сума основного боргу, 4 660, 33 грн. - пеня, 28 428,10 грн. - 10 % штрафу та 20% річних в сумі 6 230,82 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач, на виконання укладеного між сторонами даного спору договору від 02.04.2012 року № 25, поставив відповідачеві товар, який останній отримав, але його не оплатив та у зв'язку з чим, у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.04.2013 року у справі № 910/5245/13, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2013 року, позов задоволено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.08.2013 року рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2013 року скасовано, а дану справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.01.2014 року у справі №910/5245/13 позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «МОДЕЛЬ ПАК» задоволено у повному обсязі. Присуджено до стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «АТТИКА СТИЛЬ» на користь товариства з обмеженою відповідальністю "МОДЕЛЬ ПАК» суму основного боргу основний борг у розмірі 284 281,00 грн.; пеню в розмірі 4 660,33 грн.; 10 % штрафу в розмірі 28 428,10 грн.; 20 % річних у розмірі 6 230,82 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 472,01 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням, ТОВ «АТТИКА СТИЛЬ» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2014 року у справі №910/5245/13 у повному обсязі та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що надані позивачем видаткові накладні не відповідають вимогам встановлених законодавством до первинних документів, оскільки не містять зазначення прізвища та ініціалів особи, що підписала накладну, а тому не є належними доказами поставки товару. Також скаржник зазначає, що в матеріалах справи відсутні довіреності, що видавались відповідачем на отримання матеріальних цінностей від позивача, які є обов'язковими відповідно до п. 2.5. договору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2014 року у справі №910/5245/13 апеляційну скаргу ТОВ «АТТИКА СТИЛЬ» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2014 року у справі №910/5245/13 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 26.02.2014 року.

В судовому засіданні 26.02.2014 року представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2014 року у справі №910/5245/13 залишити без змін. Представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, між ТОВ "МОДЕЛЬ ПАК» (надалі - постачальник) та ТОВ "АТТИКА СТИЛЬ» (надалі - покупець) укладено договір поставки № 25 від 02.04.2012 (далі - договір) (т. 1. а.с. 18-22).

Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов'язується на підставі замовлень покупця поставити та передати у власність останнього товари, найменування та ціна яких визначається у специфікації, що є невід'ємною частиною договору, а покупець, у свою чергу, зобов'язується прийняти товари і оплатити їх на умовах договору.

Згідно із п. 1.5 договору, покупець надає замовлення постачальнику та оплачує товари згідно з отриманим рахунком. Найменування, ціна та особливі вимоги до товару визначаються у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.

Замовлення є окремий документом, який визначає асортимент, кількість товару, необхідного для здійснення поставки. На кожне замовлення покупця продавець оформлює окремий рахунок та накладну (п. 1.6 договору).

Відповідно до п. 1.7. договору визначено, що враховуючи те, що товар виготовлюється індивідуально на Замовлення покупця, покупець не може відмовитися від замовленого товару, котрий вже був виготовлений у відповідності до погодженого сторонами замовлення, та повинен оплатити його вартість у повному обсязі.

Матеріали справи містять замовлення відповідача (т.1 а.с. 58-61).

Крім того, в судовому засіданні 26.02.2014 року представник відповідача підтвердив факт надсилання заявок позивачеві.

Пунктом 2.5 договору встановлено, що право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі або пошкодження поставленого товару, переходить від постачальника до покупця у момент прийняття уповноваженими особами останнього відповідної партії товару у місці доставки. При цьому уповноважені особи покупця роблять відмітку про прийом товару у накладній та надають довіреність на отримання товару, оформлену відповідно до вимог чинного законодавства України.

Відповідно до п. 3.1 договору встановлено, що загальна ціна складається з сум, зазначених у видаткових накладних, які надані на підставі договору.

Згідно із п. 3.2. договору оплата за товар здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника шляхом попередньої оплати.

Пунктом 5.1 Договору визначено, що здача-прийом товару відбувається в місті доставки, за участю представників сторін. У випадку відсутності уповноваженого представника постачальника в процесі здачі-прийому товару, покупець здійснює прийом товару за участю представника перевізника (водія/експедитора), з обов'язковим негайним повідомленням постачальника (шляхом складання відповідного акту прийомки товару, а також актів розбіжностей, повідомлень, претензій тощо) про можливі недоліки (в т.ч. але не виключно стосовно кількості асортименту), виявлені в процесі прийому товару.

Відповідно до п. 5.2. договору, товар вважається прийнятим за якістю відповідно до документу, що підтверджує якість та безпеку товару (за необхідності - сертифікату відповідності, гігієнічного висновку чи іншого документа), а за кількістю та найменуванням - згідно транспортної накладної та/або видаткової накладної.

Згідно із п. 11.1 договору, вказаний правочин набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2012 року, а в частині виконання грошових та гарантійних зобов'язань - до повного їх виконання. У випадку якщо жодна зі сторін, протягом 30 днів до його закінчення, не подала заяви про його розірвання, договір вважається пролонгований рік за роком на той же термін і на тих же умовах.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з заявками на виготовлення продукції, а саме: від 18.06.2012 року (т. 1 а.с 58), 16.07.2012 року (т. 1 а.с 59), 09.08.2012 року (т. 1 а.с 60), 27.08.2012 року (т. 1 а.с 61), ТОВ «АТТИКА СТИЛЬ» звернулося до ТОВ «МОДЕЛЬ ПАК» з проханням виготовити та поставити гофролоток (контейнер) ЕВ 046 в загальній кількості 279 480 штук, оплату гарантує згідно умов договору, які підписані представниками сторін та скріплені печатками.

На виконання умов договору, ТОВ «МОДЕЛЬ ПАК» поставило ТОВ «АТТИКА СТИЛЬ» товар на загальну суму 284 281,00 грн., що підтверджується видатковими накладними: №314 від 11.09.2012 року на суму 93 800,00 грн. (т. 1 а.с 23); №315 від 11.09.2012 року на суму 93 800,00 грн. (т. 1 а.с 24); №319 від 11.09.2012 року на суму 96 681,00 грн. (т. 1 а.с 25) (які містять підписи та скріплені печатками сторін).

У зв'язку зі поставленим товаром, ТОВ «МОДЕЛЬ ПАК» надало ТОВ «АТТИКА СТИЛЬ» рахунки-фактури для оплати: № 173 від 18.06.2012 року на суму 100 807,20 грн. (т. 1 а.с. 62); №227 від 16.07.2012 року на суму 95 277,00 грн. (т. 1 а.с. 63); №263 від 09.08.2012 року на суму 195 440,00 грн. (т. 1 а.с. 64); №302 від 03.09.2012 року на суму 281 400,00 грн. (т. 1 а.с. 63); №303 від 03.09.2012 року на суму 87 368,00 грн. (т. 1 а.с. 67); №326 від 11.09.2012 року на суму 96 681,00 грн. (т. 1 а.с. 68). Відповідачем рахунки оплачені не були.

20.12.2012 року позивач звернувся до відповідача з претензією претензії №47 від 19.12.2012 року (т. 1 а.с. 16-17) щодо сплати заборгованості в розмірі 284 281,00 грн. Вказана претензія була отримано відповідачем 24.12.2013 року, що підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення №79070 03334760 6 від 20.12.2012 року (т.1 а.с. 18).

Відповідно до матеріалів справи, 10.01.2013 року сторонами було підписано акт звірки взаєморозрахунків (т. 1 а.с. 26), відповідно до якого за період з 01.01.2012 року по 10.01.2013 року по договору поставки заборгованість відповідача перед позивачем становить 284 281,00 грн.

Проте, відповідач, станом на момент вирішення спору, взяті на себе грошові зобов'язання за договором не виконав, у зв'язку з цим позивач звернувся до суду.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті поставленого товару, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості відповідача у розмірі 284 281,00 грн. Крім того, позивач, відповідно до умов договору просив стягнути з відповідача 4 660,33 грн. пені, 28 428,10 грн. - 10% штрафу та 6 230,82 грн. - 20% річних.

Зі своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору ТОВ «МОДЕЛЬ ПАК» поставило ТОВ «МОДЕЛЬ ПАК» товар на суму 284 281,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних. Накладні містять підпис представника відповідача та печатку підприємства.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, враховуючи приписи ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України та те, що вимога позивачем була виставлена 20.12.2012 року, відповідач повинен був виконати обов'язок щодо оплати до 27.12.2012 року.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з приводу того, що в супереч ст. 530 та ст. 692 Цивільного кодексу України відповідачем було порушено своє зобов'язання за договором, яке полягає в простроченні оплати поставленого товару у розмірі 284 281,00 грн.

З приводу тверджень відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, що видаткові накладні не відповідають вимогам, встановлених ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме вказані первинні бухгалтерські документи не містять даних, які б дали змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарських операцій з боку відповідача, колегією суддів не приймаються до уваги з огляду на наступне.

Колегія суддів зазначає, що видаткові накладні містять підпис та відтиск печатки юридичної особи, а в матеріалах справи відсутні докази незаконного використання печатки та відсутні докази наявності службового розслідування за фактом незаконного використання печатки. Також не надано позивачем й доказів звернення до правоохоронних органів стосовно втрати або викрадення печатки.

Відповідно до пункту 3.4.1. Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 1999 року № 17 зі змінами від 7 вересня 2005 року № 755, відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності.

В свою чергу, в матеріалах справи наявний акт звірки взаємних розрахунків (т.1 а.с. 27) за період з 01.01.2012 року по 10.01.2013 року за договором поставки від 02.04.2012 року № 25, згідно з яким заборгованість відповідача перед позивачем станом на 10.01.2013 року складає 284 281,00 грн. Названий акт, зокрема, з боку відповідача підписано його головним бухгалтером Сергієнко Т.М. та підпис якого скріплено відбитком печатки ТОВ "АТТИКА СТИЛЬ».

Також підтвердженням передачі товару відповідачеві слугує наявна у матеріалах справи копія міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) №149192 (т. 2 а.с. 32) та копії товарно-транспортних накладних № Р314 від 11.09.2012 року (т. 2 а.с. 33) та №Р315 від 11.09.2012 року (т. 2 а.с. 34) з яких вбачається, що товар було доставлено відповідачу.

Згідно із п. 1.2. договору встановлено, що умови цього договору викладені сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс» (в редакції 2010 року), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цього договору. Базис поставки СРТ м. Київ.

Відповідно до п. А.4 СРТ Правил Багатосторонньої угоди від 01.01.2000 року № 560 "ІНКОТЕРМС" (далі - Правила), продавець зобов'язаний здійснити поставку шляхом надання товару перевізнику, з яким укладено договір перевезення, у відповідності зі статтею А.3, а за наявності декількох перевізників - першому з них, для транспортування товару до узгодженого пункту в межах названого місця у встановлену дату чи в межах узгодженого періоду.

Відповідно до п. А.5 СРТ Правил продавець зобов'язаний, з урахуванням положень статті Б.5, нести всі ризики втрати чи пошкодження товару до моменту здійснення його поставки у відповідності з статтею А.4.

Згідно з п. А.7 СРТ Правил продавець зобов'язаний дати покупцю достатнє повідомлення про здійснення поставки товару у відповідності зі статтею А.4, а також будь-яке інше повідомлення, якого потребує покупець для отримання можливості вжити звичайно необхідних для одержання товару заходів.

Посилання відповідача, що не можна ідентифікувати особу, яка підписувала спірні видаткові накладні у даному випадку не спростовує факту поставки товару, оскільки Правилами визначено, що достатнім, якщо товар не передається безпосередньо покупцю, є укладення відповідного договору перевезення та передачі товару (продукції) перевізнику. Факт укладення такого договору та прийняття перевізником до перевезення визначеної договором продукції підтверджується наявними у матеріалах міжнародними товарно-транспортними накладними та товарно-транспортними накладними з відміткою перевізника про прийняття цього вантажу до перевезення.

Стосовно ж відсутності відмітки вантажоотримувача про отримання вантажу на товарно-транспортних накладних, колегія суддів зазначає, що така відмітка у якості підтвердження факту поставки (належного виконання продавцем своїх зобов'язань за договором) умовами договору та Правилами CPT Інкотермс також не вимагається.

Всі ризики втрати чи пошкодження товару несе покупець з моменту здійснення його поставки у відповідності до статті А.4 (п. Б.5 СРТ Правил).

Отже, з урахуванням наведених положень та встановлених обставин, слід погодитися з судом першої інстанції, що поставку позивачем здійснено належним чином згідно з умовами договору та СРТ, в тому числі покупця (відповідач) повідомлено про здійснення поставки, надано йому відповідні документи, як це передбачено умовами договору. Відтак, з моменту поставки товару згідно з умовами Договору та у відповідності до законодавчо передбаченого порядку, покупець (відповідач) має нести всі ризики його втрати чи пошкодження.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постанові від 04.11.2010 року у справі № 12/430.

Крім того, згідно підпункт и) ст.201 Податкового кодексу України в податковій накладній в обов'язковому порядку зазначається вид цивільно-правового договору.

Як вбачається з матеріалів справи, у всіх податкових накладних ТОВ «МОДЕЛЬ ПАК» на вищевказані поставки зазначений договір поставки № 25 від 02.04.2012 року (т. 1 а.с. 95-100).

Натомість в супереч ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України відповідач не надав жодних доказів, які свідчили про невідповідність даних бухгалтерського обліку позивача.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доводи відповідача щодо неотримання товару є необґрунтованими, оскільки підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Зазначеної правової позиції також дотримується і Вищий господарський суд України (постанова від 28.02.2012 року у справі № 5002-8/481-2001 та пункт 1 Інформаційного листа ВГСУ від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

Щодо заперечень відповідача про відсутність довіреностей, які б видавались відповідачем на отримання матеріальних цінностей від позивача апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року № 99 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12 червня 1996 року за № 293/1318 встановлено (надалі - Інструкція), що відпуск постачальниками цінностей може здійснюватися без довіреності, якщо матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті, ордері тощо) свій підпис про одержання цінностей печаткою.

Враховуючи вказане вище колегія суддів зазначає, що наявність на вказаних накладних відтиску печатки покупця виключає необхідність оформлення довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей. Довіреність обов'язкова в тих випадках, коли на супровідному товарному документі проставляється лише підпис.

Також відповідно до Інструкції, довіреність видається на строк не більше 10 днів і є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Тобто довіреність не являється документом, що підтверджує факт господарської операції по передачі товару.

Відпуск матеріальних цінностей без довіреності є порушенням ведення бухгалтерського обліку і тягне за собою відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, але не являється запереченням факту передачі (поставки ) товарів.

Крім того, позивачем за період з 27.12.2013 року по 04.02.2014 року нараховано відповідачу пеню у сумі 4 660,33 грн., 10 % штрафу у розмірі та 20% річних у розмірі 6 230,82 грн.

З приводу стягнення суми пені та штрафу за договором колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Положеннями п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За порушення строку оплати товару, визначеного п. 3.2. договору, сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла на той період, та яка нараховується від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання своїх зобов'язань за весь період прострочення (п. 7.3. договору).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У разі порушення покупцем строку оплати поставленого товару на термін понад 30 календарних днів, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості (п. 7.4 договору).

Враховуючи, що судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, то вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 4 660,33 грн. нарахованої з урахуванням ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» і в межах визначених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та штрафу у розмірі 28 428,10 грн. визнаються колегією суддів обґрунтованими. При цьому, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунки пені та штрафу здійснених позивачем, які були прийняті місцевим господарським судом, та встановлено їх арифметичну правильність.

Щодо стягнення 20% річних колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сторони, керуючись нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, домовилися, що за прострочення виконання грошового зобов'язання, передбаченого договором, винна сторона зобов'язана сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також двадцять процентів річних від простроченої суми (п. 7.7 Договору).

За умов наведених вище, з огляду на те, що відповідач прострочив виконання зобов'язань, а також здійснивши перевірку наданого позивачем та прийнятого місцевим господарським судом розгорнутого розрахунку 20 % річних, колегія суддів прийшла до висновку, що заявлена сума 20 % річних у розмірі 6 230,82 грн. є обґрунтованою. При цьому, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунок 20% річних здійснений позивачем та прийнятий місцевим господарським судом, та встановлено його арифметичну правильність.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Решта доводів скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2014 року у справі №910/5245/13.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АТТИКА СТИЛЬ» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2014 року у справі №910/5245/13 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2014 року у справі №910/5245/13 залишити без змін.

3. Справу №910/5245/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді В.Г. Суховий

М.Г. Чорногуз