Постанова

від 24.03.2014 по справі 901/2100/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2014 року Справа № 901/2100/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Алєєвої І.В.

Євсікова О.О.

за участю представників:

Позивача: Кунченка М.О., дов. № 68 від 20.11.2013 року;

Відповідача: Солода І.В., дов. № б/н від 20.01.2014 року;

розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Озон" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 15.08.2013 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.09.2013 року

у справі № 901/2100/13 господарського суду Автономної Республіки Крим

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Ренесанс"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Озон"

про визнання недійсним договору купівлі-продажу

В С Т А Н О В И В:

У червні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Ренесанс" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Озон", просило визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу рекламного обладнання від 15.04.2013 року, укладений між сторонами (т. 1, а.с. 3-7).

Позовні вимоги мотивовано перевищенням повноважень представника товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Ренесанс" під час укладення оспорюваного договору.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 15.08.2013 року (суддя Башилашвілі О.І.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.09.2013 року (головуючий Воронцова Н.В., судді Фенько Т.П., Котлярова О.Л.) (т. 4, а.с. 39-44) позов задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат (т. 3, а.с. 18-23).

Оскаржені судові акти мотивовано обгрунтованістю та доведеністю позовних вимог.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, товариство з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Озон" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові акти скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити (т. 4, а.с. 53-56).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 28.02.2014 року касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Озон" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 24.03.2014 року (т. 4, а.с. 103-104).

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.04.2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Ренесанс" та товариством з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Озон" було укладено договір купівлі-продажу рекламного обладнання, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність, а покупець прийняти і оплатити належний продавцю на праві власності товар згідно специфікації (т. 1, а.с. 11-12).

Специфікація викладена у п. 1.1 договору та являє собою перелік рекламних носіїв у кількості 40 штук з зазначенням місць розташування та технічних характеристик.

Згідно пункту 2.1 договору ціна товару складає 270 000,00 грн.

Порядок розрахунків визначений сторонами у п. 2.2 договору, згідно якого покупець здійснює оплату товару у наступному порядку: 10% ціни товару в якості передоплати протягом 10-ти днів з моменту укладення даного договору; 70 000,00 грн. до 01.08.2013 року; 50 000,00 грн. до 01.10.2013 року; 50 000,00 грн. до 01.12.2013 року; 50 000,00 грн. до 01.02.2014 року; 20 000,00 грн. до 01.04.2014 року.

Відповідно до п. 3.3 договору датою передачі товару вважається дата підписання сторонами акту прийому-передачі.

Згідно п. 6.1 договору він діє повного виконання сторонами зобов'язань.

Згідно акту прийому-передачі від 15.04.2013 року продавець передав, а покупець прийняв товар, який є предметом договору (т. 1, а.с. 13).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.04.2013 року на розрахунковий рахунок товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Ренесанс" від товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Озон" надійшли грошові кошти в сумі 45 000,00 грн.

Вважаючи, що дані грошові кошти товариством з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Озон" перераховані позивачеві помилково, оскільки будь-яких договірних відносин між сторонами не існує, останній платіжним дорученням № 727 від 08.05.2013 року перерахував 45 000,00 грн. відповідачу як повернення помилково перерахованих коштів, про що зазначено в призначенні платежу (т. 1, а.с. 29).

Судами встановлено, що оспорюваний договір та акт прийому-передачі від імені товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Ренесанс" підписано директором Тюленевим М.Г.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що розділом 6 статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Ренессанс", затвердженого рішенням загальних зборів учасників товариства від 26.12.2007 року, оформленого протоколом № 1 визначено органи управління товариством та їх посадові особи (т. 1, а.с. 16-22).

Так, пунктом 6.17 статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Ренесанс" визначено, що виконавчим органом товариства є директор, що здійснює керівництво поточною діяльністю товариства. Директор призначається і звільняється з посади зборами учасників товариства. Директор вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, які віднесені до виняткової компетенції зборів учасників. Директор підзвітний зборам учасників і організовує виконання його рішень. Директор не має права приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства. Директор має право без довіреності здійснювати дії від імені товариства, зокрема, відкривати і закривати рахунки в кредитних установах, укладати договори, включаючи трудові, давати вказівки, обов'язкові для всіх працівників товариства, підписувати документи товариства, видавати в межах своєї компетенції накази, видавати довіреності, представляти товариство в усіх підприємствах, в установах і організаціях (т. 1, а.с. 21).

Підпунктом "б" п. 6.3 статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Ренесанс" визначено питання, що відносяться до виняткової компетенції загальних зборів учасників, зокрема, внесення змін в статут товариства, зміна розміру його статутного капіталу.

Згідно п. 6.14 статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Ренесанс" рішення зборів з питань, позначених у пунктах "а", "б", "з" п. 6.3 статуту вважаються прийнятими, якщо за них проголосували учасники, які володіють в сукупності більш ніж 50% загальної кількості голосів учасників товариства. Рішення про відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства, про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш ніж 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом.

Судами встановлено, що діючим законодавством та положеннями статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Ренессанс" передбачено, що вирішення питань про відчуження майна товариства та зменшення розміру статутного капіталу відноситься до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства та відповідне рішення загальних зборів повинно передувати факту здійснення правочину, який направлений на зміну розміру статутного капіталу товариства.

Згідно п. 5 ст. 144 Цивільного кодексу України зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після повідомлення в порядку, встановленому законом, усіх його кредиторів. У цьому разі кредитори мають право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм збитків.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 52 Закону України від 19.09.1991 року № 1576-XII "Про господарські товариства" зміни до статуту, пов'язані із зміною розміру статутного капіталу та/або із зміною складу учасників, підлягають державній реєстрації в установленому законом порядку.

Рішення про зменшення статутного капіталу товариства надсилається поштовим відправленням всім кредиторам товариства не пізніше триденного строку з дня його прийняття.

Статтею 56 Закону України від 19.09.1991 року № 1576-XII "Про господарські товариства" передбачено, що рішення товариства з обмеженою відповідальністю про зменшення його статутного капіталу набирає чинності не раніш як через 3 місяці після державної реєстрації і публікації про це у встановленому порядку.

Судами встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Ренессанс" утворилось внаслідок реорганізації товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство нерухомості "Ренессанс" шляхом виділення.

Згідно даних розподільчого балансу, затвердженого протоколом зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство нерухомості "Ренессанс" від 18.12.2007 року статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Ренессанс" сформований за рахунок майна вкладів учасників (т. 1, а.с. 25-26).

Так, згідно розподільчого балансу товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство нерухомості "Ренессанс" до статного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Ренессанс" в якості внеску були внесенні лише 11 рекламних конструкцій на суму 195 560,00 грн. та його розмір не змінювався на дату укладення оспорюваного договору.

Пункт 4.3 статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Ренессанс" містить повний перелік внесків учасників товариства.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за оспорюваним договором продавець передав, а покупець прийняв окрім рекламного обладнання, що є основними фондами товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Ренессанс" рекламне обладнання, що внесено учасниками товариства в якості внесків у його статутний капітал, що становить 270 000,00 грн.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що предмет договору становить 50 і більше відсотків майна товариства, що має наслідком зменшення статутного капіталу.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Враховуючи вищезазначене, суди дійшли висновку, що директор товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Ренесанс" при укладенні оспорюваного договору перевищив надані йому статутом товариства та Законом повноваження, оскільки вирішення питання щодо зміни статутного капіталу товариства віднесено до виключної компетенції загальних зборів.

Також суди зазначили про факт обізнаності відповідача з такими обмеженнями повноваження директора товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Ренесанс", які закріпленні в статуті товариства, оскільки при укладанні спірного договору директор позивача діяв на підставі статуту, що прямо закріплено в преамбулі оспорюваного договору.

Згідно ч. 1 ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Судами встановлено, що факт вчинення будь-яких дій, направлених на схвалення оспорюваного правочину не доведено.

Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, дійшов висновку про задоволення позову.

Проте, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними.

Пунктами 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Частиною 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскаржені судові акти вищенаведеним вимогам не відповідають з наступних підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Згідно п. 3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Як зазначалось вище та встановлено судами попередніх інстанцій, оспорюваний договір від імені товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Ренесанс" уклав директор Тюленев М.Г. на підставі статуту.

Пункт 4.3 статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Ренессанс" містить повний перелік внесків учасників товариства.

Специфікація викладена у п. 1.1 оспорюваного договору та являє собою перелік рекламних носіїв у кількості 40 штук з зазначенням місць розташування та технічних характеристик.

Як зазначалось вище, суди дійшли висновку, що предмет договору становить 50 і більше відсотків майна товариства, що тягне наслідок зменшення статутного капіталу.

Проте, суди попередніх інстанцій не з'ясували чи майно, передане за оспорюваним договором відповідає переліку майна, визначеному у п. 4.3 статуту позивача, оскільки у даному пункті статуту не ідентифіковано майно, лише зазначено його назву, тоді як у договорі купівлі-продажу зазначено його місцезнаходження.

Також не можуть вважатись вірними висновки судів про обізнаність відповідача про майно товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Ренессанс", посилаючись на розподільчий баланс товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство нерухомості "Ренессанс", оскільки, як встановлено судами, у преамбулі оспорюваного договору вказується, що директор позивача діяв лише на підставі статуту.

Так, не врахувавши вищезазначене, суди попередніх інстанцій достовірно не встановили, чи мав директор товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Ренесанс" повноваження, надані йому п. 6.17 статуту на укладення оспорюваного правочину та чи було відомо товариству з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Озон" про такі обмеження у разі їх наявності.

Отже, порушивши та неправильно застосувавши норми процесуального та матеріального права, не з'ясувавши повно і всебічно обставин та не дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків та прийняли необгрунтовані рішення, які підлягають скасуванню.

Згідно ч. 2 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що, відповідно до частини першої статті 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 111 9 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин справа підлягає передачі на новий розгляд, під час якого суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Озон" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 15.08.2013 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.09.2013 року у справі № 901/2100/13 скасувати.

Справу № 901/2100/13 передати на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим в іншому складі суду.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: І.В. Алєєва

О.О. Євсіков