Постанова

від 17.03.2014 по справі 826/3341/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 березня 2014 року 10:00 № 826/3341/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Савченко А.І., при секретарі Яцюті М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Авіаційний розрахунковий центр» доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення - рішення, В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіаційний розрахунковий центр» (далі по тексту - позивач, ТОВ «АРЦ») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення від 14 листопада 2012 року №0010082290.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

За наслідками перегляду зазначених судових рішень у касаційному порядку ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 лютого 2014 року касаційну скаргу ТОВ «АРЦ» задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2013 року - скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі «Положення про автоматизовану систему документообігу в адміністративних судах» справу передано на автоматичний розподіл та передано на розгляд судді Савченко А.І.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2014 року справу прийнято до провадження суддею Савченко А.І. та призначено її до судового розгляду на 26 лютого 2014 року.

У судове засідання 26 лютого 2014 року з'явились представник позивача, який наполягав на задоволенні позову з викладених у ньому підстав та представник відповідача, який проти задоволення позову заперечував.

Під час судового розгляду судом поставлено протокольну ухвалу про заміну відповідача - Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби на Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) у зв'язку з ліквідацією першої.

У порядку частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України представники сторін надали суду клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження, що стало підставою для постановлення судом 26 лютого 2014 року ухвали про перехід до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

ТОВ «АРЦ» зареєстровано Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією 02 березня 2000 року за № 1074107000 та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві з 14 березня 2000 року за № 14631/3649.

У період з 18 по 24 жовтня 2012 року працівниками Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби згідно підпункту 78.1.1 пункту 78.1. статті 78 Податкового кодексу України, відповідно до наказу від 18 жовтня 2012 року №1494/22-90 та на підставі направлення від 18 жовтня 2012 року №5819/22-90 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «АРЦ» щодо взаємовідносин з ТОВ «Альфакем Україна» за січень - квітень 2012 року.

За результатами перевірки складно Акт №1795/22-90/30678461 від 31 жовтня 2012 року (далі по тексту - Акт перевірки), в якому зазначено про порушення позивачем вимог підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14, пунктів 198.2., 198.3., 198.6. статті 198, пункту 200.1. статті 200 та пунктів 201.4., 201.6., 201.8. статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податку на додану вартість на загальну суму 423292 грн., в тому числі за січень 2012 року - 110658 грн., за лютий 2012 року - 168750 грн., за березень 2012 року - 73364 грн., за квітень 2012 року - 70520 грн.

Виявлення зазначених порушень стало підставою для винесення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС 14 листопада 2012 року податкового повідомлення - рішення №0010082290, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем у сумі 423292 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 211646 грн.

Позивач, не погоджуючись з висновками Акту перевірки та винесеним податковим повідомленням - рішенням подав первинну скаргу до Державної податкової служби у м. Києві, а у зв'язку з її незадоволенням, і скаргу до Державної податкової служби України, яка своїм Рішенням про результати розгляду скарги № 3014/6/10-2115 від 27 лютого 2013 року скаргу позивача залишила без задоволення, податкове повідомлення - рішення та рішення про розгляд первинної скарги - без змін.

Посилаючись на безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу, що стали підставою для збільшення сум грошових зобов'язань по податку на додану вартість, ТОВ «АРЦ» звернулось з відповідним позовом до суду.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що висновки податкового органу, викладені в Акті перевірки, документально та нормативно не підтверджуються. Зокрема, позивач наголошує на тому, що позиція податкового органу щодо нереальності (нікчемності) господарських правочинів, укладених між ним та ТОВ «Альфакем Україна» фактично ґрунтується на неналежних доказах - акті податкового органу про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Альфакем Україна» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01 жовтня 2009 року по 30 липня 2012 року, в якому викладені висновки щодо нікчемності правочинів, підписаних ТОВ «Альфакем України» з контрагентами - постачальниками та контрагентами - покупцями, а тому відсутні об'єкти оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг), які підпадають під визначення статті 22 та 185 Податкового кодексу України. Натомість, реальність спірних фінансово-господарських операцій підтверджується всіма необхідними та належним чином складеними первинними і розрахунковими документами, які безпосередньо пов'язанні із господарською діяльністю ТОВ «АРЦ». Крім того, в період укладення та виконання відповідних договорів контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа та платник податку на додану вартість.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що висновки Акта перевірки являються правомірними та ґрунтуються на достовірних і належних доказах, а саме Акті ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 10 вересня 2012 року № 3645/22-4/36678727 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Альфакем Україна» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01 жовтня 2009 року по 30 липня 2012 року». Крім того, в провадженні СВ ДПІ в Оболонському районі м. Києва ДПС знаходиться кримінальна справа №75-00197, порушена за фактом фіктивного підприємства при створені деяких підприємств, зокрема ТОВ «Альфакем Україна» за ознаками злочину, передбаченого статтею 205 частиною 1 Кримінального кодексу України.

В ході досудового слідства було встановлено, що невстановленими слідством особами створено схему ухилення від сплати податків реально діючими суб'єктами підприємницької діяльності з використанням реквізитів, поточних рахунків і печаток підприємств з ознаками «фіктивності» в тому числі ТОВ «Альфакем Україна», який перебуває на податковому обліку в ДПІ у Печерському районі м. Києва.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.

Як встановлено судом та вбачається з Акту перевірки, до складу податкового кредиту за період, що перевірявся, платником податків - позивачем включені суми податку на додану вартість зазначені у податкових накладних, виписаних ТОВ «Альфакем Україна» за результатами виконання договорів №15/01-О від 20 січня 2012 року, №205 на виконання робіт з доустаткування та ремонту обладнання від 31 січня 2012 року та №2/12 від 03 січня 2012 року.

Відповідно до змісту договору №15/01-О продавець - ТОВ «Альфакем Україна» зобов'язується протягом дії договору передавати покупцю - позивачу у власність певний товар (послугу), а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати оплату на умовах даного договору. Ціна товарів, згідно розділу 2 названого договору, є договірною та встановлюється за домовленістю сторін шляхом зазначення її у видаткових накладних, а фактичне отримання товару покупцем за видатковими накладними, означає, що він погоджується із ціною, встановленою продавцем.

Договором №205 на виконання робіт з доустаткування та ремонту обладнання від 31 січня 2012 року закріплено, що підрядник - ТОВ «Альфакем Україна» зобов'язується за письмовим завданням замовника - позивача виконувати роботи та надавати послуги на умовах, викладених у договорі, а замовник - приймати та оплачувати виконані роботи та надавані послуги. Пунктом 1.2.1 вказаного договору закріплено перелік робіт та послуг, які надаються та виконуються контрагентом позивача, а згідно пункту 5.2. договору вартість робіт та послуг визначається у відповідних рахунках - фактурах, які є невід'ємною частиною договору.

За договором №2/12 від 03 січня 2012 року ТОВ «Альфакем Україна» - підрядник зобов'язується якісно та в строк на умовах даного договору виконати певні роботи та передати продукцію (якою є всі результати робіт, отримані внаслідок виконання даного договору). Об'єм та вартість робіт визначені у додатках до договору.

За результатами виконання названих договорів сторонами підписано акти виконання робіт №149 від 24 лютого 2012 року, №150 від 28 лютого 2012 року, №274 від 30 березня 2012 року, №435 від 27 квітня 2012 року, акти приймання - передачі обладнання в ремонт №1/205 від 10 лютого 2012 року та приймання - передачі обладнання з ремонту №2/205 від 24 лютого 2012 року, виконавцем видано видаткові накладні №63 та №64 від 31 січня 2012 року, №462 від 26 березня 2012 року, податкові накладні №86 та №87 від 31 січня 2012 року, №178 від 24 лютого 2012 року, №179 від 28 лютого 2012 року, №273 від 26 березня 2012 року, №274 від 30 березня 2012 року, №275 від 27 квітня 2012 року, а замовником - сплачено, шляхом перерахування на розрахунковий рахунок ТОВ «Альфакем Україна», та включено до складу податкового кредиту по податку на додану вартість суму в розміні 428518,20 грн., сплачену в складі вартості робіт та послуг, яка становить 2571109,20 грн.

Проте, відповідно до акту №3645/22-4/36678727 від 10 вересня 2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Альфакем Україна» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01 жовтня 2009 року по 30 липня 2012 року», податковим органом встановлено, що постачальником ТОВ «Альфакем Україна» згідно додатку 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до податкової декларації з податку на додану вартість за листопад - грудень 2011 року, січень - квітень 2012 року було підприємство ПП «Тонкар». Однак, операції ПП «Тонкар» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. В зв'язку з цим ПП «Тонкар» не могло фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Також, в ході проведення перевірки не встановлено факт отримання товарів (послуг) ПП «Тонкар» від контрагентів - продавців (ТОВ «Кіберплат Україна» код ЄДРПОУ 33745125), за рахунок якого сформовано податковий кредит по податку на додану вартість ПП «Тонкар», оскільки ТОВ «Кіберплат Україна» від ПП «Тонкар» грошових коштів не отримувало, видаткових та податкових накладних не реєструвало та в адресу ПП «Тонкар» не виписувало, у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) договорів про господарську діяльність, актів приймання-передачі товару довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.

Перевіркою встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства - ПП «Тонкар», а загальна чисельність працюючих згідно бази даних ДПІ у Печерському районі м. Києва складає 1 особа.

Наведене стало підставою для висновків про не встановлення факту реального здійснення господарських операцій ТОВ «Альфакем Україна» за період з 01 жовтня 2009 року по 30 липня 2012 року, відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг), які підпадають під визначення статей 22 та 185 Податкового кодексу України, та не підтвердження задекларованих ТОВ «Альфакем Україна» податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податкового кредиту за зазначений період.

Враховуючи вище викладене, відповідач дійшов висновку, що взаємовідносини між ТОВ «Авіаційний розрахунковий центр» та ТОВ «Альфакем Україна» не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними. У зв'язку з тим, що підприємством не нараховано податкові зобов'язання з ПДВ по операціях з отримання (імпорту) послуг наданих підприємству нерезидентом на митній території України, ТОВ «Авіаційний розрахунковий центр» завищено суму податку на додану вартість на 423292, 00 грн. в тому числі: за січень 2012 - 110658 грн., за лютий 2012 - 168750 грн., за березень 2012 - 73364 грн., за квітень 2012 - 70520 грн.

Аналізуючи обґрунтованість таких висновків податкового органу, суд приходить до наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України).

Податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1. статті 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

В силу пункту 201.4. статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункту 201.6. статті 201 ПК України).

Згідно з пунктом 201.7. статті 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Наступним пунктом названої статті встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року №1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за №1333/20071, який набрав чинності 16 грудня 2011 року та є чинним на момент розгляду справи судом (далі - Порядок №1379), податкову накладну складає та заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 названого Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (пункт 6.2. Порядку №1379).

Одночасно відповідно до положень пункту 6.3 Порядку №1379 не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

При цьому у листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 зазначається, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції, про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року №1936/11/13-11.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 16.07.1999р. №996-XIV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні названого Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частою 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 зазначеної статті).

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 з наступними змінами та доповненнями в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Положення №88), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (пункт 2.2 названого Положення).

В силу пункту 2.4. Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (пункт 1.3. Положення №88).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений понесеними (сплаченими) витратами і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11.

На підтвердження фактів виконання позивачем та його контрагентом своїх договірних зобов'язань (поставки товарів, виконання робіт та відповідно оплати їх вартості) за вказаними вище договорами позивачем надані суду наступні оригінали та копії первинних і розрахункових документів:

- акти приймання - передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів №9, №10, №11 та №12 від 31 березня 2012 року, №21 та №21/1 від 26 вересня 2006 року;

- формуляр на автоматизовану систему класу « 2»;

- акт введення в господарський оборот об'єкта права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів №4 від 31 березня 2012 року;

- виписку з облікових карток позивача на підтвердження перерахування грошових коштів ТОВ «Альфакем Україна» за поставлені товари та виконані роботи.

За результатами дослідження вище перелічених первинних і розрахункових документів, з урахуванням позиваці Вищого адміністративного суду України, висловленою в ухвалі від 04 лютого 2014 року, суд дійшов висновку, що вони підтверджують факт отримання позивачем товарів та робіт від ТОВ «Альфакем Україна». Наявні ж в матеріалах податкові накладні, що були виписані названим контрагентом на ім'я позивача за результатами поставки товару та виконання робіт, за своїм змістом цілком відповідають вимогам пункту 201.1 статті 201 ПК України.

Крім того, на підтвердження економічної доцільності укладення договору №2/12 від 03 січня 2012 року з ТОВ «Альфакем Україна» позивачем надано контракт №МТ08/2011 від 20 серпня 2011 року та додатки до нього №1, №2 і №3, акт виконаних робіт від 29 грудня 2012 року, укладений та підписаний між ТОВ «АРЦ» (виконавцем) та Компанією «AVIA STAR» S.A. (замовником), згідно з яким позивач взяв на себе зобов'язання по виконанню робіт по створенню комплекту карт геологічного змісту масштабу 1:100000 та інформаційної геологічної бази даних по геології рудних районів та полів, з метою вирішення загальнодержавних завдань по сталому забезпеченню мінерально-сировинними ресурсами та ефективному їх використанню. На виконання взятих на себе зобов'язано по названому договору, згідно акту виконаних робіт, позивач виконав роботи по створенню геоінформаціної системи «Недра РЕГ» та вніс до неї зібрану геологічну інформацію.

Вартість виконаних робіт по створенню геоінформаційної системи, зазначена у названому акті, та вартість аналогічних робіт, зазначена в порядку виконання робіт, підписаного відповідно до договору №2/12, свідчать про отримання позивачем економічної вигоди за наслідками виконання договірних відносин.

Натомість, відповідачем не надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання вищевказаних правочинів, зокрема того, що вказане підприємства не було зареєстровано в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована в період виконання спірного правочину. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим статтею 201 ПК України.

Також відповідачем не надано суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у названого підприємства умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих , а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб .

Аналізуючи позицію податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Альфакем Україна», суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно частини 2 статті 215 названого Кодексу недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, та є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом.

У відповідності до частини 2 статті 228 Цивільного кодексу України нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок.

Згідно частини 1 зазначеної статті правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права та передбачені іншими нормами права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Зокрема, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, такий правочин у відповідності до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України може бути визнаний недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи та наданих відповідачем документів, в них відсутні будь-які докази того, що договори, які були укладені між позивачем та ТОВ «Альфакем Україна», визнані судом недійсними.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що посадові особи відповідача при складанні акту перевірки вийшли за межі своїх повноважень і самостійно, поза судової процедури, визнали нікчемними договори, укладені між позивачем та його контрагентом.

Посилання податкового органу на обставини, встановлені в ході розслідування слідчим відділенням ДПІ в Оболонському районі міста Києва ДПС кримінальної справи № 75-00197, порушеної за фактом вчинення невстановленими слідством особами злочину, передбаченого частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України при створенні деяких підприємств, зокрема, ТОВ «Альфакем Україна» на обґрунтування правомірності висновків, що стали підставою для нарахування грошового зобов'язання по податку на додану вартість, суд також до уваги не приймає, з огляду на таке.

У відповідності до положень частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Проте, обставини щодо діяння фізичних осіб, встановлені під час досудового слідства по кримінальній справі відносно невстановлених фізичних осіб, не можна вважати обов'язковими при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки юридичної особи - контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою.

Тобто, обставини, встановлені під час досудового слідства по кримінальній справі, не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами. Фактичні дані, на підставі яких адміністративний суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, встановлюються цим судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів, отриманих у відповідності до положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Викладена позицію суду узгоджується з практикою Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 02 грудня 2013 року № К/800/32327/13, від 16 грудня 2013 року № К/800/46170/13, від 18 грудня 2013 року № К/9991/28363/12, від 27 січня 2014 року № К/800/55516/13 та постанові від 15 січня 2014 року № К/9991/70170/12.

В силу пункту 15.1 статті 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Частиною 2 статті 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Так, безпосередньо в Акті перевірки не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (покупця, замовника - позивача) покладена відповідальність за здійснення фіктивного підприємництва - контрагентом (продавцем, виконавцем - ТОВ «Альфакем Україна»), шляхом позбавлення його права на податковий кредит.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в його ухвалі від 10 жовтня 2012 року за № К-24491/10, «за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань».

Також, в іншій ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22 серпня 2012 року по справі № К/9991/14668/11, суд, зокрема, вказує на те, що витребування у контрагента документів про державну реєстрацію і реєстрацію платником податків на додану вартість є достатнім доказом розумності дій та обачності підприємства при обранні того чи іншого контрагента.

Крім того, під час розгляду даної справи суд враховує положення статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якого суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Нормами частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р. № 3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, при розгляді Європейським судом з прав людини податкових спорів в мотивувальній частині рішення найчастіше застосовується стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Даною статтею гарантується право на мирне володіння своїм майном. У ній, зокрема, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У контексті податкових спорів (в т.ч. даного конкретного спору) позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит) розглядається як позбавлення власності.

Так, у своєму Рішенні від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини зазначає, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

У Рішення цього ж суду у справі «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) наводяться висновки про те, що позбавлення податковим органом права платників податків ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування з причини виявлення зловживань з боку їхніх постачальників є порушенням статті 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Адже немає доказів залучення платника податку на додану вартість до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників. В цьому випадку недотримується принцип пропорційності, тобто справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізації яких здійснюється втручання держави.

В ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду будь-які належні докази нікчемності правочинів, укладених між ТОВ «АРЦ» та ТОВ «Альфакем Україна», а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання документів щодо цих правочинів не уповноваженими на те особами, при тому, що єдиною підставою для висновків щодо нікчемності таких правочинів зазначено нікчемність угод, укладених між контрагентом позивача та його постачальниками по ланцюгу, а також обставини, встановлені в ході досудового слідства по кримінальній справі №75-00197, порушеної за фактом фіктивного підприємництва при створенні деяких підприємств, зокрема, ТОВ «Альфакем Україна» за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України.

Так, в Акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентом позивача від сплати податків та зборів, визначення йому сум податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам ТОВ «Альфакем Україна» за фактом ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що висновки податкового органу викладені в Акті перевірки щодо завищення суми податку на додану вартість не відповідають зафіксованим в ньому фактам, оскільки підпункт 3.1.1. розділу 3 «Правильність нарахування та своєчасність сплати податку на додану вартість ТОВ «АРЦ» по взаємовідносинах з ТОВ «Альфакем Україна» за січень - квітень 2012 року» містить посилання про невстановлення перевіркою повноти визначення податкових зобов'язань їх завищення або заниження.

Натомість, розділ 3.2. «Перевірка правильності визначення податкового кредиту за січень - квітень 2012 року» містить висновки про завищення саме податкового кредиту за відповідний період.

Отже, висновки Акту перевірки не відповідають викладеним у ньому обставинам, встановленим під час перевірки, а також містять арифметичну помилку в частині зазначення суми завищення податкового кредиту на 5226,00 грн. внаслідок неправильного обрахунку суми відхилення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту за січень 2012 року (225067-109183=115884, а не 110658 як зазначено в акті перевірки).

За визначенням частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частини 1 та 4 статті 70 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, зокрема, у пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Разом з тим, відповідачем не надано суду будь-яких достовірних відомостей з документальним підтвердженням про притягнення до кримінальної відповідальності або пред'явлення обвинувачення позивачу або посадовим особам його контрагента - ТОВ «Альфакем Україна», безпосередньо відповідальних за укладення і виконання спірного правочину.

З урахуванням того, що по справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та її зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованими платниками податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачу сум податку на додану вартість із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням -рішенням.

Відповідно до положень частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Як вбачається зі змісту прохальної частини позову ТОВ «АРЦ» просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення.

У той же час, частиною 2 статті 165 цього Кодексу закріплено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

З урахуванням встановлених судом обставин, з метою повного захисту прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними і скасувати податкове повідомлення - рішення від 14 листопада 2012 року №0010082290.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби від 14 листопада 2012 року №0010082290.

3. Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 26, код ЄДРПОУ 38728711) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаційний розрахунковий центр» (03036, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 90-А, код ЄДРПОУ 30678461) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.І. Савченко