Ухвала

від 06.05.2014 по справі 8/496

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 8/496(у 2-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Романчук О.М

У Х В А Л А

Іменем України

06 травня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: Романчук О.М.,

Суддів: Глущенко Я.Б.,

Пилипенко О.Є.,

при секретарі Артюхіній М.А.,

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до прокуратури Шевченківського району міста Києва, за участю третіх осіб Державної служби фінансового моніторингу України, Національного банку України про визнання протиправним та скасування припису, -

В С Т А Н О В И В :

04 листопада 2014 року, Окружним адміністративним судом міста Києва отримано адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до прокуратури Шевченківського району міста Києва, за участю третіх осіб Державної служби фінансового моніторингу України, Національного банку України про визнання протиправним та скасування припису прокуратури Шевченківського району міста Києва №403к від 23.10.2008 року про усунення порушень вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом».

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2009 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог. Позиція позивача ВАТ «ВіЕйБі Банк» щодо ненадання в повному обсязі на запит Держфінмоніторингу України інформації, яка є необхідною для реалізації Уповноваженим органом своїх завдань та функцій, не відповідає вимогам чинного законодавства у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2010 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2009 року скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано припис прокуратури Шевченківського району міста Києва від 23 жовтня 2008 року № 403к.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції застосував положення статті 21 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-XII, якою визначені підстави, умови та вимоги щодо винесення протесту прокурора, хоча предметом розгляду в даній справі є законність внесення припису прокурора. Не застосувавши статтю 22 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-XII, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для вирішення справи, не здійснив оцінки фактів та доказів, що підтверджують відсутність очевидного характеру правопорушення та можливості завдання таким правопорушенням істотної шкоди інтересам держави.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 січня 2014 року касаційні скарги Державного комітету фінансового моніторингу України та прокуратури Шевченківського району міста Києва - задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2009 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2010 року у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до прокуратури Шевченківського району міста Києва, треті особи - Державний комітет фінансового моніторингу України, Національний банк України, про визнання протиправним та скасування припису № 403к від 23 жовтня 2008 року - скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи постанови судів попередніх інстанцій суд касаційної інстанції виходив з того, що судження апеляційного суду щодо поняття «очевидний характер порушення закону» є суб'єктивним, так як не базується на визначеннях, закріплених в нормативно-правових актах, а судом першої інстанції при постановленні рішення безпідставно застосовано статтю 21 Закону № 1789-XII (протест прокурора), в результаті чого унеможливлено встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи - законності внесення припису прокурором.

28 лютого 2014 року постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у задоволені позову Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» відмовлено повністю.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, вважаючи її необґрунтованою та незаконною у зв'язку з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права ПАТ «ВіЕйБі Банк» подали апеляційну скаргу в якій просять оскаржувану постанову скасувати, та прийняти нову про задоволення адміністративного позову.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що прокуратурою Шевченківського району міста Києва на адресу ВАТ «ВіЕйБі Банк» внесено припис від 23.10.2008 року № 403к «Про усунення порушень вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом».

Зі змісту припису та матеріалів справи вбачається, що Держфінмоніторингом України файлами-запитами XC0IVV4H.801, XC0IVV47.801, XC0IVV3V.803 та повторно листами від 21.04.2008 року за № 2194/0470-7-1 та від 25.04.2008 року за № 2352/0460-7-1 до ВАТ «ВіЕйБі Банк» направлено запити про надання додаткової інформації стосовно фінансових операцій, які стали об'єктом фінансового моніторингу та зареєстрованих в реєстрі банківської установи за № 3080, № 1467, № 1465, № 3108, № 4997.

Однак, ВАТ «ВіЕйБі Банк» надало відповідь на запити Держфінмоніторингу не у повному обсязі, що є істотним порушенням службовими особами банку, відповідальними за проведення фінансового моніторингу, вимог статті 5 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», що в свою чергу призвело до внесення прокуратурою Шевченківського району м. Києва оскаржуваного припису.

Відповідно до спірного припису ВАТ «ВіЕйБі Банк» повинно негайно усунути порушення вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», шляхом надання належних відповідей на запити Держфінмоніторингу України.

Позивач не погоджуючись з приписом прокуратури Шевченківського району міста Києва № 403к від 23.10.2008 року, звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволені адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв у межах повноважень, встановлених чинним законодавством України, а тому відсутні підстави для визнання протиправним та скасування припису відповідача «Про усунення порушень вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 23.10.2008 року № 403к.

У відповідності до статті 4 Закону України «Про основи національної безпеки України» № 964-IV одним із суб'єктів забезпечення національної безпеки є прокуратура України.

Згідно пункту 4 частини 2 статті 20 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право давати приписи про усунення очевидних порушень закону.

У відповідності до статті 22 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII письмовий припис про усунення порушень зкону вноситься прокурором, його заступником органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому у порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення. Письмовий припис вноситься у випадках, коли порушення закону має очевидний характер і може завдати істотної шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації, а також громадянам, якщо не буде негайно усунуто. Припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляється прокурору. Орган чи посадова особа можуть оскаржити припис вищестоящому прокурору, який зобов'язаний розглянути скаргу протягом десяти днів, або до суду.

Положеннями статті 25 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII встановлені вимоги до документів прокурорського реагування, зокрема визначено, що у протесті, поданні, приписі або постанові прокурора обов'язково зазначається, ким і яке положення закону порушено, в чому полягає порушення та що і в який строк посадова особа або орган мають вжити до його усунення.

З матеріалів справи вбачається, що за результатами проведеної прокуратурою Шевченківського району міста Києва перевірки за матеріалами Державного комітету фінансового моніторингу України щодо порушення службовими особами ВАТ «ВіЕйБі Банк» вимог чинного законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, 23.10.2008 року першим заступником прокурора Шевченківського району міста Києва до ВАТ «ВіЕйБі Банк», з метою усунення явних порушень закону, внесено припис № 403к «Про усунення порушень вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», яким Голові правління ВАТ «ВіЕйБі Банк» приписано негайно усунути порушення вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», шляхом надання належних відповідей на запити Держфінмоніторингу України.

Колегія суддів вважає, внесений припис на адресу позивача законним, спрямованим на боротьбу з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, прийнятий на захист інтересів держави та відповідно до норм чинного законодавства, а позовні вимоги необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

ВАТ «ВіЕйБі Банк» одержав від Держфінмоніторингу України файли-запити ХС0ІVV3V.803, ХС0ІVV4Н.801, ХС0ІVV47.801 про надання додаткової інформації стосовно фінансових операцій, що стали об'єктом фінансового моніторингу, а саме:

- копії, документів, пов'язаних безпосередньо з проведенням фінансової операції;

- копії документів на підставі яких була проведена ідентифікація власника рахунку;

- копію, або інформацію з анкети клієнта - власника рахунку.

Банк файлами в електронному вигляді надав відповіді на зазначені запити Держфінмоніторингу України.

Як вбачається із зазначених файлів-відповідей відповіді були надані не у повному обсязі.

Так, ВАТ «ВіЕйБі Банк» не надано копію, або інформацію з анкети клієнта-власника рахунку.

До ВАТ «ВіЕйБі Банк», в паперовому вигляді, Держфінмоніторинг України надіслав листи № 2194/0470-7-1 від 21.04.2008 року та № 2352/0460-7-1 від 25.04.2008 року про надання додаткової інформації стосовно фінансових операцій, які стали об'єктом фінансового моніторингу та зареєстрованих в реєстрі банківської установи за № № 3080, 1467, 1465, 3108, 4997.

Однак, ВАТ «ВіЕйБі Банк» надав відповіді листами за № 07/1511 від 25.04.2008 року та № 07/1579 від 06.05.2008 року, в яких, посилаючись на положення пункту 5 частини 1 статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 року №2121-III, пункт 5.12 постанови Правління Національного банку України від 14.05.2003 №189 «Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу» та постанову Правління Національного банку України від 04.06.2003 № 233, відмовив у наданні додаткової інформації, оскільки запити оформлені та надіслані не у спосіб, передбачений законодавством.

Також, позивач у своїх листах зазначив, що Держфінмоніторинг України листом №2355/0440-6-1 від 28.03.2007 року на адресу банків повідомив, що запити про надання додаткової інформації про фінансову операцію, що стала об'єктом фінансового моніторингу, буде надсилатись до банківських установ виключно в електронному вигляді файлом-запитом типу «С» відповідно до вимог постанови Правління Національного банку України № 233 від 04.06.2003 року.

Так, Національний банк України зазначив, що у відповідності до пункту 5.12 Положення про здійснення фінансового моніторингу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14.05.2003 року № 189 надання банком (філією) інформації про фінансову операцію, яка підлягає фінансовому моніторингу, та осіб, які брали (беруть) участь у її проведенні, на вимогу Уповноваженого органу здійснюється шляхом формування та надсилання файла-відповіді протягом трьох робочих днів із часу отримання від Уповноваженого органу файла-запиту. Пунктом 1.2 Складу реквізитів №233 (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що інформаційний обмін між банками (філіями) та спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань фінансового моніторингу здійснюється засобами електронної пошти Національного банку України з використанням засобів захисту інформації, розроблених Національним банком України.

Однак, судом першої інстанції вірно зазначено, що файли-запити ХС0ІVV3V.803, ХС0ІVV4Н.801, ХС0ІVV47.801 про надання додаткової інформації стосовно фінансових операцій, що стали об'єктом фінансового моніторингу, які надсилались засобами електронної пошти до позивача відповідали вимогам Закону № 249-IV, Закону №2121-III, Положенню № 189 та місти всі необхідні реквізити, передбачені Складом реквізитів №233.

Разом з цим, відповідно до пункту 5.13 Положення № 189, надання банком (філією) Уповноваженому органу за власною ініціативою або на його вимогу копій документів та/або іншої інформації, яка стосується фінансової операції, що стала об'єктом фінансового моніторингу, і не може бути передана у файлі-повідомленні або файлі-відповіді, здійснюється шляхом формування та надсилання до Уповноваженого органу файла-додатка.

Сформований системою автоматизації банку файл-додаток шифрується програмними засобами, вбудованими в АРМ-НБУ, та надсилається засобами електронної пошти Національного банку України на адресу Уповноваженого органу разом із файлом-повідомленням або файлом-відповіддю, або передається до Уповноваженого органу на електронному носії.

Порядок передавання до Уповноваженого органу файла-додатка на електронному носії має забезпечувати його гарантовану доставку та конфіденційність.

У відповідності до пункту 5 частини 1 статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» № 2121-III інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу на його письмову вимогу стосовно додаткової інформації про фінансову операцію, що стала об'єктом фінансового моніторингу.

Згідно частини 2 статті 62 Закону № 2121-III вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна:

1) бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;

2) бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою;

3) містити передбачені цим Законом підстави для отримання цієї інформації;

4) містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації.

За змістом частини 8 статті 62 Закону № 2121-III положення статті про порядок розкриття батьківської таємниці не поширюються на випадки надання спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу інформації про фінансові операції у випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 6.2 Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 14 липня 2006 року № 267, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 3 серпня 2006 року за № 935/12809, передбачено, що банки на підставі абзацу 5 частини 1 статті 5 Закону № 249-IV та пункту 5 частини 1 статті 62 Закону № 2121-III зобов'язані надавати на запит Уповноваженого органу додаткову інформацію, пов'язану з фінансовими операціями, що стали об'єктом фінансового моніторингу. У разі отримання в установленому порядку вимоги Уповноваженого органу про надання інформації, необхідної йому для виконання запиту відповідного органу іноземної держави, банк протягом 10 робочих днів має надати Уповноваженому органу таку інформацію.

Згідно із пунктом 6.3 Правил надання інформації Уповноваженому органу здійснюється банками в порядку, установленому нормативно-правовими актами Національного банку.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, вірним висновок суду першої інстанції про те, що законодавством (чинним на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено право Держфінмоніторингу України звертатись до банку з вимогою щодо надання додаткової інформації про фінансову операцію, що стала об'єктом фінансового моніторингу. Ця інформація повинна містити як відомості про осіб, які здійснюють фінансову операцію, так і відомості про обставини її здійснення. Крім того, банківські установи, на виконання абзацу 6 частини 1 статті 5 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» № 249-IV, пункту 5 частини 1 статті 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність» № 121-III та згаданих підзаконних актів, зобов'язані надавати на запити Держфінмоніторингу України додаткову інформацію, пов'язану з фінансовими операціями, що стали об'єктом фінансового моніторингу, в тому числі копії документів, на підставі яких проводилась ідентифікація клієнтів, та копії анкет клієнтів, що прямо передбачено пунктом 5.1 Положення.

Аналогічна правова позиція міститься і в ухвалі Вищого адміністративного суду України К-29589/10 від 09.01.2014 року про направлення даної адміністративної справи на новий розгляд до суду першої інстанції, згідно якої ненадання Держфінмоніторингу України банківськими установами інформації по фінансовим операціям, що підлягають фінансовому моніторингу, створює реальні передумови реалізації загроз національної безпеки України у зовнішньополітичній, економічні сфері та сфері державної безпеки і порушує інтереси держави в особі Держфінмоніторингу України при реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму.

Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин по справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 100, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: О.М. Романчук

Судді: Я.Б. Глущенко

О.Є.Пилипенко

Головуючий суддя Романчук О.М

Судді: Глущенко Я.Б.

Пилипенко О.Є.