Рішення

від 25.05.2009 по справі 7/67-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

7/67-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31       http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

25 травня 2009 р.                                                                                                        Справа 7/67-09

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "МД Груп", м. Київ.   

до: Відкритого акціонерного товариства "Могилів-Подільський машинобудівний завод ім. С.М. Кірова", м. Могилів-Подільський, Вінницька область.  

про стягнення 65635,10 грн.

Головуючий суддя     Банасько О.О.     

Cекретар судового засідання Юрчак Л.C.

Представники

          позивача :    Грищук Т.О. - довіреність № 244 від 12.03.2009 року.

          відповідача :  Заяць О.А. - довіреність № 5 від 04.03.2009 року.

ВСТАНОВИВ :

Подано позов про стягнення з ВАТ "Могилів-Подільський машинобудівний завод ім. С.М. Кірова" на користь ТОВ "МД Груп" 65635,10 грн., у тому рахунку 56720,63 грн. боргу, 5672,06 грн. штрафу, 2125,86 грн. пені, 850,82 грн. інфляційних втрат та 265,73 грн. 3% річних в зв'язку з неналежним виконанням останнім умов договору від  10.06.2008 року № 930/08.

Ухвалою суду від 25.03.2009 року порушено провадження у справі № 7/67-09 та призначено до розгляду на 28.04.2009 року.

Відповідач в судове засідання 28.04.2009 року не з'явився та не виконав вимог ухвали від 25.03.2008 року щодо надання доказів.

При цьому суд відзначає, що відповідач про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, оскільки ухвалу від 25.03.2009 року він отримав 30.03.2009 року, що вбачається з поштового повідомлення № 140826.

Разом з тим 09.04.2009 року на адресу суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи в зв'язку з неможливістю забезпечити явку в судове засідання його представника по причині перебування старшого юрисконсульта підприємства у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку.

Також 27.04.2009 року надійшов лист відповідача № 668/36 в якому він заперечує проти позовних вимог, та зазначає, що сума боргу після порушення провадження у справі ним частково погашена. Як зазначає  відповідач позивач вказаного не врахував і не зменшив розміру позовних вимог.

Враховуючи неявку відповідача, подане ним клопотання щодо заперечення позовних вимог та ненадання сторонами витребуваних доказів, з метою забезпечення принципів змагальності судового процесу та рівності його сторін розгляд справи було відкладено судом до 25.05.2009 року.

21.05.2009 року відповідач надав відзив на позовну заяву в якому позовні вимоги не визнає посилаючись на те, що свої зобов'язання перед позивачем щодо сплати боргу ним частково погашені, на підтвердження чого надав платіжні доручення № 997 від 03.04.2009 року на суму 1428,80 грн., № 1040 від 08.04.2009 року на суму 1291,80 грн. та № 1054 від 09.09.2009 року на суму 1000,00 грн..

25.05.2009 року позивач надав клопотання в якому просить покласти на відповідача обов'язок відшкодування витрат пов'язаних з сплатою державного мита та витрат на ІТЗ судового процесу відповідно до ч.2 ст.49 ГПК України в зв'язку з тим, що даний спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.

За письмовим клопотанням позивача справа розглядається без здійснення технічної фіксації судового процесу.

В судовому засіданні представником відповідача подано заяву про визнання позовних вимог у розмірі 53000,03 грн. в повному обсязі.

Також в судовому засіданні представник відповідача подала письмове пояснення в якому зазначила про те, що отримання товару від позивача із врахуванням видаткових накладних від 06.06.2008 року № РН1-004469, № РН1-004468, здійснювалось на підставі та за умовами договору від 10.06.2008 року № 930/08. Крім того у вказаному поясненні відповідач вказує на те, що станом на 25.05.2009 року оплати на користь позивача за отриманий товар після 09.04.2009 року не проводилось.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

10.06.2008 року між ТОВ "МД Груп" (продавець) та ВАТ "Могилів-Подільський машинобудівний завод ім. Кірова" (покупець) було укладено договір № 930/08, згідно з        п. 1.1 якого Продавець зобов'язується продати та передати у власність Покупця металопродукцію, а Покупець зобов'язується прийняти продукцію та оплатити її загальну вартість на умовах даного договору.

Як встановлено судом за період з 06.06.2008 року по 11.10.2008 року позивачем було передано відповідачу продукції на загальну суму 260716,96 грн., що підтверджується наданими суду видатковими накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, оригінали яких оглядались в судовому засіданні 28.04.2009 року та 25.05.2009 року.

Як вказує позивач в позовній заяві, станом на 30.11.2008 року заборгованість відповідача за отриману продукцію становила 61720,63 грн. на підтвердження чого до позовної заяви останній долучив акт звірки заборгованості за період з 01.01.2008 року по 31.11.2008 року.

31.10.2008 року позивач надіслав відповідачу лист № 1652/10 з вимогою погашення заборгованості до 31.12.2008 року. Проте згідно банківських виписок БВ1-000018 від 13.01.2009 року та БВ1-000056 від 21.01.2009 року відповідач перерахував позивачу 3000,00 та 2000,00 грн..

10.02.2009 року позивачем повторно було направлено претензію з вимогою погасити борг до 01.03.2009 року проте дані вимоги не були задоволені, що змусило позивача звернутись до суду.

Відповідно борг відповідача на момент звернення позивача з позовом до суду складав 56720,63 грн. (61720,63-5000,00).

Також судом встановлено, що після порушення провадження у справі між сторонами було складено акт звірки заборгованості згідно з яким станом на 01.04.2009 року за відповідачем рахувалась заборгованість 56720,63 грн..

З урахуванням того, що після порушення провадження у справі відповідач погасив борг на 3720,60 грн., що підтверджується доданими до відзиву платіжними дорученнями (платіжне доручення від 03.04.2009 року № 997, від 08.04.2009 року № 1040, від 09.04.2009 року № 1054) борг складає 53000,03 грн..

Зважаючи на встановлені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 53000,03 грн. основного боргу з відповідача враховуючи наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару відповідачу та дії  відповідача по прийняттю вказаного товару за визначеною ціною свідчать  про те, що у боржника виникло зобов'язання  по оплаті  за отриманий товар.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В п.4.3 Договору сторони погодили наступні умови розрахунку за поставлений Товар:

- 100 % попередня оплата вартості кожної партії Товару (п.4.3.1 Договору);

- 100 % оплата вартості кожної партії Товару протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати поставки відповідної партії (п.4.3.2 Договору).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Ч.1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи те, що позовні вимоги  щодо стягнення заборгованості в розмірі 53000,03 грн. підтверджуються наявними у справі первинними бухгалтерськими документами та визнаються відповідачем, суд вважає суму боргу в розмірі  53000,03 грн. доведеною позивачем.

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення 2125,86 грн. пені та 5671,06 грн. штрафу в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними  санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В п. 6.2 Договору сторони встановили, що при поставці товару на умовах відстрочення платежу, у випадку невиконання зобов'язань у термін зазначений у п. 4.3.2 договору покупець сплачує  продавцю штраф у розмірі 10% від несвоєчасно сплаченої суми. В п. 6.3 Договору сторони встановили, що крім штрафу покупець сплачує пеню  у розмірі     0,2 % але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період прострочення виконання зобов'язання від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

Таким чином вимога позивача про стягнення пені та штрафу є правомірною, оскільки відповідає вимогам чинного законодавства та умовам укладеного Договору.

Крім того суд враховує, що нарахування пені та заявлення до стягнення штрафу проведено в межах строку позовної давності встановленої п.1 ч.2 ст.258 ЦК України та ч.6 ст.232 ГК України.

Провівши перевірку правильності наданих позивачем розрахунків стосовно пені та штрафу судом не виявлено помилок в їх обрахунку.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за наслідками чого суд дійшов таких висновків.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином вимоги позивача про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, як такі, що відповідають чинному законодавству.

Судом зроблено перерахунок інфляційних втрат  відповідно до методики визначеної в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції  при розгляді справ" відповідно до якої індекс інфляції береться за наступний місяць разі внесення суми після 15 числа звітного місяця.  

Проводячи перевірку правильності розрахунку інфляційних втрат суд визначив середнє значення індексу інфляції за період прострочення  в зв'язку з чим судом було отримано меншу суму інфляційних втрат (850,81 грн.), ніж та яку заявляв позивач (850,82 грн.), що пов'язано із неврахуванням позивачем правил математичного заокруглення при проведенні розрахунків. Таким чином в стягнені 0,01 грн. інфляційних втрат слід відмовити.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Відповідно до ст.4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Проте, всупереч наведеним нормам та вимогам ухвал суду від 25.03.2009 року та від 28.04.2009 року відповідач не подав до суду  доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, пені, штрафу, інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів) крім уже згаданих.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо відмови  в стягненні 0,01 грн. інфляційних втрат.

При цьому суд дійшов висновку про необхідність припинення провадження згідно п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України в частині стягнення 3720,60 грн. основного боргу в зв'язку з проведенням відповідачем розрахунку в цій частині після порушення провадження у справі.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

Посилання відповідача у відзиві на необхідність зменшення відшкодування витрат по сплаті державного мита в зв'язку з проведеним частковим розрахунком після порушення провадження у справі не може прийнятись судом оскільки вказане не є підставою для звільнення від обов'язку іншої сторони відшкодувати судові витрати при задоволенні позову виходячи із змісту ст.49 ГПК України. До того ж суд зазначає, що спір було передано на вирішення суду з вини відповідача, що є підставою для покладення судових витрат на нього незалежно від результатів вирішення спору.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78  "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

За письмовим клопотанням сторін 25.05.2009 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 6, 11, 509, 525, 526, 527, ч.1 ст.530, ч.1 ст. 546, ст.549, ч. 1 ст.550,  ст.610, п.3 ч.1 ст.611, ч.1 ст.612, ч.ч.1, 2 ст.614, ст.ст. 625, 627, 628, 629 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, ч.2 ст.217, ст.230 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.1, 5 ст. 49,  ст.75, п.1-1 ч.1 ст.80, ст.ст. 82, 84, 85, 115, 116  ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Могилів-Подільський машинобудівний завод ім. С.М. Кірова", вул. Гагаріна, 4/67, м. Могилів-Подільський, Вінницька область, 24000  - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 14313398, р/р - 26009761 в ВАТ "Кредитпромбанк", МФО - 302623) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МД Груп", вул. І. Мазепи, 11А, к. 54, м. Київ - (інформація про реквізити - р/р - 26008010002883 в ТзОВ "УніКредитБанк" МФО-300744, ідентифікаційний код - 31991010) - 53000 грн. 03 коп. боргу, 5672 грн. 06 коп. штрафу, 2125 грн. 86 коп. пені, 265 грн. 73 коп. 3 % річних, 850 грн. 81 коп. інфляційних втрат, 656 грн. 35 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 117 грн. 99 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. В стягненні  00 грн. 01 коп.інфляційних нарахувань відмовити.

5. Провадження в частині стягнення 3720,60 грн. основного боргу припинити згідно п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.

6. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.   

Суддя                                             Банасько О.О.

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України  01 червня 2009 р.

віддрук. 4 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - ТОВ "МД Груп", вул. І. Мазепи, 11А, к. 54 м. Київ, 01010.

3 -  позивачу - ТОВ "МД Груп", вул. Промислова, 4/7, м.Київ, 01013.

4 - відповідачу - ТОВ "Могилів-Подільський машинобудівний завод ім. С.М. Кірова", вул. Гагаріна, 4/67, м. Могилів-Подільський, Вінницька область, 24000.