Постанова

від 28.02.2014 по справі 8/496

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 лютого 2014 року 11:06 № 8/496

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді: Кобилянського К.М. при секретарі судового засідання Голод А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до треті особи Прокуратури Шевченківського району міста Києва 1) Державна служба фінансового моніторингу України; 2) Національний банк України про визнання протиправним та скасування припису, за участю:

представника позивача: Савицька С.С.

представник відповідача: Воробйов В.В.

представник третьої особи-1: Мамцева О.В.

представник третьої особи-2: Луценко Л.І.

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство Всеукраїнський акціонерний банк (ВАТ «ВіЕйБі Банк») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Прокуратури Шевченківського району міста Києва, треті особи - Державний комітет фінансового моніторингу України, Національний банк України, про визнання протиправним та скасування припису «Про усунення порушень вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 23.10.2008 № 403к.

Позивач вважає, що оскаржуваний припис внесено безпідставно, він є протиправним та підлягає скасуванню. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на Закони України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», «Про банки і банківську діяльність», Положення про здійснення фінансового моніторингу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14.05.2003 № 189, Правила зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 14.07.2006 № 267.

Відповідач проти позовних вимог заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позову. Посилався на те, що внісши оскаржуваний припис від 23.10.2008 № 403к Прокуратура Шевченківського району міста Києва діяла в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Також зазначив, що вимоги прокурора, які відповідають чинному законодавству, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і виконуються невідкладно або у передбачені законом чи визначені прокурором строки.

Третя особа 1 надала письмові пояснення по суті адміністративного позову, в яких просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначила, що законодавством України передбачено право Держфінмоніторингу України звертатись до банку з вимогою щодо надання додаткової інформації про фінансову операцію, що стала об'єктом фінансового моніторингу.

Третя особа 2 надала письмові пояснення на позов, в яких підтримала позицію позивача та просила суд задовольнити позов, посилаючись на те, що надання банком на запити Уповноваженого органу інформації, що стосується ідентифікації особи (копій документів, на підставі яких здійснювалась ідентифікація клієнтів, та копій анкет клієнтів), та яка безпосередньо не пов'язана з фінансовою операцією, що стала об'єктом фінансового моніторингу, виходить за межі, встановлені законодавством.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Прокуратурою Шевченківського району міста Києва на адресу ВАТ «ВіЕйБі Банк» внесено припис від 23.10.2008 № 403к «Про усунення порушень вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом».

Зі змісту припису та матеріалів справи вбачається, що Держфінмоніторингом України файлами-запитами XC0IVV4H.801, XC0IVV47.801, XC0IVV3V.803 та повторно листами від 21.04.2008 року за № 2194/0470-7-1 та від 25.04.2008 року за № 2352/0460-7-1 до ВАТ «ВіЕйБі Банк» направлено запити про надання додаткової інформації стосовно фінансових операцій, які стали об'єктом фінансового моніторингу та зареєстрованих в реєстрі банківської установи за № 3080, № 1467, № 1465, № 3108, № 4997.

Однак, ВАТ «ВіЕйБі Банк» надало відповідь на запити Держфінмоніторингу не у повному обсязі, що є істотним порушенням службовими особами банку, відповідальними за проведення фінансового моніторингу, вимог статті 5 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», що в свою чергу призвело до внесення Прокуратурою Шевченківського району м. Києва оскаржуваного припису.

Відповідно до спірного припису ВАТ «ВіЕйБі Банк» повинно негайно усунути порушення вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», шляхом надання належних відповідей на запити Держфінмоніторингу України.

Не погоджуючись з приписом прокуратури Шевченківського району міста Києва № 403к від 23.10.2008, позивач оскаржив його до суду.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

У відповідності абзацу 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28 листопада 2002 року № 249-IV (далі - Закон № 249-IV) (в редакції, чинній на час внесення оскаржуваного припису прокурора) банки є суб'єктами первинного фінансового моніторингу.

Положеннями абзацу 3 частини 3 статті 4 Закону № 249-IV визначено, що суб'єктами державного фінансового моніторингу є - спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу - центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом (далі - Уповноважений орган).

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 249-IV завданнями Уповноваженого органу є: збір, обробка і аналіз інформації про фінансові операції, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу; участь у реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму; створення та забезпечення функціонування єдиної державної інформаційної системи у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму; налагодження співробітництва, взаємодії та інформаційного обміну з органами державної влади, компетентними органами іноземних держав та міжнародними організаціями в зазначеній сфері; забезпечення представництва України в установленому порядку в міжнародних організаціях з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму.

Згідно із частиною 2 статті 13 Закону № 249-IV Уповноважений орган відповідно до покладених на нього завдань: вносить пропозиції щодо розробки законодавчих актів, в установленому порядку бере участь у підготовці інших нормативно-правових актів з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму; отримує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання на запит інформацію, необхідну для реалізації покладених на нього завдань; співпрацює з органами виконавчої влади, іншими державними органами, завданнями яких є запобігання та протидія легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму; за наявності достатніх підстав, що фінансова операція може бути пов'язана з легалізацією (відмиванням) доходів або фінансуванням тероризму, надає до правоохоронних органів, згідно з компетенцією, відповідні узагальнені матеріали; бере участь у міжнародному співробітництві з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму; досліджує методи та фінансові схеми легалізації (відмивання) доходів і фінансування тероризму; здійснює координацію та методичне забезпечення діяльності суб'єктів первинного фінансового моніторингу з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму; проводить аналіз ефективності заходів, що вживаються суб'єктами первинного фінансового моніторингу для запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму; сприяє виявленню в фінансових операціях ознак використання доходів; забезпечує ведення обліку фінансових операцій, що мають ознаки таких, що підлягають фінансовому моніторингу, в установленому законодавством порядку; бере участь за дорученням Кабінету Міністрів України у підготовці відповідних міжнародних договорів України; виконує інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Положеннями статті 14 Закону № 249-IV визначено права Держфінмоніторингу, зокрема, уповноважений орган має право: залучати до розгляду питань, що належать до його компетенції, спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками); одержувати в установленому законодавством порядку від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій інформацію (у тому числі ту, що становить банківську або комерційну таємницю), необхідну для виконання покладених на нього завдань; одержувати в установленому законодавством порядку від центральних органів виконавчої влади та Національного банку України, які, згідно з цим Законом, одержують узагальнені матеріали про фінансові операції від Уповноваженого органу, інформацію про хід опрацювання та вжиття відповідних заходів на підставі отриманих матеріалів; здійснювати в установленому законодавством порядку доступ, в тому числі автоматизований, до баз даних інших суб'єктів державного фінансового моніторингу та органів державної виконавчої влади; укладати в установленому законодавством порядку міжнародні договори міжвідомчого характеру з відповідними органами інших держав з питань співробітництва;видавати нормативно-правові акти, необхідні для виконання ним завдань та функцій, передбачених статтею 13 цього Закону.

У відповідності до абзацу 6 частини 1 статті 5 Закону № 249-IV суб'єкт первинного фінансового моніторингу на підставі та на виконання цього Закону зобов'язаний, зокрема, надавати відповідно до законодавства додаткову інформацію на запит Уповноваженого органу, пов'язану з фінансовими операціями, що стали об'єктом фінансового моніторингу, в тому числі таку, що становить банківську та комерційну таємницю, не пізніше, ніж протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту.

Положеннями частини 1 статті 8 Закону № 249-IV визначено, що порядок надання Уповноваженому органу інформації про фінансову операцію, що підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу, встановлюється відповідно Національним банком України - для банків.

На виконання зазначеної норми Національним банком України за погодженням з Державним комітетом фінансового моніторингу, постановою Правління Національного банку України від 14.05.2003 № 189 затверджене Положення про здійснення банками фінансового моніторингу (далі -Положення № 189), та постановою Правління Національного банку України від 04.06.2003 № 233 - Склад реквізитів та структури файлів інформаційного обміну між спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань фінансового моніторингу та банками (філіями), нормами яких встановлено порядок надання банками Уповноваженому органу додаткової інформації про операції, що стали об'єктом фінансового моніторингу (далі - Склад реквізитів №233).

Згідно пункту 5.1 Положення № 189 банки та їх філії у випадках, передбачених законом, зобов'язані надавати Уповноваженому органу інформацію про фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу, та ідентифікацію осіб, які їх здійснили (здійснюють), а також іншу інформацію, надання якої вимагається законами України з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Зазначена інформація може надаватися філіями банків до Уповноваженого органу як безпосередньо, так і через банк - юридичну особу.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що ВАТ «ВіЕйБі Банк» одержав від Держфінмоніторингу України файли-запити ХС0ІVV3V.803, ХС0ІVV4Н.801, ХС0ІVV47.801 про надання додаткової інформації стосовно фінансових операцій, що стали об'єктом фінансового моніторингу, а саме:

- копії, документів, пов'язаних безпосередньо з проведенням фінансової операції;

- копії документів на підставі яких була проведена ідентифікація власника рахунку;

- копію, або інформацію з анкети клієнта - власника рахунку.

ВАТ «ВіЕйБі Банк» файлами в електронному вигляді надав відповіді на зазначені запити Держфінмоніторингу України, однак, як вбачається із зазначених файлів-відповідей та стверджується третьою особою 1, відповіді були надані не у повному обсязі. Зокрема, ВАТ «ВіЕйБі Банк» не надав копію, або інформацію з анкети клієнта - власника рахунку.

В подальшому, до ВАТ «ВіЕйБі Банк», в паперовому вигляді, Держфінмоніторинг України надіслав листи № 2194/0470-7-1 від 21.04.2008 та № 2352/0460-7-1 від 25.04.2008 про надання додаткової інформації стосовно фінансових операцій, які стали об'єктом фінансового моніторингу та зареєстрованих в реєстрі банківської установи за № № 3080, 1467, 1465, 3108, 4997.

ВАТ «ВіЕйБі Банк» надав відповіді листами за № 07/1511 від 25.04.2008 та № 07/1579 від 06.05.2008, в яких, посилаючись на положення пункту 5 частини 1 статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 №2121-III (далі - Закон №2121-III), пункт 5.12 постанови Правління Національного банку України від 14.05.2003 №189 «Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу» та постанову Правління Національного банку України від 04.06.2003 № 233, відмовив у наданні додаткової інформації, оскільки запити оформлені та надіслані не у спосіб, передбачений законодавством.

Крім того, зазначив, що Держфінмоніторинг України листом №2355/0440-6-1 від 28.03.2007 на адресу банків повідомив, що запити про надання додаткової інформації про фінансову операцію, що стала об'єктом фінансового моніторингу, буде надсилатись до банківських установ виключно в електронному вигляді файлом-запитом типу «С» відповідно до вимог постанови Правління Національного банку України № 233 від 04.06.2003.

Третя особа 2 також зазначила, що у відповідності до пункту 5.12 Положення № 189 надання банком (філією) інформації про фінансову операцію, яка підлягає фінансовому моніторингу, та осіб, які брали (беруть) участь у її проведенні, на вимогу Уповноваженого органу здійснюється шляхом формування та надсилання файла-відповіді протягом трьох робочих днів із часу отримання від Уповноваженого органу файла-запиту.

При цьому, як зазначає представник Національного банку України, пунктом 1.2 Складу реквізитів №233 (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) інформаційний обмін між банками (філіями) та спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань фінансового моніторингу здійснюється засобами електронної пошти Національного банку України з використанням засобів захисту інформації, розроблених Національним банком України.

Таким чином, на думку представника Національного банку України, законами України та актами Національного банку України не передбачено обов'язку надання банками додаткової інформації на паперових носіях на запити Уповноваженого органу.

Вищезазначені доводи позивача та третьої особи 2 спростовуються наступним.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, файли-запити ХС0ІVV3V.803, ХС0ІVV4Н.801, ХС0ІVV47.801 про надання додаткової інформації стосовно фінансових операцій, що стали об'єктом фінансового моніторингу, які надсилались засобами електронної пошти до позивача відповідали вимогам Закону № 249-IV, Закону №2121-III, Положенню № 189 та місти всі необхідні реквізити, передбачені Складом реквізитів №233.

Крім того, відповідно до пункту 5.13 Положення № 189, надання банком (філією) Уповноваженому органу за власною ініціативою або на його вимогу копій документів та/або іншої інформації, яка стосується фінансової операції, що стала об'єктом фінансового моніторингу, і не може бути передана у файлі-повідомленні або файлі-відповіді, здійснюється шляхом формування та надсилання до Уповноваженого органу файла-додатка.

Сформований системою автоматизації банку файл-додаток шифрується програмними засобами, вбудованими в АРМ-НБУ, та надсилається засобами електронної пошти Національного банку України на адресу Уповноваженого органу разом із файлом-повідомленням або файлом-відповіддю, або передається до Уповноваженого органу на електронному носії.

Порядок передавання до Уповноваженого органу файла-додатка на електронному носії має забезпечувати його гарантовану доставку та конфіденційність.

У відповідності до частини 5 статті 60 Закону № 2121-III (в редакції, чинній на час внесення оскаржуваного припису прокурора) Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю, та надає роз'яснення щодо застосування таких актів.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 62 Закону № 2121-III інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу на його письмову вимогу стосовно додаткової інформації про фінансову операцію, що стала об'єктом фінансового моніторингу.

Так, відповідно до частини 2 статті 62 Закону № 2121-III вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна:

1) бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;

2) бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою;

3) містити передбачені цим Законом підстави для отримання цієї інформації;

4) містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації.

За змістом частини 8 статті 62 Закону № 2121-III положення статті про порядок розкриття батьківської таємниці не поширюються на випадки надання спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу інформації про фінансові операції у випадках, передбачених законом.

Положеннями пункту 6.2 Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці (далі - Правила), затверджених постановою Правління Національного банку України від 14 липня 2006 року № 267, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 3 серпня 2006 року за № 935/12809, передбачено, що банки на підставі абзацу 5 частини 1 статті 5 Закону № 249-IV та пункту 5 частини 1 статті 62 Закону № 2121-III зобов'язані надавати на запит Уповноваженого органу додаткову інформацію, пов'язану з фінансовими операціями, що стали об'єктом фінансового моніторингу. У разі отримання в установленому порядку вимоги Уповноваженого органу про надання інформації, необхідної йому для виконання запиту відповідного органу іноземної держави, банк протягом 10 робочих днів має надати Уповноваженому органу таку інформацію.

Згідно із пунктом 6.3 Правил надання інформації Уповноваженому органу здійснюється банками в порядку, установленому нормативно-правовими актами Національного банку.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що законодавством (чинним на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено право Держфінмоніторингу України звертатись до банку з вимогою щодо надання додаткової інформації про фінансову операцію, що стала об'єктом фінансового моніторингу. Ця інформація повинна містити як відомості про осіб, які здійснюють фінансову операцію, так і відомості про обставини її здійснення. Крім того, банківські установи, на виконання абзацу 6 частини 1 статті 5 Закону № 249-IV, пункту 5 частини 1 статті 62 Закону № 2121-III та згаданих підзаконних актів, зобов'язані надавати на запити Держфінмоніторингу України додаткову інформацію, пов'язану з фінансовими операціями, що стали об'єктом фінансового моніторингу, в тому числі копії документів, на підставі яких проводилась ідентифікація клієнтів, та копії анкет клієнтів, що прямо передбачено пунктом 5.1 Положення.

Аналогічна правова позиція міститься і в Ухвалі Вищого адміністративного суду України К-29589/10 від 09.01.2014 про направлення даної адміністративної справи на новий розгляд до суду першої інстанції. У відповідності до частини 5 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Так, у вказаній Ухвалі Вищого адміністративного суду України зроблено висновок про те, що ненадання Держфінмоніторингу України банківськими установами інформації по фінансовим операціям, що підлягають фінансовому моніторингу, створює реальні передумови реалізації загроз національної безпеки України у зовнішньополітичній, економічні сфері та сфері державної безпеки (стаття 8 Закону України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 року № 964-IV (далі - Закон № 964-IV) і порушує інтереси держави в особі Держфінмоніторингу України при реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму.

Зі змісту статті 4 Закону № 964-IV вбачається, що одним із суб'єктів забезпечення національної безпеки є прокуратура України.

Положеннями абзацу 12 статті 9 Закону № 964-IV визначено, що прокуратура України здійснює повноваження у сфері національної безпеки України відповідно до Конституції України та Закону України «Про прокуратуру України».

Відповідно до статті 19 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року (далі - Закону № 1789-XII) (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є: відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам; додержання законів про недоторканність особи, соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, захист їх честі і гідності, якщо законом не передбачений інший порядок захисту цих прав; додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності.

Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручається у господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству.

Згідно пункту 4 частини 2 статті 20 Закону № 1789-XII при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право давати приписи про усунення очевидних порушень закону.

У відповідності до статті 22 Закону № 1789-XII письмовий припис про усунення порушень закону вноситься прокурором, його заступником органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому у порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення. Письмовий припис вноситься у випадках, коли порушення закону має очевидний характер і може завдати істотної шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації, а також громадянам, якщо не буде негайно усунуто. Припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляється прокурору. Орган чи посадова особа можуть оскаржити припис вищестоящому прокурору, який зобов'язаний розглянути скаргу протягом десяти днів, або до суду.

Положеннями статті 25 Закону № 1789-XII встановлені вимоги до документів прокурорського реагування, зокрема визначено, що у протесті, поданні, приписі або постанові прокурора обов'язково зазначається, ким і яке положення закону порушено, в чому полягає порушення та що і в який строк посадова особа або орган мають вжити до його усунення.

З матеріалів справи вбачається, що за результатами проведеної прокуратурою Шевченківського району міста Києва перевірки за матеріалами Державного комітету фінансового моніторингу України щодо порушення службовими особами ВАТ «ВіЕйБі Банк» вимог чинного законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, 23.10.2008 першим заступником прокурора Шевченківського району міста Києва до ВАТ «ВіЕйБі Банк» , з метою усунення явних порушень закону , внесено припис № 403к «Про усунення порушень вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», яким Голові правління ВАТ «ВіЕйБі Банк» приписано негайно усунути порушення вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», шляхом надання належних відповідей на запити Держфінмоніторингу України.

Проаналізувавши зміст оскаржуваного припису, суд встановив, що за змістом та формою він відповідає вимогам, встановленим Законом № 1789-XII.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач діяв у межах повноважень, встановлених чинним законодавством України. За таких обставин, відсутні підстави для визнання протиправним та скасування припису відповідача «Про усунення порушень вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 23.10.2008 № 403к.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та відповідно такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський